Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/3320/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: 12.12.2018. Зареєстровано: 13.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2018.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: 22-ц/803/1684/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/1684/18 Справа № 203/3320/17   Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
		Категорія 20
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		12 грудня 2018 року        Дніпровський апеляційний суд у складі:
		головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
		                       суддів         - Каратаєвої Л.О., Деркач Н.М.
		                       за участю секретаря - Гречишникової О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу 
		за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1
		на рішення  Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2018 року,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		12 вересня 2017 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову посилалась на те, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу між ними виник спір щодо поділу майна подружжя. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року вказану квартиру було визнано особистою власністю ОСОБА_2 В подальшому це рішення було скасоване в касаційному порядку, а при новому розгляді суд визнав квартиру спільною сумісною власністю подружжя. Між тим, в 2017 році позивачці стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 здійснив продаж зазначеної квартири ОСОБА_3 Позивачка вважає, що цей договір має бути визнаний недійсним, оскільки укладений без згоди іншого з подружжя. Крім того, оскільки квартира є спільною власністю, позивачка просила витребувати у відповідача ОСОБА_3 ? частину квартири на свою користь (а.с. а.с. 2 - 3).
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено (а.с. 115-119).
		 
		В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 143-152).
		 
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
		 
		Судом 1 інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 червня 2004 року по 24 січня 2012 року, що підтверджується наявними матеріалами та не заперечується сторонами.
		25 серпня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-3852, ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна № НОМЕР_3 (а.с. 81 на зв.)
		01 березня 2013 року відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 індексний № НОМЕР_2 щодо спірної квартири, яке було зареєстровано в державному реєстрі прав на нерухоме майно (а.с. а.с.70 - 71).
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з відповідача вартість ? частини автомобіля «Лексус» в сумі 100 000,00 грн. а в решті вимог, у тому числі щодо поділу спірної квартири було відмовлено, оскільки суд вважав її особистою власністю відповідача ОСОБА_2 (а.с. а.с. 7 - 9).
		28 травня 2015 року між відповідачами ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. (а.с. а.с. 66 - 67).
		В п. 1.5. спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна зазначено, що на момент укладання договору купівлі-продажу, нерухоме майно нікому не продане, не подароване, в спорі та під арештом не знаходиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього з боку третіх осіб (а.с. 66).
		Тим часом, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року судове рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року було скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд (а.с. а.с. 10 - 12).
		При новому розгляді справи рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2017 року було відмовлено в задоволенні вимог позивачки щодо визнання права власності на ? частину спірної квартири. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року було скасовано судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог стосовно визнання права власності на ? частину спірної квартири, та визнано за позивачкою ОСОБА_1 право власності на ? частину спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с. а.с. 32 - 35). 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що вимоги позивачки є необґрунтованими і підстави для визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - відсутні.
		 
		Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права.
		 
		Згідно ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до змісту ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Як зазначено в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України).
		Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю (ст.3 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ч.5 ст.12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується.
		Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом.
		При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст.ст.317,319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
		 
		Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
		Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
		Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.
		Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. 
		Саме така правова позиція викладена Верховним судом України в судовому рішенні по цивільній справі №6-533цс16.
		 
		Суд виходив з того, що на момент укладення спірного договору було чинним судове рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року, згідно якого спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2, про те, що це рішення буде в подальшому скасоване в касаційному порядку він не міг знати. 
		У п.10 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, визначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
		Частинами 1, 3 ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		 
		Аналізуючи встановлені судом 1 інстанції фактичні обставини по справі в контексті наведених вище норм законодавства, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1 інстанції про відсутності підстав для задоволення позову.
		 
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 54 ЦПК України якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
		Отже, суд 1 інстанції обгрунтовано виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 не залучався як третя особа без самостійних вимог до участі у розгляді справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року у цій справі не може мати стосовно нього наслідків, визначених ч.ч. 4 - 5 ст. 82 ЦПК України.
		 
		Крім того, доводи апеляційної скарги щодо належності на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року частини спірної квартири апелянту, що на її думку є безперечною підставою для задоволення позову, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки на час укладання оспорюваної угоди, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині поділу спірної квартири було відмовлено, оскільки суд вважав її особистою власністю відповідача ОСОБА_2, в на час  укладання між відповідачами ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, а саме 28 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року було чинним.
		Також, колегія суддів звертає увагу на те, що наразі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину спірної квартири АДРЕСА_1, скасовано постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, справа у цій частині передана на новий розгляд до суду 1 інстанції, у зв'язку з чим доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не заслуговують на увагу. 
		 
		Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2018 року - залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...