Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 225/6301/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2018.
Дата набрання законної сили: 21.11.2018
Номер судового провадження: 61-30047ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		21 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 225/6301/15-ц
		провадження № 61-30047св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 
		треті особи: управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Дзержинську Донецької області, орган опіки та піклування Торецької міської ради, 
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області                  в складі суддів: Космачевської Т. В., Курило В. П., Дундар І. О., від 05 вересня 2017 року,   
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Дзержинську Донецької області, орган опіки та піклування Торецької міської ради, про встановлення факту батьківства.
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з березня 1996 року вона працювала на шахті ім. Артемово в м. Дзержинську Донецької області. Навесні цього ж року, за місцем роботи вона познайомилась з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 від фактичних шлюбних стосунків з останнім у них народився син ОСОБА_7, в свідоцтві про народження якого відомості про батька записані відповідно до частини другої статті 55 Кодексу України про шлюб та сім'ю, який був чинний на час спірних відносин. Згідно свідоцтва про народження, в графі батько зазначено - ОСОБА_8  
		 
		У зв'язку з тим, що у ОСОБА_6 була сім'я, свої позашлюбні відносини, а також дії про визнання батьківства відносно їх сина - ОСОБА_7, вона, за взаємною згодою з ОСОБА_6 вирішили оформити в законному порядку після того, як його законному сину виповниться 18 років, тобто в 2013 році.  
		 
		Позивач вказує, що не дивлячись на те, що позивач не перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, останній достовірно знав, що являється батьком ОСОБА_7. Він постійно відвідував позивача з сином, приймав участь у його вихованні та матеріально утримував. 
		 
		06 лютого 2012 року на шахті «Північна» в м. Торецьку (колишня назва -              м. Дзержинськ), сталася аварія, в результаті якої останній отримав тілесні ушкодження від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Таким чином, за життя ОСОБА_6 не встиг оформити свої батьківські права відносно їх спільного з позивачем сина, тому в січні 2015 року позивач звернулася в порядку окремого провадження до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з заявою про встановлення факту батьківства та ухвалою суду було призначено медико-генетичну експертизу, згідно висновку якої встановлено, що ОСОБА_6 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7 У зв'язку з тим, що під час розгляду заяви позивача судом було встановлено спір про право, заяву було залишено без розгляду.
		 
		ОСОБА_1 зазначила, що вимушена звернутися до суду із позовною заявою з вимогою про визнання батьківства для призначення в подальшому пенсії та страхових виплат на сина ОСОБА_7 у зв'язку із втратою годувальника. 
		 
		Посилаючись з урахуванням уточнень на зазначене, позивач просила суд у відповідності до статті 130 СК України встановити факт батьківства ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. 
		 
		Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області у складі судді Мигалевича В. В. від 25 травня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Дзержинську Донецької області, орган опіки та піклування Торецької міської ради, про визнання батьківства задоволено.
		Встановлено факт батьківства ОСОБА_6, померлого                  ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно сина ОСОБА_7,                          ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини визнання за життя ОСОБА_6 батьківства щодо сина ОСОБА_7 є доведеними, що встановлено на підставі показань свідків. Крім того, суд вказав, що на підставі висновку експерта № 195 від 19 червня 2015 року загиблий громадянин ОСОБА_6, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, народженого громадянкою ОСОБА_1 Вірогідність того, що ОСОБА_6 дійсно є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,99989 %. 
		 
		Додатковим рішенням Дзержинського міського суду Донецької області у складі судді Мигалевича В. В. від 21 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на сплату судового збору в сумі 487 грн           20 коп.  
		 
