Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/14765/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 61-22910ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		30 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/14765/15-ц
		провадження № 61-22910св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Усика Г. І., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк», Товариство) про визнання незаконними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку як одинокій матері, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона є інвалідом ІІІ групи як особа, що постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) 1-ої категорії, та одинокою матір'ю. З 20 травня 2009 року вона працювала на посаді головного економіста відділу стягнення споживчих кредитів та кредитних карток колекторського департаменту головного управління ризик-менеджменту в ПАТ КБ «Правекс-Банк». 12 травня 2015 року її було попереджено про зміну істотних умов праці в Товаристві з 13 липня 2015 року, зокрема про встановлення тривалості робочого часу 4 години на тиждень. 13 липня 2015 року вона була звільнена з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. Звільнення проведено з порушенням трудового законодавства, оскільки вона не відмовлялася від продовження роботи. Виходячи з викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення Голови правління ПАТ КБ «Правекс-Банк» від 10 квітня 2015 року № 62 «Про проведення скорочення штату та зміну істотних умов праці для деяких працівників ПАТ КБ «Правекс-Банк» в частині встановлення їй тривалості робочого часу 4 години на тиждень з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу та про функціональне підпорядкування начальнику відділу досудового стягнення та стягнення невеликих кредитів департаменту фінансової реструктуризації головного управління ризик-менеджменту; визнати незаконним та скасувати наказ Товариства від 08 липня 2015 року № 2652-к про її звільнення з роботи; зобов'язати відповідача поновити її на роботі на посаді головного економіста відділу стягнення споживчих кредитів та кредитних карток колекторського департаменту головного управління ризик-менеджменту з умовами праці, що були передбачені трудовим договором до прийняття вказаного рішення Голови правління ПАТ КБ «Правекс-Банк»; стягнути з Товариства на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 липня 2015 року по день поновлення її на роботі з розрахунку розміру середньоденної заробітної плати 201 грн 08 коп., невиплачену компенсацію за невикористану відпустку як одинокій матері в розмірі 2 010 грн 08 коп., а також 300 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2016 року у складі судді Сирбул О. Ф. позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Голови правління ПАТ КБ «Правекс-Банк» від 08 липня 2015 року № 2652-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу стягнення споживчих кредитів та кредитних карток колекторського департаменту головного управління ризик-менеджменту ПАТ КБ «Правекс-Банк». Стягнуто з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 012 грн 38 коп., невиплачену компенсацію за невикористану відпустку як одинокій матері - в розмірі 2 010 грн 80 коп., а також - 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в ПАТ КБ «Правекс-Банк» відбулися зміни в організації виробництва і праці, а тому рішення Голови правління банку «Про проведення скорочення штату та зміну істотних умов праці для деяких працівників» є правомірним. Разом з цим, поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, суд вважав, що вона не відмовлялася від продовження роботи, а лише не була згідна із зміною істотних умов праці. Погодившись із наданим позивачем розрахунком розміру середньоденної заробітної плати в сумі 201 грн 08 коп., суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з урахуванням різниці від отриманої ОСОБА_1 допомоги з безробіття). Стягуючи невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 010 грн 80 коп., місцевий суд визнав право позивача на таку компенсацію, виходячи з того, що вона є особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, та одинокою матір'ю. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням її законних прав на працю, засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду в розмірі 6 000 грн. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року апеляційні скарги ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2016 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі залишено без змін. 
		 
		Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що апеляційний суд не навів розрахунку, який би свідчив про те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила саме 201 грн 08 коп., а лише вказав, що погоджується з наданим позивачем розрахунком. Визначаючи розмір компенсації за невикористану відпустку в сумі 2 010 грн 80 коп., суд не вказав, з яких розрахунків він виходив та за який період нарахована ця компенсація, з огляду на те, що позивачу було нараховано компенсацію за 45 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки у розмірі 6 202 грн 80 коп. та за 10 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за 2014 рік - 1 316 грн 40 коп. Апеляційний суд не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку.
		 
