Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/76/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2019.
Дата набрання законної сили: 23.01.2019
Номер судового провадження: 14-434цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 707/76/18
		Провадження № 14-434цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Державне підприємство «Черкаське лісове господарство» (далі - ДП «Черкаське ЛГ»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року у складі судді Соколишиної Л. Б. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів Нерушак Л. В., Карпенко О. В., Василенко Л. І. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ДП «Черкаське ЛГ» про визнання дій неправомірними, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДП «Черкаське ЛГ» про визнання протиправною відмови у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, яка викладена у листі від 26 грудня 2017 року № 1113/10, та зобов'язання ДП «Черкаське ЛГ» надати ОСОБА_3 погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га лісогосподарського призначення державної власності, зазначеної у його заяві від 18 грудня 2017 року.
		 
		Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 18 грудня 2017 року він звернувся до ДП «Черкаське ЛГ» з клопотанням про надання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0, 1 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району, до якого додав схему розміщення земельної ділянки із зазначенням її місця розташування. 26 грудня 2017 року він отримав листа відповідача від 26 грудня 2017 року № 1113/10 про відмову в наданні погодження відведення такої земельної ділянки. Вважаючи, що відповідач порушив правила статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 92, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), позивач звернувся до суду із цим позовом.
		 
		Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
		 
		Ухвалу суду першої інстанції обґрунтовано тим, що оскільки позов подано до органу виконавчої влади як суб'єкта владних повноважень, то спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, враховуючи, що позов пред'явлено ОСОБА_3 до ДП «Черкаське ЛГ» і він стосується визнання протиправною відмови в отриманні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зобов'язання відповідача надати погодження на вилучення земельної ділянки, як суб'єкта владних повноважень щодо оскарження його рішення (в частині надання згоди на вилучення земель державної власності). Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що ДП «Черкаське ЛГ» не є суб'єктом владних повноважень та спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки не узгоджуються із вимогами процесуального закону.
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ДП «Черкаське ЛГ» є землекористувачем спірної земельної ділянки та не приймає управлінських рішень у сфері публічно-правових відносин і не є суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим їх висновок про публічно-правовий характер спору є передчасним і помилковим, а справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із Черкаського районного суду Черкаської області.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Зазначена стаття Конституції України викладена зі змінами, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
		 
		Згідно з пунктами 3.1.1-3.1.5 висновку Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016 у справі № 1-15/2016 за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України Конституційний Суд України вважав, що пропонована у законопроекті редакція статті 124 Основного Закону України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
		 
		При цьому Конституційний Суд України вказав, що у запропонованій у законопроекті редакції частини третьої статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, будь-яке кримінальне обвинувачення, а також інші справи у передбачених законом випадках.
		 
		Конституційний Суд України керувався тим, що підвідомчість судам категорій справ, визначених у запропонованій у законопроекті редакції першого речення частини третьої статті 124 Основного Закону України, кореспондується з іншими нормами щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема частинами першою, другою статті 55, частиною першою статті 62 Конституції України.
		 
		Передбачене у законопроекті визначення в законі інших випадків підвідомчості справ судам спрямоване на підвищення ефективності реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.
		 
		Пропонована у законопроекті редакція частини четвертої статті 124 Основного Закону України передбачає, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
		 
		Аналізуючи запропоновану законопроектом редакцію частини четвертої вказаної статті, Конституційний Суд України керувався тим, що закріплення в Конституції України положення щодо можливого визначення в законі обов'язкового досудового порядку врегулювання спору є додатковим засобом правового захисту особи, який не позбавляє її можливості надалі звернутися до суду.
		 
		Можна зробити висновок, що будь-який спір, який виникає між особами, якщо відсутній спеціальний закон, у якому закріплено обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору, підлягає розгляду у суді. Правосуддя полягає у розв'язанні судами конфліктів, що мають правовий зміст, суперечностей (спорів), які виникають у суспільстві. Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, коли воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (стаття 13) (далі - Конвенція).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Діяльність суду є не просто інструментом у розв'язанні суперечностей, розбіжностей (спорів) між громадянами або між громадянами і організаціями, чи між організаціями щодо різних правових питань, а рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.
		 
		Тобто, у демократичній, правовій державі суд має вирішувати практично всі соціально значущі конфлікти, суперечності між суб'єктами права, які мають правовий характер. Тому в Конституції України визначено обсяг повноважень судової влади щодо розв'язання усього спектру соціальних конфліктів, вирішення спору про право або неузгодження з питань застосування права.
		 
