Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/260/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту народження, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2019. Зареєстровано: 30.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2019.
Дата набрання законної сили: 28.02.2019
Номер судового провадження: 2-о/569/71/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		      28.01.2019 м. Рівне
		 
		Рівненський міський суд Рівненської області в складі
		головуючого судді - Галінської В.В.
		секретар судового засідання - Калетинець Т.В.
		учасники справи::
		Справа № 569/260/19
		заявники - ОСОБА_1, 
		ОСОБА_2 ,
		заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, 
		Російська Федерація,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи, Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-                                                
		ВСТАНОВИВ:
		 
		04 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просять суд встановити факт, що вимушене переселення         ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у березні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською         Федерацією частини території Луганської оласті та встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у березні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області .
		В обґрунтування позовних вимог вказують, що вони: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_2. 
		З кінця лютого на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		До вимушеного переселення з окупованої Російською Федерацією частини території Луганської області вони були повноправними громадянами своєї держави, оскільки зросли, отримали освіту, мали друзів, житло та роботу на території м. Стаханов Луганської області.
		Ситуація в Стаханові почала змінюватися на початку 2014 року, з будівель зривалися державні стяги та палилися, згодом всі будівлі органів державної влади були захоплені силовим шляхом російськими найманцями, чим вони хизувалися через місцеве телебачення. Ще перед так званим референдумом на всіх будівлях по місту висіли прапори окупаційної влади Російської Федерації на території Луганської області разом з прапором Російської Федерації.        
		Згодом почалося переслідування україномовних громадян. Російські найманці, які активно виступали за федералізацію України, почали погрожувати розправою всім, хто був не згодний.        
		На території Стаханова була присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. З метою недопущення поширення будь-якої інформації з територій, що контролюються представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Луганської області, окупанти вимикали українські телеканали і радіо, замість яких наповнювали ефір російськими програмами.
		Були прояви дискримінаційної поведінки проросійськи налаштованих осіб щодо мовних, релігійних, політичних та культурних переконань місцевого населення, їх було просто небезпечно висловлювати.        
		11 травня 2014 року в Стаханові проходив так званий «референдум про статус регіону», участі в якому їх сім'я не брала.        
		В травні 2014 року вони також були позбавлені права голосувати на виборах Президента України. Голосування не відбулося, тому що дільниці були заблоковані. Таким чином, усіх виборців позбавили права голосу, яке гарантоване як національним законодавством, так і міжнародно-правовими нормами.
		Нова окупаційна влада, що захопила місто, почала диктувати власний правопорядок мешканцям регіону. В Стаханові було встановлено комендантську годину. По всьому місту почали з'являтися блокпости, на яких стояли озброєні автоматичною зброєю чоловіки в балаклавах без нашивок і шевронів, але був відчутний російський мовний діалект. На деяких блокпостах чергували БТР. На цих блокпостах у всіх перевіряли документи, під час перевірки постійно було чути нецензурні слова та погрози. Бували також випадки перевірки особистих транспортних засобів та засобів громадського транспорту.
		Крім того, вулицями Стаханова почали пересуватись озброєні автоматами Калашникова представники окупаційної влади. По всьому місту почала з'являтися нова російська техніка без розпізнавальних знаків, яка заїжджала до міста зі сторони Луганська.        Частина населення Стаханова підтримувала проукраїнську позицію, і намагалася виходити на українські мітинги, але щоразу їх розганяли завезені з Російської Федерації найманці, деяких забирали в полон.        
		Згодом в Стаханові взагалі стало небезпечно жити, адже зброї в місті було достатньо, її можна було побачити в місцевому транспорті і в супермаркетах.
		Стаханов, після його окупації Російською Федерацією, перетворився на непридатне для повноцінного життя місто. Так, масово закривалися магазини, а ті, які продовжували свою роботу, були з порожніми полицями, оскільки постачання продовольчих та інших товарів до міста припинилось. Були складнощі із роботою, оскільки підприємства нормально не функціонували.        
		На той момент зовнішні фактори російської агресії перевищили межу тривоги, занепокоєння та стресового напруження. Фактичне проживання в умовах війни давало їм підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими окупантами чи потрапити в полон.                
		Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в місті Стаханов Луганської області, а тому 10 березня 2015 року вони з дружиною вирішили залишити свою рідну землю та переїхати до м. Рівне, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку.        
		Після свого вимушеного виїзду з окупованої частини Луганської області вони були змушені прилаштовуватись до нових життєвих умов, оскільки втратили роботу та можливість планувати своє життя. На даний час вони не відчувають впевненості у завтрашньому дні. За один короткий період часу вони залишились без житла, без підтримки, без надії на повернення додому.                .
		Вважають, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Луганської області та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України було порушено цілу низку їх прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1959 року.  
		Ухвалою суду від 08 січня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, перше судове засідання для розгляду справи в порядку окремого провадження призначено на 28 січня 2019 року на 11 годин 30 хвилин з повідомленям (викликом) сторін. Направлено сторонам ухали про відкриття провадження, заінтересованим особам копії заяв з доданими до неї документами.  
		У судове засідання заявники не з"явились, до початку розгляду справи надали заяву про підтримання заяви в повному обсязі та розгляд справи за їх відсутності.
		Заінтересовані особи, в судове засідання 28 січня 2019 року на 11 годин 30 хвилин не з"явилися, жодних заяв чи клопотань в суд не надходило, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. 
		Таким чином, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність заінтересованих осіб за доказами, що містяться в матеріалах справи.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		У березні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були вимушені переміститись з місця їх постійного проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до АДРЕСА_1, де зараз проживають, а отже дана адреса є їхнім фактичним місцем проживання, про що свідчать довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 березня 2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.        Вказані вище довідки, що видані їм, як внутрішньо переміщеним особам, були дійсними на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року № 921-УІІІ, тобто станом на 13 січня 2016 року, та відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діють безстроково. Відповідно до інформації, вказаної в самих довідках, вони були дійсні станом на 14 липня 2016 року. До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої незаконної окупації частини території Донецької області вони, були повноправними громадянами своєї країни, мали налагоджений побут, вели повноцінне життя.