		Останнім рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року апеляційні скарги ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2016 року в частині стягнення з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору на користь держави змінено. Стягнуто з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 316 грн 93 коп. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2016 року в частині стягнення з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн 20 коп.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наданий позивачем розрахунок середньоденної заробітної плати в розмірі 201 грн 08 коп. не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Крім цього, при визначенні розміру середнього заробітку необхідно враховувати, що наказом Голови правління ПАТ КБ «Правекс-Банк» від 10 квітня 2015 року № 62 «Про проведення скорочення штату та зміну істотних умов праці деяких працівників ПАТ КБ «Правекс-Банк» (який не визнано незаконним) позивачу було встановлено              4-годинний робочий тиждень. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 липня 2015 року по 19 лютого 2016 року становитиме 4 003 грн 84 коп. (31 грн 28 коп. (середньогодинна заробітна плата) х 128 годин (кількість робочих годин з урахуванням графіка роботи 4 години на тиждень)). Отже, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 316 грн 93 коп. з урахуванням утриманих податків (4 003 грн 84 коп. - 626 грн 85 коп. (податок на доходи фізичних осіб) - 60 грн 06 коп. (військовий збір)). Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд виходив з того, що у грудні 2013 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про надання їй матеріальної допомоги, в якій зазначала батька неповнолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 своїм чоловіком. Позивачем не надано достатніх і беззаперечних доказів на підтвердження того, що вона сама виховує та утримує дитину, а батько ухиляється від участі в її вихованні та утриманні.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом неправильно здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки їй був встановлений графік тривалістю 4 години на тиждень лише після поновлення на роботі. Судом не взято до уваги, що вона належить до категорії одинокої матері, оскільки виховує і утримує дітей сама (доказів, які б спростовували цей факт, матеріали справи не містять). Крім цього, участь батька в утриманні дитини не позбавляє матір статусу одинокої. 
		 
		У квітні 2017 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що апеляційним судом правильно здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки рішенням Голови правління банку від 10 квітня 2015 року № 62 «Про проведення скорочення штату та зміну істотних умов праці для деяких працівників ПАТ КБ «Правекс-Банк», яке набрало чинності 13 липня 2015 року, деяким працівникам, в тому числі позивачу, було встановлено тривалість робочого часу 4 години на тиждень з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу. Одинокою матір'ю є жінка, яка утримує і виховує дитину сама. Банк не виплатив ОСОБА_1 компенсацію за додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері у зв'язку з ненаданням нею документів, які б підтверджували її право на таку відпустку. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		14 травня 2018 року справу № 753/14765/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення у повній мірі не відповідає.
		 
		Судами встановлено, що з 20 травня 2009 року ОСОБА_1 працювала на посаді головного економіста відділу стягнення споживчих кредитів та кредитних карток колекторського департаменту головного управління ризик-менеджменту в ПАТ КБ «Правекс-Банк».
		 
		04 лютого 2015 року Спостережною радою ПАТ КБ «Правекс-Банк» прийнято рішення, яким, зокрема доручено департаменту управління персоналом та організаційними змінами провести належний аналіз та вжити необхідних заходів для скорочення чисельності і штату персоналу Головного офісу та, за необхідності, відокремлених підрозділів, переведення (за згодою працівника), переміщення, перестановки (перегрупування) та зміни істотних умов праці працівників, зменшення видатків на утримання персоналу, з огляду на зміни в організації виробництва і праці, зумовлені бізнес-умовами, неприбутковістю певних продуктів та зменшенням мережі відділень.
		 
		На виконання вказаного рішення 10 квітня 2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» прийняло рішення № 62 «Про проведення скорочення штату та зміну істотних умов праці для деяких працівників ПАТ КБ «Правекс-Банк»».
		 
		12 травня 2015 року ОСОБА_1 була попереджена про наступну зміну істотних умов праці з 13 липня 2015 року, а саме: про встановлення тривалості робочого часу 4 години на тиждень з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу та її функціональне підпорядкування начальнику відділу досудового стягнення та стягнення невеликих кредитів департаменту фінансової реструктуризації головного управління ризик-менеджменту.
		 
		Наказом ПАТ КБ «Правекс-Банк» від 08 липня 2015 року № 2652-к ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 13 липня 2015 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці).
		 
		Відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		 
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.
		 
		Так, абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
		 
		Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		 
		Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що у травні 2015 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату (з урахування індексації) у розмірі 3 572 грн 94 коп., а в червні 2015 року - у розмірі 4 934 грн 82 коп. 
		 
