Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 504/1838/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 05.12.2018. Зареєстровано: 06.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2018.
Дата набрання законної сили: 29.11.2018
Номер судового провадження: 2-о/504/146/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 504/1838/17 
		провадження №2-о/504/146/18
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30.10.2018смт.Доброслав 
		Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
		Головуючої судді Вінської Н.В.
		при секретарі Білаш А.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Доброслав Одеської області справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє ГО «Всеукраїнський рух «Сила права», за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що їх вимушене переселення у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області, відбулось в наслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Донецької області України.
		Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 були зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2. Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, вони були вимушені у листопаді 2014 року залишити окуповану частину території Донецької області та переселитись за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Красносілка, вул. Набережна 6. Такими діями Російської Федерації щодо України, а саме збройною окупацією Донецької області, порушено їх громадянські права і свободи, вони втратили житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут. Встановлення юридичного факту - вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії Російської Федерації, породжуватиме для них юридичні наслідки - визначення їм статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни.
		Крім того, заявники посилаються на те, що з лютого 2014 року відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, яка розпочалась із захоплення будівель ОСОБА_4 Міністрів та Верховної Ради АР Крим, що підтверджується повідомленнями з різних засобів масової інформації, що відображають як свідчення окремих осіб, так і офіційну позицію окремих органів державної влади, а також відбуття на окупованій території Донецької і Луганської областей референдуму щодо самовизначення в Луганському і Донецькому регіонах проголошення так званих Луганської Народної Республіки, Донецької Народної Республіки, при цьому вказуючи на офіційні повідомлення РНБО України, ОСОБА_4 Безпеки ООН, прес - центру Служби безпеки України, резолюції Парламентської ОСОБА_4 Європи та інші.
		Заявники вважають, що причиною їх внутрішнього переміщення з постійного місця проживання до іншого тимчасового місця проживання на території України, обумовлено саме збройним конфліктом та тимчасовою окупацією частини Донецької області. Їмбуло видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якою посвідчується лише факт його вимушеного переселення з окупованої території Донецької області до Одеської області і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не наділений на законодавчому рівні такими повноваженнями. Заявники зазначають, що вони є особами, які перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р., що обумовлює виникнення прав і обов'язків, передбачених вказаною Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, вказуючи на те, що особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції є ті, хто в будь - який момент та за виняткових обставин опиняються у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949р.) та обумовлює, що іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено, а тому, він просить встановити вищезазначений факт з метою виникнення прав та обов'язків, передбачених Конвенцією, як осіб які перебувають під її захистом.
		Представник позивача в судове засідання не зявився надавши заяву про підтримання заяви та розгляд справи за її відсутність.
		Представники Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права», Міністерства соціальної політики України в судове засідання не зявилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.
		Представник Російської Федерації в судове засідання не зявився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
		Згідно ст.247ЦПКУкраїни, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Розглянувши заяву, вивчивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, з'ясувавши виниклі взаємовідносини, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
		Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, зазначене підтверджується копіями їх паспортів /т.1 а.с.31-43, 45-47/.
		Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії 1-НО №257167, 20.08.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі /т.1 а.с.44/.
		Заявникам на праві приватної та спільної приватної власності належить майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 у м. Сніжне, Донецької області; квартира АДРЕСА_2 у м. Сніжне, Донецької області; квартира АДРЕСА_3, яка передана в іпотеку /т. 1 а.с.48-52,58-59/.
		Відповідно до копій трудових книжок, ОСОБА_1 працювала на посаді геолога ДП «Донвуглереструктуризація» до 13.11.2014 року, ОСОБА_2 працював в ТОВ «ОСОБА_5  1» до 02.01.2015 року /т. 1 а.с. 67-94/.
		Як вбачається з довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, заявники перебувають на обліку в структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, фактичного проживає: ІНФОРМАЦІЯ_6, корп. А, кв. 530 /т.1 а.с.62-66/. У вказаних довідках зазначено лише про факт переселення (переміщення) без встановлення вимушеності такого переселення.
