Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/519/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2019. Зареєстровано: 18.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2019.
Дата набрання законної сили: 25.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21.01.2019                                                                                      Справа №914/519/18 
		За позовом: Заступника прокурора Львівської області, м. Львів, в інтересах держави в особі,позивача:Львівської міської ради, м. Львів,до відповідача:Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя», м. Львів,про: витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.Суддя Березяк Н.Є. Секретар судового засідання Кравець О.І.За участю представників:прокурор:Леонтьєва Н.Т., Турчин І.Я.,позивач:Кубай Ю.Г. - представник (довіреність №2901/вих.-643 від 13.09.2018), відповідач:Марусяк В.Я. - адвокат.
		Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		Ухвалою суду 26.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.04.2018. У підготовчому засіданнях 23.04.2018 розгляд справи відкладено на 14.05.2018, 29.05.2018 на 04.06.2018.
		У процесі розгляду справи, ухвалою суду від 26.06.2018 провадження у справі №914/519/18 було зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного суду справи №907/50/16.
		Ухвалою суду від 01.08.2019 провадження у справі було поновлено та призначено справу до розгляду на 15.01.2019. В судовому засіданні 15.01.2019 оголошено перерву до 21.01.2019.
		В судове засідання прокурор з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав усні пояснення по суті справи. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі розпоряджень голови Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» та №172/0/5-10 від 01.03.2010 «Про передачу в постійне користування земельної ділянки» громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у постійне користування земельну ділянку по вул. Медової Печери, 71 площею 2,40 га під розміщення центру соціальної реабілітації інвалідів та соціально доступного житла для них із категорій земель громадської та житлової забудови.
		Як вказує прокурор, зазначені розпорядження прийняті на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/09/1370, якою задоволено позов відповідача у даній справі до Львівської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій ЛОДА щодо відмови у наданні у постійне користування земельної ділянки площею 2,40 га у м. Львові по вул. Медової Печери, 71.
		Однак, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Судами апеляційної інстанції та касаційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах м. Львова і є комунальною власністю територіальної громади.
		Крім того, прокурором зазначається, що судами констатовано що висновки суду першої інстанції щодо обсягу повноважень ЛОДА в частині вилучення земельних ділянок з постійного користування третіх осіб суперечать Конституції України та положенням Земельного кодексу України.
		Додатково, прокурор зазначає, що згідно із звітністю земель Відділу Дерджгеокадастру у м. Львові, в цілому земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71 обліковується за Львівським обласним геріатричним інтернатом на підставі списку землекористувачів та землевласників Личаківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 «Про інвентаризацію земель м. Львова» та частково входить в межі земельної ділянки, що постійно перебуває у постійному користуванні юридичної особи.
		Так, з посиланням на статті 387, 388 ЦК України, прокурор звернувся до суду із даним позовом про витребування з чужого незаконного володіння відповідача на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:05:009:0056, площею 2,40 га, яка знаходиться за адресою:                         м. Львів, вул. Медової Печери, 71.
		Крім того, прокурор звертає увагу на тому, що ним не пропущено строку позовної давності, адже лише у постанові від 28.10.2015 Львівським апеляційним адміністративним судом встановлено, що земельна ділянка по вул. Медової Печери, 71 у м. Львові належить до комунальної власності, а тому саме з 28.10.2015 розпочинається перебіг позовної давності.
		В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав усні пояснення по суті справи. Додатково, зазначивши, що при поданні позову не попущено строк позовної давності, адже лише з моменту прийняття постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 у справі №2а-7825/09/1370, якою встановлено, що земельна ділянка по вул. Медової Печери, 71 у м. Львові є комунальною власністю, розпочався перебіг позовної давності.
		В судове засідання представник відповідача з'явився, проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві. Свої заперечення обґрунтовує наступним чином.
		На виконання статутних завдань, ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» було отримано згоду постійного користувача Львівського геріатричного пансіонату (лист від 22.09.2009 №672) на вилучення з постійного користування пансіонату, частини земельної ділянки у м. Львові по вул. Медової Печери, 71 площею 2,4 га для передачі її в постійне користування відповідачу.
		В подальшому, 22.09.2009 листом №7 відповідач звернувся до Львівської обласної державної адміністрації з клопотання про надання земельної ділянки у м. Львові по                        вул. Медової Печери, 71 площею 2,4 га в постійне користування громадській організації інвалідів. ЛОДА листом від 08.10.2009 повідомила, що надання вказаної земельної ділянки не належить до їх повноважень.
