Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/33482/16-к : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України; Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних справах.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2019.
Дата набрання законної сили: 16.01.2019
Номер судового провадження: 51-4744км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		16 січня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 761/33482/16-к
		Провадження № 51-4744кмо18
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_6 ,
		прокурора ОСОБА_7 , 
		захисника  ОСОБА_8 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30листопада 2017 року у межах кримінального провадження №12015100100015259 за обвинуваченням
		ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Дисеве Цхинвальського району Південної Осетії, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.185 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року встановлено, що ОСОБА_9 , будучи раніше судимим, вчинив нові злочини за наступних обставин.
		17 грудня 2015 року о 17 год. 15 хв., знаходячись у приміщенні публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» по вул.Володимирська, 18/2, у м. Києві, ОСОБА_9 таємно викрав належне ПАТ КБ «Приватбанк» майно, а саме планшет марки «Apple MC769RS/A iPad 2 Wi-Fi 16GB» вартістю 3765,00 грн.
		28 квітня 2016 року о 18 год. 00 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 34-А, ОСОБА_9 зайшов до приміщення туристичного агентства « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де таємно, повторно викрав приватне майно, яке належало потерпілій ОСОБА_10 , а саме шкіряний гаманець червоного кольору вартістю 500грн та гроші на суму 2000 грн.
		17 травня 2016 року о 19 год. 30 хв., знаходячись у бізнес-центрі «Леонардо», по вул.Богдана Хмельницького, 19-21, у м. Києві, ОСОБА_9 зайшов до приміщення ПрАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень», де таємно викрав належне ОСОБА_11 майно, а саме ноутбук марки «Lenovo IdeaPad G770» вартістю 10000грн.
		08 червня 2016 року о 16 год., перебуваючи за адресою: м. Київ вул. Велика Житомирська, 12, ОСОБА_9 зайшов до приміщення салону краси « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де таємно викрав належне потерпілій ОСОБА_12 майно, а саме шкіряний гаманець чорного кольору вартістю 700 грн, гроші на суму 5 000 грн, 50євро, що на момент скоєння злочину еквівалентно 1409,05 грн.
		У зв`язку з цим судом першої інстанції ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 6років. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_9 попереднє ув`язнення устрок покарання.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року щодо ОСОБА_9 залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить змінити судові рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На думку засудженого, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши йому покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, тоді як треба було визначити остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК. Зазначає, що апеляційним судом не виправлена зазначена помилка суду першої інстанції, а також неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 5 ст.72КК, щодо зарахування йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення з 12 грудня 2016 року по 30 листопада 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Згідно з повідомленням із Державної установи «Київський слідчий ізолятор» засуджений ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією лікарського свідоцтва про смерть від 30 липня 2018року №2409.
		Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
		Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2018 року кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва області від 30листопада 2017 року було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в порядку ч. 2 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		Ухвалу мотивовано тим, що згідно з положеннями ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого. 
		У кримінальному процесуальному законі визначено процесуальний статус обвинуваченого та засудженого.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу.
		У свою чергу, ч. 2 ст. 43 КПК визначає, що засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що положення ст. 440 КПК не можуть бути застосовані до засудженого ОСОБА_9 , а тому кримінальне провадження за його касаційною скаргою підлягає перегляду в касаційному порядку.
		Проте існують різні правові позиції щодо застосування норм кримінального процесуального закону в частині розгляду кримінального провадження у зв`язку зі смертю засудженого.
		Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду дійшов іншого висновку. Зокрема, в ухвалах від 15 травня 2018року (провадження № 51-1101км18) та від 16 травня 2018 року (провадження №51-2130км18) зазначено, що ст. 440 КПК містить категоричний припис щодо закриття кримінального провадження в разі встановлення обставин, передбачених ст. 284 КПК, в тому числі, у разі смерті обвинуваченого, без скасування обвинувального вироку чи ухвали.
		Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду дійшов іншого висновку. Так, в ухвалах від17травня 2018року (провадження № 51-960км18) та від 27 вересня 2018 року (провадження № 51-3936км18) вказано, що ст. 440 КПК містить категоричний припис щодо скасування обвинувального вироку чи ухвали і закриття кримінального провадження в разі встановлення обставин, передбачених ст. 284 КПК, у тому числі в разі смерті обвинуваченого.
