Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/40388/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		Головуючий у суді першої інстанції Москаленко К.О.
		Єдиний унікальний номер справи № 757/40388/17-ц
		Апеляційне провадження №22-ц/824/479/2018
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		  05 грудня   2018 року                                                                                             м. Київ                         
		      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді    - Мережко М.В.,
		суддів                       - Верланова С.М., Савченка С.І.,
		           секретар                    -Тютюнник О.І.
		 
		Розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Києві  цивільну справу  за  апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на  рішення Печерського районного  суду м. Києва   від  17 травня  2018 року  у  справі за  позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до  Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства Оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії  України  про стягнення матеріальної і моральної шкоди.     
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
		 
		                                                   в с т а н о в и в : 
		 
		У липні 2017 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
		Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що є власниками будинку, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1. Будинок  знаходиться від аеропорту м. Донецьк на відстані приблизно 1,5 кілометри.    
		Після початку проведення антитерористичної операції зона аеропорту м. Донецьк опинилася на лінії бойового зіткнення українських військових та бойовиків терористичної операції «Донецька Народна Республіка». Зазначений район піддавався щоденним обстрілам, та внаслідок численних артилерійських обстрілів на початку листопада 2014 року, 7 січня 2015 року та подальших обстрілів м. Донецьк було зруйновано приватний будинок позивачів. В результаті попадання снарядів в будинок відбулося майже повне його руйнування. Позивачі зазначають, що будинок має нежилий стан не може використовуватися родиною позивачів для подальшого проживання в ньому. Отже, в результаті вчинення терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в м. Донецьк позивачам було спричинено майнову шкоду у розмірі 2 295 820 грн.  та моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. обов'язок відшкодувати яку, як вважають позивачі, покладається на державу.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2017 року у справі відкрито провадження.
		Позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.
		Представники відповідачів Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України заперечували  щодо задоволення позовних вимог, просили відмовити в повному обсязі.
		Рішенням  Печерського  районного суду  міста Києва від 17 травня  2018 року  у задоволенні  позову відмовлено .
		Не погоджуючись з рішенням суду, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на  порушення судом норм матеріального права,  та  постановити нове рішення, яким задовольнити  їх вимоги в повному обсязі. У скарзі зазначали, що  суд не врахував тієї обставини, що вони просила  присудити їм  виплату матеріальної шкоди, завданої руйнуванням  їх будинку  на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», тобто вартості ремонтно-будівельних робіт житлового будинку, які необхідно провести для його відновлення, але ж ніяк не повної вартості будинку та земельної ділянки .   
		До апеляційного суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу. У відзиві  Антитерористичного центру при Службі безпеки України   зазначено, що  позовні вимоги не ґрунтуються на нормах і принципах  міжнародного права, просили  в задоволенні  скарги  відмовити , вважають рішення законним. У відзиві Міністерства Оборони України 
		зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалено судом  відповідно до норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.  У відзиві  відповідача Кабінету Міністрів України  зазначено, що позивачами не дотримано порядок  ст.. 86 Кодексу цивільного захисту  України, а відтак позовні вимоги  не мають правової підстави, апеляційна скаргу просять відхилити.
		Відповідно до  ст. 44  ЦПК України,  особи, які  беруть участь у справі  зобов'язані  добросовісно  здійснювати свої процесуальні  права і виконувати  процесуальні обов'язки.
		Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України  сторони  були своєчасно     повідомлені про день та час розгляду справи на   05 грудня  2018 року  за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни  місця проживання  або місцезнаходження від   апелянта   не надходило.
		Відповідно до ст. 372 ЦПК  України  суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.  Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України   цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.  Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
		1) керує ходом судового процесу;
		2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
		3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
		4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
		5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
		Апеляційна скарга  не   підлягає  задоволенню  з таких підстав.
		Судом встановлено, що позивачам на праві спільної сумісної власності належить будинок, що знаходиться за адресою:   АДРЕСА_1. Дані обставини підтверджуються рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2010 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27 травня 2010 року, технічним паспортом від 04 лютого 2010 року; договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2009 року та державним актом на право власності на земельну ділянку від 14 травня 2009 року ( т. а.с. 11-20).
		Згідно виписки з акту обстеження районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури від 14 грудня 2016 року, будинок АДРЕСА_1 постраждав в результаті бойових дій ( т. 1 а.с. 29).
