Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19898/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2019. Зареєстровано: 10.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2019.
Дата набрання законної сили: 11.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		07 лютого 2019 року                      № 640/19898/18
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу 
		за позовом           Громадської організації «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК»
		до                             Державної архітектурно-будівельної інспекції України
		третя особа           Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА»
		про                       визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Громадська організація «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК» (далі по тексту - позивач, ГО «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі по тексту - відповідач, ДАБІ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» (далі по тексту - третя особа, ТОВ «ІНКОЛОР УКРАЇНА»), в якому просить визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113182432243 від 31 серпня 2018 року, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА»  на будівництво офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113182432243 від 31 серпня 2018 року, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, є протиправним та підлягає скасуванню в зв'язку з тим, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають її  функціональному призначенню, а сама земельна ділянка має обмеження у використанні. Також представник позивача стверджує, що третьою особою не виконані умови рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» земельної ділянки для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Чернігівській, 8 у Дарницькому районі міста Києва», що не було не було враховано відповідачем під час видачі оскаржуваного дозволу.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		У відзиві на адміністративний позов представник відповідача посилається на безпідставність позовних вимог, оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт видано на законних підставах. Як зазначає представник відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» до заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт «Будівництво офісно-готельного комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1» було додано всі необхідні, згідно з чинним законодавством, документи. Також представник відповідача зазначає про відсутність порушеного права позивача оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень.
		У письмових поясненнях щодо позовних вимог представник третьої особи не погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові, посилаючись на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» було подано всі, визначені Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року  №466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», документи, отже у відповідача були відсутні підстави, передбачені частиною 4 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		16 вересня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МГС» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., зареєстрованим у реєстрі за №2674, за умовами якого ТОВ «ІНКОЛОР УКРАЇНА» придбало житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 
		Рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року №564/2633 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» земельної ділянки для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1» відповідно до статей 93, 120, 124 Земельного кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,9835 га для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 у зв'язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу від 16 вересня 2009 року №2674, акт приймання-передачі від 16 вересня 2009 року) за рахунок земель, переданих відповідно до рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року №677/1338 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «МГС» земельної ділянки для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1», право користування якою посвідчено договором оренди земельної ділянки від 17 червня 2008 року №63-6-00495 (лист-згода товариства з обмеженою відповідальністю «МГС» від 28 липня 2009 року №1-28/07/09).
		27 лютого 2012 року між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року №564/2633 та від 23 червня 2011 року №302/5689 (п.5), за актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.
		Згідно пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки, об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:  місце розташування АДРЕСА_1;  розмір - 0,9835 га;  цільове призначення - для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом;  кадастровий номер - НОМЕР_1 
		Відповідно до пункту 3.1. договору оренди земельної ділянки його укладено на 10 років.
		В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» звернулося до відповідача із заявою про надання дозволу на виконання будівельних робіт «Будівництво офісно-готельного комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1», за результатами розгляду якої 31 серпня 2018 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113182432243.
		Вважаючи вказаний дозвіл протиправним та таким, що виданий з порушенням вимог діючого законодавства, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суду виходить з наступного.
		Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі по тексту - Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року  №466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» (далі по тексту - Порядок №466), який визначає механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також Земельний кодекс України, Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі по тексту - Закон України «Про місцеве самоврядування») та Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року № 687-XIV (далі по тексту - Закон України «Про архітектурну діяльність»).
		Відповідно до статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. 
		Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
		Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
		1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
		2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
		3) затвердження проектної документації;
		4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
		5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
		6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
		Згідно з частиною 1 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
		Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва (частина 2 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		При цьому, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність.
		А пунктом «б» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
		Стаття 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2018 року наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №514 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва - Будівництво офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом, у відповідності до яких: цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,9835 га - для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом, згідно з договором оренди земельної ділянки зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 березня 2012 року №63-6-00648); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_2 (цільове призначення: для житлової забудови і комерційної забудови; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: для будівництва офісно-житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом); функціональне призначення земельної ділянки - територія громадських будівель та споруд, відповідно до Генерального плану мста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804.
		Так, в обґрунтування позовних вимог ГО «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК» посилається на те, що за даними Містобудівного кадастру Києва земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до території громадських будівель та споруд, що виключає здійснення на ній житлової забудови, а відсутність детального плану території унеможливлює здійснення будівництва взагалі. 
		Суд не погоджується з даними твердженням позивача та вважає їх хибними, з огляду на наступне.
		Згідно зі статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
		Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Згідно із Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше) та для розміщення громадських будівель і споруд (офісних будівель, торговельних будівель та ін.) та інших об'єктів загального користування, належать до категорії земель житлової та громадської забудови.
