Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/10112/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2018.
Дата набрання законної сили: 28.11.2018
Номер судового провадження: 61-34205ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/10112/14-ц
		 
		провадження № 61-34205св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
		відповідач - Львівська міська рада,
		треті особи: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року у складі судді Мички Б. Р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області                       від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_4 в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,                      ОСОБА_11, про визнання незаконним та скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформленим протоколом від 15 квітня 2016 року № 3, було скасовано законне та обґрунтоване рішення від 05 вересня 2014 року № 125 по вирішенню земельного спору щодо меж землекористування на АДРЕСА_1                         та АДРЕСА_2, яким було погоджено межу між суміжними земельними ділянками, що була визначена та встановлена в натурі на місцевості державним виконавцем у процесі виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року.
		На підставі рішення узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 05 вересня 2014 року № 125 було проведено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер, при цьому виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією права малолітніх дітей на передачу їм безкоштовно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0.033 га і вона, як законний представник своїх малолітніх дітей, заперечувала проти зміни чи припинення цих правовідносин. 
		Вказувала, що оскаржене рішення прийнято всупереч частини десятої        статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Рішенню Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі             № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до яких органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд визнати незаконним та скасувати рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом від 15 квітня 2016 року               № 3, у частині скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформленого протоколом                від 05 вересня 2014 року № 125, про погодження меж між земельними ділянками на АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 згідно акту обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_1, виготовленого 12 липня 2013 року Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою».
		 
		Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом № 3 від 15 квітня 2016 року, у частині скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформленого протоколом № 125 від 05 вересня 2014 року, про погодження меж між земельними ділянками на АДРЕСА_1 і               АДРЕСА_3 згідно акту обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_1, виготовленого            12 липня 2013 року Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою».
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 05 вересня 2014 року № 125 у частині погодження меж між земельними ділянками на АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 згідно акту обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_1, виготовленого Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою» 12 липня       2013 року, прийнято у межах компетенції, відповідно до вимог закону та рішень Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року та                    28 лютого 2014 року, що набрали законної сили. Тому в узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради не було правових підстав для скасування вказаного рішення у цій частині, а отже, рішення узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 15 квітня 2016 року № 3 в оскаржуваній частині є незаконним та підлягає скасуванню.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 відхилено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова            від 27 жовтня 2016 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
		Апеляційний суд дійшов висновку, що узгоджувальна комісія не була наділена правами приймати рішення, оформлене протоколом від 15 квітня 2016 року № 3, у частині скасування рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом від 05 вересня 2014 року № 125, яке було покладено в основу рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 червня 2007 року, що набрало законної сили та виконане державною виконавчою службою.
		Внаслідок прийняття узгоджувальною комісією з вирішення земельних спорів Львівської міської ради рішення від 05 вересня 2014 року № 125 було завершено процедуру погодження меж земельної ділянки на                           АДРЕСА_1 з усіма суміжними землекористувачами, а положенням про узгоджувальну комісію не передбачено повторного вирішення спору та перегляд протокольного рішення попередньої комісії кожною наступною узгоджувальною комісією. 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що позивач обрала неправильний спосіб судового захисту порушеного права, оскільки узгоджувальна комісія з вирішення земельних спорів Львівської міської ради не є органом місцевого самоврядування та її рішення не можуть бути оскаржені.
		Вказує, що суди надали неправильну оцінку обставинам справи та наданим доказам, оскільки рішення узгоджувальної комісії має рекомендаційний, а не імперативний характер.
		 
		Інші учасники справи, у тому числі відповідач, судові рішення не оскаржують.
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частин першої й другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою та п'ятою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
		У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
		 
		Встановивши, що рішення узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 05 вересня 2014 року № 125 у частині погодження меж між земельними ділянками на АДРЕСА_1 і                АДРЕСА_3 згідно акту обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_1, виготовленого Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою» 12 липня 2013 року, прийнято у межах компетенції, відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ЗК України та на виконання рішень Сихівського районного суду                    м. Львова від 01 червня 2007 року та 28 лютого 2014 року, які набрали законної сили, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вірно вказав, що в узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради не було правових підстав для скасування вказаного рішення в цій частині, а отже, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення узгоджувальної комісії з вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 15 квітня 2016 року № 3 в оскаржуваній частині є незаконним та підлягає скасуванню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		 
		Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		 
		Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		 
		Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
		 
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		 
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		 
		Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові                        від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.
		 
		Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач обрала не правильний спосіб судового захисту, так як оскаржуваними рішеннями ефективно відновлені порушені права її малолітніх дітей.
		 
		Не заслуговують на увагу й доводи про те, що оскаржуване рішення узгоджувальної комісії має рекомендаційний, а не імперативний характер, тому вона є неналежним відповідачем у справі, оскільки позивач звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, яка судові рішення не оскаржує.
		 
		Суди встановили, що відповідно до пунктів 1.1, 1.4, 1.5 положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, вона утворюється міською радою на термін повноважень міської ради, рішення узгоджувальної комісії є підставою для прийняття ухвали міської ради та є обов'язковими для виконання усіма органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємствами, установами, організаціями, представники яких є членами комісії та усіма суб'єктами звернення.
		 
		З урахуванням наведеного, суди дійшли правильного висновку про те, що розглядаючи земельні спори, узгоджувальна комісія з розгляду земельних спорів Львівської міської ради діє від імені Львівської міської ради, отже, у випадку оскарження її рішень у судовому порядку належним відповідачем є Львівська міська рада. Крім того, рішення узгоджувальної комісії відповідно до пунктів 1.4, 1.5 положення про неї є підставою для прийняття ухвали міської ради та є обов'язковими для виконання усіма органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємствами, установами, організаціями, представники яких є членами комісії й усіма суб'єктами звернення, тому такі рішення самі по собі породжують певні права і обов'язки визначеного положенням кола осіб, а, отже, можуть бути предметом самостійного оскарження не залежно від того, чи були на підставі цих рішень прийняті рішення Львівської міської ради.
		 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Отже, вирішуючи спір, суди з дотримання вимог статей 212-215, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, й правильно задовольнили позов ОСОБА_4, яка діяла в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		Б. І. Гулько
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...