Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/3116/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 10.01.2019. Зареєстровано: 12.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2019.

Номер судового провадження: П/810/3116/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		10 січня 2019 року                              м.Київ          № 810/3116/18
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової   А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового  провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		 
		Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.10.2016 №0058103113, №0059103113, №0060103113 та №0061103113.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2018 відкрито загальне провадження в адміністративній справі №810/3116/18, витребувано докази від сторін та призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган дійшов безпідставних та протиправних висновків про необхідність оподаткування доходу, отриманого від продажу власного нерухомого майна, податком на доходи фізичних осіб та ПДВ на загальних підставах.
		Позивач стверджує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу житлового будинку, квартири оподатковується у порядку, передбаченому пунктами 172.1-172.2 статті 172 Податкового кодексу України, за ставкою 5 відсотків.
		Як зазначає позивач, під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир ним було утримано податок з доходу, отриманого у якості компенсації вартості квартири, у результаті чого до бюджету було сплачено 2352395,50 грн. У зв'язку з викладеним позивач вважає, що повністю виконав податковий обов'язок, а доводи контролюючого органу про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем, а отже і платником зазначених податків.
		Позивач також зазначає, що квартири, які ним реалізовувались третім особам, були побудовані у рамках договору про спільну діяльність з ТОВ «БГМ ЛТД». При цьому умовами зазначеного договору обов'язок ведення бухгалтерського і податкового обліку спільної діяльності було покладено на ТОВ «БГМ ЛТД». Таким чином позивач вважає, що будь-які податкові зобов'язання, що виникли у зв'язку з відчуженням об'єктів нерухомого майна, що були створені у рамках спільної діяльності, є зобов'язаннями ТОВ «БГМ ЛТД».
		Крім того позивач звертає увагу, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками незаконної перевірки, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім при перевірці, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки.
		Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що у ході перевірки позивача було встановлено, що у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 ОСОБА_1 провадив діяльність, змістом якої була реалізація широкому колу осіб однотипних об'єктів нерухомості з метою отримання прибутку.
		Відповідач вважає, що діяльність позивача в охоплений перевіркою період містить усі елементи підприємницької діяльності, у зв'язку з чим до оподаткування доходів від її провадження не можуть застосовуватись правила, що регулюють оподаткування доходів фізичних осіб при відчуженні власного нерухомого майна.
		З урахуванням викладеного контролюючий орган стверджує, що дохід, отриманий позивачем у період з 01.01.2013 по 31.12.2015, є доходом, отриманим від зайняття підприємницькою діяльністю, що має оподатковуватись у порядку та за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців.
		У судовому засіданні 21.11.2018 представник позивача позов підтримав у повному обсязі, подальший розгляд справи просив здійснювати за їх відсутності у порядку письмового провадження.
		Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити, з приводу заяви представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження не заперечував.
		Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України    передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність визначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
		Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		          ВСТАНОВИВ:
		У період з 12.08.2016 по 18.08.2016 Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову перевірку платника податків - ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.
		Результати перевірки оформлені актом від 26.08.2016 №1139/10-31-13/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 18-45).
		У рамках перевірки контролюючий орган встановив, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2013 по 31.12.2015 провадив господарську діяльність, що полягала у будівництві та наступному продажу об'єктів нерухомого майна, доходи від якої не були включені до загального річного оподатковуваного доходу, та з яких не був утриманий податок на доходи фізичних осіб.
		Як вбачається з Акта перевірки, за інформацією, наданою приватними нотаріусами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 ОСОБА_1 за нотаріально посвідченими угодами купівлі-продажу квартир було реалізовано населенню квартир на загальну суму 17396173,00 грн., у тому числі за 2013 рік - 3736030,00 грн., за 2014 рік - 5414968,00 грн. та за 2015 рік - 8245175,00 грн. (т.1, а.с.29).
