Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/4433/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: 23.01.2019. Зареєстровано: 24.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2019.
Дата набрання законної сили: 05.11.2019
Результат оскарження 05.11.2019 Дніпровський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/204/113/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       Справа № 204/4433/18 
		Провадження № 2/204/113/19 р. 
		 
		КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
		49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua 
		_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		09 січня 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
		головуючого судді Самсонової В.В.
		за участю секретаря Зайченко О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В червні 2018 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь 170000,00 гривень моральної шкоди, заподіяної у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що 29 березня 2013 року його було поміщено до Дніпропетровської установи виконання покарань (№4), у якій він утримувався до 15.11.2016 року, тобто більше ніж 3 (три) роки 7 (сім) місяців. Під час довготривалого тримання під вартою він утримувався в камерах № 694, 692, 688, 667, 651, 666, 685, 664, 654, 657, 664, 1015, 1035, 124. За матеріально-побутовими та санітарними умовами тримання у вище зазначених камерах були дуже схожі, і були такими, що принижували честь та гідність позивача, камери 1015, 1035, 124 були більші за розміром, ніж усі попередні. Частину дня він тримався під вартою разом з іншими особами у камері розмірами 1,90 на 3,70 кв.м., загальна площа камери становила близько 7,7 кв.м., включаючи площу, яку займали меблі і інше устаткування. Спальне місце було розмірами 1,8 м на 50 см, мало спинки з обох кінців. Від тривалого використання мяка начинка матраців ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяє використовувати матраци за їх призначенням. Ліжко було виготовлено з залізних «струн», що у свою чергу призводило до фізичного болю при тривалому знаходженні на них, унаслідок чого він був змушений періодично вставати з ліжка навіть вночі і не міг нормально спати. В камері майже не було доступу денного світла і свіжого повітря, при цьому електричне освітлення було тьмяним, а примусової вентиляції не було. На вікнах були ґрати, що ще більше перешкоджало доступу природного освітлення. Повітря було вологе, а вентиляція камери була недостатньою. Камера не провітрюється, вікна в камері не відкриваються. При цьому, його співкамерники постійно палили цигарки, в результаті в камері стояли клуби тютюнового диму і позивач був змушений бути пасивним курцем. Туалет не був відокремлений від житлового приміщення камери і часто забивався. У камері був відчутний запах екскрементів. Для того, щоб запобігти розповсюдженню неприємних запахів, позивачем було зроблено накриття для туалету («грушу»). Проте, його було вилучено адміністрацією СІЗО. Так само, без будь-якої видимої причини, адміністрація СІЗО вилучала деякі речі, включаючи їжу, телевізійну антену та мотузку, без якої було неможливо відкрити вікно. Як наслідок, доступ до інформації із зовнішнього світу було вкрай обмежено. Крім того, він не міг відкривати вікно, щоб провітрювати приміщення від запахів з туалету. Камери знаходились в антисанітарних умовах. Стіни покриває цвіль. В камері мешкали миші, клопи, воші, павуки, таргани. Незважаючи на його неодноразові скарги в усній та письмовій формі, ніяких заходів по їх виведенню адміністрацією не вжито. В камері відсутні необхідні санітарні зручності. Унітазна чаша не обладнана зливним бачком, а слабий напір води не дозволяє змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша вмурована в кутку камери на узвишші 40 сантиметрів від рівня підлоги і нічим не відгороджена від житлової зони, до того ж, в 70 сантиметрах від найближчого ліжка. Справляння природніх потреб відбувається на очах осіб, які перебувають в камері, що змушує користуватися туалетом як можна рідше, наслідком чого було порушення функціонування кишечнику, що призводило до болісних відчуттів в області шлунку. В камерах відсутня гаряча вода. Предмети першої необхідності і особистої гігієни, в тому числі туалетний папір, зубна щітка і паста, мило, не видаються. Постільна білизна взагалі не видавалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, у випадку позивача - 3 роки 7 місяців. Ковдри видавались в порваному вигляді і всі в невипраних плямах. Харчування погане, їжа одноманітна. Якість її приготування дуже низька, нерідко використовуються зіпсовані продукти. У звязку з цим, їжа непридатна до вживання. Свіжі фрукти або овочі не видаються. Капуста, картопля, цибуля, морква, надаються