Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/2799/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2018.
Дата набрання законної сили: 17.12.2018
Номер судового провадження: 61-39637ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		17 грудня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 296/2799/16-ц
		провадження № 61-39637св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4, 
		відповідачі: Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», ОСОБА_5, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2018року у складі судді Сингаївського О. П. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», ОСОБА_5 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона працювала на посаді головного бухгалтера Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» та наказом від 04 березня 2016 року № 39-ос звільнена із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Проте при її звільненні відповідач порушив законодавство про працю, оскільки вона виконувала свою роботу бухгалтера, а директор ОСОБА_5 приховуючи свої незаконні накази переклав вину на неї.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ від 04 березня 2016 року № 39-ос Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» про звільнення з посади головного бухгалтера за пунктом 1 статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків із 04 березня 2016 року, поновити її на посаді головного бухгалтера, стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за вимушений прогул та кошти, що були невиплачені в день звільнення та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від     04 березня 2016 року № 39-ос про звільнення ОСОБА_4 з посади головного бухгалтера Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України», поновлено її на посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 141 243,26 грн та 10 000,00 грн за завдану моральну шкоду. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. 
		 
		Додатковим рішенням цього ж суду від 29 січня 2018 року вирішено питання про судові витрати та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що внесення змін до оскаржуваного наказу через 1,6 років порушило право позивача на захист, оскільки відбулося поза строками, встановленими статтею 148 КЗпП України. При цьому, усупереч пункту 1 статті 149 КЗпП України, у позивача не відбиралось пояснення по суті допущеного нею порушення. Крім цього, всупереч статті 81 ЦПК України, відповідачем не надано доказів вчинення відповідачем порушення трудової дисципліни у вигляді перешкоджання роботі комісії.
		Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_4 не є одноразовим грубим порушенням, яке дає підстави для звільнення за пунктом 1 частиною першою статті 41 КЗпП України, оскільки дії головного бухгалтера, зазначені в акті від 22 лютого 2016 року та від       25 лютого 2016 року, є триваючими і не можуть розцінюватися як одноразове грубе порушення нею трудових обов'язків, що підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак не можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою.
		 
		У липні 2018 року Державна установа «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України»подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що під час проведення перевірок позивач відмовилася надавати документи членам комісії, накази, за якими здійснювалося нарахування премій, відомості про сформовану в електронному вигляді, нараховану і виплачену через банк заробітну плату. Крім того, підстава для звільнення у двох актах залишилася незмінна - акт перевірки нарахувань заробітної плати та премій працівникам відділу та акт про відмову від надання пояснень. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку вимагати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, зупинено виконання оскаржуваних рішень, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2018 року на адресу суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, згідно з яким звільнення відбулося поза строками, встановленими статтею 148 КЗпП України; у неї не відбиралися пояснення по суті допущеного порушення; відповідач не надав доказів одноразового грубого порушення нею трудової дисципліни.
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_4 працювала на посаді головного бухгалтера Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України».
		 
		Наказом від 04 березня 2016 року № 39-ос позивача звільнено із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
		 
		У наказі про звільнення зазначено, що комісією з перевірки нарахування заробітної плати та премій, створеною на виконання наказу Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» від 05 лютого 2016 року № 19-ос «Про створення комісії по перевірці нарахування заробітної плати та премій працівникам відділу бухгалтерського обліку», виявлені факти грубого порушення норм чинного законодавства з питань оплати праці, положень Колективного договору і Положення про преміювання та інші додаткові виплати працівникам Центру, що призвело до безпідставного нарахування протягом 2013-2015 років премій у великих розмірах працівникам відділу бухгалтерського обліку та завдання матеріальної шкоди Центру в особливо великих розмірах. Зокрема, встановлено, що головним бухгалтером Центру ОСОБА_4 протягом 2013-2015 років у порушення пункту 2.7 Положення про преміювання та інші додаткові виплати не подавались списки працівників відділу бухгалтерського обліку на преміювання з пропозиціями розміру преміювання, а суми премій, зазначених у наказах, для окремих працівників незаконно змінювались у бік підвищення, що призвело до заподіяння збитків Центру в особливо великих розмірах - 1 357,4 тис. грн та викривлення фінансової та податкової звітності до органів Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України, персоніфікації громадян. Із метою часткового погашення заподіяної матеріальної шкоди, 08 лютого 2016 року головним бухгалтером Центру      ОСОБА_4 внесено 14 652,80 грн, що підтверджує факт заподіяння нею шкоди, зловживання службовим становищем та грубе порушення трудової дисципліни і положень посадової інструкції.
		 
		На підставі викладеного ОСОБА_4 звільнено із займаної посади за пунктом 1 частиною першою статті 41 КЗпП України. (одноразове грубе порушення трудових обов'язків) із 04 березня 2016 року.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
		 
		Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
		 
		Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов'язків.
		Отже, дії ОСОБА_4, які вказані у наказі про звільнення щодо порушення пункту 2.7 Положення про преміювання та інші додаткові виплати на протязі 2013-2015 років, не підпадають під ознаки одноразового грубого порушення, що вчинені головним бухгалтером установи. Встановивши фактичні обставини справи, висновок судів про відсутність достатніх правових підстав для звільнення ОСОБА_4 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України і, як наслідок, визнання незаконним цього наказу та поновлення на роботі, є правильним. Враховуючи те, що роботодавцем не доведено факту одноразового грубого порушення ОСОБА_4 трудової дисципліни, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про визнання незаконним звільнення позивача. Зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_4 не є одноразовим грубим порушенням, а є триваючим і не може розцінюватися як одноразове грубе порушення нею трудових обов'язків, що підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак не можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою.
		 
		Установивши у справі, яка переглядається, недоведеність факту одноразового грубого порушення позивачем трудових обов'язків, суд першої інстанції вірно вказав про відсутність правових підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. При цьому правильними є висновки судів про те, що порушені строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачені статтею 148 КЗпП України, відповідно до якої дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
		 
		Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із того, що позивач переніс фізичні та душевні страждання у зв'язку із діями відповідача щодо його звільнення без дотримання законодавства, а тому, зважаючи на характер та обсяги душевних страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках ,правильно визначив розмір шкоди у сумі 10 000,00 грн.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував, пославшись на відповідні докази. Касаційна скарга не містить обґрунтування правомірності застосування відповідачем пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, як не містить і доводів щодо невірного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України»залишити без задоволення.
		 
		Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 січня 2018року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                           О. В. Ступак
		 
		                                                                                                           С.О. Погрібний
		 
		                                                                                                                                              Г. І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...