		Контролюючим органом також було з'ясовано, що ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_8 попередній договір від 21.12.2013 №Л-2Н-61, на підставі якого ОСОБА_1 зобов'язувався не пізніше 2 кварталу 2016 року укласти з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за умови, що останній сплатить повну вартість зазначеної квартири у розмірі 344196,97 грн.
		За договором від 21.12.2013 №Л-2Н-61 ОСОБА_1 в охоплений перевіркою період отримав кошти на суму 168196,97 грн., у тому числі у 2013 році - 55056,00 грн., у 2014 році - 50140,97 грн., у 2015 році - 63000,00 грн. (т.1, а.с.32).
		Беручи до уваги обсяги побудованих житлових та багатоквартирних житлових будинків, реалізованих об'єктів нерухомості (квартир), систематичний характер такої діяльності, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності без реєстрації фізичною особою-підприємцем, дохід від якої у загальному розмірі 17564369,97 грн. (17396173 +168196,97) не був задекларований та оподаткований у порядку, що встановлений статтею 177 Податкового кодексу України.
		Крім того встановивши, що сума від здійснення операцій з постачання квартир у 2013 році перевищила 300000,00 грн., контролюючий орган дійшов висновку, що ОСОБА_1 11.02.2013 набув статусу платника ПДВ, у зв'язку з чим операції з постачання об'єктів нерухомості підлягали оподаткуванню податком на додану вартість.
		З урахуванням викладеного, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про порушення ОСОБА_1:
		- статті 58 та частини 6 статті 128 Господарського кодексу України у частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та незабезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності;
		- пункту 177.5, пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2013-2015 роки;
		- підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013 -2015 роки у розмірі 2352395,50 грн.;
		- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, 200.2 статті 200, п.203.2  статті 203 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 11.02.2013 по 31.12.2015 на 3442874,00 грн.
		На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Вишгородською ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:
		- від 04.10.2016 №0058103113, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2940494,38 грн., у тому числі за основним зобов'язанням на 2352395,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 588098,88 грн. (т.1, а.с. 52);
		- від 04.10.2016 №0059103113, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4303592,50 грн., у тому числі за основним зобов'язанням на 3442874,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 860718,50 грн. (т.1, а.с. 53);
		- від 04.10.2016 №0060103113, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 155778,28 грн., у тому числі за основним зобов'язанням на 124622,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 31155,66 грн. (т.1, а.с. 54);
		- від 04.10.2016 №0061103113, яким позивачеві визначено штраф з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с. 55).
		Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішенням, позивач звернувся до суду.
		Досліджуючи зміст та фактичні обставини операцій з нерухомістю, проаналізувавши які контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, судом встановлено наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 2011 по 2015 року був замовником будівництва житлових та багатоквартирних житлових будинків, об'єктів газопостачання, а саме:
		- житлового будинку загальною площею 871,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_7, та введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 29.02.2012 №КС14312031212 (т.1, а.с. 238-244);
		- газопостачання житлових будинків по АДРЕСА_6, який введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 01.10.2012 №КС14112177894 (т.1, а.с. 245-250а);
		- житлового будинку загальною площею 819,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3, та введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.08.2011 №КС14311030762 (т.2, а.с. 1-7);
		- багатоквартирного житлового будинку загальною площею 5842,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 та введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 11.04.2014 №КС143141010108 (т.2, а.с. 8-13);
		- газопостачання 89-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_5, який введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.01.2015 №КС143150190009 (т.2, а.с. 14-18);
		- багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення загальною площею 7014,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 08.12.2015 №КС143153422934 (т.2, а.с. 19-25).
		Судом встановлено, що у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відчужив на користь інших осіб квартири на загальну суму 17396173,00 грн., що підтверджується листами приватних нотаріусів ОСОБА_3 від 14.07.2016 №276/01-16 (т.1, а.с. 226), ОСОБА_2 від 19.07.2016 №94/01-16 (т.1, а.с. 227), ОСОБА_6 від 23.08.2016 №б/н (т.1, а.с. 229), ОСОБА_7 від 15.08.2016 №75/01-16 (т.1, а.с.230), ОСОБА_4 від 18.07.2016 №1606/01-16 (т.1, а.с. 231).