в мінімальній кількості тільки в супах. Мясо не видається. ОСОБА_2 надається, але не більше 30 грам на добу на одного увязненого. Позивачу, як й іншим увязненим камери, надавалось право митися один раз на тиждень. При цьому, на прийняття душу відводиться 15 хвилин. Санітарно-гігієнічні умови в душі відсутні - на стінах наліт невідомого походження. Неодноразові усні скарги на вищевказане порушення умов утримання під вартою, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього увязнення при прокурорських обходах та керівництва установи, були залишені без уваги і не призвели до покращення умов утримання. Всі вище перераховані умови були дуже добре відомі керівництву державної установи виконання покарань (№4), тому що в практиці Європейського суду з прав людини є непоодинокі висновки щодо признання умови тримання такими, що не відповідають вимогам ст. 3 Конвенції. Але керівництво не покращувало умови тримання позивача під вартою, лише посилалось на брак державного фінансування, отже є без заперечним фактом наявності бездіяльності органів державної влади їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Отже, враховуючи вище наведені обставини, він вважає, що достатньо для висновку, що умови тримання його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є такими, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції, чим йому було спричинено моральну шкоду. Дана шкода відобразилася у фізичному болі та глибоких моральних стражданнях, протягом усього періоду тримання у різних камерах в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», які суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції. Ці страждання проявилися в перенесеному позивачем довготривалому нервовому стресі, наслідки якого він відчуває і переносить в теперішній час, погіршення його самопочуття, різкі перепади настрою, депресії, безсоння, зміна звичайного комфортного для позивача способу життя. Враховуючи все вищевикладене, є очевидним висновок про заподіяння йому моральної шкоди, внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таку шкоду він оцінив в 170000,00 гривень, яку просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Ухвалою суду від 22 червня 2018 року в зазначеній справі відкрито провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача в його позовній заяві.
		Надалі, у звязку з встановленими судом обставинами, ухвалою суду від 18 жовтня 2018 року в даній справі було вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання у справі.
		Ухвалою суду від 04 грудня 2018 року до участі у дану справу було залучено Міністерство юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		В судове засідання позивач не зявився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше він та його представник ОСОБА_2 надали суду клопотання, в яких підтримали позовні вимоги в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні. Справу просили розглянути за їхньої відсутності і недопущення порушення строків розгляду справи.
		Представник Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» ОСОБА_3 в судове засідання не зявилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, раніше надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі. Раніше до суду надійшов письмовий відзив і доповнення до нього від Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на позовну заяву позивача, в якому просили відмовити позивачу в задоволенні його вимог в повному обсязі. При цьому, зазначено, що згідно з твердженням позивача умови тримання його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4» були несумісними з людською гідністю, перелічуючи у своєму позові безліч порушень та недоліків, але цей факт не має жодних підтверджень і не є дійсним, оскільки умови тримання ОСОБА_1 були належними. Так, перевіркою відповідальних осіб Установи підтверджено факт відповідності розміру зазначених камер та інвентарних споруд, що знаходяться у цих приміщеннях (наприклад: ліжко, яке також відповідає загальноприйнятим розмірам, стільці, полиці, тумби), тобто відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про попереднє увязнення» в частині забезпечення норми площі в камері для однієї взятої під варту особи не менше 2,5 квадратного метра. