Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/26/17(800/261/16) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 06.12.2018
Номер судового провадження: 11-554сап18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К РА Ї Н И
		 
		6 грудня 2018 року           
		м. Київ                                                                      
		 
		Справа № 800/26/17 (800/261/16) 
		Провадження № 11-554сап18 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого Князєва В. С.,
		судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Золотніков О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання - Ключник А. Ю.,
		представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
		представника відповідача - ЛіходійО.О.,
		розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу № 800/26/17 (800/261/16)  за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції (на сьогодні - Вища рада правосуддя; далі - ВРЮ, ВРП відповідно) про визнання незаконним та скасування рішення 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року (у складі колегії суддів Желтобрюх І. Л., Бевзенка В. М., Білоуса О. В., Данилевича Н. А., Шарапи В. М.),
		У С Т А Н О В И Л А :
		У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги» у частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення її з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги (далі - Спірне рішення).
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначила, що до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) із заявами звернулись, зокрема, експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» (далі - Фонд) БеркоС.Т., заступник Генерального прокурора України ШокінВ.М., адвокати ЗакревськаЄ.О., КадураВ.О., які не мали повноважень на такі звернення. У висновку ТСК не виокремлено конкретних протиправних дій позивача та не вказано, у чому саме полягало порушення присяги судді. Вважає Спірнерішення протиправним і таким, що не відповідає вимогам Конституції України, Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI), Закону України від 15 січня 1998 року 
		№ 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР), інших законів щодо підстав і порядку дисциплінарного провадження і міжнародним стандартам щодо незалежності суддів. 
		Вищий адміністративний суд України постановою від 11 липня 2016 року позов задовольнив.
		Верховний Суд України постановою від 22 листопада 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, справу передав на новий судовий розгляд.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі -Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
		У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції Закону № 2147-VIII.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
		Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення цього суду та ухвалити нове - про задоволення позову.
		На обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначила, що при прийнятті Спірного рішення ВРЮ застосувала до неї колективну відповідальність, що суперечить частині першій статті 61 Конституції України. Також в апеляційній скарзі позивача зазначається про порушення ВРЮ та судом принципу, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене рішення, внаслідок чого фактично переглянуто судові рішення, що суперечить нормам Конституції та законів України. На думку ОСОБА_6, ні Спірне рішення, ні рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не містять ні фактичних, ні правових підстав для звільнення її з посади судді за порушення присяги. Крім того, позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам Конституції України, Кримінальному процесуальному кодексу України (далі -КПК України), Закону № 2453-VI, Закону № 22/98-ВР. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ВРП заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене ним з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У судовому засіданні представники позивача та ВРП підтримали, відповідно, апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам. 
		Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзиву ВРП, заслухавши представників позивача та відповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.
		Суд першої інстанції установив, що 17 жовтня 1989 року ОСОБА_6 обрана суддею Жовтневого районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 11 квітня 1995 року № 133/95-ВР - обрана суддею Київського міського суду. Постановою Верховної Ради України від 7 квітня 2005 року № 2534-IV - обрана суддею Апеляційного суду міста Києва безстроково.
		До ТСК надійшли заяви експерта Фонду Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В.М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_11., ОСОБА_9, ОСОБА_6., ОСОБА_10., ОСОБА_8; заяви ОСОБА_14 від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_15 від 11 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_11., ОСОБА_9, ОСОБА_6.
		Вказані заяви вмотивовані тим, що зазначеними вище суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв'язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.
		За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким встановлено в діях суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11. та ОСОБА_6. наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.
		На підставі вищевказаного висновку ТСК ухвалою ВРЮ від 15 жовтня 2015 року відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11. та ОСОБА_6.
		1 березня 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання про звільнення суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11. та ОСОБА_6. з посад за порушення присяги.
		Розглянувши дисциплінарну справу за висновком ТСК від 10 червня 2015 року № 57/02-15, ВРЮ прийняла оскаржуване рішення від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
		Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ дійшла висновку, що невиконанням покладених на неї професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року суддя ОСОБА_6. завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про наявність ознак порушення присяги, та вважає їх достатніми для внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.
