Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 497/1219/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 12.02.2019. Зареєстровано: 13.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2019.
Дата набрання законної сили: 28.01.2019
Номер судового провадження: 2/497/50/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21, 
		e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690
		28.01.2019
		Справа № 497/1219/17
		Провадження № 2/497/50/19
		ОКРЕМА УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28.01.19 року Болградський районний суд Одеської області у складі:
		головуючого  судді Кравцової А.В.,
		секретарі судового засідання: Бекметова Х.В., Ламбова М.Г.,
		за участю: представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, 
		представника відповідача  адвоката ОСОБА_3,
		розглянувши у відкритомусудовомузасіданні взалі судув м.Болградцивільну справуза позовом ОСОБА_4до ОСОБА_5 про стягнення боргу,
		ВСТАНОВИВ:
		   17.08.2017 року позивач звернувся до суду з уточненим позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_5 боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за весь час неповернення боргу, що в сумі становить 440904,31грн., а також просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
		   В обґрунтування вимог свого позову ОСОБА_4 послався на те, що 09.04.2003року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу 11 / 20 частини житлового будинку за адресою: вул.Терещенка, 87 / 1, м.Болград, Одеська область, - що був посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №2070; відповідно до цього договору відповідач сплатила йому, позивачу, лише частину суми за договором - в розмірі 20744грн. (екв.1,5 тис.дол.США), залишок обумовлених коштів згідно договору - в розмірі 12794грн., що становив в еквіваленті 2414 доларів США, - відповідач ОСОБА_5 мала сплатити до 01.11.2006 року, проте, на твердження позивача ОСОБА_4, до теперішньогочасувідповідач не сплатила йому повної вартості предмету купівлі-продажу - вищевказаного житлового будинку, хоча з його боку усі умови угоди були виконані своєчасно і в повному обсязі: ним підписана угода, та передано покупцю предмет купівлі-продажу - житловий будинок, проте після настання обумовленого в угоді часу відповідач свою частину угоди не виконала - з її боку залишилася заборгованість у вищевказаному обсязі.
		   Позивач стверджував, що він неодноразово звертався до відповідача про виконання нею угоди в добровільному порядку, а також звертався неодноразово до суду з різними позовами, проте відповідач, даючи у суді обіцянки повернути борг після того, як він, позивач, відкличе позов, - не виконувала своєї обіцянки.
		   Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 31.10.2017 року було задоволено клопотання позивача щодо забезпечення позову, на спірну нерухомість - предмет позову - на нього було накладено арешт (а.с.60).
		   Крім того, за результатами розгляду справи, заочним рішеннямБолградського районногосуду Одеськоїобласті від31.10.2017року позовбув задоволений в повному обсязі, але ухвалою від 24.09.2018 року цього ж суду вказане рішення було скасоване, оскільки були задоволені вимоги заяви відповідача ОСОБА_5, які підтримав у судовому засіданні її адвокат ОСОБА_3  її представник  про скасування заочного рішення. У заяві про скасування заочного рішення, посилаючись на поважність причин її, відповідача ОСОБА_5, неявки у судове засідання, стверджувалося, що вона у період розгляду судом позову перебувала за межами України і тому судові повістки не отримувала. Також ця заява містила інші обставини, які, на думку відповідача, є суттєвими для правильного, повного, справедливого та об'єктивного розгляду справи, зазначаючи, що вона, відповідач, за зареєстрованою адресою не проживала і судові повістки не отримувала, про рішення суду їй стало відомо лише 06.08.2018р. лише після отримання листа виконавчої служби, тому, не будучи обізнаною та повідомленою про розгляд справи у зв'язку з її тимчасовою відсутністю за місцем її постійного проживання та реєстрації у період з 16.08.2017р. по 29.07.2018р., не знала про існування позову щодо неї, а тому не змогла своєчасно надати суду заперечення на позов, які є суттєвими для ухвалення об'єктивного та законного судового рішення у справі, додавши до заяви пояснення і докази на заперечення позовних вимог позивача.
		   За наслідками перегляду позову після скасування заочного рішення суду, судом 28.01.2019 року було ухвалене нове рішення, за участю сторін, яким позов знову було задоволено в повному обсязі.
