Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 479/127/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2019.
Дата набрання законної сили: 16.01.2019
Номер судового провадження: 61-4080ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 
		Крата В. І., Журавель В. І.
		 
		16 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 479/127/16-ц
		провадження № 61-4080св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЧервинськоїМ.Є. (головуючого), АнтоненкоН.О., ЖуравельВ.І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П., касаційну скаргу ПСВП «Рутенія-М» залишив без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнив частково. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2016 року у частині скасування державної реєстрації договору оренди скасував, залишив в силі у цій частині рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року. В іншій частині рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2016 року залишив без змін.
		 
		При цьому колегія суддів зробила такий висновок: «При вирішенні спору, суди на підставі наданих сторонами доказів, яким надали оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень), встановили, що підпис від імені ОСОБА_6, у графі «орендодавець», у розділі «реквізити сторін» оспорюваного договору оренди виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою та зробили обґрунтований висновок про недійсність договору оренди земельної ділянки на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки він не підписана орендодавцем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину».
		 
		Не можемо погодитись із таким застосуванням статей 203, 215 ЦК України з наступних причин.
		 
		1. Згідно частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
		 
		2. Буквальне тлумачення положень абзацу 1 частини першої статті 218, частини першої статті 219, частини першої статті 220, абзацу 1 частини першої статті 638 ЦК України свідчить, що коли договір не підписувався фізичною особою, яка вказана в ньому як сторона, він може кваліфікуватися як: (а) нікчемний (якщо такий наслідок недотримання письмової форми встановлений законом); (б) неукладений (у тих випадках, коли недійсність за недотримання форми не встановлено, але відповідний договір повинен вчинятися в письмовій формі). 
		 
		3. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 вказано, що «не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено». Норми щодо недійсності правочину можуть бути застосовані тільки до вчиненого правочину, тобто, коли особа виявляє волю на укладення певного договору, втім така воля має певні вади. Якщо ж відповідна фізична особа, яка вказана як сторона договору його не підписувала, то, звісно, відсутнє її волевиявлення на укладення договору і він є неукладеним. Відповідно такий договір не може кваліфікуватися як недійсним (нікчемний чи оспорюваний).
		 
		4. Верховний Суд України, в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що «судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_9, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України». Тобто Верховний Суд України застосував норми, які регулюють недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України) до неукладеного договору.
		 
		6. Судова практика у сфері визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, на тій підставі, що він не підписаний наймодавцем (орендодавцем) потребує зміни. Такий висновок зумовлений тим, що в більшості ситуацій наймодавець (орендодавець) отримує плату за користування (орендну плату) земельною ділянкою від наймача (орендаря). І за такої ситуації є очевидним, що конструкція недійсності договору не може бути застосована в тому разі, коли наймодавець (орендодавець) отримує орендну плату, визначену в договорі, а наймач (орендар) користується земельною ділянкою. Тобто зобов'язання виконуються обома сторонами. 
		 
		6.1. Як свідчить аналіз оскаржених судових рішень позивач отримував орендну плату. Натомість відповідач посилався на те, що отриманням орендної плати позивач фактично визнав та схвалив наявність договірних правовідносин з ПСВП «Рутенія-М» на умовах оспорюваного договору.
		 
		6.2. У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-502гс15 зроблено висновок, що «визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами».
		 
		Тобто в схожій правовій ситуації Верховний Суд України, застосував доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі-  «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). 
		 
		6.3. Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.[1]
		 
		6.4. Очевидно, що наймодавець (орендодавець) скористався тим, що з різних причин власноручно не підписав договору оренди земельної ділянки. Звісно, що в такому випадку оспорювання договору оренди земельної ділянки наймодавцем (орендодавцем) суперечить його попередній поведінці (отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.
		 
		7. Варто звернути увагу, що після окремої думки[2], в якій вказувалося про необхідність застосування доктрини venire contra factum proprium при вирішенні спорів, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18 відбулося її застосування на рівні практики Верховного Суду. 
		 
		7.1. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		8. За таких обставин потрібно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як у зв'язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, так і внаслідок існування виключної правової проблеми щодо застосування доктрини venire contra factum proprium при вирішенні спорів.
		 
		Суддя                                                                                                 В. І. Крат 
		 
		 
		Суддя                                                                                                 В. І. Журавель
		 
		 
		 
		[1] Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of reference (DCFR). Prepared by the Study Group on a European Civil Code and the Research Group on EC Private Law (Acquis Group) / Ed. by Christian von Bar, Eric Clive, Hans Schulte-Nolk, European Law Publishers, Munich, 2009. // European Commission. - Режим доступу: http://ec.europa.eu/justice/policies/civil/docs/dcfr_outline_edition_en.pdf
		 
		[2] Див.: Окрему думку суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 596/2472/16-ц [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76103211.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...