Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/3541/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2019.
Дата набрання законної сили: 16.01.2019
Номер судового провадження: 61-27282ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 203/3541/15-ц
		провадження № 61-27282св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Дніпропетровської області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року у складі судді Католікян М. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 28 листопада 2008 року начальником Жовтоводської виправної колонії № 26 управління Державного департаменту Управління з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (далі - Жовтоводської виправної колонії № 26 УДДУПВП в Дніпропетровській області) Жураховським І. С. відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого статтею 391 КК України. Після проведення досудового розслідування кримінальна справа з обвинувальним актом була направлена для розгляду до суду. 27 листопада 2012 року у зв'язку набуттям чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) було розпочато кримінальне провадження на підставі вказаної кримінальної справи, яка на той час знаходилась на стадії досудового розслідування за постановою Жовтоводського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2012 року про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. 13 березня 2015 року слідчим слідчого відділу Жовтоводського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі -  СВ Жовтоводського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області) ЛєбєдєвимР. В. винесена постанова про закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України, що набрала законної сили.
		Позивач вважав, що порушенням правоохоронними органами відносного нього кримінальної справи, до нього були застосовані незаконні методи впливу, що принижують його гідність. 
		Позивач зазначав, що він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, крім того через порушення відносно нього зазначеної кримінальної справи протягом багатьох років до нього були застосовані незаконні процесуальні дії.
		Після звільнення у зв'язку зі спливом строку покарання в Жовтоводській виправній колонії № 26 він ще чотири роки був змушений їздити до м. Жовті Води Дніпропетровської області для спілкування зі слідчим, прокурором і участі у судових розглядах, пов'язаних з незаконним порушенням справи за статтею 391 КК України. Винні посадові особи не понесли відповідальність за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, йому була завдана моральна шкода.
		Дії, рішення та бездіяльність органів прокуратури, сприяли тому, що він отримав додаткову перешкоду у відновленні своїх немайнових прав - можливості бачитися з рідними, які багато часу мешкають в іншій країні.
		У зв'язку з перенесеним інфарктом, який мав місце 18 січня 2014 року, йому потрібен був безстресовий період для відновлення, зазначені незаконні дії і бездіяльність стали причиною того, що 27 серпня 2014 року він був визнаний інвалідом ІІІ групи, має обмеження щодо праці, йому заборонено переживати стресові навантаження. Вважав, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності має пряме відношення до погіршення його здоров'я.
		Позивач зазначав, що неправомірними діями, рішеннями і бездіяльністю насамперед органів прокуратури йому завдана моральна шкода, яка полягала у тому, що був порушений його нормальний спосіб життя, створені штучні перешкоди для побачень з рідними, він був змушений докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав та інтересів, які в повній мірі на сьогодні не відновлені, чим завдано йому додаткової шкоди.
		З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати неправомірною бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області з нереагування на чисельні порушення його прав, визнати, що матеріальні витрати в сумі 112 715, 72 грн підлягають повному відшкодуванню, стягнути за рахунок державного бюджету на його користь 8 000 000,00 грн моральної шкоди.
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 250 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому акумулюються кошти Державного бюджету України.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку із закриттям слідчим СВ Жовтоводського  МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області 13 березня 2015 року кримінального провадження, було порушено нормальні життєві зв'язки позивача, чим завдано йому моральних страждань, що свідчить про наявність підстав, передбачених положеннями чинного законодавства для відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями і бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині способу захисту порушеного права ОСОБА_3 
		Резолютивну частину рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2015 року викладено у наступній редакції: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 250 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, змінивши рішення цього суду в частині порядку стягнення моральної шкоди (способу захисту порушеного права).
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено.
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2015 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2015 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не визначились зі складом осіб, які беруть участь у справі, не застосували норми законодавства, які підлягали застосуванню; не встановили розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування ОСОБА_3 під слідством та визначили розмір моральної шкоди, без урахування усіх обставин справи.
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
		Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 1 392 000,00 грн.
		Визнано неправомірною бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області з нереагування на порушення прав ОСОБА_3 у вигляді незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої статтею 391 Кримінального кодексу України(кримінальне провадження № 12012040220000089).