		Судом також встановлено, що між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) був укладений попередній договір від 21.12.2013 №Л-2Н-61, у порядку та на умовах якого сторони зобов'язались до кінця 2 кварталу 2016 року, за умови виплати повної вартості квартири або не пізніше 3- календарних днів після внесення повної оплати, укласти договір купівлі-продажу квартири, розташованої у будинку, який будується на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 203-208).
		Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що в оплату за квартиру, покупець сплачує продавцю 344196,97 грн. на таких умовах: 55056,00 грн. - у якості авансу одночасно з підписанням договору, 289140,97 грн. - починаючи з 01.03.2014 по 31.12.2018 рівними частинами, але не менше 4985,18 грн. щомісячно.
		Як вбачається з додатку до договору від 21.12.2013 №Л-2Н-61, у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 ОСОБА_1 отримав кошти на суму 168196,97 грн., у тому числі у 2013 році - 55056,00 грн., у 2014 році - 50140,97 грн., у 2015 році - 63000,00 грн. (т.1, а.с. 207-208).
		Отже, матеріалами справи підтверджується, що у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 позивач отримав 17564369,97 грн. у якості компенсації за відчужені ним об'єкти нерухомого майна.
		Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість.
		Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності.
		У розумінні положень Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
		Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
		Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Відповідно до пункту  4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
		Отже, змістом підприємницької діяльності є сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
		Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.
		У контексті викладеного судом встановлено, що ОСОБА_1 в охоплений перевіркою період здійснював діяльність, пов'язану із будівництвом за рахунок власних та залучених у інших осіб коштів житлових будинків, у тому числі багатоквартирних, та продажу зазначених будинків та (або) квартир іншим особам для задоволення їх соціальних потреб і отримання прибутку.
		Наявними у матеріалах справи деклараціями про готовність об'єкта до експлуатації підтверджується, що у період з 2011 по 2015 рік ОСОБА_1 побудував за рахунок власних та залучених коштів житлові будинки у місті Ірпені Київської області, у тому числі багатоквартирні з вбудованими у них приміщеннями соціального призначення, розташовані за адресами: АДРЕСА_2, АДРЕСА_7, АДРЕСА_3 АДРЕСА_4, АДРЕСА_1  площею не менше 14512,8 кв.м., а також об'єкти газопостачання та іншої інфраструктури до них.
		Суд зазначає, що виходячи з тривалості діяльності позивача, направленої на створення об'єктів архітектури, їх кількості та площі, мети будівництва, що полягала у задоволенні соціальної потреби населення у власному житлі, зазначене будівництво не може бути кваліфіковане як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.
		Будівництво ряду багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудовані об'єкти нерухомості передбачали отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.
		При цьому будівництво і продаж в період з 01.01.2013 по 31.12.2015 великої кількості однотипних об'єктів нерухомості (квартир, об'єктів комерційної нерухомості у багатоквартирних житлових будинках) є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва, що також супроводжувались ризиками, що випливають з ринку нерухомості, як то зміна попиту, що може мати наслідком суттєве зниження ціни або неможливість реалізувати готові об'єкти нерухомого майна.
		Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, змістом яких є будівництво та подальший продаж ряду однотипних об'єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.
		Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
		Частиною другою, третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
		Враховуючи положення статті 50 Цивільного кодексу України, в разі здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації, вказана фізична особа несе такі ж обов'язки, в тому числі щодо сплати податків, як і фізична особа-підприємець, зареєстрована у встановленому чинним законодавством України порядку.
		Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, визначено у статті 177 Податкового кодексу України.
		Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
		Абзацами першим і третім пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України у редакції, чинній до 01.01.2015, було передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
		Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
		Відповідно до абзацу четвертого вказаного пункту, платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
		Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України у редакції, чинній після 01.01.2015, передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).
		Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.
		Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку 20 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
		Пунктами 177.5, 177.11 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
		Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
		Отже, дохід фізичної особи-підприємця від зайняття підприємницькою діяльністю у період з 01.01.2013 по 31.12.2014 підлягав оподаткування за ставкою 15 (17 - до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати) відсотків бази оподаткування; починаючи з 01.01.2015 - за ставкою 17 (20 - до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати) відсотків бази оподаткування.
		Як вбачається з матеріалів справи, в охоплений перевіркою період позивач отримав дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 17564369,97 грн., у тому числі за 2013 рік - 3791086,00 грн., за 2014 рік - 5465108,97 грн., за 2015 рік - 8308175,00 грн.
		При цьому позивачем як до перевірки так і під час розгляду справи у суді не було надано документального підтвердження витрат, пов'язаних із зведенням об'єктів нерухомого майна.
		З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 17564369,97 грн. є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за ставкою податку, визначеною у пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, та підлягав включенню до декларації про майновий стан і доходи позивача за 2013-2015 роки.
		Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, декларацій про майновий стан і доходи за вказаний період ОСОБА_1 до органу доходів і зборів не подавав.
		За даними відомостей з бази даних Державного реєстру фізичних осіб (ф.1ДФ) у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 років по операціях з купівлі-продажу нерухомого майна одночасно з нотаріальним посвідченням відповідних угод позивачем був сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5 відсотків у розмірі 869808,65 грн., у тому числі за 2013 рік у розмірі 186801,50 грн., за 2014 рік у розмірі 270748,40 грн., за 2015 рік у розмірі 412258,75 грн. (т.1, а.с.35).
		За таких обставин суд погоджується з висновками контролюючого органу про порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 177.1, 177.2 та 177.5 статті 177 Податкового  кодексу України внаслідок не включення до загального річного оподатковуваного доходу суми компенсації, отриманої за продаж об'єктів нерухомості, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2352395,50 грн.
		Отже, податкові повідомлення-рішення від 04.10.2016 №0058103113, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2940494,38 грн., та від 04.10.2016 №0061103113, яким позивачеві визначено штраф з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510,00 грн. за неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи, є обґрунтованими і підстав для їх скасування судом не встановлено. 
		Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 04.10.2016 №0060103113, яким позивачеві визначені грошові зобов'язання з військового збору за 2015 рік, суд зазначає наступне.
		Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ  «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
		Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ  Податкового кодексу України  передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).
		Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються висновки контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на суму 8308175,00 грн., контролюючим органом було обґрунтовано визначено позивачеві податкове зобов'язання з військового збору у розмірі 124622,62 грн.
		Таким чином податкове повідомлення-рішення від 04.10.2016 №0060103113 є обґрунтованим, а підстав для його скасування судом не встановлено.
		З огляду на підприємницький характер діяльності позивача в охоплений перевіркою період суд також погоджується з висновками контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку зареєструватись платником ПДВ та утримувати з операцій постачання об'єктів нерухомого майна податок на додану вартість на загальних умовах.
		Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено розділом V Податкового кодексу України.
		Підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування [ПДВ] платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
		Вимоги щодо обов'язкової реєстрації осіб як платників податку на додану вартість викладені у статті 181 Податкового кодексу України.
		Згідно з пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
		Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
		Таким чином, якщо протягом року сума операцій з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування ПДВ, перевищила 300000,00 грн. у постачальника виникає обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість та утримувати з таких операцій ПДВ на загальних підставах.
		Як вбачається з матеріалів справи, у результаті підприємницької діяльності позивача, у рамках якої ним здійснювалось будівництво та продаж житла, останній у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 отримав компенсацію у грошовому виразі у розмірі 3736030,00 грн., у тому числі у січні 2013 року у розмірі 464830,00 грн., що підтверджується листом приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу від 23.08.2016 (т.1, а.с. 229).
