Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/9545/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 02.01.2019. Зареєстровано: 03.01.2019. Оприлюднено: 04.01.2019.

Номер судового провадження: 2-о/754/405/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Номер провадження 2-о/754/405/18 
		Справа №754/9545/18
		РІШЕННЯ 
		Іменем України
		 
		13 грудня 2018 року м.Київ
		 
		Деснянський районний суд міста Києва 
		під головуванням судді    Бабко В.В.
		за участю секретаря судового засідання Козловець К.П.
		за участю представника заявника ОСОБА_1
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив:
		Заявник ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, якою просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у липні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. 
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Первомайська Луганської області, зареєстрована та до липня 2014 року проживала за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2. 
		Зазначає, що 11.05.2014 на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_17/pravo1/T150254.html?pravo=1" title="Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями; нормативно-правовий акт № 254-VIII від 17.03.2015" target="_blank">Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»</a>, якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей. Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії. 
		На даний час заявник проживає за адресою: АДРЕСА_2що підтверджується довідкоюпро взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.10.2014 №3003000392, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в порядку, передбаченому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_85/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#85" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">ст.6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ</a>. Отримана ОСОБА_2 довідка посвідчує лише факт її вимушеного переселення з міста Первомайська, Луганської області до міста Києва і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Тому, ОСОБА_2, просила суд встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у липні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. 
		Представник заявника в судове засідання 13.12.2018 не з'явився, але надав заяву про розгляд справи у відсутності представника та заявника, просив задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення у повному обсязі. 
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлені через Посольство Російської Федерації в України за адресою: м.Київ, Повітрофлотський проспект, 27, повітки отримав уповноважений, однак про причини неявки суду не повідомили, заперечення на заяву не подали.
		Дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов до такого висновку. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Первомайська Луганської області, зареєстрована та до липня 2014 року проживала за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2. 
		На даний час заявник проживає за адресою: АДРЕСА_3що підтверджується довідкоюпро взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.10.2014 №3003000392, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в порядку, передбаченому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_85/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#85" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ</a>. 
		Заявник ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що її вимушене переселення у липні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Метою встановлення такого факту є визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої України 03 липня 1954 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено. 
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_73/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#73" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_171/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#171" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статтею 12 цього Закону</a>.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1#5" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">статті 1 цього Закону</a>. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_09_05/pravo1/KP140509.html?pravo=1" title="Про облік внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 509 від 01.10.2014" target="_blank">Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»</a> затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_08/pravo1/T141706.html?pravo=1" title="Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб; нормативно-правовий акт № 1706-VII від 20.10.2014" target="_blank">Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»</a> не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a> визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a> делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1997_12_25/pravo1/KS97009.html?pravo=1" title="Справа за конституційним зверненням громадян Проценко Р. М., Ярошенко П. П. та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води); нормативно-правовий акт № 9-зп від 25.12.1997" target="_blank">Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп</a> (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другу <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 124 Конституції України</a> необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_502/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#502" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">стаття 124 Конституції України</a>), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a>, запроваджені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/T161401.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя); нормативно-правовий акт № 1401-VIII від 02.06.2016" target="_blank">Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»</a>, не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2002_05_07/pravo1/KS02040.html?pravo=1" title="У справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб); нормативно-правовий акт № 8-рп/2002 від 07.05.2002" target="_blank">Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002</a> (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_177/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#177" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 55 Конституції України</a>. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_200/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#200" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 64 Конституції України</a> право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_117/ed_2012_10_16/pravo1/T063477.html?pravo=1#117" title="Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини; нормативно-правовий акт № 3477-IV від 23.02.2006" target="_blank">статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»</a> покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод</a> 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року №48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).
		Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9585/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9585" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 293 ЦПК України</a> окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9707/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9707" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 315 ЦПК України</a> у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2018_10_02/pravo1/T141207.html?pravo=1#19" title="Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; нормативно-правовий акт № 1207-VII від 15.04.2014" target="_blank">статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»</a> відповідальність за порушення визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Згідно зі ч. 6 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2018_07_12/pravo1/T161402.html?pravo=1#56" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»</a>, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має права відступити від правої позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		Відповідно до ч. 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ст. 263 ЦПК України</a> при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Правові позиції у подібних правовідносинах викладені в Постановах Верховного Суду, а саме: Постанова Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №363/2981/16-ц під головуванням судді Луспеника Д.Д., суддів:Білоконь О.В., Гулька Б.І., Хопти С. Ф., Черняк Ю.В.; Постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №428/12368/16ц, Постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №417/3852/17, Постанова Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі №243/7029/17 під головуванням судді Стрільчука В.А. та суддів: Карпенко С.О., Погрібний С.О., Ступак О.В., Усик Г.І.; Постанова Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №428/13977/16-ц, Постанова Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №428/8076/16-ц під головуванням судді Висоцької В.С. та суддів: Лесько А.О., Пророка В.В., Фаловської І.М., Штелик С.П., в яких Верховний Суд заяви фізичних осіб про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнив та встановив, що їх вимушене переселення з окупованих територій відбулися унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини окремих територій Донецької та Луганської областей. 
		У вказаних вище цивільних справах Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької, Луганської областей, відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької, Луганської областей, можливе лише в судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації. 
		Також Верховним Судом зроблено висновок про те, що відповідальність за порушення, визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України прав і свобод людини та громадянина на тимчасово окупованій території України несе Російська Федерація як держава-окупант відповідно до норм і принципів міжнародного права. Відтак від встановлення юридично значимого факту у заявників залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь. 
		Крім того, Верховним Судом зроблено висновок про те, що правило про застосування щодо Російської Федерації судового імунітету, передбачене частиною 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_356/ed_2018_07_12/pravo1/T052709.html?pravo=1#356" title="Про міжнародне приватне право; нормативно-правовий акт № 2709-IV від 23.06.2005" target="_blank">статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»</a>, не порушується визначенням іноземної держави в якості заінтересованої особи. Такий висновок зроблено на підставі того, що у вказаних вище справах окремого провадження Російська Федерація бере участь як заінтересована особа, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження, а підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. 
		Верховний Суд вказує на необхідність врахування приписів пункту 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 року №13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» та частини 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо можливості застосування Україною реторсії, правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави.
		Отже, враховуючи, що до заяви ОСОБА_2 застосовуються таки ж самі норми права які сформульовані і викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку про задоволення заяви.
		Керуючись правовими позиціями які викладені в Постановах Верховного Суду, статтями 2-13, 76-80, 263, 293, 315, 319 ЦПКУкраїни, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у липні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Заявниця: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання за адресою: АДРЕСА_5,ідентифікаційний код: НОМЕР_1
		 
		Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, ЄДРПОУ 37567866, місце знаходження за адресою: м.Київ, вул. Еспланадна. 8/10;
		 
		Російська Федерація: Посольство Російської Федерації в України за адресою: м.Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		 
		 
		        Повний текст рішення складено та підписано 13 грудня 2018 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя В.В. Бабко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...