Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2609/30529/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2018. Зареєстровано: 22.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.

Номер судового провадження: 2/760/2860/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 2609/30529/12
		               Провадження №2/760/2860/18
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 грудня 2018 року Солом'янський районний суд м.Києва в складі:
		головуючого судді - Кушнір С.І.
		за участю секретаря Гаєвської С.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - 
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач ОСОБА_1 28.12.2012 р. звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики в розмірі 240000,00 грн.
		Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
		Так, 19 травня 2012 р. позивачем було передано відповідачу ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 240000,00 грн. із строком повернення до 14.08.2012 р., про що відповідачем було видано письмову розписку від 19.05.2012 р., в якій зазначено про те, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 240000,00 грн. В зазначений в розписці термін, відповідач борг не повернув. 
		Борг відповідача становить 240000,00 грн. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних. 
		Тому, враховуючи те, що відповідач не виконав взятого на себе зобов'язання щодо повернення отриманої суми позики, позивач просив стягнути 240000,00 грн. основної суми боргу, 3% річних від простроченої суми боргу - 2465,75 грн., а всього стягнути з відповідача 242465 грн. 75 коп. Також  просив стягнути судовий збір у розмірі 3219,00 грн.
		Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22.03.2013 р., позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - було задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 240000,00 грн. заборгованості, 3% річних в сумі 2465,75 грн., судовий збір в сумі 3219,00 грн., а всього стягнути 245684,75 (двісті сорок п'ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 75 коп.
		ОСОБА_2 12.04.2016 р. надіслав до суду заяву про перегляд заочного рішення. В заяві зазначив, що він є батьком відповідача ОСОБА_3 27.10.2011 року Солом'янським РУГУ МВС України в м.Києві було порушено кримінальну справу за фактом зникнення сина.  Рішенням  Солом'янського районного суду м.Києва від 08.10.2013 р.  ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01.12.2011 р.  Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.12.2015 р. оголошено ОСОБА_3 померлим. Він є спадкоємцем після смерті сина. Син не міг з'явитись в судове засідання, оскільки був визнаний безвісно відсутнім. 
		Ухвалою суду від 27.04.2016 р., заяву  правонаступника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2  про перегляд заочного рішення  Солом'янського районного суду м. Києва від  22.03.2013 р., було задоволено.
		Скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від  22.03.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3   про стягнення заборгованості, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.
		Ухвалою суду від 19.07.2016 р. було замінено відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_2.
		28.09.2016 р. позивачем ОСОБА_1 було подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, яка складає 1606502,28 грн. 
		Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та надані докази.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача послався на те, що договір позики між позивачем та померлим ОСОБА_3 викликає сумніви, оскільки станом на момент написання (підписання) розписки, ОСОБА_3 було оголошено безвісно відсутнім, що дає підстави вважати, що текст розписки, а також підпис, було зроблено не ним, а іншою особою.
		Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, врахувавши їх доводи та вивчивши надані письмові докази у сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		15.12.2017 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, яким ЦПК України викладеного в новій реакції. Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
		Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Відповідно до ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. 
		Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 
		Судом встановлено, що згідно копії розписки, яка міститься в матеріалах справи, наданої позивачем на підтвердження своїх вимог, 19.05.2012 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 укладено у письмовій формі договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_1 240000,00 грн., строк повернення коштів  визначено до 14.08.2012 р.
		Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі 6-63цс13 про перегляд ухвали колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2012 року у справі про стягнення боргу за договором позики вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
		У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
		Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		На підтвердження свого права на пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду копію розписки від 19.05.2012 р., яка, на думку позивача, свідчить про отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 240000,00 грн.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
		Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		В зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_3 взятого на себе зобов'язання щодо повернення отриманої суми позики за договором позики, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, яка складає 1606502,28 грн. (відповідно до поданої 28.09.2016 р. заяви про уточнення позовних вимог).
		Встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.10.2013 р., задоволено заяву ОСОБА_2, зацікавлені особи: ОСОБА_1, ОСОБА_4, Головне управління юстиції в м. Києві про визнання особи безвісно відсутньою.
		Визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 безвісно відсутнім з 01.12.2011 р.
		Даним рішенням встановлено наступні обставини.
		Так, 31.10.2011 р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживав за адресою: АДРЕСА_1 пішов з дому та не повернувся.
		По факту зникнення ОСОБА_3, 27.10.2011 р., Солом'янським РУ ГУМВС України в м. Києві була відкрита оперативно-розшукова справа № 09-2060.
		Місцезнаходження ОСОБА_3 не встановлено, що підтверджується довідкою Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві від 05.02.2013 р.