		Не погоджуючись із наданою відмовою, громадська організація звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання неправомірними дій ЛОДА щодо відмови у наданні у постійне користування спірної земельної ділянки. Постановою суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/09/1370 позов задоволено.
		На виконання вказаної постанови Львівською обласною державною адміністрацією видано вищезазначені розпорядження, на підставі який відповідачу видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 23.03.2010 серія ЯЯ №180238.
		Щодо пропуску позовної давності, відповідач зазначає наступне.
		Починаючи з 2012 року і прокурору, і Львівській міській раді було відомо про видані розпорядження ЛОДА, що стосувались надання у постійне користування земельної ділянки для громадської організації. Дане підтверджується судовими рішеннями щодо оскарження таких  розпоряджень, зокрема рішенням Господарського суду м. Києва від 06.06.2012 у справі №30/266-55/39 яким у позові відмовлено, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 та ухвалою Вищого господарського суду України від 23.04.2013. 
		Враховуючи наведене, відповідач звертає увагу на пропуск строку позовної давності, та просить у випадку наявності підстав - застосувати позовну давність.
		В додаткових поясненнях по справі поданих прокурором, останній зазначає та підтверджує наявність спорів щодо визначення розпорядника вказаної вище земельної ділянки і питання права землекористування вже було предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства (справа №2а-7825/09/1370) та в порядку господарського судочинства (справа №30/266-55/39 - 2012 рік та справа №910/9482/17 - 2017 рік).
		У справі №2а-7825/09/1370 постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 задоволено позов про визнання неправомірними дій ЛОДА щодо відмови у наданні у постійне користування спірної земельної ділянки. На підставі вказаної постанови ЛОДА видано вищевказані розпорядження. Проте, 28.10.2015 постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові. Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 11.10.2016 постанову суду апеляційної інстанції у даній справі залишено без змін.
		Щодо рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2012, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 у справі №30/266-55/39 у позові Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження голови ЛОДА від 01.03.2010 №172/0/5-10 «Про передачу в постійне користування земельної ділянки»; скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23.03.2010 №03:10:469:00001 відмовлено повністю. Предметом даного спору було скасування розпорядження ЛОДА та державного акту на землю.
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.08.2017 у справі №910/9482/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 припинено провадження в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження голови ЛОДА від 01.03.2010 №172/0/5-10 та про визнання недійсним державного акту на землю. В іншій частині, а саме: про визнання незаконним та скасування розпорядження голови ЛОДА від 26.01.2010 №22/0/5-10 та про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку територіальні громаді м. Львова відмовлено. Відмовляючи в частині позовних вимог, суд виходив з того, що таке розпорядження вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак, його скасування гне породжує наслідків ні для власника, ні для користувача земельної ділянки.
		Враховуючи наведене, прокурор вказує, що за наявності вказаних висновків судів, єдиним правильним способом захисту порушеного інтересу територіальної громади міста Львова є витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		В судовому завданні 21.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Суд заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
		Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі    №2а-7825/08/1370 позов задоволено. Визнано неправомірними дії Львівської обласної державної адміністрації, щодо відмови у наданні Громадській організації інвалідів «Цент реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» у постійне користування земельної ділянки площею 2,4 га у м. Львові по вул. Медової Печери, 71.
		Встановлено, що вилучення з постійного користування Львівського геріатричного пансіонату земельної ділянки площею 2,4 га у м. Львові по вул. Медової Печери,71 та надання її в постійне користування Громадській організації інвалідів «Цент реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» відноситься до компетенції Львівської обласної державної адміністрації.
		Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 26.01.2010 №22/0/5-10 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» надано дозвіл відповідачу у справі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення центру соціальної реабілітації інвалідів та соціально доступного житла для них площею 2,40 га земель житлової і громадської забудови у м. Львові, по вул. Медової Печери, 71.
		Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 01.03.2010 №172/0/5-10 «Про передачу в постійне користування земельної ділянки» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування  Громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» та надано у постійне користування земельну ділянку по вул. Медової Печери, 71 площею 2,40 га під розміщення центру соціальної реабілітації інвалідів та соціально доступного житла для них із категорій земель громадської та житлової забудови.