		Всі ці обставини підтверджуються відповідними письмовими доказами, долученими до матеріалів справи.
		Україною за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Верховною Радою України з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-УІІ. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнято Закон України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року №1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.        
		На виконання зазначеного Закону України «Про санкції» Кабінетом Міністрів України видано розпорядження від 11 вересня 2014 року №829-р «Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів» саме у зв'язку з військової агресією Російської Федерації.
		У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності. нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України - Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.
		Згідно зі ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VІІ від 15 квітня 2014 року, із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв"язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: "Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил". Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації черех східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як "серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України".
		Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації.
		Так, згідно з даними прес-центру Служби безпеки України 30 квітня 2014 року, співробітниками СБУ у взаємодії з Державною прикордонною службою при -спробі незаконного перетину державного кордону України у пункті пропуску «Довжанський» Луганської області було затримано двох громадян Російської Федерації, які прямували до м. Донецьк для участі у збройному протистоянні. За їхніми свідченнями, спочатку вони мали прибути в м. Луганськ до захопленого бойовиками приміщення УСБУ, а потім їх мали переправити до м. Донецьк для посилення місцевих незаконних збройних формувань. Під час огляду в затриманих було вилучено комплекти військовою однострою,        холодну зброю та іншу військову амуніцію.
		Прес-центр Служби безпеки 13 серпня 2014 року повідомив, що в ніч з 2 на 3 серпня 2014 року співробітники Управління СБУ в Луганській області спільно з військовослужбовцями Державної прикордонної служби затримали громадянина Російської Федерації, 34-річного жителя м. Омська, котрий мав намір приєднатися до незаконних збройних формувань, діючих на території Донецької та Луганської областей. Затриманий росіянин мав при собі посвідчення учасника бойових дій, де вказано його військовий фах - сапер. Зі слів громадянина Російської Федерації стало відомо, що він брав участь у чеченській кампанії у складі бойових груп підрозділів Головного Розвідувального Управління         Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації.        |
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 07 липня 2015 року, поблизу м. Попасна, Луганська область, військовослужбовці Збройних Сил України та співробітники СБУ затримали громадянина Російської Федерації, 24-х річного мешканця Ханти-Мансійського автономного округу Росії, оснащеного розвантажувальним жилетом з гранатою РГД-5, 4-а магазинами з набоями до автомата АК-74 та рацією. Затриманий пояснив, що, прибувши на Донбас у квітні 2015 року, увійшов до складу так званого батальйону «Призрак», а згодом перейшов до групи розвідки незаконного збройного угруповання Дрьомова, яке виконувало розвідувальні задачі в місцях дислокації Збройних Сил України в районі Золотого, Первомайська та Попасної, Луганська область.
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт "Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України". Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об'єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об'єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов"язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі (http://iphronline.org/wp-content/uploads/2016/07/Ukr-Jomt-report-cross-border- shelling-June-2016.pdf).
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 05 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов'язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих "гуманітарних конвоїв", які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського "комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних сил.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		  Як наслідок, Україною, у зв"язку із збройною агресією Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованимитериторіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки".
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об"єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. 
		Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджено агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібер-війни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін "окупований" по відношенню до Автономної Республіки Крим та м.Севастополь.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької області.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи "Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб" № 2028 від 27 січня 2015 року (http://wl.cl.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/2004_rez_2028(2015).htm).
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		Ці посилання заявників не спростовані в ході розгляду справи. Тому суд вважає, що вказані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань та в офіційних джерелах, підтверджують факт вимушеного переселення заявників з тимчасово окупованої території України, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та тимчасової окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов"язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об"єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров"я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 8, ст.ст. 21-68 Конституції України, ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої Згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02.12.2004 року, ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави №ETS N 74 від 16.05.1972 року, ст.ст. 175, 293, 294, 315, ЗІ6, 318. 319 ЦПК України, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Заяву   ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи, Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення- задовольнити.
		Встановити  юридичний  факт, що вимушене переселення         ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, у березні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Встановити  юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, у березні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцятиднів з дня його складення до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Заявники - ОСОБА_1,місце проживання: АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3.
		ОСОБА_2,місце проживання: АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_4
		Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, місце знаходження:01601, м.Київ, вул.Еспланадна,8/10, код за ЄДРПОУ 37567866.
		Російська Федерація, Посольство Російської Федерерації в Україні, Повітрофлотський проспект,27. 
		 
		Повний текст судового рішення складено 28 січня 2019 року.
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...