Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/12998/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано судом: 21.12.2018. Зареєстровано: 23.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2018.

Результат оскарження 16.07.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		11 грудня 2018 року                      № 826/12998/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовомНародного депутата України ОСОБА_1 до   третя особа проДиректора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2, Народного депутата України ОСОБА_3 Національне антикорупційне бюро України визнання протиправними дій та зобов'язання утриматись від вчинення дійза участю:
		від позивача - ОСОБА_4;
		від відповідачів - не з'явились;
		від третьої особи - ОСОБА_5
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Народний депутат України ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, відповідач-1) та народного депутата України ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), в якому просить суд: 
		-          визнати протиправними дії відповідача-1 щодо розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, стосовно наявності прізвища та підписів ОСОБА_6 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів» в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна;
		-          визнати протиправними дії відповідача-2 з приводу втручання у зовнішню політику держави Україна, які були здійснені шляхом поширення інформації щодо громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна;
		-          зобов'язати відповідачів утриматись від дій щодо втручання у зовнішню політику держави України.
		Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами вимог чинного законодавства в частині здійснення протиправного поширення інформації про громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, стосовно наявності прізвища та підписів ОСОБА_6 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів» в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна.
		Відповідачами надано суду відзиви на позовну заяву, в яких Директор Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2 та народний депутат України ОСОБА_3 просять відмовити в задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки у спірних правовідносинах вони діяли в межах, визначених законом.
		Ухвалою суду від 23.10.2017 відкрито провадження у справі № 826/12998/17 та призначено попереднє засідання у справі на 23.11.2017.
		Відповідно до ухвали суду від 23.11.2017 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		У судовому засіданні 20.03.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні директора Національного антикорупційного бюро - Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ, третя особа).
		Розгляд справи неодноразово відкладався.
		У судовому засіданні 11.12.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав.
		Відповідачі явку повноважних представників у судове засідання 11.12.2018 не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
		Представник третьої особи у судовому засіданні 11.12.2018 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для задоволення позову.
		У судовому засіданні 11.12.2018 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду у зв'язку з відсутністю у позивача адміністративної процесуальної дієздатності, пропуском встановленого строку звернення до суду.
		На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11.12.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		Відповідно до частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, 27 травня 2016 року колишній заступник Голови Служби безпеки України ОСОБА_9 направив на адресу НАБУ заяву з додатками, які являють собою так звану «амбарну книгу Партії Регіонів» або ж «чорну бухгалтерію Партії Регіонів».
		На підставі вказаних документів, переданих від ОСОБА_9, НАБУ було розпочате досудове розслідування «чорної бухгалтерії Партії Регіонів».
		Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується витягами із публікацій, 31 травня 2016 року виданням «Українська правда» (джерело: http://www.pravda.com.ua/cdn/ graphics/2016/05/black-pr/) було здійснено публікацію «Рукописи не горят. Черная бухгалтерия Партии регионов: фамилии, даты, суммы» де зазначено «Документы, которые публикует «Украинская правда», показывают подноготную кланово-олигархической системы, построенной в Украине в последние двадцать лет. Это - амбарная книга расходов Партии регионов, которая практически одновременно оказалась у бывшего журналиста, а ныне нардепа ОСОБА_10, а также экс-заместителя главы СБУ ОСОБА_11. Расходы на политику расписаны до копейки, общая сумма затрат составляет более 66 миллионов долларов. Эти деньги регионалы потратили на «партийные нужды» менее чем за шесть месяцев 2012 года».
		15 серпня 2016 року видання «Українська правда» (джерело: http://ІНФОРМАЦІЯ_1) оприлюднює публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_2» наступного змісту: «Керівник передвиборчого штабу кандидата в президенти США від Республіканської партії ОСОБА_8 екс-радник ОСОБА_12 ОСОБА_6 міг отримати 12,7 мільйона доларів з України з 2007 року по 2012 рік. Про це йдеться у статті The New York Times, яка посилається на дані Національного антикорупційного бюро України. «Рукописні бухгалтерські книги (так звана «чорна бухгалтерія» Партії Регіонів - ред.) показують 12,7 млн. доларів прихованих грошових виплат, призначених для пана ОСОБА_6 від проросійської політичної партії пана ОСОБА_12 за 2007 по 2012 рік», - йдеться в матеріалі. В антикорупційному бюро стверджують, що ім'я ОСОБА_6 22 рази фігурує в так званій «чорній касі», в якій містяться дані про корупційну діяльність «Партії регіонів» за 5 років. При цьому мета виплат чітко не вказана. Також зазначається, що ці видатки, зафіксовані в записах від руки, не можна звірити з банківськими записами, а також підписи реципієнтів ще не були перевірені».