		23 березня 2010 року відповідачу видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ №180238), за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71 площею 2,4000 га.
		Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/09/1370 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» до Львівської обласної державної адміністрації, з участю третіх осіб Головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської обласної державної адміністрації Львівської міської ради про визнання дій неправомірними відмовлено.
		У даній постанові від 28.10.2015 суд апеляційної інстанції встановив, що клопотання позивача від 22.09.2009 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки площею 2.4 га не відповідає вимогам частини 3 статі 123 та частини 5 статті 151 Земельного кодексу України, не досліджено обсягу повноважень особи, що надала згоду від імені Львівського геріатричного пансіонату щодо вилучення спірної земельної ділянки.
		З огляду на відсутність у матеріалах справи рішень відповідача стосовно вчинення процедури передачі земельної ділянки від постійного користувача чи власника третім особам у спосіб, що передбачений земельним законодавством, відсутні підстави щодо визнання неправомірними дій Львівської обласної державної адміністрації.
		Компетенція суду не поширюється на встановлення форми власності земельної ділянки, а тому висновки суду першої інстанції щодо обсягу повноважень Львівської обласної державної адміністрації в частині вилучення земельних ділянок з постійного користування третіх осіб суперечить Конституції України та положенням Земельного кодексу України.
		Підсумовуючи, колегія суддів апеляційної інстанції вказала, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, невірно встановив фактичні обставини справи та ухвалив незаконне рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.10.2016 переглядаючи постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 залишив таку без змін.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі №30/226-55/39 за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації та Управління Державного комітету з земельних ресурсів у місті Львові про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державного акту - відмовлено повністю.
		Судом у даному рішенні від 06.06.2012 встановлено, що саме на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/09/1370 та враховуючи згоду Львівського геріатричного пансіонату від 22.09.2009 №672 Головою ЛОДА винесено розпорядження №22/0/5-10 від 26.01.2010.
		Дане рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі №30/226-55/39 було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012. Виносячи свою постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з аналізу змісту наведених норм матеріального права, Львівська обласна державна адміністрація мала усі повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому мала усі підстави для винесення розпорядження про передачу в постійне користування вказаної земельної ділянки.
		Правомірність винесення розпорядження щодо надання у постійне користування Громадській організації інвалідів земельної ділянки була предметом розгляду у адміністративній справі №2а-7825/09/1370.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №910/9482/17 за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Львівської обласної державної адміністрації та Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» про визнання незаконними та скасування розпоряджень, припинення права, зобов'язання вчинити дії - припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 172/0/5-10 від 01.03.2010.
		В іншій частині позовних вимог, а саме: про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 22/0/5-10 від 26.01.2010 та про зобов'язання Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» повернути територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:05:009:0056 та площею 2,4000 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71, відмовлено.
		Приймаючи рішення у справі №910/9482/17 судом першої інстанції встановлено, що розпорядження обласної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, за своєю правовою природою є індивідуальними актами застосування норм права (правозастосовчими актами індивідуальної дії), який за юридичними наслідками належать до правоконстатуючих актів (констатує факт надання згоди на розробку проекту), є виконаним в силу самого факту його прийняття, а тому є таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям, внаслідок його виконання. Скасування такого акту не забезпечує захисту порушеного права власника майна.
		Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
		Отже, у справі, що розглядається, розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя», є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання незаконним та скасування розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №22/0/5-10 від 26.01.2010 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя», яке є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке розпорядження вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків ні для власників, ні для користувачів земельної ділянки.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2017 у справі №910/9482/17 залишено без змін.
		Так, прокурор визначивши належний спосіб захисту порушених прав та законних інтересів територіальної громади міста Львова, звернувся до суду із даним позовом про витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки до комунальної власності на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
		Львівська міська рада позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надавши свої пояснення щодо предмета спору та щодо не пропущення строку позовної давності.
		Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та заявив про сплив строку позовної давності.
		Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
		При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
		Положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).
		Згідно з ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Як передбачено ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
		Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.
		Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016 №6-2161цс16, від 23.11.2016 по справі №916/2144/15.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з приписами ч. 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
		Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
		Таким чином, територіальна громада як власник об'єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
		Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
		Так, як встановлено судом, даний спір про витребування стосується земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:05:009:0056, площею 2,40 га, яка знаходиться за адресою:                  м. Львів, вул. Медової Печери, 71.
