Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 692/231/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2018.
Дата набрання законної сили: 13.12.2018
Номер судового провадження: 61-10447ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		13 грудня 2018 року                                                                     
		м. Київ                                                                   
		 
		справа № 692/231/16-ц
		провадження № 61-10447св18 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., 
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
		відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Колос»,   
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Качана О. В., Захарової А. Ф., Фетісової Т. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Колос» (далі - СТОВ «Агрофірма «Колос») про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 посилалися на те, що вони є власниками земельних ділянок в адміністративних межах Вершинозгарської сільської ради Драбівського району Черкаської області, право власності на які підтверджується державними актами на право приватної власності на землю. У грудні 2008 року кожен з них окремо передав СТОВ «Агрофірма «Колос» в оренду земельні ділянки строком на 5 років, уклавши при цьому договори оренди, строк дії яких закінчувався 25 грудня 2013 року. Їх не влаштовували умови договорів, у зв'язку з чим вони вирішили не продовжувати після 2013 року дію вказаних договорів, про що письмово повідомили відповідача. СТОВ «Агрофірма «Колос» не повернуло земельні ділянки і надіслало їм листи з вимогою про виготовлення технічної документації та виділення земельних ділянок в натурі. У зв'язку з порушенням їхніх прав як землевласників, позивачі просили стягнути з відповідача на користь кожного з них заподіяні збитки у зв'язку з неодержаним доходом за час тимчасового невикористання земельних ділянок у              2014 році в розмірі 42 108 грн 30 коп.
		 
		Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 13 червня 2016 року у складі судді Фай В. Г. позов задоволено. Стягнуто з СТОВ «Агрофірма «Колос» на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 42 108 грн 30 коп. кожному заподіяних збитків від неодержаного доходу за час тимчасового невикористання ними земельних ділянок за 2014 рік.  Стягнуто з СТОВ «Агрофірма «Колос» на користь позивачів понесені ними судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 551 грн 20 коп. кожному.   
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач продовжував безпідставно використовувати належні позивачам на праві власності земельні ділянки після закінчення строку дії договорів оренди з 25 грудня 2013 року до жовтня 2014 року, у зв'язку з чим позивачі не отримали прибуток. Визначаючи розмір завданих збитків, суд першої інстанції поклав в основу рішення акти комісії Драбівської районної державної адміністрації від 05 листопада 2014 року, затверджені розпорядженням цієї адміністрації від 07 листопада 2014 року № 307, якими було визначено розмір збитків, завданих громадянам села Вершина Згарська внаслідок порушення керівництвом СТОВ «Агрофірма «Колос» вимог земельного законодавства. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу СТОВ «Агрофірма «Колос» задоволено частково. Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачами не доведено розміру збитків (упущеної вигоди), не надано доказів укладення з грудня 2013 року по липень 2014 року договорів оренди спірних земельних ділянок з будь-якими іншими особами, а також - доказів їх відмови від договорів оренди у зв'язку з неможливістю отримати об'єкт оренди і доказів про їх намір використовувати свої земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур власними силами.
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про час розгляду справи апеляційним судом. Відповідач протиправно з 25 грудня 2013 по жовтень 2014 року обробляв належні їм на праві власності земельні ділянки та отримав від їх обробітку дохід. Протиправне використання відповідачем земельних ділянок позбавило їх можливості користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Рішення апеляційного суду не відповідає судовій практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Драбівського районного суду Черкаської області.
		 
		У грудні 2016 року СТОВ «Агрофірма «Колос» подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, посилаючись на те, що після закінчення строку дії договорів оренди та наявності у позивачів виготовленої технічної документації вони  не здійснили будь-яких дій для відокремлення межовими знаками належних їм земельних ділянок. Обов'язок орендаря повернути земельну ділянку кореспондує обов'язок орендодавця забезпечити визначення її на місцевості межовими знаками, якщо інше не встановлено  договором оренди. Умови договорів оренди земельних ділянок, укладені між сторонами, не покладають на відповідача обов'язок забезпечення (замовлення) та встановлення межових знаків і оформлення за його рахунок технічної документації. Позивачі не надали доказів протиправних дій відповідача щодо неповернення земельних ділянок, не зазначили, якими саме діями відповідач чинив їм перешкоди в обробітку спірних земельних ділянок після закінчення строку дії договорів оренди.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		19 лютого 2018 року справу № 692/231/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 3,75 га, розташованої на території Вершинозгарської сільської ради Драбівського району Черкаської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на змелю за № 214. 
		 
		ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 3,75 га, розташованої на території Вершинозгарської сільської ради Драбівського району Черкаської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на змелю за № 213. 
		25 грудня 2008 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5, кожний окремо, уклали з СТОВ «Агрофірма Колос» договори оренди землі на 5 років. Того ж дня вказані договори були зареєстровані в установленому законом порядку.
		До закінчення строку дії договорів позивачі надіслали СТОВ «Агрофірма Колос» листи, в яких попередили про те, що після закінчення вказаних строків вони не мають наміру їх продовжувати і від подальшої співпраці з відповідачем відмовляються.
		28 січня 2014 року СТОВ «Агрофірма Колос» письмово повідомило кожного з позивачів про необхідність виготовлення технічної документації та виділення земельних ділянок в натурі, а також попередило, що в разі невстановлення меж земельних ділянок товариство буде обробляти поле єдиним масивом. Орендна плата за використання земельних ділянок буде нарахована згідно з існуючим законодавством.
		Відповідно до статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
		Частиною першою статті 36 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
		Пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		На підтвердження розміру заподіяних збитків позивачі надали акти комісії з визначення розміру збитків, заподіяних громадянам села Вершина Згарська,                   від 05 листопада 2014 року, затверджені розпорядженням голови Драбівської райдержадміністрації від 07 листопада 2014 року № 307. Згідно з указаними актами комісія, що створена на підставі розпорядження Драбівської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2014 року № 297 «Про утворення комісії райдержадміністрації з визначення розмірів збитків, заподіяних громадянам села Вершина-Згарська», керуючись чинним законодавством та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та  землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок від 19 квітня 1993 року № 284), провела визначення сум неодержаного доходу власників землі внаслідок порушення керівництвом СТОВ «Агрофірма «Колос» вимог земельного законодавства, що полягало в порушенні строків повернення орендованих земельних ділянок ОСОБА_4 загальною площею 3,75 га та ОСОБА_5 - загальною площею 3,75 га в адміністративних межах Вершинозгарської сільської ради Драбівського району, термін дії оренди яких закінчився 25 грудня 2013 року. На підставі розрахунків комісія встановила вартість неодержаного прибутку (доходу) - 12 787 грн 12 коп. кожному, в тому числі вартість збитків власника землі і землекористувача, включаючи неодержані доходи - 12 787 грн 12 коп. кожному. 
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що згідно з пунктами 21-25 договорів оренди землі, укладених між сторонами, встановлені умови повернення земельних ділянок. Проте вказаними договорами не визначено обов'язку орендаря щодо конкретних дій для повернення орендодавцеві земельної ділянки.
		 
		Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права ОСОБА_4 і ОСОБА_5, кожний окремо, 24 липня 2014 року уклали з Фермерським господарством «Згарі» договори оренди належних їм спірних земельних ділянок.
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 посилалися на те, що до осені 2014 року їхні земельні ділянки використовувалися відповідачем без будь-якої правової підстави, що позбавило їх як власників можливості отримати дохід (упущену вигоду) від використання земельних ділянок.
		Відповідно до  частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
		У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
		Відповідно до статті 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                          від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі (неодержані доходи) лише в разі, якщо вони обґрунтовані.
		Наявність обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		Належних та допустимих доказів укладення з грудня 2013 року по липень 2014 року договорів оренди спірних земельних ділянок з будь-якими іншими юридичними особами, а також доказів їх відмови від цих договорів у зв'язку з неможливістю отримати об'єкт оренди внаслідок використання його відповідачем, власного використання землі під певні сільськогосподарські культури позивачі суду не надали.  
		Сам по собі факт наявності в  матеріалах справи актів з визначення розміру збитків не дає підстав для висновку про доведеність позивачами завданих їм збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками. 
		Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про  стягнення з відповідача вартості   неотриманого позивачами доходу (упущеної вигоди).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи апеляційним судом 17 серпня 2016 року відбувся за відсутності осіб, які не були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, є безпідставними з огляду на таке.
		 
		Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.  
		 
		Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.  
		 
		Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		 
		У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		 
		У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.  
		 
		З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 16 липня 2016 року розгляд цієї справи було призначено на 17 серпня 2016 року, про що сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.
		 
		Однак позивачі в судове засідання апеляційного суду не з'явилися і не повідомили суд про причини своєї неявки, що підтверджується журналом судового засідання                       від 17 серпня 2016 року.
		 
		За правилами частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
		 
		Неявка позивачів у судове засідання 17 серпня 2016 року не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення апеляційного суду.
		 
		Крім того, відповідно до частини другої статті 305 ЦПК України 2004 року неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
		 
		Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване судове рішення суперечить судовій практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у подібних справах, а саме судовому рішенню у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до СТОВ «Агрофірма «Колос» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, недоотриманої орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені та відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до СТОВ «Агрофірма «Колос» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, недоотриманої орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені та відшкодування моральної шкоди скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 до СТОВ «Агрофірма «Колос» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, та відшкодування моральної шкоди, і справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Під час нового розгляду заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2016 року позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено. Стягнуто з СТОВ «Агрофірма «Колос» на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 43 223 грн 40 коп. кожному збитків від неодержаного доходу за 2014 рік та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення  Апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року залишено без змін.
		 
		З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду у цій справі не суперечить судовій практиці судів касаційної інстанції. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня  2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401, частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		    
		                                                                   
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...