		Відповідно до роз'яснень Національного антикорупційного бюро України щодо згадування ім'я ОСОБА_6 у чорній «бухгалтерії» ПР (джерело: https://ІНФОРМАЦІЯ_3): «У відповідь на численні запити ЗМІ з проханням надати інформацію про згадки ім'я ОСОБА_6 у списках так званої «Чорної бухгалтерії» Партії Регіонів» (документи передані до НАБУ колишнім першим заступником голови СБУ ОСОБА_9), повідомляємо. Серез прізвищ осіб у списку так званої «чорної бухгалтерії Партії регіонів», яку за заявою В. Трепака розслідують детективи Національного антикорупційного бюро України значиться з-поміж інших ОСОБА_6. Відповідно до списків, на витрати, пов'язані з даною особою, починаючи з 20 листопада 2017 року було виділено загалом понад 12,7 млн. доларів США. Останній запис у «книзі» стосовно ОСОБА_6 датується 5 жовтня 2012 року. Наголошуємо, що наявність прізвища ОСОБА_6 у «списках» не означає, що він дійсно отримав ці кошти, адже у графі отримувачів містяться підписи інших осіб. Досудове розслідування у даному провадженні триває.
		19 серпня 2016 року відбулася трансляція наживо виступу ОСОБА_3 на телеканалі «Live» під назвою «ОСОБА_3 оприлюднює нові подробиці про «чорну касу» ПР. Деньги за ОСОБА_6 получал один із кураторов «амбарной книги ПР», - ОСОБА_3. 
		19 серпня 2016 року ОСОБА_6, на відповідну дату Глава штабу на той час кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, подав у відставку з вказаної посади.
		Відповідно до  публікації «Радіо Свобода» від 19 серпня 2016 року (джерело: https://ІНФОРМАЦІЯ_4), стратег кандидата на посаду президенти США від Республіканської партії ОСОБА_8 ОСОБА_6 подав у відставку, повідомляє ОСОБА_8. 
		Згідно публікації ZN.UA від 09 грудня 2016 року (джерело: https://ІНФОРМАЦІЯ_5) під назвою «ОСОБА_2: «З політичною корупцією насамперед потрібно боротися на виборах», під час інтерв'ю з ОСОБА_2 останній на питання: «Ви були свідомі того, що, оприлюднюючи матеріали досудового розслідування справи «чорної бухгалтерії» ПР стосовно ОСОБА_6, по суті, виступали на боці одного з кандидатів у президенти США?» повідомив наступне: «Можливо, окремі громадські діячі, оприлюднюючи записи, щось і мали на увазі. Ми лише відповідали на запити громадськості та ЗМІ. Згадайте, як багато писали про «чорну бухгалтерію», навіть до передачі цих записів до НАБУ. Дуже багато інформації з «чорної бухгалтерії» було оприлюднено. Не лише про ОСОБА_6. Можливо, саме це й загальмувало розслідування. Пригадую, випадково чи ні, в одному із записів почеркознавча експертиза тривала три місяці, хоча вона належить до простих експертиз. Але експертна служба чомусь робила цю експертизу з великими труднощами. Думаю, цьому частково посприяло те, що було оприлюднено дуже багато інформації ще до потрапляння цих матеріалів до НАБУ.
		Відповідно до публікації видання «ВЕСТИ» (джерело: ІНФОРМАЦІЯ_6) від 13 січня 2017 року, остання містить посилання на вираз ОСОБА_3 від 19 серпня 2016 року, а саме: «Амбарная книга Партии Регионов» спасла мир. ОСОБА_6, кормившийся из рук ОСОБА_12, уходит с позором. Думаю, после такого удара ОСОБА_8 уже не оправится».
