Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/59807/17-ц : Окремі процесуальні питання; Інші процесуальні питання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2018.
Дата набрання законної сили: 21.11.2018
Номер судового провадження: 14-357цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		21 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 757/59807/17-ц
		Провадження № 14-357цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ), старший слідчий з особливо важливих справ ГПУ ОСОБА_4, старший оперуповноважений відділу боротьби з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - Відділ БКОЗ УСБУ у Вінницькій області) ОСОБА_5, старший оперуповноважений Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_6, оперуповноважений 3-го сектору Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_7, начальник 3-го сектору Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_8,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
		 
		на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_3 до ГПУ, старшого слідчого з особливо важливих справ ГПУ ОСОБА_4, старшого оперуповноваженого Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_5, старшого оперуповноваженого Відділу БКОЗ управління СБУ у Вінницькій області ОСОБА_6, оперуповноваженого 3-го сектору Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_7, начальника 3-го сектору Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_8 про визнання незаконними дій, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати незаконними дії ГПУ щодо забезпечення слідчому ОСОБА_4 відрядження до м. Вінниці для виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року у справі  № 757/28180/17-к, а також незаконними дії ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 щодо проникнення до житлового приміщення та проведення обшуку у спосіб, не передбачений законодавством, у належному їй житлі - квартирі № АДРЕСА_1.
		 
		Вимоги обґрунтовувала тим, що вказаними особами порушено її немайнове цивільне право - право на недоторканність житла.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року задоволено заяву ГПУ, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз'яснено позивачці право на звернення: з вимогою про визнання незаконними дій ГПУ щодо забезпечення слідчому ОСОБА_4 відрядження до м. Вінниці для виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року до Київського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства; із запереченнями на ухвали слідчих суддів, постановлених у межах кримінального провадження, у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), до суду, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом.
		 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивачка в обґрунтування своїх вимог, виникли у зв'язку з проведенням досудового розслідування Головним слідчим управлінням ГПУ у кримінальному провадженні № 42014000000000956.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частини першої статті 20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Статтею 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України, що відображає суть змісту частини шостої статті 21 КАС України, частини першої статті 20 ЦПК України. Тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року - без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки предметом цього спору є оскарження дій відповідачів як суб'єктів владних повноважень, то заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку, передбаченому КАС України. 
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно визначили юрисдикцію спору, залишивши поза увагою обставини виникнення правовідносин - порушення немайнового цивільного права на недоторканність житла.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
		 
		Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.
		 
		Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.
		 
		Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		Разом з тим при зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М.В. проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру, щоб спір був дійсним та серйозним і щоб предмет провадження напряму стосувався відповідного права цивільного характеру.
		 
		Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на неправомірні дії відповідачів, якими порушено, на її думку, недоторканність житла під час проведення обшуку в належній їй квартирі та обґрунтовувала свої позовні вимоги нормами цивільного законодавства.
		 
		Зокрема, вказувала, що працівники правоохоронних органів, відповідачі у справі, не маючи на те відповідних дозволів, проникли у належну їй на праві власності квартиру та здійснили там обшук.
		 
		Суди встановили, що у зв'язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42014000000000956 у квартирі позивачки проведено обшук старшим слідчим з особливо важливих справ ГПУ ОСОБА_4 у присутності старшого оперуповноваженого Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_5, старшого оперуповноваженого Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_6, оперуповноваженого 3-го сектору Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_7, начальника 3-го сектору Відділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_8, за наслідками якого складено протокол обшуку від 06 жовтня 2014 року (а. с. 12, 13).
		 
		ОСОБА_3 зазначила, що вона не є учасником у вказаному кримінальному провадженні.
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди обґрунтовано закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, проте неправильно зазначили, що позов належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Указані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 
		 
		Звернувшись до суду з цивільним позовом, ОСОБА_3 зазначила дві вимоги: 1) визнання незаконними дій ГПУ щодо забезпечення слідчому ОСОБА_4 відрядження до м. Вінниці на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року справа 757/28180/14-к; 2) визнання незаконними дій ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо проникнення до належного їй на праві власності житлового приміщення та проведення в ньому обшуку.
		 
		Фактично ОСОБА_3 оскаржила як передумови проведення, так і проведення обшуку у належному їй житловому приміщенні.
		 
		Обшук у житловому приміщенні, належному ОСОБА_3, проведений у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000956 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року згідно з вимогами статей 234, 236 КПК України.
		 
		Оскільки оскаржувані дії вчинялися у межах проведення досудового розслідування та урегульовані нормами КПК України, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, що спростовує наведені в касаційній скарзі доводи про порушення відповідачами цивільних прав позивачки.
		 
		Статтею 311 ЦК України передбачено право на недоторканність житла. За порушення цього права встановлено кримінальну відповідальність, передбачену статтею 162 Кримінального кодексу України.
		 
		Цивільний кодекс України містить положення про право на недоторканність житла, проте захист цього права не передбачається у порядку цивільного чи адміністративного судочинства, якщо таке порушення вчинене діями органу чи службової особи під час проведення досудового розслідування.
		 
		Таким чином, фізична особа, яка вважає, що її право на недоторканність житла порушено іншими особами, має право звернутися до уповноважених органів чи суду у порядку, передбаченому КПК України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		 
		Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у Главі 26 КПК України.
		 
		Враховуючи те, що у цій справі спір стосується правомірності дій ГПУ та посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що такий спір не має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
		 
		Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновком судів першої й апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим, а відтак має розглядатися в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України).
		 
		Відповідно до пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Тобто до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
		 
		У частині третій статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
		 
		Органи досудового розслідування (органи, що здійснюють дізнання і досудове слідство) під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, а також у ході розслідування кримінальної справи або здійсненні досудового розслідування не виконують владних управлінських функцій.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
		 
		Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України).
		 
		Оскільки суди неправильно зазначили, що спір належить розглядати за правилами КАС України, чим порушили норми процесуального права, то судові рішення необхідно змінити в цій частині.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		 
		З огляду на вказане касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення - змінити, вказавши, що спір має розглядатися в порядку, передбаченому КПК України. Ухвали суду першої та апеляційної інстанцій у частині закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року змінити. Вказати, що спір підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
		 
		Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у частині закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. СитнікСудді:                                                Н. О. Антонюк  Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков  О.С. Ткачук
		                                             О. Р. Кібенко   В. Ю. Уркевич
		                                             В.С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...