		Натомість, у рішенні, ухваленому Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 04жовтня 2018 року (провадження №51-2010км18), та у рішенні, постановленому Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду 08 травня 2018року (провадження №51-209км18), міститься висновок про те, що у разі встановлення факту смерті виправданого та відсутності в матеріалах кримінального провадження будь-яких даних щодо питання продовження реабілітації, унеможливлюється здійснення касаційного провадження, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю без скасування судових рішень.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 26 квітня 2018 року (провадження №51-1058км18), встановивши факт смерті засудженого, розглянув по суті кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та потерпілих, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 24 липня 2018 року (провадження №51-2321км18), також установивши факт смерті засудженого, розглянув по суті кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого та захисника.
		Отже, враховуючи, що колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях від 15 травня 2018 року (провадження № 51-1101км18), від 16травня 2018 року (провадження №51-2130км18), від 17травня 2018 року (провадження № 51-960км18), від 27 вересня 2018 року (провадження № 51-3936км18), від 04 жовтня 2018 року (провадження №51-2010км18) та від 08 травня 2018року (провадження №51-209км18) Верховного Суду у складі колегії суддів як Першої, так і Другої судових палат, провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року з метою забезпечення єдності судової практики було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_7 зазначила, що положення ст. 440 КПК у випадку смерті засудженого не можуть бути застосовані, оскільки ст. 284 КПК серед підстав для закриття кримінального провадження не вказує смерть засудженого. У той же час розглянути касаційну скаргу по суті також неможливо, оскільки помер засуджений. Тому касаційне провадження підлягає закриттю.
		Захисник ОСОБА_8 вважав за необхідне продовжити розгляд касаційної скарги засудженого по суті, задовольнивши її частково, обмежившись констатацією порушень ч.4 ст.70, ч.5 ст.72 КК, оскільки для померлого правові наслідки не настануть. 
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Щодо можливості застосування судом касаційної інстанції положень п. 5 ч. 1 ст.284 і ст.440 КПК у випадку смерті засудженого
		За ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбаченіст.284КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
		Отже, на відміну від п.8 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, відповідно до якого кримінальну справу не можна було порушити, а порушена справа підлягала закриттю щодо «померлого», ст. 284 чинного КПК чітко визначає правовий статус осіб (підозрюваний і обвинувачений), смерть яких є підставою для закриття кримінального провадження (крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого). При цьому ст. 284 КПК не містить правила щодо закриття кримінального провадження у випадку смерті засудженого чи виправданого.
		Хоча ст.43КПК указує, що засудженим(виправданим) єобвинувачений, обвинувальний (виправдувальний) вирок суду щодо якого набрав законної сили, таке формулювання є лише способом визначення цих понять через вказівку на момент переходу правового статусу особи з обвинуваченого на засудженого чи виправданого. Разом із тим, системний аналіз норм КПК дозволяє зробити висновок, що у кримінальному процесуальному законодавстві ці правові статуси не є тотожними та чітко розрізняються.
		Так, якщо визначення понять, а також перелік прав і обов`язків підозрюваного та обвинуваченого містяться в одній статті (ст. 42 КПК), то визначення понять засудженого та виправданого наводиться в іншій (ст. 43 КПК). І хоча ч. 3 ст. 43 КПК передбачає, що виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені ст. 42 цього Кодексу, але в той же час указує, що він має такі права лише в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження. 
		Крім того, п. 19 ч.1 ст. 3 КПК відносить до сторін кримінального провадження з боку захисту не тільки підозрюваного, обвинуваченого, але й окремо називає засудженого, виправданого та ін. У багатьох інших статтях КПК, дію яких законодавець вважав за необхідне поширити на засуджених або виправданих, останні перелічуються разом із підозрюваними та обвинуваченими. Так, «підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий» згадуються у статтях 20, 45, 258 КПК; «підозрюваний, обвинувачений, засуджений»  у статтях 170, 171, 173, 177, 428, 566, 567 КПК; «обвинувачений, засуджений»  у статті 442 КПК. 
		Отже, попри певну схожість обсягу процесуальних прав і обов`язків обвинуваченого та засудженого названі правові статуси є різними як за обсягом, так і за змістом. Ключова різниця між ними обумовлена саме фактом набрання чинності обвинувальним чи виправдувальним вироком. Якщо до цього моменту стосовно особи діє принцип презумпції невинуватості (ч.1 ст.17 КПК), а сторона обвинувачення має доводити в суді її винуватість, то з набранням вироком законної сили відповідна особа офіційно визнається або винуватою у вчиненні злочину, або невинуватою.
		Закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випадків, коли воно є необхідним для реабілітації померлого, по суті означає припинення процесуальної діяльності щодо встановлення винуватості особи у вчиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності й призначення їй покарання. Припинення кримінального переслідування особи, яка померла, дозволяє уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження такого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу. Тому на стадіях досудового розслідування, а також провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, коли винуватість чи невинуватість особи ще не встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, закриття кримінального провадження, у тому числі поєднане із скасуванням обвинувального вироку чи ухвали суду першої інстанції на стадії апеляційного перегляду, є цілком розумною вимогою законодавства. 
		У той же час провадження в суді касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, є значно більш обмеженим, ніж у судах першої чи апеляційної інстанції. Зокрема, відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Отже, метою касаційного провадження є не встановлення фактичних обставин справи, у тому числі винуватості чи невинуватості особи, а лише перевірка судом касаційної інстанції дотримання судами нижчих інстанцій вимог матеріального і процесуального законодавства, а також відповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (див. статті 433, 438КПК). Саме тому рішення судів першої та/або апеляційної інстанції набирають законної сили після завершення апеляційного розгляду або після закінчення строку подання апеляційної скарги (ст.532КПК). 
		У зв`язку з цим на стадії касаційного провадження, коли фактичні обставини провадження вже були оцінені й перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і винуватість особи у вчиненні злочину офіційно встановлено обвинувальним вироком, який набрав законної сили, немає жодної розумної потреби в безумовному («автоматичному») скасуванні такого вироку виключно з формальної підстави  смерті засудженого. 
		Зокрема, касаційне оскарження судового рішення саме по собі не свідчить про його незаконність і в багатьох випадках завершується залишенням касаційних скарг без задоволення, а оскаржених судових рішень  без змін. 
		Крім того, як показує практика, нерідко судові рішення оскаржуються в касаційному порядку не з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність або істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а лише в частині призначеного покарання, вирішення цивільного позову тощо, тобто з підстав, які не стосуються правильності висновків судів щодо винуватості засудженого. Наприклад, в цьому кримінальному провадженні судові рішення були оскаржені в касаційному порядку тільки засудженим і лише з підстав неправильного, на його думку, застосування судом ч.4 ст.70 КК при призначенні йому покарання, а також ч.5 ст.72КК щодо зарахування йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення. 
		При цьому необхідно враховувати те, що в обвинувальному вироку можуть вирішуватися не тільки питання винуватості особи, покарання чи інших правових наслідків кримінального правопорушення, що впливають виключно на обсяг прав і свобод засудженого, який помер, але й питання, які можуть стосуватися прав і обов`язків інших осіб чи інтересів держави та суспільства. Наприклад, обвинувальним вироком може бути вирішено по суті цивільний позов, застосовано спеціальну конфіскацію, за рахунок якої, в тому числі, може бути відшкодовано шкоду потерпілому, цивільному позивачу, застосовано до юридичної особи заходи кримінально-правового характеру тощо. 
		У цих випадках таке «автоматичне» скасування судових рішень, які набрали законної сили, без констатації порушень вимог матеріального чи процесуального законодавства, що мають істотний характер, становитиме порушення принципу правової визначеності (res judicata), який є елементом принципу верховенства права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia, заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, §51, 52), «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine, заява № 32053/13, рішення від 29 жовтня 2015 року, §46, 47), «Осовська та інші проти України» (Osovska and Others v. Ukraine, заява № 2075/13 та 4 інші заяви, рішення від 28 червня 2018 року, §26, 27), «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine, заява № 19164/04, рішення від 21жовтня 2010 року, §46, 47) та інші), оскільки такий суто формальний підхід може призвести до порушення майнових прав потерпілих (цивільних позивачів), на користь яких було вирішено цивільний позов, або яким було чи має бути відшкодовано завдану злочином шкоду за рахунок реалізації конфіскованого майна, та/або суспільних і державних інтересів через скасування (за відсутності вагомих причин) судових рішень, які набрали законної сили, щодо застосування спеціальної конфіскації, заходів кримінально-правового характеру до юридичної особи, особливо якщо ці рішення вже були виконані чи перебувають у процесі виконання, тощо. 
		З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що відсутність у п.5 ч.1 ст.284 КПК згадки про смерть засудженого та виправданого як підстави для закриття кримінального провадження є не прогалиною в законодавстві, а свідомим наміром законодавця. Підтвердженням правильності такого висновку є і те, що хоча ст. 284 КПК міститься у главі 24 «Закінчення досудового розслідування…» Розділу ІІІ «Досудове розслідування», вона містить чітку вказівку на смерть не тільки підозрюваного, але й обвинуваченого, та врегульовує дії суду, якщо цей факт встановлено під час судового провадження. Таким чином, законодавець формулював цю норму з урахуванням того, що вона буде застосовуватися не тільки під час досудового розслідування, але й під час судового провадження, але тим не менше не поширив її дію на випадок смерті засудженого чи виправданого. 