		При прийнятті Спірного рішення ВРЮ виходила з такого.
		1. По справі № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_16.).
		2 грудня 2013 року старший слідчий СУ ГУ МВС України в м. Києві за погодженням зі старшим прокурором Прокуратури міста Києва звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва в межах кримінального провадження № 12013110000001244 з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_16
		У клопотанні зазначено, що 1 грудня 2013 року ОСОБА_16, перебуваючи на вул. Банковій в м. Києві біля будівлі Адміністрації Президента України, узяв активну участь у масових заворушеннях, які супроводжувалися насильством над працівниками правоохоронних органів, знищенням майна, опором представникам влади, тим самим вчинив злочин, передбачений частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		3 грудня 2013 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва Гриньковська Н. Ю. постановила ухвалу, якою задовольнила вказане клопотання слідчого та застосувала до ОСОБА_16 запобіжний захід до у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів - до 30 січня 2014 року (справа № 761/32347/13-к).
		У своєму рішенні ВРЮ зазначила, що у процесі здійснення перевірки ТСК встановлено, що у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань у вищевказаному кримінальному провадженні не зазначено жодного прокурора, що суперечить вимогам пункту 4.3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року № 69. Відтак клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та повідомлення про підозру ОСОБА_16 не погоджені уповноваженим на те прокурором.
		Такі слідчі дії, як огляди місця події, предметів, допити свідків, потерпілих проводилися слідчими, які не були уповноважені на здійснення досудового розслідування № 12013110000001244 згідно з доданим до клопотання про застосування запобіжного заходу витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань та не входили до слідчої групи, створеної 1 грудня 2013 року у зазначеному кримінальному провадженні постановою першого заступника начальника ГУ МВС України в м. Києві.
		Разом з тим на момент проведення допиту ОСОБА_16 як підозрюваного (з 4 год. 50 хв. до 5 год. 20 хв. 2 грудня 2013 року) йому не повідомлено про підозру. Підозра вручена йому тільки о 16 год. 30 хв. 2 грудня 2013 року, а відтак він не знав, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, чим порушено пункт 1частини третьої статті 42 КПК України.
		Також допит підозрюваного був проведений у нічний час, що не допускається згідно з частиною четвертою статті 223 КПК України.
		Згідно з протоколом допиту підозрюваного від 2 грудня 2013 року ОСОБА_16 виявив бажання давати показання в присутності захисника. Проте допит був здійснений за відсутності захисника.
		Відповідно до частини другої статті 54 КПК України відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після забезпечення можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.
		Відмова ОСОБА_16 від захисника згідно з наведеною наведеною нормою КПК України не зафіксована.
		Зазначена ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку.
		В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_16 довів до відома суду наявність усіх зазначених вище істотних порушень норм КПК України та прав підозрюваного.
		Проте, незважаючи на це, суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_11., ОСОБА_9, ОСОБА_6. ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, було залишено без змін.
		2. Щодо справи № 11-сс/796/191/2014 (підозрюваний ОСОБА_17.).
		ВРЮ виходила з того, що 22 січня 2014 року з 14 год. 25 хв. до 14 год. 35 хв. слідчий СВ Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві здійснив огляд місця події - ділянки місцевості по вул. Грушевського в м. Києві, на якій перебував ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак досудове розслідування в подальшому проводилося щодо ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_2. Всупереч вимозі частини сьомої статті 223 КПК України цей огляд (особистий обшук) був здійснений без участі понятих.