		Відповідно до положень частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Як зазначалося вище, рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року №564/2633 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» земельної ділянки для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1» відповідно до статей 93, 120, 124 Земельного кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,9835 га для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 у зв'язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу від 16 вересня 2009 року №2674, акт приймання-передачі від 16 вересня 2009 року) за рахунок земель, переданих відповідно до рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року №677/1338 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «МГС» земельної ділянки для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_1», право користування якою посвідчено договором оренди земельної ділянки від 17 червня 2008 року №63-6-00495 (лист-згода товариства з обмеженою відповідальністю «МГС» від 28 липня 2009 року №1-28/07/09).
		У подальшому, 27 лютого 2012 року між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року №564/2633 та від 23 червня 2011 року №302/5689 (п.5), за актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором. 
		Згідно пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки, об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками, зокрема: цільове призначення - для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом. 
		Більш того, відповідно до частини 2 статті 20 Земельного кодексу України Київська міська рада своїм рішенням від 29 жовтня 2009 року №564/2633  визначила земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 - для будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом.
		Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
		Згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20 червня 2018 року НОМЕР_2, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 має цільове призначення - для житлової забудови і комерційної забудови, належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид використання для будівництва офісно-житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом.
		Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, не зареєстровані.
		За таких підстав та встановлених судом обставин, твердження позивача щодо неможливості будівництва на відповідній земельній ділянці офісно-готельного житлового комплексу з торговельними приміщеннями та підземним паркінгом не знайшли свого документального та нормативного підтвердження.
		Щодо посилання позивача на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться у санітарно-захисній зоні, що є обмеженням у використанні земельної ділянки згідно з Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженим наказом Державного комітету України із земельних ресурсів, від 29 грудня 2008 року  №643 «Про Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок», а також щодо незабезпечення об'єкту будівництва об'єктами соціальної сфери та місцями постійного зберігання автотранспорту, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, Закон України «Про архітектурну діяльність» визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами. 
		Стаття 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником. 
		Експертиза проектів будівництва проводиться в установленому Кабінетом Міністрів України порядку експертними організаціями.
		Проектна документація на будівництво об'єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» розроблено проектну документацію «Будівництво офісного-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом» за адресою: м. Київ, Дарницький район, АДРЕСА_1, щодо якої отримано експертний звіт №139/18 від 17 серпня 2018 року. Згідно з висновками вказаного звіту, за результатами розгляду проектної документації і зняття зауважень встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності будинків, споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; санітарного і епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної та техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджена в установленому порядку з техніко-економічним показниками, що додаються.
		При цьому, проект благоустрою передбачає влаштування майданчиків відпочинку дітей і дорослих, спортивних і господарських майданчиків. На вільній території від забудови, проїздів, тротуарів і майданчиків влаштовуються газони та квітники, висаджуються дерева та кущі. У складі проекту передбачено паркінг на 75 паркувальних місць (додаток до експертного звіту №139/18 від 17 серпня 2018 року). 
		Також, 01 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» (Орендар) та Автокооперативом «Харківський» Дарницького району міста Києва (Орендодавець) укладено договір оренди машино-місць №14, за умовами якого  Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне користування 236 машино-місць. 
		Крім того, до складу житлового комплексу входить центр розвитку дитини для тимчасового перебування дітей на 40 місць та гуртково-студійна група приміщень, розрахована на 60 місць.
		Згідно з листом Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2018 року №101-9226/03, у разі будівництва офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 у закладах освіти району є можливість забезпечити дітей місцями у дошкільних та загальноосвітніх закладах.
		Суд також враховується наявний в матеріалах справи Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 28 січня 2005 року №05.03.02-07/29, затверджений заступником Головного державного санітарного лікаря України, термін дії якого необмежений, згідно з яким розташування земельної ділянки під забудову відповідає вимогам «Державних санітарних правил планування та забудови населених місць» ДСП №173-96 та «Державних санітарних правил охорони повітря (від забруднення хімічними та біологічними речовинами» ДСП №201-97. 
		Вказаним Висновком погоджено передпроектні матеріали по відведенню земельної ділянки під будівництво житлового комплексу з підземним паркінгом та об'єктами соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1
		З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача у відповідній частині позовних вимог.
		Відповідно до статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля». 
		Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва. 
		Частиною 1 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
		Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (пункт 4 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Згідно з частиною 2 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. 
		За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається. 
		 Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Так, пунктом 5 Порядку №466 встановлено, що будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) та об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта; видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.
		Згідно з пунктом 27 Порядку №466, дозвіл видається на безоплатній основі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 9 до цього Порядку.
		Замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.
		До заяви додаються:
		- копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку);
		- копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);
		- проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;
		- копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту;
		- копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;
		- інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати (пункт 28 Порядку №466).
		Пунктом 29 Порядку №466 встановлено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову у його видачі.