		Спірна земельна ділянка, станом на час прийняття рішення знаходиться в постійному користування відповідача на підставі Державного акту на право постійного користування такою від 23.10.2010 (серія ЯЯ №180238). Як встановлено у під час розгляду справи, зазначений Державний акт було видано на підставі розпоряджень голови Львівської обласної державної адміністрації від 26.01.2010 №22/0/5-10 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» та №172/0/5-10 від 01.03.2010 «Про передачу в постійне користування земельної ділянки».
		Судом у даній справі встановлено, що вказані розпорядження голови ЛОДА були видані на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/08/1370. Вказаною постановою задоволено позовні вимоги, визнано неправомірними дії Львівської обласної державної адміністрації, щодо відмови у наданні Громадській організації інвалідів «Цент реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» у постійне користування земельної ділянки площею 2,4 га у м. Львові по вул. Медової Печери, 71. Крім того, у даній постанові судом встановлено, що в даному випадку межі земельної ділянки у м. Львові по вул. Медової Печери, 71 є чітко визначеними і станом на сьогоднішній день перебуваються у державній власності (а.с. 21). А також, суд у даній постанові дійшов висновку, що саме Львівська обласна державна адміністрація є уповноваженим законодавством розпорядником, до повноважень якого входить вилучення та надання у постійне користування Громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» земельної ділянки площею 2,4 га по вул. Медової Печери, 71 (а.с. 22).
		Однак, Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі                        №2а-7825/09/1370 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» до Львівської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними відмовлено.
		Як вже зазначалося раніше, у даній постанові від 28.10.2015 суд апеляційної інстанції встановив, що клопотання позивача від 22.09.2009 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки площею 2.4 га не відповідає вимогам частини 3 статі 123 та частини 5 статті 151 Земельного кодексу України, не досліджено обсягу повноважень особи, що надала згоду від імені Львівського геріатричного пансіонату щодо вилучення спірної земельної ділянки. З огляду на відсутність у матеріалах справи рішень відповідача стосовно вчинення процедури передачі земельної ділянки від постійного користувача чи власника третім особам у спосіб, що передбачений земельним законодавством, відсутні підстави щодо визнання неправомірними дій Львівської обласної державної адміністрації. Компетенція суду не поширюється на встановлення форми власності земельної ділянки, а тому висновки суду першої інстанції щодо обсягу повноважень Львівської обласної державної адміністрації в частині вилучення земельних ділянок з постійного користування третіх осіб суперечить Конституції України та положенням Земельного кодексу України. Підсумовуючи, колегія суддів апеляційної інстанції вказала, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, невірно встановив фактичні обставини справи та ухвалив незаконне рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
		11 жовтня 2016 року Вищий адміністративний суд України своєї ухвалою залишаючи постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 без змін встановив наступне.
		Львівською обласною державною адміністрацією 08.10.2009 позивача було повідомлено, що оскільки земельна ділянка площею 2,4 га у м. Львові по вул. Медової Печери, 71, згідно з даними Державного земельного кадастру, знаходиться в межах населеного пункту м. Львів, розпорядження нею не входить до повноважень Львівської обласної державної адміністрації. Для отримання вищевказаної земельної ділянки у постійне користування, Громадській організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» запропоновано з відповідним клопотанням звернутись до Львівської міської ради.
		У листі Головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської обласної державної адміністрації від 03.11.2009 № 16-1470 зазначено, що з огляду на те, що зазначена земельна ділянка знаходиться на території міста Львова та посилаючись на норми Порядку надання вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 489, висновок щодо такої забудови повинен надаватись Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради.
		За Планом земельної ділянки, підготовленим як технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку у 2008 році спірна земельна ділянка знаходиться у межах міста Львова.
		Враховуючи наведене, суд при прийнятті даного рішення встановив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Зокрема, наведене підтверджується постановою Львівської апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016, а також матеріалами даної справи, у яких відсутні будь-які докази, на підтвердження волевиявлення власника земельної ділянки - тобто Львівської міської ради про надання у постійне користування спірної земельної ділянки відповідачу.
		Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		У постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року (справа № 6-14цс13) сформульований висновок про те, що якщо рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем у справі, що переглядалася, відсутнє, то видання державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави є неправомірним, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116 і 118 ЗК України, - недійсним.
		Так, судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю рішення Львівської міської ради, як органу місцевого самоврядування, який наділений відповідними повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, державний акт виданий відповідачем на право постійного користування земельною ділянкою є недійсним.