		Відповідно достатті 3 Конституції Українивстановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Згідно ізстаттею 27 Конституції Україникожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Отже,Конституцією Українизобов'язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов'язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		До повноважень Верховної ОСОБА_4 України, яка є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст.75 Конституції України), належить прийняття законів; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України ( п.3,9ст.85 Конституції). А, отже, у зв'язку із агресією Російської Федерації проти України, яка розпочалася 27 лютого 2014 року Верховна ОСОБА_4 України, діючи як представницький орган Українського народу, 27 січня 2015 року прийнялаЗакон "Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій території" згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїтазаконів Україниі встановила , що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
		Статтею 2 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території", встановлено, що цей закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Аналіз досліджених в судовому засіданні матеріалів справи, зокрема, даних - прес-центру Служби безпеки України, оперативної інформації Інформаціно  аналітичного центру РНБОУ; резолюції №2028 ПАРЄ про гуманітарну ситуацію: українських біженців та переміщених осіб; статей в засобах масової інформації та інтернет видань /т.1 а.с.95-191/,в сукупності з іншими доказами свідчить про обґрунтованість твердження заявників щодо неможливості подальшого їх проживання в м. Сніжне та м. Торез, Донецької області, що змусило їх покинути своє житло, виїхати за межі окупованої території Донецької області.
		Заявники внаслідок переїзду були вимушено позбавлені рідного дому, матеріального забезпечення, звичного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями, оскільки все це залишилось на окупованій території Донецької області, тобто де заявники мали налагоджений побут, планували своє майбутнє, чим фактично було порушені їх права, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту,розділом II Конституції України.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		При цьому, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 85 Конституції Українидо повноважень Верховної ОСОБА_4 України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України. Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України (п.п.1, 17, 18 ч.1ст.106 Конституції України). Відповідно до п.п.19, 20 ч.1ст.106 Основного Закону Українисаме Президент України вносить до Верховної ОСОБА_4 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно дозаконурішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положеньзаконусвідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першійстатті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених устатті 1 цього Закону.Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки, не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		ПоложеннямиЗакону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		Устатті 55 Конституції Українивизначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції Україниделегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбаченихзакономвипадках суди розглядають також інші справи.
		УРішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертійстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_4 України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).
		Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом в Постановах від 21.03.2018 року у справі №417/3852/17, від 12.04.2018 року в справі № 243/7029/17.
		Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переселись з території окупованої Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації.
		Встановлення такого юридичного факту заявникам необхідне для визначення їм статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.
		Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
		Відмовляючи в задоволені заяви в частині встановлення факту, що вимушене переселення ОСОБА_3 у листопаді 2014 року, з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, суд виходив з того, що заява в цій частині не підсудна Комінтернівському районному суду Одеської області, оскільки ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, корп. А, кв. 530 /т.1 а.с.64/ та заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна подаватись за місцем його проживання.
		Враховуючи вищенаведене, заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення підлягає частковому задоволенню. 
		Керуючись ст.8,55,21-68 Конституції України, ст.12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної ОСОБА_4 ООН від 02 грудня 2004 р., ст.11 Європейської конвенції про імунітет держави № ЕТS № 74 від 16 травня 1972 р., Женевської конвенції 1949 р.,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року ст.12,13,81,89,263,264,265,268,293,315, 316,319,354 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє ГО «Всеукраїнський рух «Сила права», за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення  задовольнити частково.
		Встановити факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1, 29.07.1965 у листопаді 2014 року, з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити факт того, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7 у листопаді 2014 року, з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		В задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення  відмовити.
		Розяснити ОСОБА_3 його право на звернення із вказаною заявою до Приморського районного суду м. Одеси, за його місцем проживання.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області через Комінтернівський районний суд Одеської області.
		 
		Суддя:                                    Н.В. Вінська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...