Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/5458/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2018. Зареєстровано: 12.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2018.
Дата набрання законної сили: 11.01.2019
Номер судового провадження: 2-о/591/227/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 591/5458/18 
		Провадження № 2-о/591/227/18
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		06 грудня 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:    
		головуючого судді Кривцової Г.В.
		секретаря судового засідання Кальченко М.В.
		   
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу окремого провадження № 591/5458/18 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		17.09.2018 року заявник звернулась до суду із вказаною заявою. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до довідки №2542 від 06.10.2014 року та обліково-послужної картки на сержантів та солдатів, син заявника ОСОБА_1  ОСОБА_2 був призваний по мобілізації Красногвардійсько-Кіровським ОРВК м. Дніпропетровська до військової частини польова пошта НОМЕР_1 Збройних Сил України (39 окремий мотопіхотний батальйон територіальної оборони «Дніпро-2»). У період з 19.06.2014 року по 29.08.2014 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь у боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької області. 29.08.2014 року ОСОБА_2 виконував бойове завдання в районі міста Іловайськ Донецької області, під час якого потрапив під артилерійський обстріл російських регулярних та іррегулярних збройних формувань. У результаті обстрілу син заявника отримав множинні поранення голови, руйнування головного мозку, що привели до його загибелі. Заявник зазначає, що впродовж декількох днів вона не знала, що з її сином та де він. У результаті отриманих поранень деякий час його не можна було опізнати. У вересні 2014 року, після проведеного у Ленінському відділенні КЗ «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР дослідження тіла невідомого чоловіка, було встановлено, що вказане тіло дійсно належить ОСОБА_2 . Відповідно до витягу з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 11.11.2014 року встановлено, що множинні відкриті рани голови, наскрізне вогнепальне поранення голови старшого солдата ОСОБА_2 , які призвели до його загибелі 29.08.2014 року, дійсно пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
		ОСОБА_1 вказує, що військова служба її сина була пов`язана з необхідністю відсічі збройної агресії відносно України. Зазначила, що збройна агресія Російської Федерації проти України почалась 20.02.2014 року з незаконної анексії АР Крим та продовжилася у квітні 2014 року, коли озброєні бандитські формування, контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ, проголосили створення так названих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», провівши референдум у неконституційний спосіб. Вважає, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України  є загальновідомим, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Зазначила, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації при виконанні військової служби у 2014 році у Донецькій області ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просить встановити юридичний факт смерті сина  ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби в районі м. Іловайськ Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заявник вважає, що встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку не передбачено законом. Встановлення цього факту буде породжувати юридичні наслідки у вигляді визнання сина жертвою міжнародного збройного конфлікту та виникнення у неї права на справедливу компенсацію з Держави-агресора.
		Заявник подала заяву про розгляд справи у її відсутність, заяву про встановлення юридичного факту підтримала в повному обсязі.
		Заінтересовані особи про час та місце розгляду справи повідомлені, але їх представники до суду не з`явилися. 
		Заінтересована особа Міністерство соціальної політики України направило лист про розгляд справи у відсутність їх представника. Проти задоволення заяви не заперечують.
		Суд, дослідивши подані суду докази, вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.28).
		Із копії довідки, виданої 06 жовтня 2014 року Красногвардійсько-Кіровським ОРВК м. Дніпропетровська рядовий ОСОБА_2 , 1989 року народження призваний на мобілізацію 06 червня 2014 року до військової частини польова пошта НОМЕР_1 (а.с.29).
		Із копії обліково-послужної картки сержантів і солдатів, заведеної на ОСОБА_2 , вбачається, що останній наказом ПТК від 08.06.2014 року № 25 зарахований до списків в/ч ПП НОМЕР_1 з присвоєнням військово звання «солдат» та 30.08.2014 року. У період з 15.06.2014 року по 30.08.2014 року брав участь у бойових діях в зоні АТО (а.с.30-32).
		Як встановлено із лікарського свідоцтва про смерть №638/Л, виданого 04 вересня 2014 року, виданого Ленінським відділенням Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер під час артилерійського обстрілу, м. Іловайськ Донецької області. Причиною смерті зазначено: руйнування головного мозку, множинні відкриті рани голови, наскрізне вогнепальне поранення голови, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї (а.с.94-95). Також додається довідка про причину смерті (а.с.96).
		Факт смерті ОСОБА_2 в м. Іловайськ Донецької області 29 серпня 2014 року підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 12 вересня 2014 року Зарічним ВДРАЦС РС СМУЮ (а.с.93).
		Із копії витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №3492 від 11.11.2014 року (а.с. 97) вбачається, що множинні відкриті рани голови; наскрізне вогнепальне поранення голови (ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої зброї) старшого солдата ОСОБА_2 , 1989 року народження -послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Із протоколу встановлено, що поранення і причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
		Наказом №97 від 30 серпня 2014 року командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 ОСОБА_4 старшого солдата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30 серпня 2014 року виключено зі списків особового складу військової частини. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в зоні Антитерористичної операції (а.с.98).
		Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія  це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан  це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів)  Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України" "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		ОСОБА_5 звернувся досуду іззаявою провстановлення юридичногофакту захворюванняпри виконанніобов`язку військовоїслужби у2014-2016роках уДонецькій,Луганській областяхвнаслідок збройноїагресії РосійськоїФедерації протиУкраїни таокупації РосійськоюФедерацією частинитериторії Донецької,Луганської області.Метою встановлення такого факту є визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		Відповідно дочастин першоїта другоїстатті 124Конституції Україниделегування функційсудів,а такожпривласнення цихфункцій іншимиорганами чипосадовими особамине допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. 
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі  Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) як джерело права. 
		Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц. Підстав відступити від такого висновку, під час розгляду цієї справи не встановлено.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3ст. 82 ЦПК України.
		Згідно з ч. 3ст. 82 ЦПК Україниобставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме: частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наданою заявником інформацією з Інтернет - джерел прес центра СБУ, оперативної інформації інформаційно-аналітичного центру РНБОУ щодо ситуації на сході України, розслідувань проведених спільно міжнародними громадськими організаціями щодо транскордонних атак на сході України, резолюціями парламентської асамблеї Ради Європи.
		Смерть сина заявника  ОСОБА_2 під час виконання ним бойового завдання в районі міста Іловайськ Донецької області під час проходження ним військової служби підтверджено матеріалами справи (а.с.93-98).
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя і здоров`я сина заявниці.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Факт отримання заявником захворювання під час виконання обов`язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними довідками та посвідченням, що наведені вище. Однак, виданими державними органами України документами не визначено, чим був викликаний обов`язок заявника щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Встановлення даного факту заявнику необхідно для набуття її сином статусу жертви міжнародного збройного конфлікту та статусу особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією. 
		Враховуючи викладене, а також те, що син заявника загинув 29 серпня 2014 року при виконанні обов`язку військової служби в районі міста Іловайськ Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі.
		Керуючись ст. 4, 5, 315-316, 258, 259, 264, 265, 273,317 ЦПК України, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП суду невідомий, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, місце знаходження: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення  задовольнити.
		 
		Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , при виконанні обов`язку військової служби 29.08.2014 року в районі міста Іловайська Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складання повного судового рішення.
		До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.
		Повне рішення суду складено 11 грудня 2018 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя Зарічного районного суду м. Суми                Г.В. Кривцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...