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. Згідно з п. п. 8.13.1, 8.17.1 наказу Міністерства юстиції України від 27.07.2012 № 1118/5 «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України» із змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України № 3678/5 від 15.12.2016, загальні камери для чоловіків та жінок оснащені ліжками металевими в один або два яруси. Щодо відсутності свіжого повітря, то всі камери корпусних відділень обладнані вентиляційними отворами та мають спеціальне розташування напроти вікна, над дверима камери, що дає змогу проводити провітрювання приміщення. Провітрювання в камерах проводиться кожен день протягом години під час прогулянки засуджених та підслідних. Вентиляція в камерах здійснюється постійно, шляхом відкривання вікон та віконець для видачі їжі. Зазначені камери мають вікна, що забезпечує достатній доступ денного світла, а освітлювання електричним світлом забезпечувало увязненим читати та писати, не завдаючи шкоди їх очам. Крім того, камери обладнанні радіаторами опалення, що забезпечують стабільну температуру повітря. Всупереч позовних оскаржень, санвузли були обладнані «колінами», що забезпечувало відсутність неприємних запахів, і були відокремлені від жилої зони перегородками. Щодо санітарно-гігієнічних заходів, то організація лазне-прального обслуговування відповідає вимогам наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». Засуджені та особи, узяті під варту, відвідують лазню згідно затвердженого графіка, не менше 1 разу на тиждень з обовязковою заміною білизни. У разі, якщо в день миття у лазні за графіком засуджений, або особа що утримується під вартою виїжджає на етап (судові засідання), то миття в лазні переноситься на наступний день. Видача мийних засобів здійснюється відповідно нормам, передбаченими наказом Міністерства юстиції України № 233/5 від 10.02.2012 року «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби». Контроль за якістю прання білизни здійснюють старші по корпусному відділенню, які присутні при здачі та видачі випраних речей, про що роблять відмітки у книзі обліку прийняття (видачі) білизни та використання мийних засобів по установі. У камерах та інших приміщеннях прибирання та дезінфекція проводилися регулярно - двічі на рік (навесні та восени) по всій Установі вживалися ретельні заходи з дератизації та дезінфекції. Харчування засуджених та осіб, узятих під варту, в установі організовано на підставі наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 року № 850/5 «Про затвердження Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час». Постачання та придбання продуктів харчування здійснюється централізовано за кошти загального та спеціального фондів Державного бюджету. Їжа готується персоналом харчоблоку Установи. Харчування є урізноманітненим та відповідає чинному нормативно-правовому регулюванню. Продукти харчування, які надходять до установи, приймаються та перевіряються комісією по продовольству установи з числа співробітників установи, про що складаються акти приймання продовольства. Всі продукти харчування на склад установи надходять при наявності документів, що засвідчують їх якість. Щотижня старшим інспектором відділу інтендантського та господарського забезпечення за участю завідуючого їдальнею і медичного працівника складаються меню-розкладки продуктів, які затверджуються начальником установи. Продукти зі складу установи для приготування їжі отримує завідуючий їдальнею за масою, зазначеною в накладних, які виписуються на підставі норм забезпечення та наказу по установі про чисельність засуджених за кожною нормою харчування і меню-розкладки. Засуджені в установі щоденно забезпечуються триразовим гарячим харчуванням, а також хлібом власного випікання з борошна пшеничного 1 ґатунку. В раціон харчування засуджених входять мясо, риба, картопля, макаронні вироби, крупи в асортименті, жири та овочі (свіжі та солені). Приготування перших та других страв здійснюється згідно технологічних карт. З метою підвищення кваліфікації кухарів щодо якісного приготування страв щомісяця в першу середу поводиться контрольне приготування їжі під контролем керівного складу установи та з проведенням раптових перевірок з цього питання з боку керівництва та співробітників Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Контроль за якістю їжі і санітарним станом в харчоблоці здійснюється відповідальним від керівництва установи, який перебуває на добовому чергуванні, черговим помічником начальника установи та черговим медичним працівником безпосередньо перед кожною видачею їжі і на протязі доби. Після кожного приготування їжі в обовязковому порядку знімається проба і перевіряється якість приготовленої їжі, про що робиться запис у книзі контролю якості приготовленої їжі. Для доставки готової їжі засудженим харчоблок забезпечений термосами в повному обсязі. Випічка хлібу в установі проводиться відповідно з вимогами Інструкції по організації виготовлення хліба в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженої наказом №340 від 24.12.2007 року, згідно виробничих листів смакові якості готової продукції задовільні, його видача здійснюється відповідно до затверджених норм. Отже виходячи з викладеного, ніякі соціальні цінності, перелічені у статті 3 ОСОБА_4, порушені не були.