		Середньогодинна заробітна плата позивача становить 31 грн 28 коп. ((3 572 грн 94 коп. + 4 934 грн 82 коп.) / 272 робочі години), а кількість робочих годин за час вимушеного прогулу - з 14 липня 2015 року по 19 лютого 2016 року (з урахуванням рішення банку про встановлення ОСОБА_1 з 13 липня 2015 року тривалості робочого часу 4 години на тиждень із оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу) складає 128 годин. 
		 
		Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням утриманих податків становить 3 316 грн 93 коп. (31 грн 28 коп. х 128 годин - 626 грн 85 коп. (податок на доходи фізичних осіб) - 60 грн 06 коп. (військовий збір)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції правильно здійснив його розрахунок, врахувавши зміни істотних умов праці та взявши за основу середньогодинний заробіток позивача, що відповідає вимогам Порядку № 100.
		 
		Доводи заявника про те, що їй був встановлений графік тривалістю 4 години на тиждень лише після поновлення на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки зміни істотних умов праці в ПАТ КБ «Правекс-Банк» (встановлення тривалості робочого часу 4 години на тиждень з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу) вступили в дію з 13 липня 2015 року (день звільнення позивача з роботи). Тому не має значення, коли був складений сам графік днів та часу виходу позивача на роботу.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржуване рішення в означеній частині відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку як одинокій матері та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що у грудні 2013 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про надання їй матеріальної допомоги, в якій зазначала батька неповнолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 своїм чоловіком. Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що батько не утримує дочку та ухиляється від участі в її вихованні.
		 
		Верховний Суд не погоджується з указаним висновком з огляду на таке.
		 
		Встановлено, що позивач ОСОБА_1 не перебуває у зареєстрованому шлюбі. В неї є дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якої у свідоцтві про народження зазначений ОСОБА_3 за його заявою. 
		 
		Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері).
		 
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
		 
		При цьому факт отримання чи неотримання аліментів не має значення для надання відпустки.
		 
		Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		 
		Аналогічне положення передбачено й статтею 24 Закону України «Про відпустки».
		 
		Згідно з частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
		 
		Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
		 
		Одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
		 
		Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
		 
		На підтвердження доводів про те, що вона є одинокою матір'ю, яка виховує дитину без батька, ОСОБА_1 надала довідку Житлово-експлуатаційної дільниці № 210 міста Києва від 12 серпня 2015 року № 1039, в якій зазначено, що дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		Також ОСОБА_1 надано довідку Середньої загальноосвітньої школи № 217 міста Києва від 07 вересня 2015 року, згідно з якою вихованням та утриманням ОСОБА_2 займається матір, а батько не бере участі у вихованні дитини та не цікавиться її навчанням.
		 
		Окрім зазначеного, апеляційний суд не дав належної правової оцінки наказу про звільнення, яким позивачу було нараховано компенсацію за 10 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за 2014 рік, що не заперечувалося представником відповідача, та залишив поза увагою, що ПАТ КБ «Правекс-Банк» не спростував відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України         2004 року доводів ОСОБА_1 про те, що вона має право на отримання додаткової соціальної відпустки як матір, яка виховує дитину без батька, за 2015 рік.  
		 
		Тому висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року.
		 
		Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку як одинокій матері, апеляційний суд не дослідив належним чином та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку такої компенсації і періоду її нарахування в сукупності та взаємозв'язку з іншими встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову в означеній частині.
		 
		При новому розгляді справи суд належним чином не врахував висновків і мотивів, з яких Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було скасоване судове рішення, не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
		 
		В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в означеній частині, оскільки для його ухвалення необхідно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному рішенні. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 рокув частині вирішення позовних вимог простягнення компенсації за невикористану відпустку як одинокій матеріз направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в решті - залишення зазначеного рішення без змін.
		 
		Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи в частині вищевказаних позовних вимог на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, перевірити наданий позивачами розрахунок на предмет правильності та законності, встановити період, за який можливе стягнення компенсації за невикористану відпустку, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про стягнення компенсації за невикористану відпустку як одинокій матері скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		В решті рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ.А.Стрільчук  Судді:С.О.Карпенко   В.О.Кузнєцов   А.С.Олійник   С.О.Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...