		Тому в разі смерті засудженого відсутні підстави для автоматичного скасування обвинувального вироку чи ухвали суду та закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції з посиланням на ст. 440 КПК, оскільки вона відсилає до ст. 284 КПК, яка, у свою чергу, не містить такої вимоги. Скасування обвинувального вироку чи ухвали суду та закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції з підстав, передбачених ст. 440, п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, можливе лише у разі, якщо обвинувачений помер до набрання обвинувальним вироком законної сили, що не було враховано судом на час ухвалення відповідного рішення.
		Такий висновок узгоджується з підходом законодавця щодо регулювання аналогічних ситуацій у цивільному, господарському та адміністративному процесах. 
		Так, ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України містить перелік підстав закриття провадження в цивільній справі судом першої інстанції. Відповідно до п. 7 ч.1 цієї статті суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо «настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва». При цьому згідно з положеннями ч. 1 ст. 414 ЦПК судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК. Але ч.3 ст.414ЦПК містить виняток з указаного правила: «Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи  сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті».
		Аналогічні норми містяться також у статтях 238, 354 Кодексу адміністративного судочинства України та статтях 231, 313 Господарського процесуального кодексу України.
		Таким чином, у повній відповідності з принципом res judicata в цивільному, господарському та адміністративному процесах смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи  сторони навіть у спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, не може бути підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень і закриття провадження у справі, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення. 
		Щодо можливості закриття касаційного провадження у випадку смерті засудженого
		На відміну від інших процесуальних кодексів, чинний КПК не містить окремої статті, яка би визначала перелік підстав для закриття касаційного провадження. Разом із тим, у деяких випадках Верховний Суд постановляв ухвали про закриття касаційного провадження, виходячи з системного та логічного тлумачення норм КПК.
		Так, з огляду на положення ст. 403 КПК, до якої відсилає ст. 432 КПК, касаційне провадження закривається у випадку відмови особи від поданої нею касаційної скарги, якщо судові рішення не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали касаційну скаргу.
		Верховний Суд також закривав касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою на судове рішення, яке відповідно до ст. 424 КПК не підлягає оскарженню в касаційному порядку, а також касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою особи, яка згідно з положеннями ст.425 КПК не мала права на подання такої скарги.
		Таким чином, Верховний Суд закривав касаційне провадження у тих випадках, коли воно було відкрито за відсутності передбачених законом підстав, або коли ці підстави відпали внаслідок відмови особи від поданої нею від касаційної скарги.
		Смерть засудженого у більшості випадків робить касаційне провадження безпредметним, оскільки застосування до особи, яка померла, кримінально-правових наслідків діяння є неможливим.
		Наприклад, у даному кримінальному провадженні касаційну скаргу подано засудженим тільки в частині неправильного, на його думку, застосування судом ч.4 ст.70 КК при призначенні покарання, а також правил ч. 5 ст.72КК щодо зарахування йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення. Однак навіть якщо судом касаційної інстанції буде встановлено неправильне застосування цих норм, це не матиме жодних правових наслідків для померлого. 
		З урахуванням викладеного об`єднана палата Верховного Суду вважає, що в разі смерті засудженого касаційне провадження, як правило, підлягає закриттю. Проте з огляду на принцип верховенства права та інші засади кримінального провадження, касаційне провадження не може бути закрито, а підлягає продовженню у випадках, якщо з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК, це буде необхідно в цілях реабілітації засудженого, який помер, або з метою захисту прав, свобод чи інтересів інших осіб.
		Таким чином, оскільки в даному кримінальному провадженні відсутня потреба в продовженні касаційного розгляду з метою реабілітації засудженого чи захисту прав, свобод чи інтересів інших осіб, касаційне провадження підлягає закриттю. 
		Беручи до уваги те, що Верховний Суд не здійснює абстрактне тлумачення правових норм, об`єднана палата вважає за необхідне сформулювати висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах з урахуванням обставин цього конкретного кримінального провадження, де касаційну скаргу було подано тільки засудженим.
		Висновок щодо застосування норм права
		У випадку смерті засудженого відкрите за його скаргою касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно, з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК, є необхідним для реабілітації померлого. 
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд
		постановив:
		Касаційне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 25 липня 2017року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30листопада 2017 року щодо нього  закрити. 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3 
		 
		ОСОБА_4  ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...