Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/4274/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2019.
Дата набрання законної сили: 10.01.2019
Номер судового провадження: 61-25696ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 320/4274/16-ц
		провадження № 61-25696св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5, 
		треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Воробйової І. А., Полякова О. З.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_5 з позовом про стягнення суми боргу, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про стягнення суми боргу.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 був власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1
		 
		25 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було досягнуто згоди про про продаж житловго будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за 20 000 доларів США, що було еквівалентно 180 754 грн, згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ. Для підтвердження цих намірів, як часткову оплату, позивачу було передано 30 000 грн, про що складено відповідну розписку.
		 
		Позивач вказував, що в порушення домовленостей, 29 грудня 2014 року, без його відома було укладено договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку. При цьому було значно знижено ціну будинку і замість 20 000 доларів США будинок було продано за 87 600 грн. Оскільки ОСОБА_5, яка діяла від імені позивача та в його інтересах на підставі довіреності, то вона після укладення договору купівлі-продажу повинна була віддати різницю цієї суми. Таким чином, відповідач заволоділа грошовими коштами позивача в розмірі 57 600 грн.
		 
		Позивач просив стягнути з ОСОБА_5 суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 86 808,96 грн, 3% річних з простроченої суми у розмірі 2 618,04 грн та понесені позивачем судові витрати по справі.
		 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 лютого 2017 року в складі судді: Колодіної Л. В. в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щодовіреність від 25 лютого 2014 року не містить умови про вартість об'єкту продажу. Крім того, зі змісту розписки позивача від 25 лютого 2014 року вбачається відсутність будь-яких претензій відносно питання продажу житлового будинку, в тому числі й майнових. Тому суд зробив висновок про те, що відповідач діяла законно та в межах наданої довіреності.
		 
		Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 лютого 2017 року скасовано та позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові коштів отримані за договором купівлі-продажу у сумі 57 600 грн, індекс інфляції в сумі 29 208,96 грн та 3% річних у сумі 2 618,04 грн, а також витрати на сплату судового збору 1877,67 грн.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за змістом статті 1006 ЦК України саме на повіреного покладено обов'язок передати довірителеві все одержане за виконаним дорученням при чому негайно. Зі змісту довіреності, виданої позивачем, убачається, що він уповноважив ОСОБА_5 продати або подарувати спірний будинок на умовах на її розсуд. Однак довіритель не надавав права на розпорядження на свій розсуд коштами, отриманими від продажу нерухомого майна. Доказів отримання ОСОБА_8, як продавцем за договором, інших коштів, ніж 30 000 грн матеріали справи не містять.
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржене рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що згідно статті 1006 ЦК України повірений повинен повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення. Проте позивач не звертався з будь-яками вимогами до відповідача. Окрім цього розпискою та пунктом 4 договору купівлі-продажу підтверджується отримання коштів позивачем.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Апеляційний суд встановив, що відповідно до довіреності від 25 лютого 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Бондар Т. І. 25 лютого 2014 року за № 501, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_6 та ОСОБА_5 продати або подарувати ОСОБА_6 належний йому житловий будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на умовах на їх розсуд із розумної доцільності.
		 
		Апеляційний суд на підставі розписки від 25 лютого 2014 року, встановив, що ОСОБА_4 отримав грошові кошти в розмірі 30 000 грн у ОСОБА_6 в рахунок продажу будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Претензій матеріального характеру до ОСОБА_6 не має та згоден на відчуження будинку на користь ОСОБА_6. 
		 
		29 грудня 2014 року укладено договір купівлі-продажу, в якому ОСОБА_5, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_4 як продавець, а ОСОБА_7, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Онищенко М. А. 29 грудня 2014 року за № 3995 від імені ОСОБА_6 як покупець. За цим договором продавець, в особі представника, зобов'язується передати у власність покупця, а покупець ОСОБА_6, в особі представника, зобов'язується прийняти належний продавцю житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		У договорі купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року передбачено, що: продаж за домовленістю сторін вчиняється за 87 600 грн, які за ствердженням представника, продавець одержав готівкою повністю до підписання цього договору (пункт 4); своїм підписом під цим договором представник покупця підтверджує факт розрахунку з продавцем за придбаний будинок (пункт 7).
		 
		Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_8, як довіритель, не надавав права на розпорядження на свій розсуд коштами, отриманими від продажу нерухомого майна. Доказів отримання ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу інших коштів ніж 30 000 грн матеріали справи не містять.
		 
		Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. 
		 
		У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
		 
		Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
		 
		Тлумачення частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України дозволяє зробити висновок, що у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно.
		 
		При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України. 
		 
		Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Встановивши, що відповідач не надала доказів виконання свого обов'язку, що встановлений статтею 1006 ЦК України про передачу грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року, апеляційний суд зробив правильний висновок про задоволення позову.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
		 
		Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі. 
		 
		Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а касаційна скарга без задоволення, то виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року слід поновити.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                         В. І. Крат
		 
		                                                                                                         Н.О. Антоненко
		 
		                                                                                                         В.І. Журавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...