		29 червня 2017 року виданням «Українська правда» було здійснено публікацію під назвою «НАБУ і САП виступили зі спільною заявою щодо ОСОБА_6» (джерело: http://ІНФОРМАЦІЯ_7), зі змісту якої вбачається, що Національне антикорупційне бюро і Спеціалізована антикорупційна прокуратура заявляють, що не мають повноважень вести розслідування щодо екс-радника президента-втікача ОСОБА_6. Про це йдеться у спільній заяві НАБУ і САП оприлюдненій у четвер. «…у матеріалах, переданих Національному антикорупційному бюро України колишнім першим заступником Голови Служби безпеки України ОСОБА_9 (так званій «чорній бухгалтерії» - ред..) у травні минулого року, ім'я ОСОБА_6 згадується у 22 записах за період з 20 листопада 2007 року по 05 жовтня 2012 року. Загальна сума витрат, вказаних у цих записах, становить 12,7 мільйонів доларів США», - сказано у заяві.
		З вищенаведених публікацій з різних видань вбачається, що з боку Національного антикорупційного бюро України в особі його директора - ОСОБА_2 та народного депутата України ОСОБА_3 дійсно були наявні відповідні висловлювання на адресу ОСОБА_6 який на момент оприлюднення таких висловів, займав посаду глави штабу кандидата в Президенти США ОСОБА_8, в частині причетності до «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, отриманні відповідної суми коштів з даного джерела, про що  свідчать відповідні цитати даних осіб, оприлюднених різними виданнями. При цьому, директором НАБУ ОСОБА_2 і не заперечувались факти даних висловлювань у відповідних інтерв'ю, цитованих вище. 
		25 липня 2017 року Президент Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8 висловився про те, що офіційний Київ намагався саботувати його передвиборчу кампанію та вимагає від генерального прокурора країни негайно розпочати розслідування цієї справи (https:/ІНФОРМАЦІЯ_8ІНФОРМАЦІЯ_9).
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне антикорупційне бюро України (далі - Національне бюро) є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
		Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» основними принципами діяльності Національного бюро є: верховенство права;  повага та дотримання прав і свобод людини і громадянина; законність; безсторонність та справедливість; незалежність Національного бюро та його працівників; підконтрольність і підзвітність суспільству та визначеним законом державним органам; відкритість для демократичного цивільного контролю; політична нейтральність і позапартійність; взаємодія з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями.
		Згідно з частиною першою статті 6 наведеного Закону керівництво діяльністю Національного бюро здійснює його Директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України в порядку, визначеному цим Законом.
		Відповідно до статті 8 вказаного Закону Директор Національного бюро: 1) несе відповідальність за діяльність Національного бюро, зокрема законність здійснюваних Національним бюро оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод осіб; 2) організовує роботу Національного бюро, визначає обов'язки першого заступника, заступників Директора Національного бюро; 3) координує і контролює діяльність його центрального та територіальних управлінь; 4) затверджує структуру та штатну чисельність центрального та територіальних управлінь Національного бюро; 5) видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Національного бюро; 6) призначає на посади та звільняє з посад працівників Національного бюро; 7) затверджує перспективні, поточні та оперативні плани роботи Національного бюро; 8) встановлює порядок реєстрації, оброблення, зберігання та знищення відповідно до законодавства отриманої Національним бюро інформації; вживає заходи із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, а також забезпечує додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є Національне бюро; 9) визначає порядок заохочення осіб, які надають допомогу в попередженні, виявленні, припиненні і розслідуванні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро; 10) вирішує питання про заохочення та накладення згідно з рішенням Дисциплінарної комісії Національного бюро дисциплінарних стягнень на працівників Національного бюро; 11) у встановленому законодавством порядку присвоює ранги державних службовців працівникам Національного бюро та спеціальні звання особам начальницького складу, вносить Президенту України подання про присвоєння рангів державних службовців та спеціальних звань вищого начальницького складу Національного бюро; 12) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до компетенції Національного бюро; 13) представляє Національне бюро у відносинах з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, а також органами іноземних держав, міжнародними та іноземними організаціями тощо; 14) має право бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій, а також брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Кабінету Міністрів України; 15) забезпечує відкритість та прозорість діяльності Національного бюро відповідно до цього Закону; звітує про діяльність Національного бюро в порядку, визначеному цим Законом; 16) надає дозвіл на використання коштів фонду спеціальних оперативно-розшукових та слідчих дій Національного бюро; 17) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів.
