Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/1786/15 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2018. Оприлюднено: 13.12.2018.
Дата набрання законної сили: 21.11.2018
Номер судового провадження: 14-355цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 листопада 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 444/1786/15
		Провадження № 14-355цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивачі: Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики), Львівський національний аграрний університет (далі - Львівський НАУ), від імені та в інтересах яких діє заступник прокурора Львівської області,
		відповідачі: Жовківська районна державна адміністрація Львівської області (далі - Жовківська РДА), Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області (далі - Малехівська сільрада), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астеріон Плюс» (далі - ТОВ «Астеріон Плюс»),
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Державного земельного агентства у Жовківському районі Львівської області (далі - Відділ Держземагентства), Реєстраційна служба Жовківського районного управління юстиції Львівської області (далі - Реєстраційна служба),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області 
		 
		на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року у складі судді Оприска З. Л., рішення та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Зверхановської Л. Д., Цяцяка Р. П. 
		 
		у цивільній справі за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Мінагрополітики, Львівського НАУ до Жовківської РДА, Малехівської сільради, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Астеріон Плюс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагентства, Реєстраційна служба, про визнання недійсними розпорядження, рішень, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У серпні 2015 року заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Мінагрополітики, Львівського НАУ звернувся до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнив та остаточно просив: визнати недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою»; визнати недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки: ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2 га; ОСОБА_3, серії НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 1,3384 га; ОСОБА_7, серії НОМЕР_5, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 2 га; ОСОБА_6, серії НОМЕР_7, кадастровий номер НОМЕР_8, площею 2 га; визнати недійсними рішення Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 «Про надання дозволу ТОВ «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування по зміні цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1» та від 14 лютого 2011 року № 60 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,34 га по зміні цільового призначення земельних ділянок ТОВ «Фортуна Галич» з ведення особистого селянського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень»; витребувати з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ земельні ділянки: площею 2 га вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_9; площею 2 га вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_10; площею 2 га вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_11; площею 1,3384 га, вартістю 2 210 852,44 грн, кадастровий номер НОМЕР_12.
		 
		Позов мотивовано тим, що прокуратурою Львівської області встановлено, що розпорядженням Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою» затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 земельні ділянки. У подальшому ці громадяни згідно з договорами купівлі-продажу від 23 лютого 2010 року серії BMP №№ 092931, 092930, 092933, 092932, що зареєстровані в реєстрі за №№ 341, 342, 339, 340, відчужили вказані земельні ділянки на користь Приватного підприємства «Лада-Плюс» (далі - ПП «Лада-Плюс»). 23 квітня 2010 року ПП «Лада-Плюс» на підставі договорів купівлі-продажу відчужило земельні ділянки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Галич» (далі - ТОВ «Фортуна Галич»). Рішенням Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 надано дозвіл ТОВ «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування зі зміни цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень на АДРЕСА_1. Рішенням Львівської обласної ради від 13 жовтня 2010 року № 1276 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж с. Малехів» затверджено технічну документацію зі зміни меж с. Малехів та відповідно до вказаного рішення земельні ділянки включені до с. Малехів Львівської області. Рішенням Малехівської сільради від 14 лютого 2011 року № 60 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,34 га зі зміни цільового призначення земельних ділянок ТОВ «Фортуна Галич» з ведення особистого селянського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень. ТОВ «Фортуна Галич» набуло право власності на земельну ділянку площею 7,34 га, а саме: три земельні ділянки площею по 2 га кожна та одна площею 1,3384 га, на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_13, кадастровий номер НОМЕР_9; серії НОМЕР_14, кадастровий номер НОМЕР_12; серії НОМЕР_15, кадастровий номер НОМЕР_11; серії НОМЕР_16, кадастровий номер НОМЕР_10. 
		 
