Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 676/6504/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 27.12.2018. Зареєстровано: 29.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2019.
Дата набрання законної сили: 26.01.2019
Номер судового провадження: 2-о/676/215/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 676/6504/18 
		Номер провадження 2-о/676/215/18
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 грудня 2018 рокум. Кам'янець - Подільський
		Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області 
		в складі: головуючого - судді Бондаря О.О.
		за участю секретаряcудового засідання Маневич І.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, - 
		ВСТАНОВИВ:
		Заявник звернувся до суду з заявою, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення. 
		Заявлені вимоги обґрунтовує тими обставинами, що відповідно наказу Головного управління МВС України в Київській області від 22.06.2015 року №314 о/с дск син заявника - ОСОБА_2, який проходив службу в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 30.04.2015 року по 22.07.2015 року на посаді міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого значення «Гарпун», - з 16.06.2015 року був відряджений в райони проведення бойових дій на території Луганської та Донецької областей. 22 липня 2015 року при виконанні завдань з охорони громадського порядку поблизу блокпосту «Шахта» між населеними пунктами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, син заявника - ОСОБА_2 загинув. Оскільки встановлення факту загибелі сина внаслідок, саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, заявник просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 при несенні служби по охороні громадського порядку 22.07.2015 року поблизу блокпосту «Шахта» між містами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Заявник в судове засідання не з'явився, подав суду заяву в якій просить справу розглядати в його відсутності, заяву підтримує, просить задовольнити.
		Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України подав суду до початку судового засідання клопотання в якому просить розглядати справу без участі представника Мінсоцполітики.
		Представник Російської Федерації в судове засідання не зявився. Про день слухання справи повідомлений, будь  якого письмового відзиву чи пояснень суду не надав. 
		Відповідно доч.2ст.247ЦПК Українив зв'язкуз неявкоюучасників справи  фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Вивчивши матеріали справи в повному об'ємі, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.
		Судом встановлено, що відповідно наказу Головного управління МВС України в Київській області від 22.06.2015 року №314 о/с дск ОСОБА_2, який проходив службу в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 30.04.2015 року по 22.07.2015 року на посаді міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого значення «Гарпун» ГУМВС України в Київській області, - з 16.06.2015 року був відряджений для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичних операцій в райони проведення бойових дій на території Луганської та Донецької областей, що підтверджується довідкою Головного управління МВС України в Київській області управління кадрового забезпечення від 17.08.2015 року №3/Г -663.
		22 липня 2015 року в період проходження служби в зоні АТО при виконанні завдань з охорони громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, поблизу блокпосту «Шахта» між населеними пунктами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України ОСОБА_2 загинув внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_2 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, зареєстрованим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Камянець-Подільському реєстраційної служби Камянець-Подільського міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис №611 від 25 липня 2015 року.
		З постанови військово-лікарської комісії ГУМВС України в Київській області від 10 серпня 2015 року №39 вбачається, що поранення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 «Шок. Травми декількох ділянок тіла. Вибухова травма», що призвело до смерті, повязане з виконанням службових обовязків.
		З довідки Головного управління МВС України в Київській області управління кадрового забезпечення від 17.08.2015 року №3/Г -663 вбачається, що ОСОБА_2 загинув в зоні Антитерористичної операції під час виконання обовязків , повязаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки , боротьбі зі злочинністю. 
		 
		Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України» від 15 вересня 2015 року №546/2015 постановлено нагородити посмертно молодшого сержанта міліції ОСОБА_2.
		Встановлення факту загибелі сина внаслідок, саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку.
		Частиною четвертоюстатті 2 Закону Українивід 18 січня 2018 року«Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаного Законудатою початку окупації частини території України, зокрема Автономної ОСОБА_3 Крим та міста Севастополя, є дата, визначенаЗаконом України від 15 квітня 2014 року«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Положенням ст.3Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Згідно із ст.27Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		Отже, Конституцією України зобов'язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов'язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Відповідно до статті 4 цього законуу разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної ОСОБА_4 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною ОСОБА_4 України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної ОСОБА_4 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі ст.1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»№1207-VІІвід 15квітня 2014року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України«Про внесеннязмін додеяких законівУкраїни щодовизначення датипочатку тимчасовоїокупації» від15вересня 2015року №685-VІІІ ОСОБА_3Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши ОСОБА_3Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної ОСОБА_4 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Законузі змінами та доповненнями).
		Також, прийнято постанову Верховної ОСОБА_4 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України"Проособливий порядокмісцевого самоврядуванняв окремихрайонах Донецькоїта Луганськоїобластей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Також постановою Верховної ОСОБА_4 України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, ОСОБА_4 Європи, ОСОБА_4 асамблеї НАТО, ОСОБА_4 ОБСЄ, ОСОБА_4 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер - війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права». Резолюція ОСОБА_4 Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в тому числі населені пункти Ясинувата та Авдіївка Донецької області України, де загинув син заявника.
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч.2 ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно роз'яснень постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №5«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції Україниделегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64 Конституції Україниправо на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четвертастатті 10 ЦПК Україниістаття 17 Закону України від23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_4 України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішенняECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», § 129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішенняECHR у справі «Catanта інші проти Молдови та Росії», § 109; рішенняECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другоїстатті 234 ЦПК України 2004 року, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другоюстатті 256 ЦПК України2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав заявника  батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який загинув при несенні служби по охороні громадського порядку 22.07.2015 року поблизу блокпосту «Шахта» між містами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Відповідно до частини третьоїстатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Ураховуючи викладене, суд вважає, що відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі Луганської та Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»,частиною четвертоюстатті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»,та підтверджує факт того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув при несенні служби по охороні громадського порядку 22.07.2015 року поблизу блокпосту «Шахта» між містами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської та Донецької області.
		У відповідності статті 124 Конституції України,статті 256 ЦПК України 2004 року, заявник довів, що від встановлення цього юридично значимого факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких заявник, через дії Російської Федерації, вимушено бере участь.
		Суд враховує те, що однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першоюстатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.
		По-перше, вказана норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		По-друге, підставою подання заявником заяви про встановлення відповідного факту є загибель сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 при несенні служби по охороні громадського порядку 22.07.2015 року поблизу блокпосту «Шахта» між містами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України. Як зазначено в абзаці 15преамбулиЗакону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четвертастатті 79Закону України«Про міжнароднеприватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
		Враховуючи,що встановленняюридичного фактуза рішеннямсуду безпосередньопороджує певніюридичні наслідки:виникнення,зміна абоприпинення особистихправ заявника батькаОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1,який загинувпри несенніслужби поохороні громадськогопорядку 22.07.2015року поблизублокпосту «Шахта»між містамиЯсинувата таАвдіївка Донецької областіУкраїни внаслідок збройноїагресії РосійськоїФедерації протиУкраїни, в позасудовому порядку встановити даний факт заявник не має можливості, що досліджені по справі докази в їх сукупності підтверджують факт загибелі сина заявника внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заява підлягає задоволенню. 
		На підставівикладеного керуючисьст.ст. 258  260 , 263  265 , 315, 319 ЦПК України, суд, -
		ВИРІШИВ :
		Заяву задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 при несенні служби по охороні громадського порядку 22 липня 2015 року поблизу блокпосту «Шахта» між містами Ясинувата та Авдіївка Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
		Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України. 
		Повне рішення складено 26 грудня 2018 року 
		 
		Суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду        Бондар О.О

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...