		Із змісту частини другої статті 124 Конституції України вбачається, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
		 
		Судовий розгляд є обов'язковим і універсальним методом розв'язання таких конфліктів. 
		 
		Можна зробити висновок, що особа, яка вважає, що її права порушено, обмежено, не визнано будь-яким чином має право звернутися до суду, якщо таке звернення прямо не обмежене у законі, що не означає обов'язку суду задовольнити вимоги, указані у такому зверненні (позові, заяві, скарзі).
		 
		У статті 6 Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя. 
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову у суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № № 6878/75, 7238/75).
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
		 
		Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом):
		-                      адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 
		-                      публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
		-                      суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		 
		Статтями 2, 4 та 19 КАС України (у чинній редакції) визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		 
		Зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України в зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		 
		З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Позивач як учасник цивільного процесу має процесуальну правоздатність і дієздатність та наділений визначеним ЦПК України комплексом процесуальних прав та обов'язків, тобто його правовий статус формується під прямою дією законодавчо закріплених принципів цивільного судочинства.
		 
		Позивач самостійно визначає предмет і підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. 
		 
		Право на звернення до суду за захистом гарантовано, у тому числі у статті 4 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України в зазначеній редакції).
		 
		Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		У поданому в січні 2018 року до Черкаського районного суду Черкаської області позові ОСОБА_3 просив визнати протиправною відмову ДП «Черкаське ЛГ» у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, яка викладена у листі від 26 грудня 2017 року № 1113/10, та зобов'язати ДП «Черкаське ЛГ» надати ОСОБА_3 погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га лісогосподарського призначення державної власності, зазначеної у його заяві від 18 грудня 2017 року. 
		 
		ОСОБА_3 обґрунтував позов посиланням на статтю 57 ЛК України, статті 3, 92, 118 ЗК України та зазначив, що з метою отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га на території Білозірської сільської ради Черкаської області він звернувся до директора ДП «Черкаське ЛГ» з відповідним клопотанням, до якого додав схему розміщення земельної ділянки із зазначенням її місця розташування.
		 
		Земельні правовідносини урегульовані у значній кількості нормативних актів. Разом з тим у ЗК України передбачено порядок дій особи, яка  зацікавлена в отриманні у власність  чи користування земельної ділянки.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються окрім іншого, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
		 
		Отже, для отримання у користування чи у власність земельної ділянки, яка уже перебуває у користуванні інших осіб, необхідна згода землекористувача, який завжди є персоналізованим, визначеним. 
		 
		Особливості землекористування та вилучення лісових  земель урегульовано у ЛК України.
		 
		Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України (стаття 2 ЛК України).
		 
		Згідно зі статтею 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
		 
		За приписами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
		 
		Відповідно до статті 16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
		 
		У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (стаття 17 ЛК України).
		 
		Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (стаття 92 ЗК України).
		 
		У статті 12 ЛК України зазначено, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. 
		 
		Оскільки земельні ділянки можуть перебувати у користуванні окремих юридичних і фізичних осіб і права кожного із землекористувачів визначено, то звернення до землекористувача, який окрім своїх повноважень як землекористувача наділений і іншими делегованими повноваженнями, не свідчить про позбавлення його, якщо ці обмеження прямо не передбачені у законі чи договорі, та не позбавляє його прав землекористувача висловлювати свою думку щодо даної земельної ділянки, яка перебуває у користуванні.
		 
		Рішення землекористувача щодо надання чи відмови в наданні згоди на вилучення частини земельної ділянки є реалізацією майнових прав, а не управлінським рішенням.
		 
		Таким чином, справи у спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, якщо склад сторін спору відповідає вимогам  статті 4 ЦПК України, мають розглядати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
		 
		Зважаючи на предмет і підстави поданого позову та характер спірних правовідносин, помилковими є висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а підвідомчий суду адміністративної юрисдикції, адже спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, а іншою - юридична особа приватного права, розглядаються в порядку цивільного судочинства.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач має право на звернення з позовом до суду та на розгляд компетентним судом такого звернення, оскільки у позовній заяві зазначено предмет і підстави позову, вказано, які права, на думку позивача, порушено та не визнано іншими особами цивільних правовідносин, і таке право гарантовано у Конституції України, відсутній закон, що унеможливлює звернення із зазначеним позовом до суду.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень першої й апеляційної інстанцій та направлення справи для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
		 
		У такому разі розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити. 
		 
		Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                                Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков  О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		                                             Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...