		Згідно з інформацією відділу Держземагентства від 26 лютого 2015 року земельні ділянки перебувають у власності ТОВ «Астеріон Плюс». Однак Жовківська РДА не приймала розпорядження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою та рішення щодо вилучення зазначених земельних ділянок із користування Державного підприємства Навчально-дослідного господарства «Дублянський» (далі - ДП НДГ «Дублянський»). Також у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок та матеріалах, на підставі яких приймалося вказане розпорядження № 165, відсутня нотаріально посвідчена заява землекористувача ДП НДГ «Дублянський», що воно не заперечує проти вилучення земель. Крім того, Кабінет Міністрів України відповідного рішення щодо вилучення спірних земельних ділянок не приймав. Таким чином, Жовківська РДА вийшла за межі наданих їй повноважень та порушила вимоги статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#714" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">116</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_725/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#725" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">118</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_954/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#954" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">150 Земельного кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">ЗК України</a>). Відповідачі набули земельні ділянки без достатньої правової підстави.
		 
		Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про: визнання недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою»; визнання недійсними рішень Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 «Про надання дозволу ТОВ «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування по зміні цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1» та від 14 лютого 2011 року № 60 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,34 га по зміні цільового призначення земельних ділянок ТОВ «Фортуна Галич» з ведення особистого селянського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень»; витребування з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ земельних ділянок: площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_9; площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_10; площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_11; площею 1,3384 га, вартістю 2 210 852,44 грн, кадастровий номер НОМЕР_12.
		 
		У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки: ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, площею 2 га,кадастровий номер НОМЕР_2; ОСОБА_3, серії НОМЕР_3, площею 1,3384 га, кадастровий номер НОМЕР_4; ОСОБА_7, серії НОМЕР_5, площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_6; ОСОБА_6, серії НОМЕР_7, площею 2 га, кадастровий номер НОМЕР_8, відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень - Жовківської РДА, яке було прийняте під час реалізації управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, що віднесено до компетенції адміністративних судів, тому провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року №165 «Про затвердження проекту землеустрою» необхідно закрити.
		 
		Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки обґрунтовано тим, що вирішення питання про правомірність видачі оспорюваних державних актів є передчасним, оскільки залежить від вирішення питання законності рішень, на підставі яких такі акти видані, у порядку адміністративного судочинства.
		 
		Стосовно позовних вимог про скасування рішень сільської ради та витребування земельних ділянок з незаконного володіння, суд зазначив, що вирішення цих вимог віднесено до компетенції господарських судів, оскільки сторонами цих правовідносин є юридичні особи.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року закрито провадження у справі за позовними вимогами про визнання недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою»; визнання недійсними рішень Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 «Про надання дозволу ТОВ «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування по зміні цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1» та від 14 лютого 2011 року № 60 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,34 га по зміні цільового призначення земельних ділянок ТОВ «Фортуна Галич» з ведення особистого селянського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень»; витребування з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ земельних ділянок: площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_9; площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_10; площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_11; площею 1,3384 га, вартістю 2 210 852,44 грн, кадастровий номер НОМЕР_12.
		 
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо наявності підстав для закриття провадження у справі стосовно частини позовних вимог - про скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, які повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а в частині витребування земельної ділянки - господарського судочинства. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року апеляційні скарги заступника прокурора Львівської області, Львівського НАУ задоволено частково. Скасовано рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про визнання недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою»; визнання недійсними рішень Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 «Про надання дозволу ТОВ «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування по зміні цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1» та від 14 лютого 2011 року № 60 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,34 га по зміні цільового призначення земельних ділянок ТОВ «Фортуна Галич» з ведення особистого селянського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень»; витребування з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ земельних ділянок: площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_9; площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_10; площею 2 га, вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_11; площею 1,3384 га, вартістю 2 210 852,44 грн, кадастровий номер НОМЕР_12. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки суд першої інстанції закрив провадження у справі у частині зазначених позовних вимог рішенням, а не ухвалою, то рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.  
		 