		   В ході дослідження доказів, що містяться в матеріалах справи, при повторному розгляді справи, судом було з'ясовано, що матеріали справи містять лист Державного виконавця Желяскова О.С., який був отриманий судом 05.11.2018року з доданою до нього постановою про закінчення виконавчого провадження від 29.10.2018 року (а.с.93-94), згідно якого державний виконавець закрив виконавче провадження ВП№55903965, що було відкрите за рішенням суду від 31.10.2017року, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4
		   Проте, вказаною постановою про закриття виконавчого провадження державний виконавець ухвалив неправомірне рішення про припинення чинності арешту щодо спірного майна за відсутності про це судового рішення, що є підставою для ухвалення судом окремої ухвали відповідно до вимог ст.262 ЦПК України. 
		   Так, як було зазначено вище, судом в процесі розгляду даної цивільної справи було ухвалено два окремих рішення:
		- ухвала суду від 31.10.2017року про задоволення клопотання про забезпечення позову - якою було накладено арешт на спірну нерухомість, 
		- та остаточне заочне судовеРішення за результатами розгляду справи від 31.10.2017року - про задоволення позову.     
		Виконавчий лист на виконання рішення суду було видано 08 грудня 2017 року, і він не містив вказівки про накладення арешту. 
		Проте, державний виконавець, закривши виконавче провадження за цим виконавчим листом і скасувавши заборону на відчуження, ігнорував інший виконавчий документ  ухвалу суду про накладення арешту на спірну нерухомість до остаточного вирішення спору судом, тобто, порушив права позивача на можливе володіння, користування і розпорядження власним майном - право власності, яке за ним може ухвалити суд остаточним рішенням. Такі дії виконавця є грубим порушенням прав людини виходячи з вимог чинного національного та міжнародного законодавства, зокрема, права людини за Європейською Конвенцією прав людини.
		   Ухвалою суду від 24.09.2018 року було скасоване заочне рішення суду і призначено новий судовий розгляд справи.
		   Судовий розгляд справи ще триває, оскільки остаточне рішення не набуло законної сили.
		   Скасовуючи постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали суду про скасування Рішення суду, державний виконавець мав у своєму розпорядженні текст ухвали про скасування заочного рішення суду яка містила відомості про те, що судовий розгляд цивільної справи ще триває, оскільки в резолютивній частині ухвали суд зазначив, що справа призначена до НОВОГО судового розгляду.
		   Арешт на спірну нерухомість було накладено рішенням суду на строк до закінченнярозгляду справипо суті та виконання рішення суду в разі задоволення вимог позову  з метою захисту прав сторін для запобігання реалізації спірного майна до остаточного вирішення його долі судом. Розгляд цивільної справи, згідно чинного законодавства, закінчується набранням остаточного судового рішення законної сили і останньою стадією  виконанням судового рішення, що є обов'язковим для усіх громадян, установ, державних органів України.
		Так, Відповідно до ч.5ст.124, п.9ч.Зст.129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах ЗУ «Про судоустрій» і процесуального законодавства: у КПКУ, ЦПКУ, КАСУ, ГПКУ.
		Обов'язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов'язковість судових рішень забезпечується державою.
		Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов'язковості виконання судових рішень. Загальною Декларацією прав людини (ст. 8), Міжнародним Пактом про громадянські і політичні права (ст. 2), Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 13) передбачено право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадкахпорушення основнихправ людини, наданих їй конституційними та законодавчими актами. Відповідно до рішення КСУ №3-рп/2003 від 3 січня 2003р. правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах, яке неможливе без виконання судового рішення в різних видах судочинства.