		Рішенням  апеляційного суду Донецької області від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.
		Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 травня              2017 року скасовано.
		Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Дзержинську Донецької області, орган опіки та піклування Торецької міської ради, про встановлення факту батьківства.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно вимог статті 53 КпШС при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Зазначено, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, які б підтверджували наявність обставин, характерних для сімейних відносин або систематичне надання особою, яку матір вважає батьком дитини, допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги, а також пояснення свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Апеляційним судом указано, що з аналізу показань свідків не можна зробити беззаперечний висновок щодо спільного утримання або виховання дитини матір'ю та померлим ОСОБА_6, які б мали усталений та систематичний характер. Походження дитини від певної особи, яке встановлено проведеною експертизою № 195 від 19 червня 2015 року, не є основною підставою для встановлення факту батьківства відповідно до статті 53 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, яка підлягає застосуванню до вирішення спірних правовідносин. Померлий ОСОБА_6 проживав спільно та вів спільне господарсто з ОСОБА_2, остання займалась похованням ОСОБА_6 Матеріали справи не містять доказів, які достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства, або інших обставин, які б давали суду підстави зробити висновок про доведеність вимог позову. 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.    
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, не враховано висновок експерта, яким підтверджено факт батьківства ОСОБА_6 щодо ОСОБА_7 На думку скаржника, стаття 53 КпШС не може бути застосована до вирішення спірних правовідносин. 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,           ОСОБА_5подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної справи встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість. 
		 
		Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню. 
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_7, матір'ю якого є позивач - ОСОБА_1, а батьком записано ОСОБА_8 відповідно до частини першої статті 135 СК України, що вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
		 
		Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер                    ІНФОРМАЦІЯ_3.
		 
		Згідно висновку експерта КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 195 від 19 червня 2015 року громадянин                   ОСОБА_6, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, народженого громадянкою ОСОБА_1 Вірогідність того, що ОСОБА_6 дійсно є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, складає не менше 99,99989 %. 
		 
		Судами установлено, що є суперечливими сумніви учасників справи в тому, що зразок крові, який досліджувався експертом належить не померлому, оскільки експерт до проведення експертизи ухвалою суду повідомлений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, згідно висновку експерта останній детально описує конверт, у якому надійшли зразки, його реквізити та стан під час надходження для дослідження, а також послідовно описує порядок його розкриття і зміст того, що у ньому міститься. При цьому, експертом не встановлено та не констатовано у висновку будь-яких порушень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 № 1950/5) у частині, зокрема, підготовки і надання матеріалів для дослідження. 
		 
		З акту складеного головою вуличного комітету та іншими членами комісії вбачається, що ОСОБА_2 проживала спільно з ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1, вели спільне господарство,            ОСОБА_2 займалася похованням ОСОБА_6  
		 
		 
		За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
		 
		Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.
		 
		При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
		 
		Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15.
		 
		Оскільки ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2, то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України.
		 
		Відповідно до частини другої статті 53 КпШС Україниу разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
		 
		Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
		 
		Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
		 
		Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
		 
		За приписами статей 10, 60, 212 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
		 
		Згідно зі статтею 57 ЦПК України, в указаній редакції, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		 
		Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 3, 4 статті ЦПК України). 
		 
		Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
		 
		Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
		 
		Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
		 
		Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
		 
		Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) та у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18). 
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що вона та померлий ОСОБА_6 спільно проживали й вели спільне господарство до народження ОСОБА_7, спільно виховували та утримували дитину, а також того, що померлий за життя визнавав ОСОБА_7 своїм сином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.  
		 
		Доводи касаційної скарги щодо неможливості застосування до вирішення спірних правовідносин положень статті 55 КпШС спростовуються матеріалами справи, обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції, а також правовими висновками, викладеними в указаних вище постановах Верховного Суду. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що факт батьківства встановлено висновком експертизи, який, на думку скаржника, не враховано судом апеляційної інстанції, не може бути підставою для скасування оскарженого рішення з огляду на таке.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (Рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти Російської Федерації» від 07 травня 2009 року № 3451/05, § 34, «Кalacheva V. Russian Federation»).
		 
		Разом з тим, згідно вимог чинного законодавства для правильного вирішення спору про батьківство щодо дитини, яка народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми статті 53 КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання ймовірним батьком дитини свого батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства батьками дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.   
		 
		Указані обставини позивач не довела належними та допустимими доказами, у зв'язку із чим не виконала свій процесуальний обов'язок, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.  
		 
		Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.  
		 
		Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		 
		Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 
		2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. 
		 
		З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		 
		Рішення апеляційного суду Донецької області від 05 вересня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.  
		 
		Головуючий                                                          В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                      С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                             В. В. Пророк 
		 
		                                                                               В. М. Сімоненко
		 
		                                                                             С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...