		У травні 2016 року заступник прокурора Львівської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не з'ясував природу правовідносин, неповно дослідив обставини справи і дійшов помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського й адміністративного судочинств. Також заявник посилається на судову практику, викладену у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-228а13, від 04 листопада 2015 року у справі № 21-3296а15, від 09 лютого 2016 року у справі № 21-5465а15, від 30 березня 2016 року у справі № 374/1348/14-а, де, на думку заявника, суд касаційної інстанції за схожих обставин справи вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про підсудність справи адміністративному суду. У зв'язку з цим заступник прокурора Львівської області вважав, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою цього ж суду від 26 січня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»</a> (далі - Закон № 2147-VIII), яким <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">Цивільний процесуальний кодекс України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a>) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7391/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7391" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 3 ЦПК України</a> в редакції цього <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону</a> провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		02 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року справу передано на розгляд ОСОБА_1 Верховного Суду з посиланням на частину шосту <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10261/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10261" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 403 ЦПК України</a>, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд ОСОБА_1 Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ОСОБА_1 Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція ОСОБА_1 Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, ОСОБА_1 Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10131/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10131" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 389 ЦПК України</a> підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8994/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8994" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">Статтею 213 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		За приписами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8998/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8998" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 214 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду. 
		 
		Суди установили, зокрема, що розпорядженням голови Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 7,3384 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Малехівської сільради ліворуч автодороги Львів-Рава-Руська на території Малехівської сільради за проектом згідно з додатком, передано земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за проектом згідно з додатком.
		 
		Рішенням Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 «Про надання дозволу ПП «Фортуна Галич» щодо надання дозволу на розробку містобудівного обґрунтування по зміні цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень АДРЕСА_1» вирішено надати дозвіл ПП «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування зі зміни цільового призначення земельної ділянки 7,3384 га під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1; розробити містобудівне обґрунтування зі зміни цільового призначення земельної ділянки площею 7,3384 га під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1, після висновку Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - центральна служба української державної будівельної експертизи» надати на затвердження Малехівської сільради; надати дозвіл ПП «Фортуна Галич» на виготовлення проекту землеустрою зі зміни цільового призначення земельної ділянки площею 7,3384 га під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1; розроблений та погоджений проект землеустрою зі зміни цільового призначення земельної ділянки площею 7,3384 га під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1 після висновку державної експертизи землевпорядної документації надати на затвердження Малехівської сільради.
		 
		Рішенням Малехівської сільради від 14 лютого 2011 року № 60 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки щодо зміни цільового призначення ПП «Фортуна Галич» в АДРЕСА_1» вирішено затвердити ПП «Фортуна Галич» проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,3384 га щодо зміни цільового призначення з ведення підсобного сільського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1; ПП «Фортуна Галич» сплатити загальну суму втрат сільськогосподарського виробництва при зміні цільового призначення земельних ділянок, наданих у власність, згідно з загальним розрахунком від 15 грудня 2010 року, яка складає 973,232 тис. грн.
		 
		Рішенням Львівської обласної ради від 13 липня 2010 року № 1276 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни та встановлення меж с. Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району» вирішено затвердити проект землеустрою щодо зміни та встановлення меж с. Малехів Малехівської сільради, включити в межі с. Малехів земельні ділянки загальною площею 325,80 га, з них: 152,00 га - під сільськогосподарськими підприємствами; 88,7162 га - наданих у власність і користування громадянам; 12,7104 га - під закладами, установами, організаціями; 18,9583 га - під підприємствами промисловості; 29,9366 га - під підприємствами транспорту та зв'язку; 16,0061 га - під військовими частинами, підприємствами Міністерства оборони України; 7,4724 га - землі запасу сільської ради; встановити площу в межах с. Малехів у розмірі 579,10 га.
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 27 лютого 2015 року № 34262019 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_11, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на праві приватної власності належить ТОВ «Астеріон Плюс».
		 
		За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 27 лютого 2015 року № 34259306 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_12, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на праві приватної власності належить ТОВ «Астеріон Плюс».
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 27 лютого 2015 року № 34261216 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_10, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на праві приватної власності належить ТОВ «Астеріон Плюс».
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 27 лютого 2015 року № 34260145 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_9, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на праві приватної власності належить ТОВ «Астеріон Плюс».
		 
		Заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Мінагрополітики, Львівського НАУ заявив такі позовні вимоги: визнати недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою»; визнати недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки: ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2 га; ОСОБА_3, серії НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 1,3384 га; ОСОБА_7, серії НОМЕР_5, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 2 га; ОСОБА_6, серії НОМЕР_7, кадастровий номер НОМЕР_8, площею 2 га; визнати недійсними рішення Малехівської сільради від 30 липня 2010 року № 63 «Про надання дозволу ТОВ «Фортуна Галич» на розробку містобудівного обґрунтування по зміні цільового призначення земельної ділянки під будівництво торгово-виробничих приміщень по АДРЕСА_1» та від 14 лютого 2011 року № 60 «Про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 7,34 га по зміні цільового призначення земельних ділянок ТОВ «Фортуна Галич» з ведення особистого селянського господарства на розміщення торгово-виробничих приміщень»; витребувати з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ земельні ділянки: площею 2 га вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_9; площею 2 га вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_10; площею 2 га вартістю 3 303 724,50 грн, кадастровий номер НОМЕР_11; площею 1,3384 га, вартістю 2 210 852,44 грн, кадастровий номер НОМЕР_12.
		 
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a> закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом</a> випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627815/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627815" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a> від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_30/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#30" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статтею 9 Конституції України</a> є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом»</a> включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Крім того, у статті 6 Конвенції, яка в силу положень <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_30/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#30" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 9 Конституції України</a> є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. 
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a> принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). 
		 
		У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
		 
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом</a> виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		 
		Відповідно до частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#24" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">КАС України</a>; у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> чи законами України було встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Пункт 1 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_48/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#48" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 3 КАС України</a> (у вказаній редакції) визначив справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Згідно з частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_190/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#190" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 17 КАС України</a> (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		 
		Пункт 2 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_53/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#53" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 4 КАС України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції) передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		 
		Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).
		 
		Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосуються цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
		 
		Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		 
		Згідно з частинами першою, четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843042" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 11 ЦК України</a> цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
		 
		Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 16 ЦК України</a>).
		 
		Актом цивільного законодавства, який передбачає, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, є <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">ЗК України</a>.
		 
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#19" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статтею 5 ЗК України</a> (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
		 
		Відповідно до частин другої, третьої статті<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_447/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#447" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank"> 78 ЗК України</a> (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю набувається та реалізується на підставі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a>, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		 
		Згідно з частиною першою статті<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#714" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">116 ЗК України</a> (у зазначеній редакції) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		 
		За положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588970/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#588970" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 122 ЗК України</a> (у вказаній редакції) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно зі статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_484/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#484" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">83</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_501/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#501" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">84 ЗК України</a>набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. 
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_456/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#456" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">Статтею 80 ЗК України</a> (в зазначеній редакції) передбачено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
		 
		Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. 
		 
		У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 16 ЦК України</a> та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
		 
		У справі, що розглядається, суди установили, що на підставі оскаржуваного розпорядження голови Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 7,3384 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Малехівської сільради, видано такі державні акти на право приватної власності на земельні ділянки: ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2 га; ОСОБА_3, серії НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_4, площею 1,3384 га; ОСОБА_7, серії НОМЕР_5, кадастровий номер НОМЕР_6, площею 2 га; ОСОБА_6, серії НОМЕР_7, кадастровий номер НОМЕР_8, площею 2 га.
		 
		У зв'язку з наведеним помилковими є висновки судів обох інстанцій, що позовні вимоги у частині визнання недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою» підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
		 
		Разом з тим не можна погодитися з висновками судів, що позовні вимоги у частині скасування рішень сільради, винесених стосовно юридичної особи, витребування з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ спірних земельних ділянок віднесено до компетенції господарських судів, та як наслідок закриття провадження у справі в цій частині вимог.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7489/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7489" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 15 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час подання указаного позову і розгляду справи в судах) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 
		 
		Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року. 
		 
