Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/536/17-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2019.
Дата набрання законної сили: 30.01.2019
Номер судового провадження: 14-478цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 січня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 265/536/17
		Провадження № 14-478цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (далі - ПрАТ «Азовзагальмаш»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 
		 
		на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів Пономарьової О. М., Зайцевої С. А., Ткаченко Т. Б. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «Азовзагальмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та
		 
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що з 05 січня 2011 року вона працювала в Публічному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ «Азовзагальмаш»), правонаступником якого є ПрАТ «Азовзагальмаш». 31 серпня 2015 року її звільнено з підприємства за власним бажанням, при цьому заробітна плата за період роботи не виплачена. Позивачка зазначала, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2016 року її позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 18 577,08 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 163,45 грн, проте це судове рішення не виконано, розрахунок з нею не проведений.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила стягнути з ПрАТ «Азовзагальмаш» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17 лютого 2016 року до дня ухвалення рішення у справі.
		 
		Представник відповідача ПрАТ «Азовзагальмаш» у лютому 2017 року надіслав до суду заяву про закриття провадження у справі, вказуючи, що ухвалою Господарського суду міста Київа від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/3262/16 про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Посилаючись на пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частину четверту статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII), пункт 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), просив закрити провадження у справі, оскільки справи у спорах за вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі у спорах про стягнення заробітної плати, підвідомчі господарським судам.
		 
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2017 року у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовлено.
		 
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 лютого 2016 року по 13 березня 2017 року у розмірі 31 492,68 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, після звільнення останній не провів з нею передбачений законом розрахунок. Ці обставини є преюдиційними та встановлені судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.
		 
		Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд керувався тим, що станом на час вирішення цього спору розрахунок із позивачкою не проведений, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за період з 17 лютого 2016 року по 13 березня 2017 року (268 робочих днів) у розмірі 31 492,68 грн (117,51 грн х 268 днів).
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Азовзагальмаш» задоволено: рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду.
		 
		На обґрунтування свого висновку апеляційний суд зазначив, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і норми спеціального Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Таким чином, оскільки позивачкою пред'явлено вимоги до відповідача ПрАТ «Азовзагальмаш», яке є правонаступником ПАТ «Азовзагальмаш», стосовно якого порушено справу про банкрутство, то провадження у справі підлягає закриттю, оскільки спір щодо майнових вимог ОСОБА_3 підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що виключає можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі
		 
		Підставою оскарження ухвали суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 зазначила порушення судом правил предметної юрисдикції, яке, на її думку, полягає в тому, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому апеляційний суд помилково закрив провадження у справі.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У червні 2017 року від ПрАТ «Азовзагальмаш» надійшли заперечення на касаційну скаргу, яку товариство просило залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін, як таку, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважало, що указаний позов повинен розглядатися у порядку господарського судочинства, про що правильно зазначив апеляційний суд.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 03 жовтня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення (відзив) на касаційну скаргу, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Суд установив, що у період з 05 січня 2011 року по 31 серпня 2015 року ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Азовзагальмаш».
		 
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 18 577,08 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 163,45 грн. 
		 
		Звертаючись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_3 зазначила, що до теперішнього часу рішення суду не виконане, заборгованість із заробітної плати не виплачена.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		При цьому повинен враховуватися принцип правової визначеності, що не допускає наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях. 
		 
		Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/3262/16 про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш», правонаступником якого є ПрАТ «Азовзагальмаш», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном товариства та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ШистопалаП. М.
		 
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		 
		У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»» Закон № 2343-XII викладено в новій редакції. 
		 
		Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		 
		Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		 
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		 
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 і підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		 
		Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника.
		 
		Пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) було передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		 
		Відповідно до частини дев'ятої статті 16 ГПК України (у зазначеній редакції) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
		 
		Аналогічна норма міститься й у пункті 7 частини першої статті 20 чинного ГПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Оскільки ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Азовзагальмаш», яке є правонаступником ПАТ «Азовзагальмаш», стосовно якого порушено справу про банкрутство після 19 січня 2013 року, то апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі з передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали апеляційним судом) підстав, тому що спір щодо майнових вимог ОСОБА_3 підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що виключає можливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства.
		 
		Підстав для висновків, що апеляційний суд порушив правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
		 
		Стосовно посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі № 6-143цс12 за позовом фізичної особи до Публічного акціонерного товариства «Трест «Луганськшахтопроходка» (далі - ПАТ «Трест «Луганськшахтопроходка») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити таке.
		 
		У вказаній постанові Верховний Суд України висловив таку правову позицію:
		 
		Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України - далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		 
		Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		За положеннями частини четвертої статті 12 Закону № 2343-XII протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.
		 
		Частиною шостою статті 12 Закону № 2343-XII установлено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
		 
		Оскільки відносини стосовно виплати заробітної плати за своєю правовою природою є трудовими, а не цивільними чи господарськими, на них не поширюється правило частини четвертої статті 12 Закону № 2343-XII.
		 
		Указану справу по суті заявлених вимог суди розглянули у порядку цивільного судочинства.
		 
		Зі змісту вказаної постанови Верховного Суду України вбачається, що позов подано у травні 2011 року; ухвалою Господарського суду Луганської області від 13 грудня 2010 року прийнято до розгляду заяву управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ «Трест «Луганськшахтопроходка» і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
		 
		Однак у справі, що розглядається, позов подано у січні 2017 року, провадження у справі про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш» порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року, якою також введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Вказані обставини щодо часу порушення провадження у справі про банкрутство мають істотне значення для правильного визначення юрисдикції спору, оскільки на час ухвалення постанови Верховного Суду України спірні правовідносини були урегульовані іншим чином.
		 
		Отже, можна зробити висновок про безпідставність посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі № 6-143цс12, правова позиція в якій не спростовує висновків апеляційного суду про закриття провадження у справі, тобто не впливає на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали апеляційного суду, оскільки обставини у справах є різними.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Із врахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваної ухвали апеляційного суду - без змін. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                                Н. О. Антонюк  Л.М. Лобойко
		С. В. Бакуліна Н.П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима   Л.І. Рогач
		В. І. Данішевська І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко О.Г. Яновська
		                                              В.С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...