		Представник Державноїказначейської службиУкраїни ОСОБА_5в судовезасідання незявилася,про часі місцерозгляду справибула повідомленаналежним чином,про причинисвоєї неявкисуду неповідомила.Раніше досуду надійшовписьмовий відзиві доповненнядо ньоговід Державноїказначейської службиУкраїни напозовну заявупозивача,в якомупросили відмовитипозивачу взадоволенні йоговимог вповному обсязі.При цьому,зазначено,що позовнівимоги позивачає безпідставнимиі необґрунтованими.Так,він стверджує,що йомузавдано моральнушкоду внаслідоктримання вумовах Державноїустанови «Дніпровськаустанова виконанняпокарань (№4)»,що принижуєгідність,поводження впорушення статті3Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод.Позивач зазначає,що данашкода відобразиласьу фізичномуболі таглибоких моральнихстражданнях,які проявилисяв перенесеномупозивачем довготриваломунервовому стресі,наслідки якоговін відчуваєі переноситьв теперішнійчас,погіршення йогосамопочуття,різкі перепадинастрою,депресії,безсоння,зміна звичайногокомфортного длянього способужиття.Проте,на підтвердженнявищевикладеного позивачемне булонадано жоднихналежних ідопустимих доказів,які бсвідчили проспричинення йомуморальної шкоди.Зокрема відсутнібудь-якідокументи,які бсвідчили пропогіршення стануздоров'япозивача внаслідоктримання вумовах Державноїустанови «Дніпровськаустанова виконанняпокарань (№4)»,а такожне зазначенов чомуполягає тяжкістьвимушених змінзвичайного комфортногодля позивачаспособу життя.Крім того,позивачем жоднимчином належноне обґрунтовано,з якихміркувань вінвиходив,визначаючи розмірморальної шкоди,яку вінпросить стягнути,спираючись прицьому нарішення Європейськогосуду зправ людиниприйняті відносноДержавної установи«Дніпровська установавиконання покарань(№4)».Також зматеріалів справинеможливо встановитипричинно-наслідковийзв'язокміж триманнямпозивача вумовах Державноїустанови «Дніпровськаустанова виконанняпокарань (№4)»і виникненнямпідстав длявідшкодування моральноїшкоди позивачу. Також зазначено, що Конституційний суд України у рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою зазначає, що матеріальна та моральна шкода, завдані громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Проте, держава не відповідає по зобовязаннях державних організацій, які є юридичними особами. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Отже, оскільки Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» не є державним органом, то на неї не поширюються положення ст. 56 ОСОБА_4 України. Зважаючи на викладене, відсутні законні підстави для відшкодування за рахунок держави (або Казначейства) шкоди, завданої позивачеві державною установою, а не державним органом.
		Представник Міністерстваюстиції України в судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину своєї неявки суду не повідомив. Раніше до суду надійшов письмовий відзив від Міністерства юстиції України на позовну заяву позивача, в якому просили відмовити позивачу в задоволенні його вимог в повному обсязі. При цьому, зазначено, що доказування позивача ґрунтуються на самих лише припущеннях і належних доказів на їхнє підтвердження суду не надано. Також вказано, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є окремою юридичною особою, яка самостійно відповідає за своїми зобовязаннями.
		Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають в повному обсязі по наступним підставам.
		У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 у період з 29 березня 2013 року по 15 листопада 2016 року утримувався під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», тобто загалом повних 3 роки і ще більше 7 місяців, що підтверджується листом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 21.05.2018 року за № 3/15-92-18/к-89 (а.с.11).
		Позивач вважає,що триманняйого вумовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» було таким, що принижує його гідність, а поводження з ним таким, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У звязку з вказаним, позивач звернувся до суду і просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь моральну шкоду, заподіяну у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції, яку (шкоду) він визначив в розмірі 170000,00 гривень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно же з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про попереднє увязнення», особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 8 Закону України «Про попереднє увязнення», визначено, що особи, узяті під варту, утримуються в маломісних або загальних камерах з додержанням вимог ізоляції.
