Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 210/5258/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 05.12.2018
Номер судового провадження: 14-463цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		5 грудня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 210/5258/16-ц
		Провадження № 14-463 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі також - відповідач; Фонд) про відшкодування моральної шкоди
		за касаційною скаргою відповідача на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року, ухвалене суддею Скотар Р. С., та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі ЗубаковоїВ.П., БарильськоїА.П. і БондарЯ.М.
		Учасники справи:
		        позивач: ОСОБА_3,
		        відповідач: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           25 листопада 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування Фондом моральної шкоди.
		2.           Стверджував, що з 25 листопада 1985 року по 6 липня 1998 року та з 16 липня 1999 року по 5 грудня 2003 року працював на Комбінаті «Кривбасшахтопроходка», правонаступником якого є Державний спеціалізований будівельно-монтажний трест по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар'єрів (далі - ДТ «Кривбасшахтопроходка») на різних посадах.
		3.           Вказував, що 5 грудня 2003 року був звільнений через виявлену невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню роботи на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.
		4.           Зазначав, що його звільнення було зумовлене тим, що 4 серпня 2003 року о 14 годині 30 хвилин під час виконання робіт на ДТ «Кривбасшахтопроходка» стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач був уражений струмом. Цей факт підтверджується: Актом про нещасний випадок № 9 від 6 серпня 2003 року; висновками медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), яка вперше з 1 березня 2004 року встановила позивачеві 80 % втрати професійної працездатності, а при повторному переогляді 11 січня 2008 року - 100 % втрати професійної працездатності та І групу інвалідності.
		5.           Пояснив, що 28 листопада 2008 року МСЕК у висновку підтвердила позивачеві 100 % втрати професійної працездатності та встановила І групу інвалідності з 1 січня 2009 року безстроково.
		6.           Обґрунтовував, що внаслідок нещасного випадку втратив професійну працездатність і здоров'я, був порушений його звичний спосіб життя. Вказував, що не може самостійно пересуватися; постійно потребує допомоги рідних або сторонніх осіб через повну втрату функції ходіння; з позивачем постійно знаходяться дружина або донька; йому необхідний постійний нагляд лікарів, стаціонарне лікування, приймання ліків, масаж, щорічні курси реабілітації, санаторно-курортне лікування. Вказував, що постійно фізично страждає через головний біль, нудоту, оніміння лівої половини тіла, прогресивно зростаючу слабкість у ногах, прогресивне зниження пам'яті.
		7.           З огляду на вказані обставини просив стягнути з відповідача на свою користь 275 600 грн як відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		8.           8 лютого 2017 Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я у сумі 70 000 грн, а в дохід держави - 551,2 грн судового збору; у решті позову - відмовив.
		9.           Мотивував тим, що позивач зазнає моральних страждань, які позбавляють його нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції зазначив, що, оскільки позивачу первинно стійка втрата професійної працездатності встановлена з 1 березня 2004 року, то він на підставі статей 21 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV) у редакції, що була чинною на момент встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача. З огляду на характер спричиненої моральної шкоди та міркування розумності, виваженості та справедливості суд вважав можливим стягнути на користь позивача 70 000 грн такого відшкодування.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		10.       12 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат скасував; ухвалив у цій частині нове рішення та компенсував судові витрати у сумі 551,2 грн за рахунок держави; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		11.       Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат і ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд вказав, що позивач і відповідач звільнені від сплати судового збору. А тому цей збір має бути компенсованим за рахунок держави. Залишаючи без змін рішення місцевого суду щодо суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір моральної шкоди визначений, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахований характер отриманої травми, стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та можливість такого відновлення, зважаючи на 100-відсоткову втрату ним професійної працездатності та визнання його особою з інвалідністю І групи.
		12.       Відхиляючи доводи відповідача щодо юрисдикції адміністративного суду, апеляційний суд вказав, що оскільки цей спір виник з приводу відшкодування моральної шкоди, спричиненої при виконанні трудових обов`язків, то він має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		13.       21 квітня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог повністю. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		14.       3 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		15.       Мотивує тим, що відповідач оскаржує рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)        Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		16.       Відповідач мотивує касаційну скаргу тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі - Закон № 717-V) внесені зміни до Закону № 1105-XIV, а саме: виключені всі приписи, що передбачали виплату відшкодування моральної шкоди.
		17.       Вважає, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 року право на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Фонду скасоване вищенаведеними змінами до Закону № 1105-XIV для всіх застрахованих громадян незалежно від дати встановлення втрати працездатності. А тому стверджує, що є неналежним відповідачем у цій справі.
