Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/11517/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2019. Зареєстровано: 19.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2019.
Дата набрання законної сили: 15.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/243/19/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		243/11517/18
		провадження № 2-о/243/19/2019
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		12 лютого 2019 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
		 
		Головуючого                 судді         Мірошниченко Л.Є.
		За участю 
		Секретаря судового засідання                 Плаксіної Є.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №7 м. Словянська, цивільну справу
		 
		за заявою ОСОБА_1
		 
		за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації
		 
		вимоги заявника: про встановлення факту, що має юридичне значення
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_2 виклад позиції заявника.
		 
		ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона, ОСОБА_1 народилась 23.04.1941 року в місті Горлівка Донецької області, була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Паспортом громадянина України серія ВЕ №310038. На окупованій території Донецької області в неї залишилася квартира за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на яку підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16.03.1994 року №555 та технічним паспортом від 21.04.1994 року. У вересні 2014 року вона була вимушене переміститись зі свого місця мешкання у м. Горлівки до м. Словянська, за адресою: АДРЕСА_2, де зараз проживає, а отже дана адреса є її фактичним місцем проживання, про що свідчать Довідка про взяття на облік особи, яка переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції №1429049221 від 17.06.2016 року. Вказана Довідка, що видана їй, як внутрішньо переміщеної особи, були дійсною на момент набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року № 921-VIII, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно дост. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»діє безстроково. Заявник просить суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
		Заявник ОСОБА_1 до судового засідання не зявилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. 14.01.2019 року надала до суду заяву, в якій просить суд розглянути справу за її відсутності, заявлені вимоги просить задовольнити (а.с.244).
		 
		Представник заінтересованоїособиМіністерства соціальноїполітики України у судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до Повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.235,248). Про причини своєї неявки суд не повідомив.
		 
		Представник заінтересованоїособиРосійської Федераціїв Україні у судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до Повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.234,247). Про причини своєї неявки суд не повідомив.
		 
		ІІІ. Процесуальні дії у справі.
		 
		Оскільки сторониповідомлені прочас,дату тамісце розглядусправи,суд вважаєза можливерозглянути справубез участісторін,що відповідає положеннямст. 223 ЦПК України.
		 
		ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та має Паспорт громадянина України серія ВЕ №310038 виданий 16 серпня 2002 року Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області, місцем реєстрації зазначено АДРЕСА_3 (а.с.30-31).
		 
		Відповідно до Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції №1429049221 від 17.06.2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.38).
		 
		V. Оцінка Суду.
		 
		Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно дост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Відповідно до ч.2ст. 315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені будь-які факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб.
		 
		У відповідність дост. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»«Відповідно до статей255,271 ЦПК Українив порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
		- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
		- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
		- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення».
		Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
		 
		Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
		 
		Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала предявлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу».
		 
		Судом достовірно встановлено, що заявник є внутрішньо переміщеною особою, та звернувшись з цією заявою вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		 
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		 
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		 
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		 
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених устатті 1 цього Закону. Постановою КабінетуМіністрів Українивід 01жовтня 2014року №509«Про обліквнутрішньо переміщенихосіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена Постановою форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		 
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		 
		Устатті 55Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 124Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		У Рішенні КонституційногоСуду Українивід 25 грудня 1997 року № 9-зп(справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другустатті 124Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		 
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		 
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64 Конституції Україниправо на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		 
		У частині четвертійстатті 10 ЦПК Україниі статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		 
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		 
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcuand Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		 
		Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої ст. 293 ЦПК України,окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		 
		Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		 
		Враховуючи викладене, суд звернув увагу на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме ОСОБА_1 При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.
		 
		Таким чином, суд на підставі аналізу зазначених положень закону встановив підстави для висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		 
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення ОСОБА_1 з частини окупованої Російською Федерацією території - м. Горлівки Донецької області Україна, то суд виходить з такого: ОСОБА_1 є громадянкою України, що встановлено в судовому засіданні, народиласьта зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_4. До початку окупації в 2014 році ОСОБА_1, як повноправна громадянка своєї країни, мала власне майно, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4, а тому у вересні 2014 року, внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 змушене була переїхати до м. Словянська Донецької області, залишивши житло у м. Горлівка Донецької області, змінивши власний побут та спосіб життя.
		 
		ОСОБА_1 переселилась з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободі, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлення власної думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації. Встановлення такого юридичного факту заявнику потрібно для визначення її статусу як особи, яка перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		 
		Факт, який просить встановити заявниця, належить до повноважень відповідних державних органів, які у нормативно-правових актах цей факт встановили, і те, що цей факт є загальновідомим, лише підтверджує те, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки заявник довела, що від встановлення цього юридично значимого для неї факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вона через дії Російської Федерації вимушено бере участь.
		 
		Незважаючи на те, що одну із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першоюстатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.
		 
		По-перше, зазначена норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Однак, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		 
		По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. У частині четвертій статті 79 Закону України«Про міжнароднеприватне право» наведено випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування цих приписів закону наголошується у пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
		 
		Необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі, і вчасно надіслали на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідні листи. Такий факт підтверджується, зокрема, листами Словянського міськрайонного суду Донецької області на адресу Посольства Російської Федерації в Україні через Міністерство закордонних справ України, якими повідомлено Російську Федерацію про відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а також до листів додано копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, з додатками до неї.
		 
		Російська Федерація у судових засіданнях участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення цієї справи, не заявляла.
		 
		Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 243/7029/17.
		 
		При цьому, відповідно до частини пятої та шостої статті 13 Закону України  Про судоустрій і статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
		 
		У звязку з викладеним, суд вважає, що встановлення факту вимушеного переселення ОСОБА_1 про встановлення якого просить заявник, має для неї юридичне значення, оскільки визначає її статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,76-81,315-319 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.
		 
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвалу суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
		У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а саме Словянський міськрайонний суд Донецької області.
		   
		   Повний текст рішення складений 18.02.2019 року.
		 
		Суддя Словянського
		міськрайонного суду                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...