		Відповідно до п. 1.1. та 1.2. розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013 року № 460/5, увязнені і засуджені розміщуються в камерах відповідно до вимог режиму та ізоляції, визначених статтями 7 і 8 Закону України «Про попереднє увязнення», відповідно до плану покамерного розміщення за формою згідно з додатком 4 до цих Правил. Увязнені і засуджені тримаються у маломісних (від 2 до 6 осіб) або загальних (від 7 осіб і більше) камерах. Їх розміщення у камерах здійснюється черговим помічником за узгодженням з оперативним відділом СІЗО, неповнолітніх - з оперативним відділом і відділом соціально-психологічної роботи СІЗО.
		При цьому, статтею 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» визначено, що норма площі в камері для однієї - взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, - 4,5 квадратного метра.
		Згідно листа Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 21.05.2018 року за № 3/15-92-18/к-89, позивач утримувався в наступних камерах:
		-в камері № 694, яка має загальну площу 8,0 кв.м., житлову площу 7,6 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 692, яка має загальну площу 7,8 кв.м., житлову площу 7,4 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 688, яка має загальну площу 7,8 кв.м., житлову площу 7,4 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 667, яка має загальну площу 7,8 кв.м., житлову площу 7,4 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 651, яка має загальну площу 7,7 кв.м., житлову площу 7,3 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 666, яка має загальну площу 7,7 кв.м., житлову площу 7,3 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 685, яка має загальну площу 7,8 кв.м., житлову площу 7,4 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 664, яка має загальну площу 7,7 кв.м., житлову площу 7,3 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 654, яка має загальну площу 7,7 кв.м., житлову площу 7,3 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 657, яка має загальну площу 7,7 кв.м., житлову площу 7,3 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 664, яка має загальну площу 7,7 кв.м., житлову площу 7,3 кв.м., та розрахована на 2 особи;
		-в камері № 1015, яка має загальну площу 14,2 кв.м., житлову площу 13,4 кв.м., та розрахована на 5 осіб;
		-в камері № 1035, яка має загальну площу 12,8 кв.м., житлову площу 12,8 кв.м., та розрахована на 5 осіб;
		-в камері № 124, яка має загальну площу 23,4 кв.м., житлову площу 22,6 кв.м., та розрахована на 9 осіб (а.с.11).
		Таким чином, з вищевказаного листа випливає, що позивач утримувався у різних камерах, житлова площа в яких на одну особу складала від 2,51 кв.м. до 3,8 кв.м., що повністю узгоджується з нормами ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення».
		Кожен засуджений, який утримується в камері, забезпечений спальним місцем та постільними речами відповідно до «ОСОБА_4 належності постільних речей для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2012 року № 280/5.
		Будь-яких нормативів щодо стану ліжок, матраців і постільної білизни чинним законодавством не встановлено, як і позивачем не було наданого жодного належного та допустимого доказу їх неналежного стану, а як було зазначено вище доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до п.2.2. розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013 року № 460/5, кожна камера обладнується робочим (денним) та черговим (нічним) освітленням, а також штепсельними розетками для підключення електроприладів. Керування освітленням та розетками здійснюється вимикачами, що встановлюються з боку коридору біля вхідних дверей. Розетки вмикаються адміністрацією СІЗО у час, визначений розпорядком дня. У нічний час доби (з 22-ї години до 6-ї години) камери повинні освітлюватись за допомогою чергового (нічного) освітлення.
		Отже, посилання позивача на неналежне освітлення камери є необґрунтованими.
		Щодо посилання позивача на те, що він вимушений був стати пасивним курцем, то позивачем не доведені суду вказані обставини належними доказами.
		Так само будь-яких доказів того, що туалет був у несправному стані та що вентиляція приміщень не здійснювалася, позивачем також надано не було.