		18.       Доводить, що оскільки органи МСЕК не встановлювали факту заподіяння позивачу моральної шкоди, то позивач не довів моральні страждання.
		19.       Зазначає, що право позивача на відшкодування моральної шкоди могли би виникнути лише у 2016 році за умови встановлення МСЕК факту заподіяння моральної шкоди.
		20.       Вважає, що саме винні дії позивача призвели до настання нещасного випадку й отримання ним травми, яка мала наслідком втрату його професійної працездатності.
		21.       Стверджує, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду з позовом, а розмір відшкодування моральної шкоди необґрунтовано завищений судами і не відповідає засадам розумності та справедливості.
		22.       Окрім того, вказує, що цей спір не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки Фонд та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції. А тому спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
		(2)        Позиції інших учасників справи
		23.       Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)        Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1)   Щодо юрисдикції спору
		24.       Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі також - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		25.       Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		26.       Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		27.       Згідно з частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		28.       Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).
		29.       Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		30.       Згідно з частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
		31.       Отже, умовою розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди за правилами адміністративного судочинства є те, щоби така шкода була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
		32.       У цій справі спірні правовідносини пов'язані з відшкодуванням позивачеві моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я від нещасного випадку на виробництві.
		33.       Згідно з частиною третьою статті 28 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і І групи інвалідності, за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
		34.       Оскільки позивач не оспорював правомірність дій Фонду та не просив визнати їх протиправними, а вимога про відшкодування моральної шкоди не заявлена з одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правий спір, така вимога має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		35.       Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність щодо цього спору юрисдикції адміністративного суду та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про розгляд справи за правилами цивільного судочинства.
		(1.2)   Щодо обов'язку відшкодувати моральну шкоду потерпілому від нещасного випадку на виробництві
		36.       Відповідач вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди 25 листопада 2016 року, коли діяв Закон № 1105-XIV у новій редакції, що не передбачала можливості стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої потерпілому від нещасних випадків на виробництві, то до спірних правовідносин не може бути застосована редакція вказаного Закону, яка діяла станом на день настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
		37.       Згідно з частиною першою статті 1168 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
		38.       Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і І групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
		39.       Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).
		40.       Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (частина перша статті 14 Закону № 1105-XIV).
		41.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 4 серпня 2003 року о 14 годині 30 хвилин під час виконання робіт з розкріплення металевої опалубки на покрівлі доставкової штольні в кар'єрі Відкритого акціонерного товариства «ПівдГЗК» з позивачем стався нещасний випадок: він був уражений електричним струмом та отримав електроопік лівого передпліччя. Причиною нещасного випадку стало залучення до роботи позивача не за спеціальністю, як встановили суди з акта форми Н-5 розслідування нещасного випадку від 4 серпня 2003 року й акта форми Н-1 про нещасний випадок від 6 серпня 2003 року № 9.
		42.       Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку.
		43.       20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
		44.       Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
		45.       За змістом касаційної скарги відповідач вважає, що зазначене рішення Конституційного Суду України слід розуміти як таке, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 717-V відповідальність за заподіяння моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку покладена на роботодавця як за ті нещасні випадки на виробництві, які можуть трапитися після набрання чинності вказаним Законом, так і за ті, які трапилися до набрання ним чинності.
		46.       Тобто, відповідач стверджує, що Закон № 717-V має зворотну дію, встановлюючи цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності.
		47.       Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
		48.       З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
		49.       Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадкута яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача. А відтак необґрунтованими є твердження касаційної скарги про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.
		(1.3)   Щодо відшкодування моральної шкоди
		50.       Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		51.       Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
		52.       Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
		53.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
		53.1.  Позивач працював в період з 25 листопада 1985 року по 6 липня 1998 року, та з 16 липня 1999 року по 5 грудня 2003 року на посадах горнового 5 розряду, підземного гірничого робітника 2 розряду, підземного монтажника, підземного прохідника 4 розряду на підприємстві Комбінат «Кривбасшахтопроходка», правонаступником якого є ДТ «Трест «Кривбасшахтопроходка».
		53.2.  Внаслідок завданих травм, позивачу був встановлений діагноз: виробнича травма, ураження електрострумом, контактний електроопік лівого передпліччя.
		53.3.  У зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивач неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в Інституті промислової медицини м. Кривого Рогу.
		53.4.  Позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, змушений був пройти курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
		53.5.  Згідно з медичними документами рекомендовано: постійний нагляд лікарів, стаціонарне лікування, постійне приймання ліків і масаж, щорічні курси реабілітації, санаторно-курортне лікування у санаторіях для пацієнтів із захворюваннями опорно-рухового апарату.