		Того ж дня з 20 год. 45 хв. до 21 год. 00 хв. слідчий Оболонського РУ ГУ МВС України у м. Києві провів огляд місця події - приміщення службового кабінету № 418 Оболонського РУ ГУ МВС України у м. Києві, в якому перебував 
		ОСОБА_17, і вилучив у останнього куртку, штани, сорочку та марлеву пов'язку. У тексті протоколу вказано, що він складений за участю ОСОБА_17 як підозрюваного, проте з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_17 повідомлено про підозру лише 23 січня 2014 року о 12 год. 20 хв. у межах досудового розслідування  від 19 січня 2014 року № 120141000000000179 (витяг з ЄРДР у матеріалах справи відсутній). Протокол затримання оформлений 22 січня 2014 року о 21 год. 47 хв., тобто теж після здійснення огляду місця події і вилучення речей.
		Фактично в ході здійснення огляду зазначених вище місць події слідчим був проведений особистий обшук затриманого, здійснення якого допускається частинами третьою, п'ятою статті 208 КПК України під час затримання і повинно фіксуватися саме у протоколі затримання.
		В обох протоколах огляду місця події не вказано номера кримінального провадження, в межах якого проведені ці слідчі дії. Частина третя статті 214 КПК України визначає, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. Вказана норма дозволяє проведення огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР, проте вимагає негайно після завершення огляду внести такі відомості до реєстру.
		З витягу з кримінального провадження № 12014100000000262, у межах якого внесене клопотання про застосування до ОСОБА_17 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вбачається, що датою внесення відомостей до ЄРДР є 23 січня 2014 року. Разом з тим у постанові першого заступника начальника управління - начальника СВ Оболонського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 22 січня 2014 року про створення слідчої групи та визначення старшого слідчого зазначено, що досудове розслідування № 12014100000000262 внесене до ЄРДР 19 січня 2014 року.
		Крім того, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу обґрунтовується, серед іншого, протоколом допиту свідка - інструктора кінологічної групи. Водночас у протоколі допиту цього свідка номер кримінального провадження взагалі не вказаний.
		Таким чином, наведені вище докази отримані стороною обвинувачення всупереч порядку, передбаченому КПК України, а отже, відповідно до статей 86, 87, 177 КПК України є недопустимими і такими, що не можуть свідчити про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_17
		З протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_17 убачається, що він у протиправних діях участі не брав та не мав на це наміру, є людиною похилого віку та має проблеми зі здоров'ям. На Майдан Незалежності приїхав з метою підтримки акції з нагоди Дня злуки України та того ж дня мав намір повернутися додому (м. Ладижин Вінницької області). Також зауважив, що перед затриманням працівниками міліції втратив свідомість, імовірно, від удару.
		Підозрюваному ОСОБА_17 повідомлено про підозру в межах кримінального провадження № 12014100000000179. Водночас усі інші процесуальні дії здійснювалися в межах провадження № 12014100000000262. При цьому в матеріалах справи № 756/1183/14-к будь-які докази об'єднання або виділення матеріалів досудового розслідування у цих двох провадженнях відсутні.
		У мотивувальній частині ухвали від 24 січня 2014 року слідчий суддя, зокрема, зазначила, що, заслухавши прокурора, доповідь слідчого, думку підозрюваного та його захисника, вивчивши копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує клопотання, вона дійшла висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_17 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
		Також вказала, що, обираючи запобіжний захід, врахувала тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_17 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік та стан здоров'я, сімейний стан, наявність постійного місця проживання, соціальних зв'язків, майновий стан, обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу ОСОБА_17, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, дійшла висновку, що є підстави вважати, що застосування до підозрюваного більш м'якого, крім виняткового, запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, а також спробам підозрюваного ОСОБА_17 переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інше кримінальне правопорушення, а також зважила на доведеність прокурором усіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
		При цьому судом першої інстанції не враховано обставин, передбачених частиною першої статті 178 КПК України, а саме: похилий вік підозрюваного та стан здоров'я; наявність міцних соціальних зв'язків, оскільки він одружений, проживає разом з дружиною, сином та двома онуками, над якими дружина оформила опікунство (один з них неповнолітній); не досліджено фактичних обставин щодо наявності чи відсутності у підозрюваного травми голови.
		У судовому засіданні стороною захисту також подана заява народних депутатів України про взяття ОСОБА_17 на особисту поруку.
