Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/4200/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2018. Зареєстровано: 14.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2018.
Дата набрання законної сили: 11.12.2018
Номер судового провадження: 22-ц/814/40/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 554/4200/15-ц  Номер провадження 22-ц/814/40/18Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т.В.  Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 грудня 2018 року м. Полтава
		 
		 
		Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І., при секретарі судового засідання: Діхтяр Т.В., -
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року (ухваленого під головуванням судді Шаповал Т.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу металевого гаражу, укладеного 21 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Відповідно до заповіту складеного за життя ОСОБА_5, остання заповіла позивачу все належне їй майно. Він прийняв спадщину є спадкоємцем за заповітом, відповідно до нього перейшли всі права та обов'язки спадкодавця, а тому спірний правочин стосується його прав та законних інтересів. На час укладення договору ОСОБА_5 перебувала на обліку в обласному психоневрологічному диспансері, була в хворобливому стані, потребувала стороннього догляду. В зв'язку з чим, позивач просив визнати договір купівлі-продажу від 21 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 недійсним. 
		У лютому 2016 року ОСОБА_3 уточнив та збільшив свої позовні вимоги. Посилався на те, що відповідач та третя особа були обізнані про хворобливий стан психічні розлади ОСОБА_5 під час укладення договору. Тому, вважає, що відповідачем йому завдано матеріальних збитків та моральної шкоди. Моральна шкода полягає в тому, що він змушений був витрачати значну кількість часу на захист своїх порушених прав та інтересів, зазнає нервові зриви, підвищується артеріальний тиск. Крім того, він мав намір після смерті ОСОБА_6 використовувати металевий гараж під стоянку та зберігання свого автомобіля, однак вимушений залишати автомобіль на платній стоянці. Тому, остаточно просив суд визнати недійсним договір купівлі продажу металевого гаражу від 21 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі ст. 225 ЦК України. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також збитки в розмірі 3 950 грн., завданих внаслідок вчинення недійсного правочину.
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_2) про визнання недійсним договору купівлі продажу, стягнення збитків та моральної шкоди, третя особа ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_2) задоволено частково.
		Визнано договір купівлі-продажу металевого гаражу від 21 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5недійсним.
		В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1 409 грн. 60 коп. судового збору.
		З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року скасувати частково, а саме в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає, що рішення суду першої є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з грубим порушенням норм процесуального законодавства, яке призвело до неправильного вирішення справи в частині визнання договору купівлі-продажу гаражу недійсним. Посилається на те, що судом в цій частині неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
		Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні сторони та інші особи, які брали участь в розгляді справи.
		 
		Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
		У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Враховуючи, що ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині визнання договору купівлі-продажу гаражу недійсним, та беручи до уваги те, що сторони погодилися з рішенням місцевого суду в інших частинах прийнятих за наслідками розгляду пред'явленого позову, а тому рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року перевіряється лише в межах доводів апеляційної скарги відповідача,у відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України та роз'яснень які містяться у п.п.14-15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».
		 
		Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 21 червня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений простий письмовий договір купівлі-продажу металевого гаражу, що розташований у дворі будинку АДРЕСА_3. Договір підписаний сторонами.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
		Згідно заповіту від 07 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сидоренко Ю.Ю., зареєстрованого в реєстрі №88, вбачається, що ОСОБА_5 за життя заповіла все належне їй майно ОСОБА_3 Позивач у строки передбачені чинним законодавством прийняв спадшину та є спадкоємцем за заповітом, що підтверджується витягом із Спадкового реєстра від 20.01.2015 року серії АКК №521976. 
		Також судом встановлено, що спірний металевий гараж був придбаний в 1982 року ОСОБА_5 та її чоловіком. Даний факт підтверджується витратною накладною №1 за 1982 рік (а.с.118). Державна реєстрація спірного гаражу не проводилася.
		Відповідно до акту судово-психіатричної експертизи від 01 серпня 2016 року №320 ОСОБА_5 станом на 21.06.2014 року страждала психічним розладом у судинної деменції. Даний психічний розлад позбавляв ОСОБА_5 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при укладенні договору купівлі продажу 21.06.2014 року.
		Крім того, з оглянутої під час розгляду справи медичної карти амбулаторного хворого, вбачається, що ОСОБА_5 26.06.2014 року була оглянута на дому за направленням терапевта з психологом. Встановлено діагноз судинна деменція з галюцинаторним синдромом.
		Відповідно довідки від 13.08.2014 року, виданої Полтавським обласним психоневрологічним диспансером, ОСОБА_5 13.08.2014 року оглянута лікарем психіатром та встановлено діагноз судинна деменція з галюцинаторним синдромом.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання договору купівлі-продажу металевого гаражу від 21 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладання даного договору волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.
		 
		Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
		Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.
		 
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		Згідно п.2 ч.1 ст. 105 ЦПК України, призначення експертизи судом є обов'язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
		Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що за клопотанням позивача ОСОБА_3 по даній справі призначалася посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_6, 1929 р.н., проведення якої було доручено експертам Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева. На вирішення експертів поставлено питання: Чи дозволяв психічний стан, характер захворювання ОСОБА_6, станом на 21.06.2014 року усвідомлювати значення своїх дій та чи дозволяв керувати ними (а.с. 233-234).
		Актом судово-психіатричного експерта №320 від 01.08.2016 року встановлено, що ОСОБА_6 станом на 21.06.2014 року страждала психічним розладом у вигляді судинної деменції. Даний психічний розлад позбавляв ОСОБА_5 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при укладенні договору купівлі-продажу 21.06.2014 р. (а.с. 247-254).
		Беручи до уваги, що зібраними по справі доказами, висновок судово-психіатричної експертизи не спростовано, він є обгрунтованим, та не викликає сумнівів у його правильності, а тому висновок суду першої інстанції про те, що на час укладення договору купівлі-продажу, а саме 21.06.2014 року волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі є обгрунтованим, та правильно взято за основу при визнанні даного договору недійсним, з підстав визначених ч.1 ст. 225 ЦК України.
		 
		Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. При цьому колегією суддів взято до уваги, той факт, що у відповідача не було перешкод для подачі доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції (розгляд відбувався спочатку в порядку позовного провадження, а потім в порядку спрощеного позовного провадження). 
		Розгляд справи місцевим судом в порядку спрощеного позовного провадження відповідав вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства, а ухвала суду першої інстанції про відмову у розгляді справи в порядку загального позовного провадження не оскаржувалася відповідачем.
		Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.   
		Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського судуз прав людини усправі «Проніна проти України» від 18липня 2006року). 
		Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
		За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
		Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд-
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року - залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
		 
		Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2018 року.
		 
		Головуючий - суддя: ___________________ Г.Л. Карпушин
		               
		Судді: ___________________С.А. Гальонкін _________________ Л.М. Хіль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...