		54.       Доказами, на підставі яких суди попередніх інстанцій встановили наявність факту завдання позивачеві моральної шкоди, є: акт від 6 серпня 2003 року № 9 про нещасний випадок на виробництві, акт розслідування нещасного випадку від 4 серпня 2003 року, довідки МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності й інвалідності, а також медичні документи про стан здоров'я позивача.
		55.       Отже, суди встановили завдання позивачеві у зв'язку з ушкодженням здоров'я та втратою працездатності фізичного болю та душевних страждань, що характеризують моральну шкоду. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач невинуватий у нещасному випадку, який трапився з вини механіка підземної гірничокапітальної дільниці «Південного ГЗК» ОСОБА_4 через залучення ним до роботи позивача не за спеціальністю.
		56.       Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		57.       Тому Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що до настання нещасного випадку й отримання позивачем травми, яка мала наслідком втрату його професійної працездатності, призвели винні дії самого потерпілого, а також інші доводи, спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж ті, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
		58.       Довід касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.
		59.       Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).
		60.       Відповідно до частин першої та другої статті 57 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		61.       Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша та друга статті 58 ЦПК України у вказаній редакції).
		62.       Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (частина друга статті 212 ЦПК України у вказаній редакції).
		63.       Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України у зазначеній редакції).
		64.       Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов'язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.
		65.       Отже, наявність у МСЕК вказаного обов'язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
		66.       Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що право на відшкодування моральної шкоди могло би виникнути у позивача лише у 2016 році та за умови встановлення МСЕК факту заподіяння моральної шкоди. Як і необґрунтованими є доводи про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди.
		67.       Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		68.       Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, не навели мотивів, що свідчили би про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування. Хоча у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
		69.       ВеликаПалата Верховного Суду бере до уваги встановлені судами першої й апеляційної інстанцій обставини, зокрема, стосовно характеру отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації.
		70.       Суди першої й апеляційної інстанцій вважали за необхідне задовольнити позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
		71.       ВеликаПалата Верховного Суду з урахуванням встановлених судами першої й апеляційної інстанцій фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди вважає, що розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у сумі 275 000 грн.
		(1.4)   Щодо строку на звернення до суду
		72.       Відповідач стверджує, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення з позовом до суду.
		73.       Згідно з пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
		74.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком, що потягнув звільнення позивача з роботи 5 грудня 2003 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, а також втрату професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом (з 1 березня 2004 року - 80%, з 11 січня 2008 року - 100 %) і встановлення 11 січня 2008 року І групи інвалідності (з 28 листопада 2008 року - безстроково).
		75.       Отже, на вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, а доводи касаційної скарги про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині першій статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими.
		(1.5)   Щодо розподілу судового збору
		76.       Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (25 листопада 2016 року), від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнялися позивачі, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Пільг щодо сплати судового збору для Фонду вказана редакція не передбачала.
		77.       6 грудня 2016 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, частину першу статті 5 вказаного Закону було доповнено пунктом 18, згідно з яким Фонд був звільнений від сплати судового збору. А згідно з підпунктом 2 пункту 17 параграфа 1 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, пункт 18 Закону України «Про судовий збір» був виключений.
		78.       Оскільки на час звернення з позовом до суду відповідач не був звільнений від сплати судового збору, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком апеляційного суду про компенсацію судового збору у сумі 551,2 грн за рахунок держави та вважає законним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у сумі 551,2 грн.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		79.       Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 3 і 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
		80.       Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		81.       Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
		82.       ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково: рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат у справі слід скасувати; у цій частині залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 275 000 грн моральної шкоди замість 70 000 грн.
		(3) Висновки щодо застосування норм права
		83.       Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
		84.       Положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року).
		85.       Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
		86.       Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
		87.       Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини першої статті 268 ЦК України).
		88.       Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України № 717-V від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.
		89.       Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		90.       У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
		З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 4 частини першої статті 409, частиною першою статті 412, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.   Касаційну скаргуВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити частково.
		2.   Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат у справі скасувати; у цій частині залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року. В іншій частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року та рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 8 лютого 2017 року змінити, стягнувши на користь ОСОБА_3 275 000 грн замість 70 000 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач             Д.А.ГудимаСудді:        Н.О.Антонюк     Н.П.Лященко С.В.Бакуліна          О.Б.Прокопенко В.В.Британчук       Л.І.Рогач В.І.Данішевська   І.В.Саприкіна О.Р.Кібенко          О.М.Ситнік В.С.Князєв           О.С.Ткачук Л.М.Лобойко       В.Ю.Уркевич  О.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 11 грудня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...