		Згідно п. 2.1. Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 849/5, лазне-пральне обслуговування засуджених (осіб, узятих під варту) організовується в будівлі житлової зони установи (режимних корпусах слідчих ізоляторів) та з дозволу Міністерства юстиції України - на території виробничої зони установи у спеціальній будівлі, збудованій або реконструйованій відповідно до вимог Державних будівельних норм України «Будівлі і споруди. Підприємства побутового обслуговування (ДБН В.2.2-11-2002)», затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 01 березня 2002 року № 45.
		Миття засуджених та слідчо-заарештованих в установі організовано згідно графіка таким чином, щоб кожна особа мала змогу один раз на тиждень відвідати лазню, прання речового майна здійснюється також один раз на тиждень із обовязковою заміною постільної білизни. Зривів графіку миття та прання білизни не допускається. Мийними засобами засуджені забезпечуються в повному обсязі відповідно до вимог наказу Міністерства Юстиції України від 10.02.2012 року № 233/5 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в УВП та СІЗО, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України».
		Видача туалетного паперу, зубної щітки і зубної пасти не передбачено чинним законодавством, тому посилання позивача на це в своєму позові є безпідставним.
		Щодо посилання позивача на поганий рівень харчування в установі суд зазначає наступне.
		Відповідно до Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 850/5, п. п. 2.1., 2.2 закупівля продовольства, техніки, майна та тари продовольчої служби здійснюється відповідно до вимог законодавства про державні закупівлі. Відділом продовольчого забезпечення управління ресурсного забезпечення ДПтС складається план централізованого постачання продовольства із зазначенням обсягів і строків поставок та доводяться до територіальних органів управління ДПтС повідомлення на отримання продовольства.
		Пунктами 5.5.5., 5.5.8, 5.5.9 вказаного Положення встановлено, що їжа в їдальнях готується відповідно до меню-розкладки продуктів тричі на добу: на сніданок, обід і вечерю. При цьому, на сніданок і вечерю готується по одній II страві, на обід - салат, I і II страви, а в спеціальних виховних установах готується ще й III страва (рекомендоване меню-розкладка страв у їдальнях на тиждень визначається згідно з додатком 3 до цього Положення).
		Для урізноманітнення харчування або в разі відсутності встановлених продуктів на продовольчому складі дозволяється при складанні меню-розкладки продуктів проводити заміну одних продуктів іншими відповідно до ОСОБА_4 заміни продуктів харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 336.
		Під час державних свят харчування покращується шляхом видачі додаткових продуктів, що надійшли до установи за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, або заміни продуктів харчування згідно із затвердженими законодавством нормами.
		Норма триразового харчування розподіляється відповідно до енергетичної цінності (калорійності) продуктів таким чином: на сніданок - 30-35 %, на обід - 40-45 % і на вечерю - 20-30 %.
		Маса перших страв становить 600 г (у спеціальних виховних установах - 500 г). Маса твердої частини першої страви повинна становити 40-45 % від загальної маси. Маса других страв повинна бути не менше 250 г.
		Будь-яких доказів того, що позивачу надавалося харчування не у відповідності до вимог встановлених Положенням про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 850/5 та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції», суду надано не було.
		Щодо посилання позивача на те, що йому не надавалися фрукти, то положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції», не передбачено добової норми фруктів та овочів на увязненого.
		Відповідно до п. 1.1 та 1.2 розділу VI Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013 року № 460/5, для придбання увязненими і засудженими продуктів харчування і предметів першочергової потреби в СІЗО відкриваються та функціонують крамниці і столи замовлень, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства.
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про попереднє увязнення», увязнені мають право купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першочергової потреби на суму до одного мінімального розміру заробітної плати.
		Засуджені можуть придбавати продукти харчування та предмети першочергової потреби у порядку, встановленому КВК для призначеного їм рівня безпеки виправної колонії.
		Враховуючи все вищевказане в сукупності, суд прийшов до висновку, що позивач утримувався в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» на підставі чинних норм внутрішнього чинного законодавства України.
		В той же час, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, що закріплено й в основному Законі України - ОСОБА_4, зокрема в статті 8.
		Положеннями зазначеної статті також встановлено, що ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 України є нормами прямої дії.
