Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3412/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; відшкодування шкоди, збитків.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2018.
Дата набрання законної сили: 20.11.2018
Номер судового провадження: 12-182гс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем  України
		 
		20 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 922/3412/17
		Провадження № 12-182гс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,
		за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
		учасники справи:
		позивач - Харківська міська рада (представники - Ворожбянов А. М., Грєнков І. В.), 
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» (представник - Заброда М. Л.),
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 922/3412/17 Господарського суду Харківської області за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» про стягнення 6 150 799,96 грн за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2018 року (головуючий суддя Медуниця О. Є., судді Гребенюк Н. В., Пелипенко Н. М.).
		 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1. У жовтні 2017 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» (далі - ТОВ «Сінтрекс») про стягнення 6 150 799,96 грн безпідставно збережених коштів орендної плати.
		2. Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ «Сінтрекс», набувши право власності на об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,9332 га, розташованої за адресою: вул. Клочківська, 140, м. Харків, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на цю земельну ділянку, в період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року не вносило плату за користування нею, внаслідок чого зберегло в себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		3. На підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року № 200 і № 204 відповідач є власником нежитлових будівель (автосалону з майданчиком з продажу автомобілів та станції технічного обслуговування, які складаються з нежитлових будівель площею 173,4 кв.м (літ. «А-2»); площею 385,3 кв.м (літ. «Б-1»); площею 66,4 кв.м (літ. «В-1»); площею 22,6 кв.м (літ. «Г-1»); площею 1 239,4 кв.м (літ. «Е-2»), розташованих за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 140.
		4. Проте ТОВ «Сінтрекс» належним чином не оформило та не здійснило державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, на якій розташовані зазначені об'єкти нерухомого майна (листи-підтвердження Управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області від 12 вересня 2016 року № 19-20.08-3-4016/20-16 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 02 вересня 2016 року № 6215/0/225-16).
		5. 04 вересня 2017 року Департамент територіального контролю Харківської міської ради на підставі обстеження встановив, що всупереч вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України з 25 грудня 2015 року ТОВ «Сінтрекс» використовує для експлуатації й обслуговування належного йому нерухомого майна земельну ділянку загальною площею 0,9332 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 140, без належних на те правових підстав і державної реєстрації за товариством відповідних речових прав на неї.
		6. У подальшому, оскільки ТОВ «Сінтрекс» не вносило в період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року плату за фактичне користування вказаною земельною ділянкою, Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з цим позовом.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		7. Господарський суд Харківської області рішенням від 05 грудня 2017 року позов задовольнив. Стягнув з ТОВ «Сінтрекс» на користь Харківської міської ради 6 150 799,96 грн як безпідставно збережені кошти орендної плати та витрати зі сплати судового збору.
		8. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не уклав договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, та не сплачував орендну плату за її користування, тому відповідач фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності, що підлягає відшкодуванню йому на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.
		9. Харківський апеляційний господарський суд постановою від 21 лютого 2018 року рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.
		10. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи немає доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в більшому розмірі, ніж 0,8880 га, який визначено договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 24 грудня 2015 року № 200, № 204 та підтверджується даними Державного земельного кадастру. Також суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки відповідач фактично користується земельною ділянкою за межами площі, зазначеної в наданих сторонами документах (витягу з Державного земельного кадастру та договорах купівлі-продажу нерухомого майна), то немає й підстав для стягнення з нього безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати, адже за таких обставин у відповідача виник обов'язок з відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки, а не обов'язок зі сплати орендної плати за користування частиною земельної ділянки більшою площею, ніж 0,888 га.
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		11. У березні 2018 року Харківська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2018 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 05 грудня 2017 року.
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження та зупинив виконання оскаржуваної постанови Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а ухвалою від 14 червня 2018 року передав справу разом з поданою Харківською міською радою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України стосовно можливості стягнення орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі), викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) та № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
		13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		14. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги площу земельної ділянки, яка використовується ТОВ «Сінтрекс», оскільки відповідач не оформив право користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, і використовував її без належних на те підстав і без сплати орендної плати, яка є безпідставно набутими коштами, що підлягають стягненню на користь позивача.
		15. Також у вересні 2018 року до Верховного Суду надійшли пояснення особи, що подала касаційну скаргу, в яких зазначено, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами в цій справі, за своїм змістом є кондикційними, тому відповідач як фактичний користувач земельної ділянки безпідставно зберіг у себе відповідні кошти за користування нею та зобов'язаний їх повернути власникові цієї земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
		16. У судовому засіданні представники Харківської міської ради надали усні пояснення по суті справи, доводи касаційної скарги підтримали, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав підлягають стягненню на користь власника відповідної земельної ділянки на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
		 
		 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		17. Відповідач свою позицію стосовно касаційної скарги Харківської міської ради письмово не виклав.
