Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 266/2868/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 14-476цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		30 січня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 266/2868/16-ц
		Провадження № 14-476цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ «Азовзагальмаш»)
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
		 
		на постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М., Зайцевої С. А.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, і
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 16 032,34 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Азовзагальмаш», 13 червня 2016 року - звільнений з роботи за власним бажанням. Вказував, що при звільненні йому не виплачено заробітну плату у розмірі 16 032,34 грн. Крім того, на думку позивача, такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди.
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 січня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати у розмірі 16 032,34 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 041,25 грн та 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що підприємством порушено права та законні інтереси позивача, оскільки заробітна плата у встановлені законом строки йому своєчасно не виплачувалася. При звільненні повний розрахунок з працівником проведений не був, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв'язку з порушенням трудового законодавства ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		 
		Постановою Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 січня 2018 року скасовано в частині стягнення з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у справі у цій частині закрито на підставі частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз'яснено ОСОБА_3 право на звернення з відповідною позовною заявою до Господарського суду міста Києва. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та закриваючи провадження у справі у цій частині, апеляційний суд керувався тим, що позивач у липні 2016 року пред'явив вимоги до відповідача, стосовно якого 20 квітня 2016 року порушено справу про банкрутство. Положеннями частини десятої статті 16 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) визначено виключну підсудність справ господарським судам і спори з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягають розгляду господарськими судами, що виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
		 
		У липні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або скасувати в частині закриття провадження у справі і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звернувся до суду за захистом трудових прав до ухвалення Господарським судом міста Києва рішення від 28 березня 2016 року про банкрутство відповідача, відтак даний спір належить розглядати в порядку цивільного, а не господарського судочинства.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У вересні 2018 року ПАТ «Азовзагальмаш» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити постанову апеляційного суду без змін.
		 
		Ухвалою Верховного Суду 26 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судом установлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Азовзагальмаш». 13 червня 2016 року його звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з цивільним позовом до ПАТ «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя. 
		 
		Як доступ до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору у порядку певного судочинства.
		 
		Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях. 
		 
		Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/3262/16 про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш», тобто до звернення ОСОБА_3 з цим позовом до суду.
		 
		Твердження у касаційній скарзі, що позивач звернувся до суду з позовом до порушення справи про банкрутство відповідача не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, а саме, на позовній заяві зазначена дата її складання - 14 липня 2016 року, та зі штампа вхідної кореспонденції Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області вбачається, що позовну заяву подано до суду 21 липня 2016 року (а. с. 1, 2).
		 
		У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»» Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції. 
		 
		Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		 
		Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		 
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18), і підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		 
		Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII.
		 
		Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника.
		 
		Пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України було передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		 
		Відповідно до частини дев'ятої статті 16 ГПК України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
		 
		Аналогічна норма міститься й у пункті 7 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Оскільки ОСОБА_3 пред'явив позов до ПАТ «Азовзагальмаш», стосовно якого порушено справу про банкрутство після 19 січня 2013 року, то апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України підстав, оскільки спір щодо майнових вимог ОСОБА_3 підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що виключає можливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства.
		 
		Проте апеляційний суд помилково залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди. Такі вимоги пов'язані з майновими, та їх задоволення полягає у стягнені з відповідача певної суми, що впливає на формування обсягу кредиторської заборгованості, відтак повинні розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки вони заявлені до підприємства, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		 
		У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
		 
		Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від наведених у касаційній скарзі доводів.
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції відповідно до статті 414 ЦПК України скасувати, провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди закрити. При цьому ОСОБА_3роз'яснити про його право на судовий захист у встановленому господарським процесуальним законом порядку. 
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України її в цій частині необхідно залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 414, 416, 417, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
		 
		Постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року в частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.
		 
		Постанову Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2018 року в частині залишення без змін заочного рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 січня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди скасувати.
		 
		Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про відшкодування моральної шкоди закрити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                                Н. О. Антонюк  Л.М. Лобойко
		С. В. Бакуліна Н.П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л.І. Рогач
		В. І. Данішевська І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко О.Г. Яновська
		                                              В.С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...