		Відповідно до Висновку №819 за результатами проведення  будівельно-технічного дослідження, складеного 31 травня 2017 року, вартість ремонтно-відновлювальних робіт (житлового будинку літ. Л-2, л), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, пошкодженого в результаті артилерійського обстрілу на момент проведення дослідження становить 2 295 820 грн.  (т.1 а.с. 23-28)
		Як встановлено судом, ОСОБА_2 звертався до управління СБУ в Донецькій області з заявою про те, що у листопаді 2014 року та січні 2015 року під час неодноразових артилерійських та мінометних обстрілів з боку невстановлених представників непередбачених законом збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка» внаслідок прямих влучень снарядів було повністю зруйновано будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та майно, що в ньому знаходилося.
		Заява ОСОБА_2 зареєстрована в Єдиного реєстрі досудових розслідувань 05.05.2017 за №22017050000000162, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, та об'єднана з матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09червня 2014 року  за №12014050840001193, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 258, ст. 341 КК України. ( т.1 а,с. 30)
		Спірні правовідносини регулюються ст. 41 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексом цивільного захисту України, матеріальну шкоду було завдано позивачеві внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції та відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто, покладається на Державу.
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 1 Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Проте, в порушення ст. 41 Конституції України право приватної власності позивачів порушено, належний їм на праві власності будинок не з їх волі став непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується Випискою з акту обстеження районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури від 14.12.2016.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
		Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивачі посилаються на те, що така шкода завдана їм внаслідок подій, які відбувалися у м. Донецьк, а саме: артобстріл житлових районів в період проведення антитерористичної операції.
		Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014  року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року  №405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
		Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року  №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону №1313-VII від 05 червня 2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
		Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
		Згідно  із ст. 1 «Про боротьбу з тероризмом», терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18 травня 2010 року  №2258-VI).
		Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року  №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року  № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня .2014 року  №405/2014. 
		Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року  №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року 
		Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Донецьк, в якому був розташований будинок позивачів, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.
		Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року  №638-IV «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.  
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту.
		Відповідно до аналізу законодавства,  проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
		Статтею 4 Закону № 638-ІV передбачено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.  
		Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. 
		Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
		Держава може виступати стороною у цивільному процесі, проте, вона є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки, не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
		Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто, свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі в якості відповідачів зазначили саме Державу Україна в особі її органів Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України.
		Положення статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року  №794-VІІ визначають, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно зі ст. 4 Закону «Про боротьбі з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами засобами і ресурсами.
		Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
		Отже, враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами), саме Кабінет Міністрів України є належним представником Держави, тобто, належним відповідачем у даній справі.
		 Також, належним відповідачем у справі є Державна казначейська служба, оскільки, ст. 43 Бюджетного кодексу України визначено, що безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, а відтак, відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинна виступати і Державна казначейська служби України.
		Інші залучені позивачем відповідачі, зокрема, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України та Головне управління Національної гвардії України є лише суб'єктами, які у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом, а тому безпосередньо на них не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної терористичним актом.
		Висновок суду першої інстанції щодо належних  і неналежних відповідачів  є обґрунтованим ,  ґрунтується на вимогах закону, узгоджується із  судовою практикою.
		Загальновідомим фактом є те , що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014  року №1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:
		- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);
		- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою). 
		На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів Головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05 січня 2015 року  №1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.