		Не погодившись з ухвалою від 25 січня 2014 року, захисник оскаржив її до апеляційного суду з мотивів, викладених вище.
		27 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва обраний стосовно підозрюваного ОСОБА_17 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт, підозрюваному заборонено залишати місце проживання у певний час доби, підозрюваного зобов'язано з'являтися на кожну вимогу слідчого, прокурора чи суду.
		Як убачається з мотивувальної частини цієї ухвали, слідчий суддя, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, врахував наявність обставин, про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати, а саме, що згідно з довідкою від 27 січня 2014 року № 2371  ОСОБА_17 потребує стаціонарного лікування через травму головного мозку.
		Проте за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів Апеляційного суду міста Києва під головуванням ОСОБА_6 ухвалою від 11 лютого 2014 року залишила без змін ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року. При цьому виходила із того, що при обранні запобіжного заходу слідчим суддею істотних порушень норм КПК України, які є підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено.
		3. Стосовно матеріалів справи № 11-сс/796/204/2014 (підозрюваний ОСОБА_19.).
		ВРЮ у рішенні зазначила, що згідно із протоколом від 20 січня 2014 року ОСОБА_19 був затриманий як особа, підозрювана у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, що згідно з класифікацією злочинів, визначеною статтею 12 КК України, належить до особливо тяжких злочинів.
		Відповідно до статті 52 КПК України участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів є обов'язковою.
		Як передбачено статтею 54 КПК України, відмова від захисника повинна відбуватися виключно в присутності захисника після забезпечення можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова фіксується у протоколі процесуальної дії.
		Однак, незважаючи на вимогу частини першої статті 52 КПК України, повідомлення про підозру ОСОБА_19 вручене за відсутності захисника.
		Серед матеріалів, якими слідчий обґрунтовував доводи клопотання про застосування запобіжного заходу, був протокол допиту підозрюваного, який також відбувався за відсутності захисника. Вказані обставини свідчать про порушення вимог статті 52 КПК України та позбавлення підозрюваного гарантованого Конституцією України права на захист.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставин із посиланням на докази.
		Проте в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року жодний доказ не згадується взагалі.
		Слідчим суддею не зазначено доказів того, що: існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України; не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Також не враховано стан здоров'я підозрюваного, наявність постійного місця проживання, сталих соціальних зв'язків, а саме наявність родини - паралізованої матері, яка перебуває у нього на утриманні і потребує цілодобового догляду.
		Будучи обізнаними з наведеним переліком істотних порушень процесу судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду міста Києва, у складі якої була і ОСОБА_6, таку ухвалу залишила без змін.
		Таким чином, ВРЮ, встановивши вказані обставини, дійшла висновку, що залишивши без змін згадані ухвали слідчих суддів, ОСОБА_6 не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а також практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками ВРЮ про те, що суддя ОСОБА_6. під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів щодо ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_19 не забезпечила усебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин цих справ. Діями ОСОБА_6  під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів до зазначених осіб було порушено їх право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції. Суд першої інстанції дійшов  висновку, що ВРЮ, приймаючи Спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом 
		№ 2453-VI, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, тому підстав для задоволення адміністративного позову немає.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII «Правосуддя» Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		За пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 22/98-ВР ВРЮ є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
		За частиною першою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_6. з посади) питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		З 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 8 квітня 2014 № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII), який згідно з його преамбулою, визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
		Відповідно до статті 1 цього Закону метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
		За змістом частин другої і третьої статті 4 зазначеного Закону з метою реалізації Закону № 1188-VII утворюється Тимчасова спеціальна комісія у складі 15 членів. Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що затверджується на першому засіданні Тимчасової спеціальної комісії.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.
		Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.
		За частиною четвертою статті 2 Закону № 1188-VII Тимчасова спеціальна комісія може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.
		Відповідно до частини п'ятої статті 2 вказаного Закону заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
		Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
		- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в'язнями, за дії, пов'язані з їх політичною та громадською діяльністю;
		- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях.