		18. У судовому засіданні представник ТОВ «Сінтрекс» надав усні пояснення по суті справи, проти задоволення касаційної скарги заперечив та зазначив, що відповідач користується земельною ділянкою в розмірі 0,8880 га, визначеному договорами купівлі-продажу розташованого на ній нерухомого майна від 24 грудня 2015 року № 200, № 204, і сплачує за неї земельний податок, тому суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
		19. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що в указаних постановах Верховний Суд України зазначив про необхідність застосування положень статей 156, 157 Земельного кодексу України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, статті 22 та глави 82 Цивільного кодексу України при вирішенні спору про стягнення збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю), заподіяних міській раді внаслідок користування юридичною особою земельною ділянкою, на якій розташоване належне їй на праві власності нерухоме майно, без укладення договору оренди. При цьому Верховний Суд України вказав про можливість стягнення таких збитків, посилаючись на статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки підставою заявленого позову є не саме посилання на ці норми права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		20. Проте за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відповідно до положень статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків, тому відповідно до положень статей 156, 157 цього кодексу та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, стягнення таких збитків можливе лише в разі встановлення судами наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.
		21. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступлення від наведених висновків Верховного Суду України щодо застосування приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на таке.
		22. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		23. Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		24. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		25. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
		26. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
		27. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		28. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		29. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		30. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
		31. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		32. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		33. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
		34. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).
		35. За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
		36. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
		37. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
		38. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
		39. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року № 200 і № 204, укладених між Приватним підприємством фірмою «Сандра-Інтернешнел» (продавець; далі - ППФ «Сандра-Інтернешнел») і ТОВ «Сінтрекс» (покупець).
		40. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні ППФ «Сандра-Інтернешнел» (попереднього землекористувача), ні ТОВ «Сінтрекс», зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. 
		41. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		42. З огляду на викладене ТОВ «Сінтрекс» як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
		43. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
		44. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Натомість суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.
		45. Водночас, узявши до уваги доводи відповідача про те, що він користується земельною ділянкою розміром 0,8880 га з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 (розмір визначено договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 24 грудня 2015 року № 200 та № 204, та витягом з Державного земельного кадастру №НВ-6305180242017 від 02 листопада 2017 року), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що кошти безпідставно набутого майна (орендної плати за користування земельною ділянкою) стягненню не підлягають.
		46. Більше того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04 вересня 2017 року, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самовряднихповноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України та Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
		47. Разом з тим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		48. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		49. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
		50. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
		51. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції зауважив, що при здійсненні розрахунку коштів, збережених у себе відповідачем без достатньої правової підстави, позивач не врахував розміру сплаченого ТОВ «Сінтрекс» земельного податку за заявлений у позові період (з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року), а розмір безпідставно збережених коштів зменшено лише на суму сплаченого земельного податку за період з 01 січня по 30 липня 2016 року, проте суд не дав оцінки цим фактичним обставинам з урахуванням наведених приписів чинного законодавства. 
		52. Звідси суд апеляційної інстанції мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого ТОВ «Сінтрекс» земельного податку за відповідну земельну ділянку.
		53. Водночас за змістом частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. 
		54. За матеріалами справи платіжні доручення щодо сплати ТОВ «Сінтрекс» земельного податку за період з 30 липня 2016 року по 30 вересня 2017 року відповідач надав лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги). За таких обставин, на порушення статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, не дослідивши причин неподання відповідачем цих документів до суду першої інстанції, оцінив платіжні доручення щодо сплати ТОВ «Сінтрекс» земельного податку за період з 30 липня 2016 року по 30 вересня 2017 року як докази.
		55. Отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими. Тобто оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права.
		56. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		57. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлене рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		58. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		59. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		60. Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		61. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Харківської міської ради слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Щодо судових витрат
		62. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		Висновок щодо застосування норм права
		63. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		64. Не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.
		65. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
		Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.
		2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2018 року скасувати.
		3. Справу № 922/3412/17 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя   В. С. КнязєвСуддя-доповідач               В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко  С. В. Бакуліна  Л. М. Лобойко  В. В. Британчук О. Б. Прокопенко  Д. А. Гудима Л. І. Рогач  В. І. Данішевська І. В. Саприкіна  О. С. Золотніков  О. М. Ситнік  О. Р. Кібенко О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...