Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/21768/17-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 11.02.2019
Номер судового провадження: 61-22571ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/21768/17-ц
		 
		провадження № 61-22571св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: Генеральна прокуратура України, Державна казначейська служба України, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва 
		від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Головачова Я. В., Вербової І. М.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог:
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_4 06 серпня 2016 року було затримано та повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статі 110, частиною першою статті 258 КК України. 
		 
		24 жовтня 2016 року кримінальне провадження відносно позивача закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчинені кримінального правопорушення.
		 
		Внаслідок незаконних дій працівників ГПУ позивачу було завдано моральної шкоди, яка проявилась у його душевних стражданнях, у нього погіршились нормальні життєві зв'язки, ускладнились сімейні та сусідські стосунки, що негативно вплинуло на стан його здоров'я. З урахуванням тривалості душевних страждань, що він зазнавав, кримінального переслідування, просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на свою користь у відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 9 600,00 грн.
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного затримання та повідомлення про підозру у вчинені кримінальних правопорушень. Розмір моральної шкоди, завданої позивачу суд визначив в сумі 9 600,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції, яка становила 3 200,00 грн.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
		 
		26 березня 2018 року Державна казначейська служба України через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач перебував під слідством та судом 3 місяці, оскільки його було затримано 06 серпня 2016 року, а кримінальне провадження закрито 24 жовтня 2016 року.
		 
		Розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, оскільки для розрахунку моральної шкоди потрібно виходити із 1 600,00 грн, що відповідає пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року.
		 
		Державна казначейська служба України не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади.
		 
		Доводи інших учасників справи:
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги:
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		Зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва 
		від 09 жовтня 2017 року та постанови Апеляційного суду міста Києва 
		від 28 лютого 2018 року у до закінчення касаційного провадження.
		 
		У червні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ: 
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Короткий зміст встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи:
		 
		ОСОБА_4 06 серпня 2016 року було затримано та повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 110, частиною першою статті 258 КК України.
		 
		24 жовтня 2016 року кримінальне провадження відносно позивача закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчинені кримінального правопорушення. 
		 
		Відносно позивача застосовувався запобіжний захід в вигляді тримання під вартою.
		 
		 
		 
		Норми права, які підлягають застосуванню:
		 
		Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		 
		Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. 
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		 
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		 
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		 
		Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 
		02 грудня 2015 року справа № 6-2203цс15.
		 
		Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:
		 
		Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, здійснивши підрахунок розміру відшкодування завданої моральної шкоди за час перебування позивача під слідством, який проведено у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» з урахуванням роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та стягнення на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 9 600,00 грн.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги:
		 
		Доводи заявника про те, що суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач перебував під слідством та судом 3 місяці, оскільки його було затримано 06 серпня 2016 року, а кримінальне провадження закрито 
		24 жовтня 2016 року, не є підставою для відмови позивачу у позові.
		 
		Також є безпідставними доводи заявника про те, що Державна казначейська служба Українине повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади з огляду на таке. 
		 
		Частиною другою статі 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. 
		 
		Відповідно до статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. 
		 
		Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави. 
		 
		Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в тому числі і моральної шкоди), провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина перща статті 4 Закону).
		 
		Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		 
		Отже, Державна казначейська служба України є лише тим органом, який здійснює списання коштів у разі стягнення цих коштів з держави. 
		 
		Викладені в касаційній скарзі доводи з посиланням на Закон України 
		від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат і що вона застосовується в розмірі 1 600,00 грн, на увагу не заслуговують, оскільки зазначений Закон не містить посилань на те, що його положення поширюються на виплати, що здійснюються відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено, що розрахунковою величиною є саме мінімальна заробітна плата, розмір якої згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» становить 
		3 200,00 грн.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва 
		від 09 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва 
		від 28 лютого 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
		 
		За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Враховуючи те, що касаційна скаргаДержавної казначейської служби України підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргуДержавної казначейської служби України залишити без задоволення.
		 
		РішенняПечерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року залишити без змін. 
		 
		Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва 
		від 09 жовтня 2017 року та постанови Апеляційного суду міста Києва 
		від 28 лютого 2018 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...