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при обрахуванні компенсації заподіяної позивачеві моральної шкоди необхідно виходити саме з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на час відшкодування шкоди, тобто на день ухвалення судом рішення, зокрема, відповідно до статті 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік»,- 3200,00 грн. 
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області відхилено.
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.  
		У серпні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобом поштового зв'язку касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання неправомірною бездіяльності прокуратури Дніпропетровської області скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити; рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 120 000,00 грн.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вимоги Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди.
		Крім того заявник зазначає у касаційній скарзі про те, що суди всупереч вимогам статей 213, 215 ЦПК України 2004 року не зазначили, з огляду на які докази дійшли висновку про стягнення моральної шкоди на користь позивача у розмірі більшому ніж це передбачено положеннями статті 13 цього Закону. Судом не досліджувались обставини справи щодо того, з якої причини позивач перебував два місяці у дисциплінарному ізоляторі та десять місяців у одиночній камері, і чи було це пов'язано саме з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, адже позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження цього факту.
		Також заявник у касаційній скарзі посилався на те, що судами фактично залишено поза увагою, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012040220000089 проводилось під час відбування позивачем покарання за вчинення злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, на підставі вироку, який набув законної сили.   
		Разом з цим прокурор у касаційній скарзі вказував, що відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру, не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, але судами неправильно застосовано пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.
		04 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області.
		У вересні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області, у яких посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга першого заступника прокурора Дніпропетровської області не підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених вимог повинні бути залишені без змін.
		Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Справу та матеріали касаційного провадження 18 травня 2018 передано до Верховного Суду.
		29 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України  визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Судами встановлено, що 28 листопада 2008 року постановою начальника Жовтоводської виправної колонії №26 УДДУПВП в Дніпропетровській області Жураховським І. С. (де позивач відбував покарання за вчинення іншого кримінального правопорушення) відносно позивача було порушено кримінальну справу № 30081207 за ознаками злочину, передбаченого статтею 391 КК України. 
		Напередодні, 26 листопада 2008 року, згідно з постановою начальника Жовтоводської виправної колонії № 26 УДДУПВП в Дніпропетровській області у зв'язку з підготовкою матеріалів для порушення кримінальної справи № 30081207 позивача було поміщено у дисциплінарний ізолятор.
		18 грудня 2008 року позивачеві у межах цієї кримінальної справи було висунуто обвинувачення.
		04 лютого 2009 року постановою начальника Жовтоводської виправної колонії № 26 УДДУПВП в Дніпропетровській області позивача було звільнено з дисциплінарного ізолятора.
		29 жовтня 2009 року вироком Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 391 КК України, з призначенням йому покарання у вигляді 2 років і 3 місяців позбавлення волі.
		03 лютого 2010 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2009 року був скасований, а справу направлено на новий судовий розгляд.
		Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області неодноразово повертав кримінальну справу № 30081207 прокурору для проведення додаткового розслідування.
		Позивач неодноразово оскаржував дії, бездіяльність, процесуальні рішення прокурорів у кримінальній справі № 30081207.
		27 листопада 2012 року у зв'язку з набранням чинності КПК України відомості про вказане кримінальне правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012040220000089.
		18 січня 2014 року у позивача були діагностовано інфаркт міокарда, ішемічна хвороба серця. У період з 18 січня 2014 року до 10 квітня 2015 року позивач чотири рази проходив стаціонарне лікування у профільних медичних закладах.
		09 червня 2014 року слідчим СВ Жовтоводського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Лєбєдєвим Р. В. було прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12012040220000089 у зв'язку із відсутністю складу кримінального провадження, передбаченого статтею 391 КК України.
		27 серпня 2014 року позивачеві було встановлено ІІІ групу інвалідності.
		20 листопада 2014 року прокурором м. Жовті Води Дніпропетровської області постанову слідчого СВ Жовтоводського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Лєбєдєва Р. В. від 09 червня 2014 року було скасовано як незаконну.
		13 березня 2015 року слідчим СВ Жовтоводського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області Лєбєдєвим Р. В. було прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12012040220000089 у зв'язку з відсутністю події кримінального провадження, передбаченого статтею 391 КК  України.