		Як встановлено судом, 14 грудня 2016 року  було складено акт обстеження районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури, яким встановлено, що належний позивача будинок АДРЕСА_1 постраждав в результаті бойових дій та не відновлений.
		Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.
		Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20 березня 2003 року  «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
		Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
		Частиною 1 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.
		Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.
		Відповідно до ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджений житловий будинок, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.
		Відповідно до ч. 9 ст. 86 Кодексу з цивільного захисту України, забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
		Тобто, передбачена ч. 10 ст. 86 Кодексу з цивільного захисту України грошова компенсація виплачується постраждалому лише у разі, якщо припиняється його право власності на пошкоджене (зруйноване) житло.
		Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто, до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.
		Згідно п. 39 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» від 3 лютого 2015 року №141-VIII, військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
		Матеріалах справи не містять доказів того, що позивачі зверталися до міської ради або до державної адміністрації із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку, чи можливості забезпечення їх новим житлом замість зруйнованого; з огляду на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України про нерозривну цілісність земельної ділянки і об'єкта нерухомості, на якій він знаходиться, які регулюють автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до нового власника нерухомості, позивачі не відмовилися і від земельної ділянки, на якій знаходиться будинок. Не містить таких доказів і апеляційна скарга.
		Крім того, в якості визначення розміру збитків до матеріалів справи долучено Висновок №819 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складеного 31 травня 2017 року, який  суд  вірно не  прийняв  як належний доказ, оскільки висновок зроблений оцінювачем без огляду об'єкта по фотоматеріалам та усним поясненням. Доводи апеляційної скарги в цій частині  є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції. За  фотографіями, які додані до вказаного висновку,  неможливо ідентифікувати чи саме  це будинок позивачів, чи будь-який інший  зруйнований будинок, а відтак висновки  експерта  не є беззаперечними.
		 Питання про встановлення реальної вартості зруйнованого будинку не вирішувалось.
		Висновок суду першої інстанції, з огляду за зібрані докази , що  позивачами не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, що призвели до завданої майнової шкоди,є цілком обґрунтованим,  і будь - яких інших доказів  позивачі  до апеляційної скарги не надали . 
		Відповідно до ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Положення ст. 1192 ЦК України повністю узгоджуються з нормами ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 85 Кодексу цивільного захисту України.
		Доводи апеляційної скарги щодо  порушенням судом  ст. 19 Закону України « Про боротьбу  з тероризмом»  не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки  законодавством визначений порядок відшкодування шкоди  внаслідок  терористичних  актів .   
		 Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 1 та 5 ст. 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Позивачами не надано ні  суду першої інстанції , ні суду апеляційної інстанції   доказів щодо розміру завданих їм збитків, або вирішення ними питання щодо добровільного передання адміністрації міста зруйнованого будинку та земельної ділянки, тому висновок суду першої інстанції   про відсутність підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку є законним і обґрунтованим . Посилання  апелянтів на ту обставину, що вони   бажають саме отримати відшкодування  і відремонтувати будинок , а не вирішувати питання передачі зруйнованого будинку і земельної ділянки, не ґрунтуються на вимогах закону .      
		Висновок суду про відмову у задоволенні  вимог про стягнення моральної шкоди  також є вірним , оскільки ці вимоги є похідними від  вимог  про стягнення матеріальної шкоди , в задоволенні  яких відмовлено .
		В той же час, варто зазначити, що згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).
		Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення.
		Так, позивачами пред'явлено вимогу про стягнення в якості компенсації нанесеної моральної шкоди суму у розмірі 200 000 грн., разом з тим, позивачами не було подано суду належних та допустимих доказів їх тверджень про нанесення моральної шкоди, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір відшкодування та якими доказами це підтверджується. Тобто, позивачі не скористалися своїм правом та не виконали свій обов'язок, що полягає у поданні доказів.
		Відповідно до ст.367  ЦПК України перевіряючи  під час розгляду  справи в апеляційному  порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає  підстав  для скасування рішення.
		      Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 381 - 384  ЦПК України , колегія суддів ,-
		    
		                                                 п о с т а н о в и л а :
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_2, ОСОБА_3  залишити без задоволення .          
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття .
		Касаційна скарга  на судове рішення  подається протягом  тридцяти днів  з  дня його проголошення, а в разі проголошення  вступної та резолютивної частини  судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до  суду касаційної інстанції.
		Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 20 листопада 2018 року.     
		        
		Головуючий                                                    
		 
		            Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...