Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/7487/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2019. Зареєстровано: 10.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2019.
Дата набрання законної сили: 11.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/463/22/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		463/7487/18
		2-о/463/22/19 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		   06 лютого 2019 року             Личаківський районний суд м. Львова
		в складі: головуючого судді         Шеремети Г.І. 
		за участю секретаря     с/з        ОСОБА_1
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, суд,-
		 
		в с т а н о в и в:
		Заявники звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту вимушеного переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України; факту вимушеного переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Заяву обґрунтовують тим, що 17.08.1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, від шлюбу народився син ОСОБА_4 До вимушеного переселення у жовтні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані та проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4. Заявник ОСОБА_2 має у своїй власності земельну ділянку, що розташована в м.Харцизьк. До вимушеного переселення у листопаді 2014 року ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5.
		Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.04.2016 року №1309001433, №1309001432, №1309001826, виданих безстроково відповідно до ст..4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перемістилися зі свого постійного місця проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до м.Львова, вул.Зелена, 97/12, де проживають і на даний час.
		Вважають, що внаслідок ситуації, що склалась на частині окупованої території Донецької області грубо порушено охоронювані міжнародними договорами та конвенціями їх права, оскільки до початку збройної агресії РФ та подальшої незаконної окупації частини території Донецької області вони, будучи повноправними громадянами своєї країни, мали налагоджений побут, вільно розпоряджалися своїм майном, спілкувалися з друзями та знайомими і загалом вели звичний для себе спосіб життя. 
		Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України було порушено низку їх прав, таких як: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного та сімейного життя, право на свободу думки, совісті та релігії. Встановлення юридичного факту обумовлене метою заявників визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Так як іншого (позасудового) порядку встановлення зазначеного факту не передбачено, тому звернулися до суду з відповідною заявою, яку просять задоволити.
		Заявники в судове засідання не зявилися, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Подали в порядку ч.3 ст.211 ЦПК України спільну заяву про розгляд справи у їх відсутність, подану заяву про встановлення юридичного факту підтримують в повному обсязі з підстав, передбачених в ній та долучених до неї письмових документів.
		Представники заінтересованих осіб в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Заяв про розгляд справи у їх відсутність не подавали. Їхня неявка у відповідності до ч.1 ст.223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Відповідно доч.2ст.247ЦПК України,у разінеявки всудове засіданнявсіх учасниківсправи чив разіякщо відповіднодо положеньЦПК Українирозгляд справиздійснюється судомза відсутностіучасників справи,фіксування судовогопроцесу задопомогою звукозаписувальноготехнічного засобуне здійснюється. 
		Учасники справи в судове засідання не зявились, тому фіксування судового процесу 06.02.2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Ухвалою судді від 15.01.2019 року, заяву прийнято до розгляду, а провадження по справі відкрито.
		Оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, постановляючи рішення відповідно до ст.ст.265,319 ЦПК України, суд вважає, що заяву слід задоволити виходячи з наступних підстав.
		Судом встановлено, що заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані та постійно проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4. Заявнику ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка, що розташована в м.Харцизьк по вул.Октябрська, 51/42. Заявник ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5.
		Згідно довідок від 28 квітня 2016 року №1309001433, №1309001432, №1309001826 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданих Управлінням соціального захисту населення Львівської міської ради, заявники ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 перемістилися з тимчасово окупованої території району проведення антитерористичної операції м.Харцизьк та м.Донецьк до м.Львів (а.с.46-51).
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першійстатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених устатті 1цього Закону.Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		ПоложеннямиЗакону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		Устатті 55 Конституції Українивизначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції Україниделегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		УРішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп(справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другустатті 124 Конституції Українинеобхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни доКонституції України, запровадженіЗаконом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		УРішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64 Конституції Україниправо на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертійстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascuand Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно ч.2ст.315ЦПК України,у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до частини третьоїстатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		З урахуванням обставин справи суд вважає, що встановлення юридичного факту вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, що відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявників.
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення заявників з частини окупованої Російською Федерацією території - м.Донецьк та м.Харцизьк Донецької області, Україна, то суд виходить з такого. ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є громадянами України, зареєстровані у м.Донецьк та м.Харцизьк Донецької області відповідно. До початку окупації м.Донецьк та м.Харцизьк заявники, як повноправні громадяни своєї країни, мали налагоджений побут, вільно розпоряджалися своїм майном, спілкувалися з друзями та знайомими і загалом вели звичний для себе спосіб життя. Проте наведені вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання м.Донецьк та м.Харцизьк, а тому внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України спочатку в жовтні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змушені були переїхати до м.Львів, залишивши житло у м.Харцизьк, а в листопаді 2014 року - ОСОБА_4, змінивши власний побут та спосіб життя.
		ОСОБА_2,ОСОБА_3 та ОСОБА_4 переселилися з території окупованої Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації. Встановити такий юридичний факт заявникам потрібно для визначення їх статусу як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.
		Зважаючи на вищенаведене суд вважає, що заявниками доведено, що від встановлення юридично значимого для них факту вимушеного переселення у жовтні-листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації вимушено беруть участь, а тому суд заяву задовольняє.
		Керуючись ст.ст.10,12,13,76-80,259,263,264,273,315,319,354,355 ЦПК України, суд,-
		 
		в и р і ш и в :
		 
		Заяву ОСОБА_2 (зареєстроване місце перебування: м.Львів, вул.Зелена, 97/12), ОСОБА_3 (зареєстроване місце перебування: м.Львів, вул.Зелена, 97/12), ОСОБА_4 (зареєстроване місце перебування: м.Львів, вул.Зелена, 97/12), заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України (місцезнаходження: м.Київ, вул.Еспланадна, 8/10), Російська Федерація (адреса листування: Посольство Російської Федерації в Україні  м.Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
		   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		   Повний текст рішення складено та підписано  06 лютого 2019 року.
		 
		   Суддя:                                Шеремета Г. І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...