		Таким чином, судове рішення  це офіційний документ суду юрисдикційного характеру, яким закінчується розгляд справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції або ВСУ, що є найважливішим актом правосуддя, прийнятим на захист прав і свобод людини, правопорядку та принципу верховенства права. Судові рішення, якими закінчується розгляд справи в судах, ухвалюються іменем України. Ухвалене іменем України судове рішення сприймається як воля держави, а вирок визнається засудженим як правова оцінка державою його діяння. Саме тому на бланку, де викладено остаточне судове рішення, обов'язково повинна мати місце державна символіка України, тобто герб і напис "Іменем України". При вирішенні в судовому процесі процесуальних питань, пов'язаних з підготовкою чи розглядом судових справ, приймаються рішення без ухвалення їх іменем України  у формі окремого процесуального документа або їх суть викладається у протоколі (журналі) судового засідання. Зазначені "проміжні" судові рішення (наприклад ухвала про призначення експертизи, про забезпечення позову, тощо) не ухвалюються іменем України, однак вони теж є обов'язковими.
		Суть принципу обов'язковості судових рішень полягає в такому: а) судове рішення, що набрало законної сили, повинно виконуватись усіма суб'єктами, прав яких воно стосується; б) судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; в) у випадку відмови від добровільного невиконання судового рішення воно може бути виконано компетентними органами в примусовому порядку.
		За загальним правилом, судове рішення є обов'язковим з моменту набрання ним законної сили. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили з моменту їх проголошення. Із зазначеного правила існують винятки. Зокрема, рішення в окремих випадках підлягає негайному виконанню до набрання ним законної сили (ч. З ст. 534 КПК, ст. 367 ЦПК, ст. 256 КАС).
		Виконання судових рішень в усіх видах судочинства є окремою та самостійною стадією провадження. Для цього існує інститут звернення судового рішення до виконання, якщо воно не виконано добровільно. Звернути рішення до виконання  це звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про видачу виконавчого документа. Крім того, в усіх видах судочинства існує інститут судового контролю, суть якого полягає в тому, що органи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, що постановив судове рішення, про його виконання. Законодавство передбачає таку форму судового контролю за виконанням судового рішення, як оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності посадових осіб виконавчої служби.
		   Державний виконавець  це особа, на яку Законом покладено основну функцію з виконання судових рішень.
		   Проте, у даному випадку, Державний виконавець виконав судове рішення, яке не існувало і не виконав те, що було в його розпорядженні  за наявності ухвали суду про накладення арешту на спірну нерухомість і за відсутності судового рішення про скасування арешту, та закрив виконавче провадження, ухваливши неправомірне свавільне рішення про зняття арешту, керуючись невідомими підставами, що є неприпустимим і може потягнути за собою порушення права позивача на захист його права в разі ухвалення судом рішення на його користь.
		   Розгляд даної справи ще триває, оскільки судове рішення ще не набрало законної сили і не може вважатися остаточним, адже в сторін є ще час на апеляційне оскарження  20 днів з дня отримання повного тексту судового рішення, що, в такому разі, автоматично пролонгує дію арешту на спірну нерухомість, яка рішенням суду не скасована. 
		   Згідно чинного національного законодавства, зняти арешт з майна боржника можна, в наступних випадках: за рішенням суду про зняття арешту, якщо майно належить не боржнику, а іншій особі; якщо при накладенні арешту на майно було порушено встановлений законом порядок - шляхом оскарження постанови про арешт начальнику виконавчої служби або ж до суду, який ухвалив рішення в межах встановлених термінів для оскарження; або ж за наявності підстав, встановлених у статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»; підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини; а, згідно ч.4 цієї статті вказаного Закону є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, субєкта оціночної діяльності  субєкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у звязку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного участині шостійстатті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; з підстав, передбаченихпунктом 1-2розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (частину четверту статті 59 доповнено пунктом 9 згідно із Законом№ 2618-VIII від 22.11.2018. 
		У всіх інших випадках арешт може бути знятий тільки за рішенням суду.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» ухвали судів у випадках, передбачених законом, є виконавчими документами та підлягають виконанню органами державної виконавчої служби. Процесуальним законодавством передбачено, що ухвали суду про вжиття заходів до забезпечення позову виконуються в порядку, встановленому для виконання судових рішень. 
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
		Якщо виконавчий документ відповідає вимогам, визначеним статтею 18 Закону, предявлений у встановлені строки та до відповідного органу державної виконавчої служби державний виконавець зобовязаний відкрити виконавче провадження протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа..