		У той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 21 Основного Закону України встановлює, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
		Відповідно до частин першої, другої статті 32, статті 62 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
		У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
		Відповідно до частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
		Виходячи з системного тлумачення наведених правових положень вбачається, що, по-перше, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень у своїй діяльності зобов'язані діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. По-друге, після початку здійснення досудового розслідування будь-яке розголошення відомостей, що становлять частину такого досудового розслідування, що безумовно включає в себе інформацію про можливих порушників, які ймовірно вчинили кримінальне правопорушення, або осіб, причетних до його скоєння/яким може бути відомо про це, може бути здійснено виключно з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У випадку порушення цього правила до його порушників може бути застосована відповідальність, визначена законом.
		Як було зазначено Європейським судом з прав людини у рішенні «Єчюс проти Литви» (Jeиius v. Lithuania), заява № 34578/97, п. 56, слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
		В контексті наведеного, суд звертає увагу, що як відповідачем-2, так і відповідачем-1 було поширено інформацію про участь ОСОБА_6 в отриманні коштів з так званої «чорної каси Партії Регіонів», тобто фактично звинувачено у вчиненні злочину, після того, як НАБУ було розпочате досудове розслідування.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Між тим, на виконання наведених вимог законодавства відповідачами за час розгляду справи не було надано суду доказів отримання ними дозволу слідчого або прокурора, які приймають участь у досудовому розслідуванні справи так званої «чорної каси Партії Регіонів», на поширення вказаної вище інформації. 
		Відповідно до частини дев'ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
		На підставі наведеного, та оскільки відповідачами цього заперечено не було, суд визнає обставину відсутності дозволу слідчого або прокурора, які приймають участь у досудовому розслідуванні справи так званої «чорної каси Партії Регіонів», на поширення відповідачами вказаної вище інформації.
		Тобто, при оприлюдненні такої інформації відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, допустили порушення принципу презумпції невинуватості, безпідставно розповсюдили інформацію, здійснили розголошення відомостей досудового розслідування без отримання на це згоди з боку уповноваженої особи, а тому діяли протиправно, за межами визначених для них законом повноважень, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
		Зазначене, на думку суду, в сукупності з встановленими вище обставинами вчинення відповідачами протиправних дій щодо поширення інформації про участь ОСОБА_6 в отриманні коштів з так званої «чорної каси Партії Регіонів», дає підстави стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими протиправними діями відповідачів та залишенням ОСОБА_6 посту Глави штабу на той час кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, тобто є свідченням втручання Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2 та народного депутата України ОСОБА_3 у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року.
		Відповідно до статей 12, 13 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» визначення та реалізація засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюються на основі тісної взаємодії та координації зусиль Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у цьому напрямі. 
		Визначені цим Законом засади внутрішньої і зовнішньої політики мають ураховуватися під час розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів. 
		Повноваження щодо визначення та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюють: 
		-          Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні - шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, внесення у разі потреби змін до цього Закону, законодавчого регулювання відносин, спрямованого на впровадження засад внутрішньої та зовнішньої політики у відповідних сферах, здійснення кадрової політики в межах, визначених Конституцією України, здійснення парламентського контролю; 
		-          Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина - шляхом звернення із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, в яких пропонується визначення, коригування засад внутрішньої і зовнішньої політики з урахуванням внутрішнього і зовнішнього становища України, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави, реалізації права законодавчої ініціативи, зокрема щодо внесення змін до цього Закону, застосування права вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, у тому числі з підстав їх невідповідності визначеним цим Законом засадам внутрішньої і зовнішньої політики, здійснення кадрової політики в межах, визначених Конституцією України, видання на виконання Конституції і законів України указів та розпоряджень; 
		-          Рада національної безпеки і оборони України як контролюючий та координуючий орган у сфері національної безпеки і оборони при Президентові України - шляхом розгляду на своїх засіданнях стратегічних питань забезпечення національної безпеки і оборони, здійснення координації та контролю за діяльністю центральних та місцевих органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; 
		-          Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади - шляхом забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, спрямованої на реалізацію засад такої політики, забезпечення розроблення з метою реалізації цих засад у відповідній сфері проектів законів та інших нормативно-правових актів, проведення експертизи таких проектів на відповідність засадам, визначеним цим Законом, здійснення координації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та спрямування її на забезпечення реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, здійснення кадрової політики в межах, визначених Конституцією та законами України, реалізації права законодавчої ініціативи та видання в межах своєї компетенції постанов і розпоряджень; 
		-          центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи - шляхом участі в межах своєї компетенції у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики у відповідній сфері, розроблення в межах наданих повноважень проектів законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію засад внутрішньої і зовнішньої політики, здійснення кадрової політики в межах, визначених законодавством; 
		-          органи місцевого самоврядування - шляхом вирішення в межах Конституції і законів України питань місцевого значення у відповідних сферах внутрішньої політики та у сфері зовнішньоекономічної діяльності. 