		У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 
		 
		Проте поряд із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій. 
		 
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#4" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статтею 1 Господарського процесуального кодексу</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ГПК України</a>, у редакції, чинній на момент розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом</a> інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
		 
		За приписами частини шостої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_106/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#106" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статті 12 ГПК України</a> (в зазначеній редакції) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
		 
		Відповідно до пункту 6 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_150/ed_2018_07_03/pravo1/T_179800.html?pravo=1#150" title="Господарський процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">статті 20 ГПК України</a> (у редакції <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону № 2147-VIII</a>) господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		 
		Разом з тим у пункті 10 названої статті передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
		 
		Частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_152/ed_2018_11_10/pravo1/T030436.html?pravo=1#152" title="Господарський кодекс України; нормативно-правовий акт № 436-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 20 Господарського кодексу України</a> (в редакції, чинній на момент розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7493/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7493" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">Статтею 16 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час подання указаного позову і розгляду справи в судах) установлено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
		 
		Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
		 
		Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
		 
		Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до юридичної особи, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичних осіб порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
		 
		З огляду на вказане помилковими є висновки судів, що позов у частині вимог про скасування рішень сільради, винесених стосовно юридичної особи, витребування з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ спірних земельних ділянок віднесено до компетенції господарських судів, і як наслідок - закриття провадження у справі в цій частині позову.
		 
		З цих самих підстав не можна погодитися з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки з підстав передчасності цих позовних вимог, оскільки, як зазначили суди, вирішення питання про правомірність видачі оспорюваних державних актів залежить від вирішення питання законності рішень, на підставі яких такі акти видані, у порядку адміністративного судочинства.
		 
		Позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки підлягають розгляду в одному провадженні разом з іншими позовними вимогами: про визнання недійсними розпорядження РДА, рішень сільради, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, адже такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
		 
		ОСОБА_1 Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Жовківської РДА від 06 березня 2009 року № 165 «Про затвердження проекту землеустрою» із зазначенням, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, оскільки ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства разом із позовними вимогами про визнання недійсними рішень сільради та витребування з незаконного володіння спірних земельних ділянок.
		 
		Крім того, ОСОБА_1 Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		 
		Частиною четвертою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. 
		 
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7644/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7644" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 37 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
		 
		Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 6 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8945/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8945" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 205 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи в суді).
		 
		У справі на а. с. 169, 170, т. 1 знаходиться лист Відділу державної реєстрації цивільного стану Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 12 листопада 2015 року № 1537/02-22, яким на запит суду направлено копію актового запису від 29 вересня 2014 року № 16 про смерть ОСОБА_6
		 
		Однак усупереч вимогам статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8981/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8981" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">212</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8994/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8994" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">213</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8998/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8998" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">214 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди не надали цим доказам належної правової оцінки, не з'ясували питання щодо правонаступникаОСОБА_6 та у разі його наявності - не обговорили питання про необхідність залучення до участі у справі з належним оформленням цієї процесуальної дії.
		 
		Крім того, суди неповно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		На а. с. 17, 18, т. 1 знаходиться копія постанови Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 до Жовківської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють вимог щодо предмета спору: Львівський державний аграрний університет, Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, Державне підприємство навчально-дослідницьке господарство «Дублянський», про зобов'язання вчинити певні дії, у якій зазначено, що з листа Міністерства аграрної політики України від 27 лютого 2008 року № 37-11-3-11/2763 вбачається, що міністерство не заперечує проти передачі земельних ділянок до земель запасу до Малехівської сільради.
		 
		Копія указаного листа Міністерства аграрної політики України від 27 лютого 2008 року № 37-11-3-11/2763 міститься на а. с. 52, т. 1. 
		 
		Отже, зі справи вбачається, що Міністерство аграрної політики України не заперечувало проти передачі земельних ділянок до земель запасу Малехівської сільради, однак цій обставині суди не надали жодної правової оцінки.
		 
		Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10304/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10304" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 411 ЦПК України</a> у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Оскільки суди належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не звернули достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, помилково визначили юрисдикцію цього спору, не встановили належним чином складу осіб, які беруть участь у справі, неповно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушили норми процесуального права, то наявні підстави для скасування оскаржуваних рішень судів та направлення справи на розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Стосовно позовних вимог про витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів ОСОБА_1 Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією України</a> передбачено захист права власності.
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_119/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#119" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Статтею 41 Конституції України</a> установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843366/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843366" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 321 ЦК України</a> право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843442/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843442" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 391 ЦК України</a> власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом»</a>, воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		 
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		 
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом</a> і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		Недоторканість права власності забезпечується у всіх сферах суспільного життя. Разом з тим право власності не є абсолютним. В інтересах суспільства і на умовах, передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_10_03/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">законом</a>, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. 
		 
		У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7373/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7373" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 1 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7375/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7375" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 2 ЦПК України</a> у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7396/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7396" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">4 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, яка відповідає <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7402/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7402" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 5 цього Кодексу</a> у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#27" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 8 Конституції України</a> в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_536/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#536" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 129 Конституції України</a>). Аналогічний припис закріплений у частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a>.
		 
		За положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 387 ЦК України</a> власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Разом з тим відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843376/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843376" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 330 ЦК України</a>, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 388 цього Кодексу</a> майно не може бути витребуване в нього.
		 
		Згідно з положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 388 ЦК України</a>, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
		 
		З огляду на вказане суди під час повторного розгляду справи повинні з'ясувати питання наявності згоди на вилучення спірних земельних ділянок, правомірність розпорядження ними органом влади, дотримання порядку передачі спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб та дослідити правові механізми захисту прав власника - добросовісного набувача цих земельних ділянок.
		 
		Стосовно висновків апеляційного суду про визнання помилковим рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі в зазначеній частині позовних вимог рішенням, а не ухвалою, у зв'язку з чим апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в цій частині і постановив ухвалу про закриття провадження у справі, ОСОБА_1 Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		У частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9666/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9666" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 309 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час постановлення апеляційним судом ухвали) передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 
		4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
		 
		Згідно з частиною третьою вказаної статті в зазначеній редакції, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог і скасовуючи рішення в цій частині лише з тих підстав, що суд першої інстанції закрив провадження у справі рішенням, а не ухвалою, апеляційний суд сам порушив норми процесуального права, адже указана апеляційним судом обставина не є підставою у розумінні вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9666/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9666" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 309 ЦПК України</a> (у редакції, чинній на час постановлення апеляційним судом ухвали) для скасування рішення суду першої інстанції.
		 
		Отже, підстав постановляти ухвалу про закриття провадження у справі за позовними вимогами про визнання недійсними розпорядження РДА, рішень сільради, витребування з незаконного володіння ТОВ «Астеріон Плюс» на користь Львівського НАУ спірних земельних ділянок, в апеляційного суду не було, так як суд першої інстанції послався на ті самі обставини та норми права, зробив такі самі висновки у одному процесуальному документі, яким закрив провадження у справі у частині позовних вимог, а в іншій частині вирішив позовні вимоги по суті, обґрунтовано зазначивши назву такого документа як рішення, що відповідає вимогам частин першої, третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9287/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9287" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 258 ЦПК України</a>.
		 
		З огляду на викладене ОСОБА_1 Верховного Суду задовольняє касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області, скасовує ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направляє справу на розгляд до суду першої інстанції. У такому випадку розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">400</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10292/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10292" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">409</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10304/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10304" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">411</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10333/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10333" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">415</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">416</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10365/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10365" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">419 ЦПК України</a>, ОСОБА_1 Верховного Суду 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргузаступника прокурора Львівської області задовольнити.
		 
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року, рішення та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. СитнікСудді:                                                Н. О. Антонюк  Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
		О. С. Золотніков О.С. Ткачук
		                                             О. Р. Кібенко   В. Ю. Уркевич
		                                             В.С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...