		Статтею 9 ОСОБА_4 України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Зокрема нормамичастин 4і 8ст.10ЦПК Українипередбачено,що судзастосовує прирозгляді справКонвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року іпротоколи донеї,згоду наобовязковість якихнадано ВерховноюРадою України,та практикуЄвропейського судуз правлюдини якджерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
		Так, відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01.09.1997 року. Вказаною конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі «Комітет»). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
		Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню було надано Україні рекомендаційні норми, згідно яких на одного увязненого в камері, призначеній для кількох увязнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв.м. площі.
		Вказане такожзнайшло своєвідображення учисленних рішенняхЄвропейського судуз правлюдини,зокрема рішенняу справах:«Невмержицький протиУкраїни» (Nevmerzhitskyv.Ukraine),№ 54825/00,п.66,ECHR2005?II(витяги));«Мельник протиУкраїни» (Melnikv.Ukraine),№ 72286/01,п.103,від 28березня 2006року,«Яковенко протиУкраїни» (Yakovenkov.Ukraine),№ 15825/06,п.84,від 25жовтня 2007року;«Двойних протиУкраїни»,№ 72277/01,п.66,від 12жовтня 2006року);«Іглін протиУкраїни» (Iglinv.Ukraine), № 39908/05 від 12.04.2012 року; «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України» (Gorbatenko v. Ukraine).
		У вищевказаних рішеннях Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, у звязку з браком особистого простору, було визнано наявність умов тримання заявників під вартою нелюдськими та такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.
		При цьому, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
		З огляду на вищевказане, враховуючи встановлені вище судом обставини, зокрема щодо утримання позивача під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» протягом 3 років і ще більше 7 місяців в різних камерах, житлова площа в яких на одну особу складала від 2,51 кв.м. до 3,8 кв.м., хоча з точки зору внутрішнього чинного національного законодавства України це і не є порушенням, суд повинен застосувати міжнародні договори, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини, у звязку з чим суд вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» було таким, що принижує його гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		В той же час, суд вважає, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту його порушених прав.
		Зокрема, як на підставу своїх позовних вимог, він посилається на положення ст. 56 ОСОБА_4 України, згідно якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Аналогічне положення закріплене також у статтях 1173, 1174 ЦК України, які закріплюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
		До субєктів відповідальності згідно з нормами статей 1173, 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обовязками щодо реалізації державної влади. 
		У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, судам розяснено, що норми ст. 56 ОСОБА_4 України не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. 
		Так, Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14316882) є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом).
		Державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин.
		Отже, з аналізу вищевикладеного випливає, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 29 березня 2013 року по 15 листопада 2016 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а отже очевидним є висновок про те, що норми ст. 56 ОСОБА_4 України та відповідно і статей 1173, 1174 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають та такий спосіб захисту обраний позивачем помилково.
		Позивач і його представник в судове засідання не зявилися, а до суду надали клопотання, в яких просили розглянути справу без їхньої участі та наполягали на ухваленні судом рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів, а представник позивача наполягав на недопущенні судом порушення строків розгляду справи.
		При цьому, положеннями ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Таким чином, враховуючи чинну на момент розгляду справи норму закону щодо диспозитивності цивільного судочинства, судом було вжито всіх допустимих способів захисту прав позивача, а позивач, в свою чергу, розпорядився своїми правами на власний розсуд.
		За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
		Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, положення Закону України «Про судовий збір», а також те, що позивача, якому було відмовлено у задоволенні його позову, звільнено від сплати судового збору, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
		На підставі вищевикладеного, керуючись ОСОБА_4 України, ст. 23 ЦК України, Законом України «Про попереднє увязнення», Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013 року № 460/5, Положенням про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 849/5, Положенням про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 08.06.2012 року № 850/5, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01.09.1997 року, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відмовити повністю.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
		ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 51900, АДРЕСА_1.
		Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14316882, місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 80.
		Державна казначейська служба України, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.
		Міністерство юстиції України, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13.
		 
		 
		 
		Суддя В.В. Самсонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...