		08 жовтня 2015 року Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про скасування постанови начальника Жовтоводської виправної колонії № 26 УДДУПВП в Дніпропетровській області від 28 листопада 2008 року про порушення кримінальної справи № 30081207.
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
		Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Згідно зі статтею 3 Закону у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).
		Частинами першою та другою статті 12 Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону.
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).
		Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		Вирішуючи спір по суті позовних вимог щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів, та дійшов правильного висновку про відшкодування за рахунок державного бюджету на користь позивача моральної шкоди.
		Визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-2203цс, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», оскільки справа судом першої інстанції розглядаласьу 2017 році, до того часу позивач не отримав відшкодування завданої йому моральної шкоди, у зв'язку з чим розмір такого відшкодування має бути обчислений із мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, тобто на 2017 рік.
		Верховний Суд, з урахуванням засад розумності та справедливості, погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки ця справа судами розглядалась доволі тривалий час, разом з цим позивачем належним чином доведено спричинення йому моральної шкоди, відшкодування якої він не отримав.
		У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області посилається на те, що судами при вирішенні спору не враховано вимоги Закону та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди та всупереч вимогам статей 213, 215 ЦПК України 2004 року не зазначено, з огляду на які докази суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про стягнення немайнової шкоди на користь позивача у розмірі більшому ніж це передбачено положеннями статті 13 цього Закону.
		Такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки при визначенні розміру відшкодування немайнової шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відійшов від простого застосування приписів статті 13 Закону (множення розміру мінімальної заробітної плати на відповідну кількість місяців), збільшивши суму компенсації (відповідно до розміру, співмірного з мінімальним розміром заробітної плати): за період тримання у дисциплінарному ізоляторі та одиночній камері - у 10 разів, за решту місяців - у 5 разів, зазначивши, що розмір компенсації заподіяної позивачеві немайнової шкоди дорівнює 1 392 000,00 грн відповідно до такого розрахунку: (12 х 3 200,00 х 10) + (63 х 3 200,00 х 5) = 1 392 000,00 грн., де: 12 - кількість місяців, проведених у дисциплінарному ізоляторі та одиночній камері; 3 200,00 - розмірі мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення; 10 та 5 - коефіцієнти, обрані судом, як достатні для визначення суми компенсації заподіяної шкоди; 63 - решта часу (кількість місяців) кримінального переслідування.
		Безпідставними є й посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судом не досліджувались обставини справи щодо того, з якої причини позивач перебував два місяці у дисциплінарному ізоляторі та десять місяців у одиночній камері, і чи було це пов'язано саме з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, адже позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження цього факту, а також те, що судами фактично залишено поза увагою, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012040220000089 проводилось під час відбування позивачем покарання за вчинення злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, на підставі вироку, який набув законної сили.
		Судами першої та апеляційної інстанції достеменно встановлено, що протягом більше шести років позивач перебував під незаконним кримінальним переслідуванням, тривалий час утримувався в одиночній камері, неодноразово звертався до органів прокуратури, зокрема, до прокуратури Дніпропетровської області, із заявами та скаргами з приводу порушення його конституційних прав, проте жодних відповідних заходів щодо відновлення прав позивача, захисту його від незаконних дій та рішень, пов'язаних з незаконним кримінальним переслідуванням у рамках кримінального провадження № 12012040220000089 прокуратурою не було вжито.
		З огляду на таке, суди дійшли обґрунтованого висновку у частині визнання бездіяльності прокуратури Дніпропетровської області неправомірною, оскільки саме на органи прокуратури відповідно до положень статті 5 Закону України від 05 листопада 1991 року  №1789-ХІІ «Про прокуратуру» та статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру» були покладено функції з нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, та нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
		Верховний Суд відхиляє доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що для визначення розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди необхідно брати як розрахункову величину мінімальну заробітну плату у розмірі 1 600 грн, з огляду на таке. 
		Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, на який посилається заявник у касаційній скарзі, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
		Однак, відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.  
		Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200 грн.
		 
		Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 13 грудня 2018 року у справі № 559/600/17 (провадження № 20312св18). 
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   В. А. Стрільчук     Судді:С. О. Карпенко     В. О. Кузнєцов     Д. Д. Луспеник     С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...