		При цьому, підставою для відмови у видачі дозволу в силу пункту 30 Порядку №466 є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
		Підстави для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт визначені й у частині 4 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» було додано наступні документи:           
		-копію договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2012 року №63-6-00648;
		-проектну документацію «Будівництво офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 в Дарницькому районі м. Києва»;
		-копію наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» про затвердження проектної документації від 20 серпня 2018 року №ЧеГ/ЗПД;
		-копію ліцензії від 08 вересня 2015 року №33-Л, яка дає право Товариству з обмеженою відповідальністю «Провідні технології будівництва» на виконання будівельних робіт;
		-копію наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс Проект» від 20 серпня 2018 року № ЧеГ/АН про призначення відповідальних осіб (ОСОБА_3, ОСОБА_4.) за здійснення авторського нагляду;
		-копію кваліфікаційного сертифікату ОСОБА_3 серії НОМЕР_3;
		-копію кваліфікаційного сертифікату ОСОБА_4 серії НОМЕР_4;
		-копію наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс Проект» від 13 серпня 2018 року про призначення ОСОБА_5 відповідальним виконавцем робіт;
		-копію наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-ІНВЕСТ-ІНДАСТРІ» від 17 липня 2018 року №4/18 про призначення ОСОБА_6 відповідальним за виконання технічного нагляду;
		-копію кваліфікаційного сертифікату ОСОБА_6 серії НОМЕР_5;
		-копію проекту оцінки впливів на навколишнє середовище;
		-копію містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва «Будівництво офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом».
		Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА» подано відповідачу усі документи, визначені пунктом 27 Порядку №466.
		За результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОЛОР УКРАЇНА»  та доданих до неї документів Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 31 серпня 2018 року  №ІУ113182432243 на «Будівництво офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1».
		Оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність підстав для відмови у видачі дозволу, встановлених частиною 4 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пунктом 30 Порядку №466, суд приходить до висновку про відповідність дій відповідача вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку №466 під час видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 31 серпня 2018 року  №ІУ113182432243.
		Щодо порушення оскаржуваним дозволом прав та законних інтересів позивача та громадян, суд виходить з наступного.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9    Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
		Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Завданням адміністративного судочинства є вирішення спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Згідно із статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства Україна, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Отже, передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення  факту порушення прав такої особи.
		Як визначено пунктом 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україна, у позовній заяві зазначається обґрунтоване порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів саме позивача.
		Так, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
		Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).    Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
		Таким чином, підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
		Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
		Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
		Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
		Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18, від 29 березня 2018 року  №А/9901/94/18800/35/17.        
		Відповідно до пункту 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства Україна індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		В даній справі позивач оскаржує саме індивідуальний акт - дозвіл на виконання будівельних робіт від 31 серпня 2018 року  №ІУ113182432243 на «Будівництво офісно-готельного житлового комплексу з торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1», який стосуються виключно прав осіб, які в ньому зазначені і позивач в переліку цих осіб відсутній.
		Суд зауважує, що позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення спірним дозволом його особистих прав чи інтересів, наведено лише обов'язок такого оскарження з посиланням на положення Статуту ГО «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК» та зазначено про наявність права звернення до суду з відповідним позовом, оскільки існування можливих протиправних рішень органів влади свідчить про порушення права громадян на правову державу та демократичне суспільство. Більш того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження його доводів щодо занепокоєності з боку громадськості з приводу відповідного будівництва. Так, в матеріалах справи відсутні будь-які звернення громадян про захист їх прав та інтересів, на які посилається позивач у своєму позові.
		Верховний Суд України у своїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Позивачі оскаржили рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Право на захист це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивачів, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом. Посилання позивачів на їхнє право звернення до суду з цим позовом є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується безпосередньо їх прав.
		Аналогічну правову позицію визначив Верховний Суд в ухвалах від 02 січня 2018 року в справі № 9901/22/17, від 02 липня 2018 року в справі № 9901/657/18, де зазначено, що відсутність у будь-кого, зокрема, й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого Указу і рішення не породжує у такої особи і права на захист, тобто, права на звернення із цим адміністративним позовом.
		Отже, як Верховний Суд України, так і Верховний Суд у своїй практиці виходять з того, що для виникнення у особи права на судовий захист, рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень повинні бути порушені саме її права. Якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень для особи не породжуються правові наслідки, право на судовий захист для неї не виникає.
		Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Дослідження предмету та підстав позову, а також аналіз судової практики судів касаційної інстанції з даного питання, дають суду підстави дійти висновку, що в даному випадку оскаржуваний дозвіл не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав та/або обов'язків саме для позивача, а тому у нього відсутнє право вимагати його скасування.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Судовий захист не може розповсюджуватися на майбутнє можливе порушення прав, оскільки спрямований на захист конкретних уже порушених прав особи, яка звертається до суду.
		Разом з тим, позивач не навів жодних обставин та не надав жодного належного та допустимого доказу, які свідчать про порушення оскаржуваними дозволом його прав та інтересів.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Зважаючи, що у задоволенні позову, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		В задоволенні адміністративного позову Громадської організації «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК» відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		 
		Суддя                                                                                                А.І. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...