		У реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики беруть участь політичні партії, громадські організації у порядку, передбаченому законом.
		Контроль за дотриманням засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюється Верховною Радою України, Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами державної влади у межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.
		Натомість, чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про статус народного депутата України» та Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» не наділяють відповідачів повноваженнями щодо одноособового визначення напрямків та реалізації зовнішньої політики України, що, з огляду на зазначене вище, могло б бути  вчиненням відповідачами протиправних дій щодо поширення вказаної інформації.
		Як вже зазначалось, Президент Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8 висловився про те, що офіційний Київ намагався саботувати його передвиборчу кампанію, а тому він вимагає від генерального прокурора країни негайно розпочати розслідування цієї справи.
		При цьому, враховуючи закріплені на рівні Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва від 22 листопада 1994 року положення про утвердження широкомасштабних дружніх українсько-американських відносин як основи для зміцнення міжнародної безпеки, створення надійних підвалин для розбудови міцних відносин взаємної довіри та поваги, підписаної за Україну Президентом України, як уповноваженою на це законом особою, суд приходить до висновку, що протиправні дії відповідачів мали своїм наслідком завдання шкоди інтересам держави Україна.
		В розрізі міжнародних правовідносин діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями має ґрунтуватися на позиціях відкритості та рівноправності у зовнішніх відносинах. 
		При цьому, публічна зовнішня політика, як форма політичного процесу реалізується, зокрема, у публічному просторі та підтримується інформаційно-комунікаційними ресурсами та представлена комплексом прозорих взаємодій його учасників, як представників державної влади,так і громадянського суспільства, які ведуть активну політичну діяльність та мають вплив на громадську думку. 
		Як роз'яснено в п. 7 Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи, публічні фігури - це особи, які займають державні посади і/чи використовують державний ресурс, а також усі ті, хто відіграє певну роль у громадському житті, чи то    в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи будь-якій іншій сфері.   
		Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено ( пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
		Зі змісту наданих суду публікацій вбачається, що Національним антикорупційним бюро України на момент здійснення даних публікацій велося досудове розслідування за заявою В. Трепака щодо списку так званої «чорної бухгалтерії Партії регіонів», де серед інших значиться прізвище ОСОБА_6, який обіймав посаду глави штабу кандидата у Президенти США ОСОБА_8. Таким чином, НАБУ було висвітлено ім'я ОСОБА_6, як публічної фігури з позиції його участі у справах так званої «чорної бухгалтерії Партії регіонів». При цьому, зі змісту публікації від 29 червня 2017 року виданням «Українська правда» під назвою «НАБУ і САП виступили зі спільною заявою щодо ОСОБА_6» (джерело: http://ІНФОРМАЦІЯ_7) вбачається, що НАБУ і САП не проводили офіційного розслідування причетності ОСОБА_6 до одержання коштів від Партії регіонів. «Він не був і не є українським державним службовцем, і тому не може вчиняти корупційні діяння згідно з українським законодавством. Оцінку діям даної особи мають давати компетентні органи інших держав, чия юрисдикція поширюється на розслідування ймовірних фактів таких правопорушень», - йдеться у повідомленні. 
		Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справах «Де Гаєс і Гійзельс проти Бульгії» від 24 лютого 1997 року, «Обершлік проти Австрії» № 2 від 01 липня 1997 року вбачається, що навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оціночного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною. 
		Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до п.п. 1-3, 11  Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб, державна посада,  як  вона  визначається  у  національному  законодавстві,   це   посада,  наділена  довірою,  яка  передбачає зобов'язання діяти в інтересах  держави.  Тому  державні  посадові особи  виявляють  абсолютну  відданість  державним інтересам своєї країни, які представлені демократичними інститутами влади. Державні посадові особи виконують свої обов'язки і функції  компетентно  і  ефективно   у   відповідності   до   законів   або адміністративних положень і з повною доброчесністю.  Вони постійно прагнуть   того,   щоб   забезпечити   найефективніше   і    вміле розпорядження  державними   ресурсами,   за   які   вони   несуть відповідальність. Державні    посадові   особи    уважні,   справедливі   і неупереджені  при виконанні своїх  функцій  і,  зокрема,  у  своїх відносинах  з  громадськістю.  Вони  ніколи  не  надають  будь-яку  неправомірну перевагу будь-якій групі осіб або окремій  особі,  не допускають  дискримінації  щодо  будь-якої групи  осіб або окремої особи або не зловживають іншим чином наданими їм повноваженнями та владою. Державні  посадові  особи  беруть участь у політичній або іншій  діяльності  поза  рамками   їх   офіційних   обов'язків   у відповідності до законів та адміністративних положень таким чином, щоб не підірвати віру громадськості в неупереджене виконання  ними своїх функцій і обов'язків. 
		Беручи до уваги наведене, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги народного депутата України ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій відповідача-1 щодо розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, стосовно наявності прізвища та підписів ОСОБА_6 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів» в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна; визнання протиправними дій відповідача-2 з приводу втручання у зовнішню політику держави Україна, які були здійснені шляхом поширення інформації щодо громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна.
		Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів утриматись від дій щодо втручання у зовнішню політику держави Україна, суд зазначає, що у разі визнання в судовому порядку неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Разом з тим, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, а тому, відповідно, такі вимоги народного депутата України ОСОБА_1, які мають неконкретизований характер, та які за своїм змістом спрямовані на врегулювання відносин, що ще не виникли, тобто можуть мати місце лише в майбутньому, не підлягають задоволенню.
		З приводу наявності у позивача права на звернення до суду з даним адміністративним позовом, необхідно зазначити наступне.
		Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Таким чином, судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий у відношенні будь-якої особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку суб'єкта владних повноважень.
		Згідно рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 41 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Як вже було зазначено вище, Верховна Рада України є одним з суб'єктів, який законодавчо уповноважений визначати та реалізовувати засади зовнішньої політики.
		Як встановив Конституційний Суд України своїм рішенням від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України). 
		Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
		Відповідно до вимог статей 1, 10 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
		Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано.
		Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. 
		Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом.
		Виходячи з системного аналізу наведених положень вбачається, що позивач має законний інтерес у реалізації Верховною Радою України своїх повноважень у сфері зовнішньої політики України, оскільки безпосередньо приймає участь у цьому процесі шляхом, в тому числі, голосування на засіданнях Верховної Ради України. В свою чергу, протиправне втручання відповідачів у процес визначення та реалізації засад зовнішньої політики прямо порушує наведений законний інтерес позивача. А тому, враховуючи наведені вище вимоги КАС України, суд вважає наявним у народного депутата України ОСОБА_1 права на звернення до суду з даним позовом та, відповідно, необґрунтованими протилежні твердження відповідачів.
		Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, необхідно зазначити наступне.
		Згідно з вимогами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
		Беручи до уваги наведене, виходячи зі змісту заявлених позивачем вимог та враховуючи, що повідомлення Президента Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, яке свідчить про негативний характер протиправних дій відповідачів для інтересів держави Україна, було опубліковане лише 25 липня 2017 року, а з даним позовом народний депутат України ОСОБА_1 звернувся до суду 11 жовтня 2017 року, суд приходить до висновку про дотримання ним встановленого законом строку звернення до суду.
		Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:
		1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
		Відповідно до положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
		Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Враховуючи наведене вище у сукупності та виходячи з недотримання відповідачами критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
		Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов народного депутата України ОСОБА_1 (01008, АДРЕСА_1) задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2 (03035, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 39751280) щодо розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8, стосовно наявності прізвища та підписів ОСОБА_6 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів» в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна.
		Визнати протиправними дії народного депутата України ОСОБА_3 (01008, АДРЕСА_1) з приводу втручання у зовнішню політику держави Україна, які були здійснені шляхом поширення інформації щодо громадянина США ОСОБА_6, Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_8 інформації, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало  шкоди інтересам держави Україна.
		У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                              В.П. Катющенко
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 21 грудня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...