		Беручи до уваги, що у січні 2013 року обсяг операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню ПДВ, перевищив обсяг 300000 грн., починаючи з 01.02.2013 у позивача виник обов'язок зареєструватись платником ПДВ.
		Відповідно до пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
		Враховуючи, що для цілей оподаткування ПДВ особа, обсяг поставок товарів/послуг якої за останні 12 місяців перевищив 300000,00 грн., прирівнюється до зареєстрованих платників податку на додану вартість, суд погоджується з висновками контролюючого органу про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, 200.2, 200.3 статті 203 Податкового кодексу України, унаслідок чого занижено податок на додану вартість за період з 11.02.2013 по 31.12.2015 на 3442874,00 грн.
		За таких обставин податкове повідомлення рішення від 04.10.2016 №0059103113 є обгрунтованим, а обставин, які б давали підстави для прийняття рішення про його скасування судом під час розгляду справи не встановлено.
		Доводи позивача з приводу того, що реалізація (продаж) об'єктів нерухомого майна відбувався у рамках договору про спільну діяльність, обов'язок ведення бухгалтерсього обліку за яким покладено на ТОВ «БГМ ЛТД», висновків суду про порушення позивачем податкового законодавства, що мало наслідком заниження зобов'язань з ПДФО та ПДВ, не спростовують.
		Судом з'ясовано, що між ОСОБА_1 (сторона-1) та ТОВ «БГМ ЛТД» був укладений договір про спільну діяльність у будівництві житлових будинків від 02.09.2013 №0209/13, у порядку та на умовах якого сторони зобов'язались об'єднати свої вклади та без створення юридичної особи спільно діяти у будівництві багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціального призначення в м. Ірпінь Київської області для досягнення спільної господарської мети - розподілу збудованого та введеного в експлуатацію об'єкту.
		Сторони договору від 02.09.2013 №0209/13 домовились, що ведення бухгалтерського та податкового обліку спільного майна учасників покладається на ТОВ «БГМ ЛТД».
		Взаємовідносини, що виникають при здійсненні спільної діяльності, регламентуються главою 77 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
		Статтею 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Згідно з частиною 2 статті 1134 Цивільного кодексу України ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.
		Пунктом 64.6 статті 64 Податкового кодексу України передбачено, що на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підпункті 153.13.10 пункту 153.13 статті 153 або у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
		Взяття на облік договору або угоди здійснюється шляхом додаткового взяття на облік управителя майна, учасника договору про спільну діяльність або угоди про розподіл продукції як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди.
		Відповідно до абзацу 8 пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 № 91, оператор спільної діяльності (учасник спільної діяльності без створення юридичної особи, якому згідно з договором доручено вести справи спільної діяльності, зокрема її бухгалтерський облік) веде бухгалтерський облік спільної діяльності без створення юридичної особи окремо від результатів власної господарської діяльності і складає окремий баланс та відповідні форми фінансової звітності спільної діяльності без створення юридичної особи.
		Пунктом 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, передбачено, що для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства. Особливості складання окремого балансу спільної діяльності визначаються національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності. При складанні балансу та відповідних форм фінансової звітності підприємств з урахуванням показників окремого балансу та відповідних форм окремої фінансової звітності інформація про внутрішньогосподарські розрахунки (взаємні зобов'язання у рівній сумі) не наводиться.
		Тобто, оператор спільної діяльності зобов'язаний складати окремий баланс, звіт про фінансові результати, а також форми, які необхідні учасникам спільної діяльності без створення юридичної особи для складання власної фінансової звітності з урахуванням результатів спільної діяльності, своєї частки в активах і зобов'язаннях.