		Слід зазначити,що відповіднодо частиничетвертої статті25Закону України«Про виконавчепровадження» уразі відкриттявиконавчого провадження завиконавчим документом про забезпечення позовних вимог, строк для самостійного виконання рішення боржником не надається.
		Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», в разі, якщо ухвала суду підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документа і невідкладно розпочинає його примусове виконання.
		Під час виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення суду дотримуються загальних правил виконавчого провадження, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та іншими актами.
		Найпоширенішими виконавчими документами про забезпечення позову є ухвали судів про накладення арешту на майно або грошові кошти, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб.
		Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом ухвалення постанови або про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, або про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, або про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, тощо. Відповідно до пункту 4.2.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, якщо опис і арешт майна здійснюється на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання. Відомості про обтяження рухомого майна вносяться державним виконавцем до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Підтвердженням того, що арешт на рухоме майно накладений є витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про реєстрацію обтяження., державна реєстрація обтяжень нерухомого майна здійснюється в Державному реєстрі прав органами державної реєстрації прав на підставі постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.
		Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011р. № 703.
		Відповідно до цього Порядку для проведення державної реєстрації обтяжень заявник подає органові державної реєстрації прав відповідну заяву. Заява про державну реєстрацію подається щодо кожного обєкта нерухомого майна окремо.
		Таким чином, якщо ухвалою суду про забезпечення позову передбачено накладення арешту на все майно боржника, для накладення цього арешту державний виконавець має сформувати або витребувати з органу державної реєстрації прав інформаційну довідку з Державного реєстру прав щодо субєкта боржника, яка містить відомості про усі обєкти нерухомості, що належать йому на праві власності після чого подати заяви про державну реєстрацію обтяжень щодо кожного обєкта нерухомого майна окремо. Така позиція викладена в листі Міністерства юстиції України № 1316-0-331/6.1.
		Такий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року: «Забезпечення позову по суті  це обмеження субєктивних прав, свобод та інтересів відповідача або повязаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.
		   Статтею158ЦПК Українирегламентовано порядокскасування заходівзабезпечення позову. Так, питання про скасування заходів забезпечення позову розглядається у судовому засіданні за клопотаннямзацікавленої особи,за результатомрозгляду клопотанняпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову,вжитих судом,постановлюється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову. В разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом девяноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягомвказаного строкуза заявоюпозивача (стягувача)буде відкритовиконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Заходи забезпечення позову, вжиті судом, скасовуються судом . 
		З вищевказаної постанови держвиконавця не вбачаються інші, окрім встановлені законом, в даному випадку  ухвалою суду, підстави для зняття арешту з майна відповідача у даній цивільній справі (боржника)  лише посилання на ухвалу суду від 24.09.2018р. (а.с.93), але, ухвалюючи цю постанову, держвиконавець не врахував підстав, за яких арешт на спірне майно було накладено рішенням суду  який був накладений фактично ДО ухвалення судом остаточного судового рішення у справі. Суд же, скасовуючи заочне рішення, призначив позов до нового розгляду, тому, скасовуючи накладення арешту, держвиконавець порушив вимоги ч.1 і п.1ч.2 статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якої «Виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобовязаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та у порядок, що встановлені виконавчим документом і цим Законом».
		Статтею 3 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що «Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом», а ст.4 цього ж Закону регламентовано Принципи діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, серед яких принципи: верховенства права, законності, незалежності, справедливості, неупередженості та обєктивності, обовязковості виконання рішень, диспозитивності.
		Виходячи з вищевикладене, з постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.10.2018 року державного виконавця Болградського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_7 вбачається порушення держвиконавцем принципів законності, незалежності, справедливості, неупередженості та обєктивності, диспозитивності, обовязковості виконання рішень.
		П.5ч.1ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» регламентовано підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню, а саме; «скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню».
