Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/16137/15-Ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: 61-10085ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                            
		Іменем України                                                             
		 
		05 грудня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 754/16137/15-ц
		провадження № 61-10085св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: державне підприємство «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», генеральний директор державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» ЯнчукОлександр Спиридонович, заступник генерального директора з питань розвитку державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» Соколовський Іван Андрійович, тимчасово виконуючого обов'язки начальника відділу кадрової роботи державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» Кубицька Галина Федорівна, головний інженер державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» Пархоменко Тимофій Миколайович, помічник генерального директора з питань безпеки державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів              ім. О. Довженка» Тисячний Олексій Борисович, заступник генерального директора з загальних питань та безпеки державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» Зеленюк Вячеслав Володимирович, касир центральної бухгалтерії державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_5,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів               ім. О. Довженка» на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Таран Н. Г. від 26 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М., Саліхова В. В., від 12 лютого 2018 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів             ім. О. Довженка» (далі - ДП «НКХФ ім. Довженка»), генерального директора ДП «НКХФ ім. Довженка» Янчука О. С., заступника генерального директора з питань розвитку ДП «НКХФ ім. Довженка» СоколовськогоІ. А., тимчасово виконуючого обов'язки начальника відділу кадрової роботи ДП «НКХФ         ім. Довженка» Кубицької Г. Ф., головного інженера ДП «НКХФ ім. Довженка» Пархоменка Т. М., помічника генерального директора з питань безпеки      ДП «НКХФ ім. Довженка» Тисячного О. Б., заступника генерального директора з загальних питань та безпеки ДП «НКХФ ім. Довженка» Зеленюка В. В., касира центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка» ОСОБА_5. про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, майнової, моральної шкоди, зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду.
		 
		Позовна заява мотивована тим, з 10 липня 2013 року вона працювала на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ                      ім. Довженка». 08 квітня 2015 року її звільнено з вказаної посади.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року у її  поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка».
		03 листопада 2015 року для виконання своїх посадових обов'язків позивач з'явилась до ДП «НКХФ ім. Довженка» для поновлення на роботі та виконання своїх трудових обов'язків, однак на територію підприємства її не пустили. З 04 листопада 2015 року по 09 листопада 2015 року вона перебувала на лікарняному.
		10 листопада 2015 року вона вийшла на роботу за місцезнаходженням відповідача: м. Київ, просп. Перемоги, 44.
		В той же день вона була ознайомлена з наказом від 05 листопада 2015 року № 202к про її поновлення на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка» та з наказом від 10 листопада             2015 року № 205-к про її звільнення за прогул без поважних причин.
		Зазначала, що вона мала намір пред'явити роботодавцю листок непрацездатності за період хвороби, але його у неї не прийняли.
		Посилаючись на те, що наказ про її звільнення є незаконним, ОСОБА_4  просила поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
		 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року позов ОСОБА_4  задоволено частково.
		Визнано наказ № 205-к від 10 листопада 2015 року про звільнення           ОСОБА_4 незаконним.
		Поновлено ОСОБА_4 на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка» з 10 листопада 2015 року.
		Стягнуто з ДП «НКХФ ім. Довженка» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 122 600,00 грн, 20 000,00 грн моральної шкоди та 1 158,75 грн витрат на правову допомогу.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача було допущено із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відсутність позивача на роботі в період часу з          04 листопада 2015 року по 09 листопада 2015 року відбулася з поважних причин і не є прогулом.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу ДП «НКХФ ім. Довженка» відхилено, рішення суду першої інстанції  залишено без змін.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 серпня 2017 року, на яке посилається заявник, та яким скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року про поновлення ОСОБА_4 на роботі з 08 квітня 2015 року,  було ухвалено після вирішення 26 липня 2017 року судом першої інстанції справи, а тому суду не були відомі вказані обставини, оскільки вони ще не відбулися, отже не є підставою для скасування рішення суду.
		Також судом апеляційної інстанції зазначено, що скасування судового рішення, яке було підставою для поновлення ОСОБА_4 на роботі, є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами.
		 
		У квітні 2017 року ДП «НКХФ ім. Довженка» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів, оскільки подані представником позивача ОСОБА_12, у якого відсутні належні повноваження, а суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		Крім того, вирішуючи спір, суди попередніх інстанції не врахували, що позивач не подавала роботодавцю лист непрацездатності за період з            04 листопада 2015 року по 09 листопада 2015 року, а тому станом на             10 листопада 2015 року (дата звільнення позивача) у роботодавця були відсутні докази на підтвердження поважності причин відсутності позивача у зазначений період, отже ДП «НКХФ ім. Довженка» правомірно звільнено позивача з роботи за прогул без поважної причини.
		При цьому, установивши, що ОСОБА_12 незаконно представляв інтереси позивача на підставі договору про надання правової допомоги                        від 04 лютого 2016 року, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.
		 
		Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відмовлено в зупиненні оскаржуваного рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі, в іншій частині зазначене судове рішення зупинено до закінчення касаційного провадження.
		 
		Відзив на касаційну скаргу ДП «НКХФ ім. Довженка» від позивача не надходив.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові  рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		У справі, що переглядається, судами установлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера ДП «НКХФ                      ім. Довженка» з 08 квітня 2015 року. Стягнуто з ДП «НКХФ ім. Довженка» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з           08 квітня 2015 року по 02 листопада 2015 року в розмірі 38 668,25 грн та моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
		 
		Наказом генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» Янчук О. С. від 05 листопада 2015 року № 202-к ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера ДП «НКХФ ім. Довженка» з 08 квітня 2015 року, з посадовим окладом 6 130,00 грн на місяць.
		 
		Наказом генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» Янчука О. С. від 10 листопада 2015 року № 205-к ОСОБА_4 була звільнено з роботи з 10 листопада 2015 року у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		У вказаному наказі зазначено, що ОСОБА_4 підлягає звільненню за відсутності на роботі  з 03 листопада 2015 року по 09 листопада 2015 року без поважних причин, тобто за прогул. При цьому вказано, що позивач з'явилась на роботі 10 листопада 2015 року та відмовилась надавати пояснення з приводу своєї відсутності.
		 
		10 листопада 2015 року ОСОБА_4 ознайомлена з наказом про поновлення на її роботі від 05 листопада 2015 року та з наказом про її звільнення від 10 листопада 2015 року.  
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		 
		Передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
		 
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
		 
		Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).
		 
		Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		 
		Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.
		 
		Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
		 
		До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
		 
		Умовою підтвердження тимчасової непрацездатності в Україні, яка надає право на допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», є наявність належним чином оформленого лікарняного листа або іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність. Порядок видачі таких документів регулюється Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України                   від 13 листопада 2001 року № 455. Право на отримання листка непрацездатності мають особи які, зокрема, працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання.
		 
		У справі, що переглядається, установлено, що згідно з листком непрацездатності серії АГЧ № 400671 ОСОБА_4 з 04 листопада             2015 року по 09 листопада 2015 року була тимчасово непрацездатною. Днем виходу на роботу ОСОБА_4 було визначено 10 листопада             2015 року (т. 1 а. с. 90).
		 
		Установивши, що позивач була відсутня на роботі у період часу з                    04 листопада 2015 року по 09 листопада 2015 року у зв'язку з перебуванням на лікарняному, тобто з поважних причин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача проведено відповідачем із порушенням вимог чинного трудового законодавства, без врахування і з'ясування всіх обставин, а тому позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ                      ім. О. Довженка» підлягають задоволенню і позивач підлягає поновленню на роботі з 10 листопада 2015 року.
		 
		Також судами правильно враховано, що позивач була ознайомлена з наказом про її поновлення на роботі від 05 листопада 2015 року лише            10 листопада 2015 року, тобто у день її звільнення.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів, зокрема листка непрацездатності, є безпідставними, оскільки суд надав належну правову оцінку вказаному доказу, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого                 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вирішив питання про розрахунок середнього заробітку, що підлягає до стягнення.
		 
		При відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував статтю 237-1 КЗпП України, і врахував, що у результаті звільнення позивачу завдана моральна шкода, оскільки вона втратила джерело доходу, і зробив обґрунтований висновок про стягнення 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		 
		Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з ДП «НКХФ                      ім. О. Довженка» на користь позивача витрат на правову допомогу.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_12 незаконно представляв інтереси позивача на підставі договору про надання правової допомоги                        від 04 лютого 2016 року не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як установлено судом і підтверджено матеріалами справи, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надала договір про надання правової допомоги від 04 лютого 2016 року та банківські квитанції про сплату вказаних витрат, вказаним доказам судом надана належна правова оцінка, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України не вправі переоцінювати докази.
		 
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи у порядку апеляційного провадження рішення суду першої інстанції, установивши, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 02 серпня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року скасовано та залишено без змін рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2015 року про відмову у задоволені позову ОСОБА_4 про поновлення на роботі та інших похідних вимог, дійшов правильного висновку про те, що скасування судового рішення, яке було підставою для поновлення ОСОБА_4 на роботі, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, а є підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
		                                                               
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 02 березня 2018 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року підлягає поновленню.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва         від 26 липня 2017 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   О. В. Білоконь     Б. І. Гулько      Є. В. Синельников     С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...