		Верховний Суд України у постанові від 12.07.2017 у справі №6-2458цс16 зазначив, що частиною другою статті 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, слід доказувати, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
		Так, прокурором та позивачем на думку суду доведено, що підтверджується постановою суду апеляційної інстанції у справі №2а-7825/09/1370, що спірна земельна ділянка набута у постійне користування відповідачем не правомірно.
		З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади поза її волею, суд доходить висновку про задоволення позову про витребування від Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» даної земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України.
		Одночасно суд у даних позовних вимогах не вбачає порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		§ 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		При цьому, Конвенція має сприйматись як «живий інструмент, її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність. Одночасно, слід враховувати, що рішення ЄСПЛ стосуються конкретної справи, в яких іноді використовуються концепції, не відомі українській правовій системі, що ускладнює екстраполяцію висновків у конкретній справі на українську дійсність.
		Так, судове рішення у справі про витребування майна від власника, що набув його незаконно, не може сприяти встановленню та запровадженню індульгенції, яка надає новому власнику імунітет від будь-яких претензій держави.
		Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в ухвалі від 05.10.2016 по справі №916/2129/15.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від          29.06.2004 №1906-ІV «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
		При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
		У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
		У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності (право постійного користування) ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
		Витребування спірного майна на користь територіальної громади з користування громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви відповідача у правильності тлумачення та застосуванні цієї норми судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.
		Прийняття рішення неповноважним на це органом про передачу у постійне користування окремому суб'єкту господарювання об'єкта комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом комунальної власності. Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єкта із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення (постанови) суду, на виконання якої Львівською обласною державною адміністрацією були видані розпорядження, на підставі яких спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із користування ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права щодо користування, розпорядження та володіння спірною земельною ділянкою, яка була передана відповідачу із порушенням чинного законодавства.
		Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності (користування) ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя»    критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
		Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Однак, ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» у даній справі не заявляло позовних вимог про відшкодування останній компенсації. Одночасно, відповідач не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваного майна, збитків що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.
		Звідси, позовні вимоги прокурора не порушують § 1 ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.
		Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові №916/2129/15 від 05.10.2016.
		Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
		Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Отже, позовна давність є строком для пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		І в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.
		Так, суд погоджується із доводами і прокурора і позивача, що останнім стало відомо про порушення права територіальної громади лише 28.10.2015, з моменту скасування Львівським апеляційним адміністративним судом постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2009 у справі №2а-7825/09/1370, якою було задоволено позовні вимоги ГОІ «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» до Львівської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дії ЛОДА, щодо відмови у наданні ГОІ «Цент реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» у постійне користування земельної ділянки площею 2,4 га у м. Львові по вул. Медової Печери, 71.
		Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).
		За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. (Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №522/2202/15-ц).
		Проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази та оцінивши такі шляхом ґрунтовного, всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, із застосуванням практики ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що позовна давність у даному випадку не пропущена, а доводи відповідача не спростовуються зазначене.
		Крім того, доводи відповідача щодо наявності рішень господарський судів щодо визнання незаконними та скасування розпоряджень, скасування державного акту, тощо судом у даному випадку не беруться до уваги, адже такі не впливають на предмет у даній справі.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.12.2018 у справі №522/2202/15-ц, де зазначає, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить територіальній громаді міста Одеси, та для її витребування в інтересах Одеської міської ради.
		Враховуючи наведене, суд розглянувши позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:05:009:0056, площею 2,40 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71 вважає такі обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
		Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до статті 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Статтею 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
		З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись ст.ст. 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.          Позовні вимоги задовольнити повністю.
		2.          Витребувати з чужого незаконного володіння - приватної форми власності Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» (79000, м. Львів, вул. Крушельницької, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 36670162) до комунальної власності на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1; ідентифікаційний код 04055896) земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:05:009:0056, площею 2,4 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Медової Печери, 71.
		3.          Стягнути з Громадської організації інвалідів «Центр реабілітаційних ініціатив «Діяльне милосердя» (79000, м. Львів, вул. Крушельницької, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 36670162) на користь прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка, буд. 17/19; ідентифікаційний код 02910031) 289231,21 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору.
		 
		Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.02.2019.
		 
		 
		          Суддя                                                                                          Березяк Н.Є.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...