		Так, ухвалюючи вищевказану постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі судового рішення про скасування заочного рішення суду, державний виконавець ігноруючи існування іншого виконавчого документу  вищезазначеної ухвали суду про забезпечення позову і накладення арешту на спірну нерухомість, у зазначеній постанові про закінчення виконавчого провадження припинив чинність арешту майна боржника, повідомивши про це сторони та суд. Внаслідок чого позивач набув можливості скористатися відсутністю арешту та вчинити неправомірні дії з реалізації спірного майна, скасування яких хоча й врегульована законодавством, але потягне за собою зайві час і матеріальні витрати з боку сторін цивільної справи.
		   Виходячи з положень ст.262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановлює окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обовязків, неналежного виконання професійних обовязків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду оскарженню не підлягає. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має ОСОБА_8 Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд ОСОБА_8 Верховного Суду. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
		   Таким чином, окрема ухвала може бути постановлена судом до завершення судового розгляду або одночасно з цим. Така ухвала постановлюється як за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, так і з ініціативи суду. Окрема ухвала постановлюється судом в нарадчій кімнаті і оформлюється окремим документом. Суд має право, але не зобов'язаний постановляти окрему ухвалу.
		Окрема ухвала направляється відповідним особам чи органам, які можуть усунути причини та умови. Ці органи зобов'язані вжити відповідних заходів, які будуть вважати доцільними. Суд не вправі в окремій ухвалі визначати конкретні заходи, які слід вжити для усунення причин та умов, що сприяли правопорушенню, оскільки це виходить за межі його компетенції.
		Особи, яким адресовано окрему ухвалу, письмово повідомляють суд про вжиті заходи протягом одного місяця з дня одержання ухвали.
		Законодавець встановлює особливий порядок оскарження окремої ухвали. Вона може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується, незалежно від того, чи беруть вони участь у справі,  у загальному порядку. Особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити окрему ухвалу, лише у тому випадку, якщо вона порушує їх права та інтереси.
		В деяких випадках суд зобовязаний за наявності підстав постановити окрему ухвалу, щоб звернути увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені в результаті судового розгляду справи факти порушення закону, та причини і умови, що сприяли вчиненню правопорушення і потребують вжиття відповідних заходів.
		Враховуючи вищевикладене, зясувавши, що право позивача на отримання справедливої і законної сатисфакції в разі задоволення судом його позовних вимог порушене шляхом неправомірного скасування державним виконавцем арешту на майно відповідача, за рахунок якого можливе виконання судового рішення, та виявивши при вирішенні цивільного спору вищевказані порушення законодавства (чи недоліки) в діяльності державного виконавця, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для постановлення окремої ухвали щодо неналежного виконання професійних обовязків державним виконавцем  посадової особи органу державної виконавчої служби, яка підлягає направленню її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності  що уповноважені усунути виявлені судом недоліки чи порушення та запобігти їх повторенню, встановивши, на підставі вимог ч.7ст.262 ЦПК України строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. 
		Наказом Міністерства юстиції №3284/5 від 22.10.2018р., що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018р.за № 1195/32647 затверджено «Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців»; згідно ч.2 розділу 1 вказаного «Порядку» організація тапроведення перевірок покладаються на структурний підрозділ Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - структурний підрозділ Міністерства). Структурним підрозділом Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів, є департамент державної виконавчої служби, територіальним органом якого по Одеській області є Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області, а безпосередньо, де обіймає посаду державний виконавець, що допустив недолік чи порушення в роботі  Болградський районний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області.
		   Керуючись ст. 262 ЦПК України, суд
		ухвалив:
		Повідомити керівників Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області (65072, м.Одеса, пл.Б.Деревянка,1, (048) 705-17-83, info@od.dvs.gov.ua) та Болградський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції в Одеській (info@bg.od.dvs.gov.ua, 048-464-32-60, вул.Поштова,28, м.Болград, Одеська область, 68702) про порушення законодавства з боку державного виконавця, а саме, - про неналежне виконання рішення суду щодо забезпечення позову.
		Зобов'язати керівників Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області та Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції в Одеській області повідомити суд, що постановив дану ухвалу, про заходи щодо запобігання виявленим порушенням  у строк до 15 березня 2019 року.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею але може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Болградський районний суд Одеської області протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
		Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Повний текст ухвали виготовлено 08.02.2019 року.
		 
		Суддя  А.В. Кравцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...