		Згідно з частинами першою і другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті ВРЮ. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду ВРЮ.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 27 Закону № 22/98-ВР ВРЮ приймає такі акти, як подання про звільнення суддів з посади.
		Згідно з частиною другою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час вирішення ВРЮ питання про звільнення судді ОСОБА_6.) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Відповідно до частин першої і другої статті 116 цього Закону у зазначеній редакції відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.
		У пункті 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_6., зазначених справ) визначено, що суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді.
		Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_6., зазначених справ) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		Відповідно до пунктів 18, 19 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки.
		Тобто для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд, U.N. Doc. CCPR/C/GC/32, 23 серпня 2007 року) чи значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм (п. 50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету МіністрівРади Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов'язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).
		Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватись з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об'єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві.
		Згідно з частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», чинного з 27 лютого 2015 року) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, ВеликаПалата Верховного Суду керується таким.
		Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, суддя ОСОБА_6 була головуючою у справах № 11-сс/796/191/2014 (підозрюваний ОСОБА_17.), 
		№ 11-сс/796/204/2014 (підозрюваний ОСОБА_19.), а також брала участь в колегії при розгляді справ: № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_16.), 
		№ 11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_20), № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_15) та № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_21.).
		ВРЮ під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно суддів, зокрема судді ОСОБА_6., яка входили до складу колегій Апеляційного суду міста Києва, дійшла висновків про те, що слідчі судді застосували запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою всупереч нормам Конституції України, КПК України, Конвенції та практиці ЄСПЛ. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, Апеляційний суд міста Києва, зокрема суддя ОСОБА_6., порушила норми кримінального процесуального законодавства України та не врахувала практики ЄСПЛ. Незважаючи на те, що слідчі судді у згаданих вище справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм КПК України. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, Апеляційний суд міста Києва, зокрема суддя ОСОБА_6., не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ та свідчать про порушення присяги судді.
		ВРЮ у Спірному рішенні встановила невиконання суддями, зокрема суддею ОСОБА_6., обов'язку судді, визначеного у частині другій статті 32 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_6., зазначених вище справ), додержуватися присяги судді, зміст якої наведений у частині першій статті 55 цього Закону, та якому кореспондує зміст присяги, наведений у частині першій статті 56 цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ Спірного рішення).
		Факти, що свідчать про порушення присяги суддею, обраного безстроково, встановлюються ВРЮ за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), після надання, зокрема, ТСК висновку про порушення суддею присяги.
		Про внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається рішення.
		Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС.
		Повноваження щодо ухвалення рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді з посади за порушення присяги на час ухвалення Спірного рішення було повноваженням та законодавчо встановленою виключною компетенцією ВРЮ - колегіального, незалежного органу, відповідального за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. ВРЮ у своїй діяльності була незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
		Розгляд висновку ТСК про визнання в діях судді порушення присяги та оцінка в ході такого розгляду обставин, викладених у висновку, здійснювалися ВРЮ під час виконання нею повноважень при розгляді питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги). При вирішенні питання про звільнення судді з підстав порушення присяги наявність такого порушення ВРЮ визначала, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із цим питанням.
		Вирішуючи справу про оскарження рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених у частині другій статті 2 КАС. 
		За таких обставин ВеликаПлата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що визначають порядок звільнення суддів з посад та повноваження ВРЮ, та ухвалила мотивоване рішення в частині внесення подання про звільнення судді ОСОБА_6. з посади за порушення присяги, виходячи з оцінки тих обставин, що були зазначені у висновку ТСК та які були установлені ВРЮ, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		ВРЮ, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, встановила, що суддя ОСОБА_6., яка входила до складу суду апеляційної інстанції, що розглядав справи щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до підсудних, залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. Суддя ОСОБА_6. невиконанням покладених на неї професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про порушення останніми присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості.
		Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з'їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
		Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		Частиною четвертою статті 54 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_6.) визначалося, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_6.) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року 
		№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
		Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком ВРЮ про те, що зазначені грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_6., порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи представників позивача та відповідача, ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_6 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів до ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_19 не забезпечила всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону.
		З огляду на це Спірне рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення, зокрема, ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги є правомірним.
		Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржника про те, що ТСК та ВРЮ порушили принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи. А також доводи про те, що в оскаржуваному рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не міститься розмежування, які саме дії того чи іншого судді містять ознаки порушення присяги та в чому вони проявились, а також те, що ВРЮ і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду всупереч вимогам законодавства ототожнили порушення присяги з порушенням норм КПК України.
		Кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів. Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду, в нарадчій кімнаті. Відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Судове рішення підписують усі судді. У разі якщо суддя зі складу суду не погоджується із судовим рішенням, він має право викласти письмово окрему думку.
		Враховуючи те, що дії судді ОСОБА_6., зазначені у висновку ТСК, що розглядався ВРЮ, вчинені під час прийняття судових рішень судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_6. та інші судді, щодо яких ТСК також ухвалила висновки про визнання в їх діях порушення присяги судді, ВРЮ обґрунтовано у своєму рішенні надала оцінку діям усіх суддів, зокрема судді ОСОБА_6., які входили до складу колегії, зважаючи на факти, установлені щодо кожної з кримінальних справ. Це не призвело до порушення принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
		Реалізація принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений у статті 61 Конституції України, забезпечується положенням частини другої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час здійснення дисциплінарного провадження), за яким під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		ВРЮ дійшла висновків про порушення суддею ОСОБА_6. присяги у результаті дій, що оцінені як такі, що завдали істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
		Порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п'ятої статі 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, наявність нагород і заохочень не дають підстав для застосування більш м'якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
		Щодо аргументів скаржника про порушення ВРЮ та судом принципу, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене рішення, внаслідок чого фактично переглянуто судові рішення, що суперечить нормам Конституції та законів України, слід зазначити таке.
		Як зазначено у Висновку № 1 (2001) від 23 листопада 2001 року КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів, незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів судді, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя.
		Суди та судді у своїй діяльності не завжди керуються виключно Конституцією та законами України, піддаються протиправному впливу посадових осіб органів державної влади, суб'єктів політичної діяльності, допускають безкарне втручання у вирішення судових справ, що завдає істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
		Також судом було враховано приписи Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріоні, Хорватія), якими закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону, та положення Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, які наводять визначення об'єктивності судді як принципу: «Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».
		Крім того, стаття 6 Конвенції встановлює, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		За таких обставин слід погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів до ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_19 не забезпечила всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону. А отже, встановлені в ході дисциплінарного провадження факти підтверджують недотримання позивачем присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, зокрема, невстановлення суддею обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справ, та порушення прав осіб, які притягувалися до відповідальності. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт недотримання ОСОБА_6 присяги судді.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а надала оцінку діям судді і встановила факт порушення суддею присяги.
		Оскільки ВРЮ оцінювала не судові рішення, ухвалені суддею ОСОБА_6., а саме дії судді під час судового розгляду, твердження позивачки про те, що оскаржуване рішення містить оцінку її дій та рішень судді під час розгляду справ, не можна вважати обґрунтованим.
		Всупереч доводам скаржника, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в межах компетенції було надано оцінку всім доводам позовної заяви в повному обсязі.
		Оскільки, приймаючи Спірне рішення, ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 
		Згідно з положеннями статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_6  задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                                     В. С. Князєв
		Суддя-доповідач                                                               О.Б. Прокопенко Судді:                                            Н. О. Антонюк                                          Н.П. Лященко                                                       С.В. Бакуліна                                        Л.І. Рогач                                                       Д.А. Гудима                                        І.В. Саприкіна                                                       О.С. Золотніков                                        О.М. Ситнік                                                       О.Р. Кібенко                                        В.Ю. Уркевич                                                       Л.М. Лобойко                                        О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...