Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/14519/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 14.12.2018. Зареєстровано: 14.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2018.

Номер судового провадження: 2-о/755/533/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 755/14519/18
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"11" грудня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Чех Н.А.
		з участю секретаря - Кузьменко А.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
		встановив:
		 
		Заявники звернулись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення посилаючись на те, що вони проживали в АДРЕСА_2. У березні 2014 року вони разом з донькою були вимушені перемістися з місця їх постійного проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території АР Крим до м. Києва, де зараз постійно проживають. Як внутрішньо переміщені особи вони стали на обліки, та, відповідно, отримали довідки на підставі Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, і доказуванню не підлягають. Всупереч норм Конвенції ООН «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949 року неодноразово порушувала такі права громадян України як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Масовість порушень призвела до того, що результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території АР Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 року. У статті інформаційного агентства «Кримські новини» «СТRС оприлюднив аналіз порушень прав людини у Криму 2018 року» від 14.02.2018 року, лише за січень 2018 року російськими силовиками було проведено 9 обшуків у будинках кримських татар, відбулось 5 затримань,7 допитів, 4 арешти, призначено кримськотатарським та українським активістам 11 штрафів на суму 115 тисяч рублів, 43 рази було порушено право на справедливий суд, 8 разів на найвищий досяжний рівень фізичного і психологічного здоров'я. До початку окупації та анексії АР Крим та м. Севастополя, вони (заявники) мали налагоджений побут, вільно розпоряджались своїм майном, спілкувались з друзями та знайомими, і загалом вели звичний для себе спосіб життя. Однак, з появою російських військових на українському півострові їх життя різко змінилось. Незадовго до вторгнення, півострів охопила російська пропаганда. В кінці лютого - на початку березня 2014 року майже на кожному кроці були плакати, вивіски, прапори Російської Федерації, а по телебаченню та радіо транслювались лише російські новини та програми. Різко було відключено українські телеканали, газети поступово видавились тільки російською мовою. В кінці лютого 2014 року на півострові з'явилися люди у військовій формі зеленого кольору, яких в подальшому почали називати «зелені чоловічки», які цілеспрямовано зайняли всі будівлі адміністративного значення, та встановили контрольно-пропускні пункти. Це давало їм підстави вважати ситуацію в Криму загрозливою і такою, що може призвести до війни. Проросійські мітинги та референдум вони не відвідували. На вулиці вони дуже часто бачили оголошення, в яких жителям півострова повідомлялось, що необхідно замінювати українські паспорти на російські, змінювати номера машин на російські, отримувати військові квитки для проходження служби в російській армії. Заборонялось скупчення людей у громадських місцях, у школах та усіх навчальних закладах ввели російську програму навчання. Обслуговування в лікарнях відбувалось лише за наявності у хворого російського паспорту. Було введено грошову валюту РФ, лише якою можливо було розраховуватись у магазинах, аптеках та за інші види послуг. Ситуація з кожним днем ускладнилась на стільки, що вони почали планувати переїзд з півострова на нове місце проживання. Будучи патріотично налаштованими громадянами, вони боялись, що можуть бути піддані катуванню з боку російських військових, або потрапити в заручники до окупантів. Відтак, у їх родини були реальні підстави вважати, що їх життю та життю дітей загрожує небезпека. Зрештою, в березні 2014 року, вони зібрали речі, та покинули АР Крим. При виїзді з півострова, на кордоні з материковою Україною, вони бачили танки з російським прапором, гвинтокрили, закопані артилерійські системи та людей у військовій формі з розпізнавальними знаками РФ. При виїзді їх перевіряли озброєні російські прикордонники з собаками. Змінивши місце проживання, у зв'язку з анексією АР Крим, вони фактично втратили свою домівку, а отримувати російське громадянство або посвідку на право постійного проживання вони не збирались через політичні мотиви, адже не визнають Крим територією Російської Федерації. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб з наступними змінами та доповненнями було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеною особи, додаток якої визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути свої місце проживання внутрішнього переміщену особу, довідки лише посвідчують лише факт їх вимушеного переселення, і не мітять причин такого переселення. Їх звернення до суду з даною заявою обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року. 
		В судове засідання заявники не з'явилися, подали заяви про розгляд справи без їх присутності, та задоволення вимог в повному обсязі. 
		В судове засідання представник Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений згідно норм процесуального законодавства України. 
		В судове засідання представник Російської Федерації не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений згідно норм процесуального законодавства України. 
		Перевіривши матеріали справи суд дійшов до наступного висновку.
		Дана заява зареєстрована в Дніпровському районному суді м. Києва 26.09.2018 року. 
		Ухвалою від 04.10.2018 року відкрито окреме провадження. 
		В суді встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є громадянами України, та до березня 2014 року проживали в АДРЕСА_2.
		З довідки № 3004005762 від 26.11.2014 року, та № 3004005760 від 26.11.2014 року, виданих Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 взяті на облік як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України. 
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХП визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2014 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		А вже 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Відповідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року № 685-VIII Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України»  збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		В другому абзаці постанови Верховної ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних квазідержавних терористичних утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року, зазначається, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправних порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в'язнів в Російській Федерації.
		Крім того, своєю резолюцією від 15 січня 2015 року Європейський парламент рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкресливши при цьому, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відбулася окупація Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.
		При вирішенні справи, суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь є загально відомими, а тому не підлягають доказуванню
		Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		Факт збройної агресії Російської Федерації на території України, в тому числі і щодо Автономної Республіки Крим і м. Севастополь є загальновизнаним, неодноразово обговорювався на засіданнях ООН, періодично мова про це йде і на офіційному сайті Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, в тому числі і щодо необхідності вироблення державної стратегії захисту внутрішньо переміщених осіб, публікації, а тому в силу чинного законодавства окремого доказування не потребує.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації шляхом окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь України, було порушено низку конституційних прав заявників, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом ІІ Конституції України.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Встановлюючи обставини вимушеного переселення заявника суд виходив з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 вказаної Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Верховна Рада України у Постанові Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» зазначила свою позицію щодо ствердження факту неодноразового порушення Російською Федерацією прав громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		Довідки № 3004005762 від 26.11.2014 року, та № 3004005760 від 26.11.2014 року посвідчують лише факт вимушеного переселення у березні 2014 року заявників з АДРЕСА_2, і не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
		При розгляді справи судом встановлено, що заявники переселились з території АР Крим задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободі, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлювання власної думки та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації. Встановлення даного юридичного факту потрібно заявникам для визначення їх статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. 
		Відповідно до ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не встановлено іншого порядку їх встановлення.
		Враховуючи викладене суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 258, 259, 264, 265, 273, 293, 315, 316, 319, 354, 355 ЦПК України, суд,
		вирішив:
		 
		Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		       Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в березні 2014 року з території Автономної Республіки Крим, Красноперекопський район, с. Філатівка, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. 
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		       
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...