		З матеріалів розшукової справи № 09-2060 вбачається, що 13.11.2011 р. винесено постанову про заведення оперативно-розшукової справи та оголошено державний розшук ОСОБА_3.
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.12.2015 р., заяву ОСОБА_2, зацікавлені особи: ОСОБА_1, Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання особи померлою, задоволено.
		Оголошено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, постійно проживаючим в квартирі АДРЕСА_1, померлим.
		Днем смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 вважати день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим.
		Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Як вбачається з даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 12.02.2016 р., ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, про що складено відповідний актовий запис № 7.
		Згідно даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого Жовтневим ЗАГС 01.08.1992 р., ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Як вбачається з матеріалів справи, в П'ятій київській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 253/2016 після смерті ОСОБА_3, 1992 р. народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.
		Згідно вищевказаної спадкової справи єдиним спадкоємцем за законом майна померлого є його батько, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3.
		ОСОБА_2 є правонаступником  відповідача ОСОБА_3
		Ухвалою суду від 08.02.2017 р. за клопотанням представника відповідача, по справі було призначено судову-почеркознавчу  експертизу.
		Проведення даної експертизи доручено  ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа».
		Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) №2268, складеного 11.07.2017 р. експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», рукописний текст розписки від 19 (14) травня 2012 року, складеної від імені ОСОБА_3 про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240000 гривень, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3.
		Підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 19 (14) травня 2012 року про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240000 гривень, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3.
		23.11.2017 р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, в якій представник просив призначити по справі повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, посилаючись на те, що  ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08.02.2017 р. у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа». Експертом - ОСОБА_6 надано висновок судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №2609/30529/12 (2-1548/17) №2268 від 11.07.2017 р.
		Відповідно до відомостей з Державного Реєстру атестованих судових експертів, свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта - ОСОБА_6, станом на момент проведення вищезазначеної експертизи було недійсне. 
		Ухвалою суду від 23.01.2018 р., призначено по справі повторну судову почеркознавчу  експертизу, на вирішення якої поставлено питання:
		-Чи виконаний рукописний текст у розписці від 19.05.2012 року ОСОБА_3, чи іншою особою? (а.с.4). 
		-Чи виконано підпис  від  імені  ОСОБА_3  в розписці  від 19.05.2012р. ОСОБА_3 чи іншою особою (а.с.4)?
		21.06.2018 р. до суду надійшло повідомлення №3011/3012/18-32/3013/18-33 від 19.06.2018 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертизи (КНДІСЕ) про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки не надано оригіналу досліджуваної розписки від імені ОСОБА_3 від 19.05.2012 р.
		За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
		Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Таким чином, суд не приймає до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) №2268, складений 11.07.2017 р. експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» ОСОБА_6, оскільки даний висновок викликає сумніви в його правильності, так як встановлено, що свідоцтво експерта - ОСОБА_6 на час проведення вищезазначеної експертизи було недійсне.
		Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
		За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме не доведено факту укладання договору позики від 19 (14).05.2012 р., за яким останній передав ОСОБА_3 у борг грошові кошти в сумі 240000,00 грн.
		Згідно даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 12.02.2016 р., ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, про що складено відповідний актовий запис № 7.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
		Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
		З точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. 
		Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		При спадкуванні борги спадкодавця - це майнові зобов?язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати це зобов?язання. Обов?язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора. 
		Тобто, кредитор, що звернувся до спадкоємців, зобов?язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
		Кредитор вправі протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, звернутися зі своїми вимогами по боргах спадкодавця до його спадкоємців незалежно від наступу строків вимоги. 
		Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. 
		Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. 
		У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, яка з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватись судами.
		Виходячи з даної правової позиції звернення до суду кредитора спадкодавця з позовом до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики не може вважатися належним способом захисту порушеного права кредитора, оскільки правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були. 
		Судовий же спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред'явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно, яке було передане їм у натурі.
		При цьому закон не передбачає форму, в якій має бути здійснена відмова спадкоємців задовольнити вимоги кредитора шляхом одноразового платежу. Тому саме по собі невиконання спадкоємцями вказаної вимоги може свідчити про їх відмову. 
		Доказом відмови спадкоємця, тобто до ОСОБА_2 від виконання вимоги кредитора в даній справі є невизнання ним пред'явленого до позову про стягнення заборгованості за договором позики. 
		Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, в зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.
		Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 638, 1046, 1047, 1049, 1216, 1218, 1268, 1281, 1282, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-82, 89, 103, 113, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		СУДДЯ:                                                                                             Кушнір С.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...