		Разом з цим, якщо договір про спільну діяльність не обліковується в контролюючих органах і кожен учасник такого договору перебуває на обліку в контролюючих органах, то такі учасники договору виконують обов'язки платників податків самостійно. У цьому випадку учасник спільного договору фізична особа (фізична особа-підприємець) повинен враховувати дохід від здійснення діяльності за договором про спільну діяльність у загальному порядку разом з результатами діяльності від провадження власної господарської діяльності.
		Судом встановлено, і не було спростовано позивачем, що договір про спільну діяльність від 02.09.2013 №0209/13 на облік у податковому органі взятий не був, у зв'язку з чим усі доходи, отримані позивачем від будівництва та продажу об'єктів нерухомого майна, у тому числі у рамках договору від 02.09.2013 №0209/13, підлягали оподаткуванню на загальних підставах.
		Крім того, позивачем також не було спростовано будь-якими належними доводами зауваження контролюючого органу з приводу реалізації ряду квартир у період з 29.01.2013 по 06.07.2013, тобто до набрання чинності договору про спільну діяльність. 
		Суд також зазначає, що договір про спільну діяльність від 02.09.2013 №0209/13 було укладено для досягнення спільної господарської мети - розподілу збудованого та введеного в експлуатацію об'єкту, тобто багатоквартирних житлових будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_4, АДРЕСА_1.
		Таким чином відносини, що стосуються розпорядження об'єктами нерухомого майна після введення їх в експлуатацію і відповідно розподілу речових прав на них пропорційно до вкладу сторін, не регулюються договором від 02.09.2013 №0209/13.
		Відтак у суду відсутні підстави вважати, що дохід, отриманий від продажу зазначених квартир, є доходом, що отриманий у рамках договору про спільну діяльність. 
		Отже, той факт, що між позивачем та ТОВ «БГМ ЛТД» був укладений договір про спільну діяльність від 02.09.2013 №0209/13 не спростовує фактів заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу та податкових зобов'язань з ПДВ.
		Доводи позивача про порушення контролюючим органом вимог закону при призначенні, проведенні та оформленні результатів перевірки, як на підставу для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, суд відхиляє.
		Суд зазначає, що предметом цієї справи є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган визначив позивачеві податкові зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог чинного податкового законодавства.
		При цьому позивач у позові не ставить питання про визнання протиправними дій контролюючого органу у ході призначення чи проведення перевірки.
		З урахуванням викладеного суд зазначає, що процедурні порушення, допущені контролюючим органом у ході організації заходів податкового контролю, не можуть бути обставиною для звільнення платника податків від передбаченої законом юридичної відповідальності, якщо зібраними у ході податкового контролю матеріалами підтверджується факт вчинення платником податків порушень, що мали вплив на визначення податкових зобов'язань.
		Крім того, у будь-якому разі процедурні порушення не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності прийнятого за наслідками перевірки податкового повідомлення-рішення. Натомість вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення до викривлення обставин порушення та його наслідків.
		Належних і достатніх доказів того, що внаслідок допущених процедурних порушень контролюючим органом було неправильно встановлено фактичні обставини господарської діяльності ОСОБА_1, або ж надано невірну кваліфікацію обставинам, що стосувались нарахування та утримання податкових зобов'язань з операцій продажу об'єктів нерухомого майна, позивач не надав.
		За викладених обставин суд не вбачає підстав вважати, що визначені контролюючим органом у спірних податкових повідомленнях-рішеннях податкові зобов'язання та штрафні санкції були б необґрунтованими чи протиправними.
		За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Належних і достатніх доказів, які спростували викладені в акті перевірки факти порушення позивачем податкового законодавства, останній не надав.
		З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		З урахуванням результатів розгляду справи, беручи до уваги відсутність доказів понесення відповідачем - суб'єктом владних повноважень витрат, пов'язаних з розглядом справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні адміністративного позову відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
		 
		Дата складення повного рішення суду 10.01.2019.
		 
		          Суддя                                                                                 Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...