Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/9968/15-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2019.
Дата набрання законної сили: 14.02.2019
Номер судового провадження: 61-8497ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 лютого 2019 року
		м. Київ
		справа № 369/9968/15-ц
		провадження № 61-8497св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «МОФ»,
		представник відповідача - Бахматський Олександр Олександрович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МОФ» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 31 травня 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:              Березовенко Р. В., Фінагєєва В. О., Олійника В. І.,
		ВСТАНОВИВ :
		У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «МОФ» (далі - ТОВ «МОФ»), в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ про її звільнення              від 14 серпня 2015 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України; визнати незаконним її звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України з підстав відмови від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці; поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «МОФ»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2015 року до дня постановлення рішення суду; стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн моральної шкоди та витрати на правову допомогу.    
		Позов мотивовано тим, що з 10 вересня 2012 року позивач працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «МОФ». У квітні 2015 року їй оголосили наказ про скорочення займаної нею посади, а в травні 2015 року - про переведення на роботу в іншу місцевість, проте копій наказів не видали.  
		12 червня 2015 року відповідач видав наказ про встановлення з 12 серпня 2015 року працівникам ТОВ «МОФ» неповного робочого часу - 30 годин на тиждень (6 годин на день) з оплатою в розмірі 0,75 посадового окладу. Ознайомившись з наказом,  позивач повідомила роботодавця про свою незгоду з даним наказом, подавши відповідну заяву.  
		З 27 липня 2015 року по 14 серпня 2015 року перебувала у щорічній відпустці, а 17 серпня 2015 року дізналась, що наказом від 14 серпня 2015 року її було звільнено з займаної посади бухгалтера на підставі пункту 6 статті 36                  КЗпП України.
		Позивач вважає своє звільнення незаконним, у зв'язку з чим звернулась до суду за захистом трудових прав. 
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області                     від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалоюапеляційного суду Київської області від 23 грудня 2015 року, позов задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення від 14 серпня               2015 року бухгалтера ОСОБА_4 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. 
		Визнано незаконним звільнення ОСОБА_4 з підстав відмови від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці та зобов'язано поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «МОФ».
		Стягнуто з відповідача середній заробіток на користь ОСОБА_4 за час вимушеного прогулу в розмірі 5 057,24 грн та 1000 грн моральної шкоди.  
		У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «МОФ» задоволено. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. 
		Підставою скасування вищевказаних судових рішень слала неповнота з'ясування і встановлення обставин справи. Судом касаційної інстанції вказувалось на те, що необхідно належним чином перевірити, чи викликана зміна істотних умов праці працівників товариства, а саме переведення їх на режим неповного робочого часу, зміною в організації виробництва  і праці в товаристві ТОВ «МОФ», якщо це обумовлено потребами виробництва  у зв'язку з погіршенням фінансового стану, відсутністю обігових коштів та з метою запобігти масовому звільненню працівників,  вказати якими доказами спростовуються відповідні накази товариства щодо зміни таких умов, а також  після з'ясування вказаних обставин перевірити, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення  статті 40 та 184 КЗпП України.  
		Під час нового розгляду справи, позивач уточнила позовні вимоги в частині середнього заробітку та моральної шкоди, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 56 691,25 грн та 12 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області                   від 31 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року, позов задоволено частково.
		Визнано незаконним і скасовано наказ про звільнення від 14 серпня 2015 року ОСОБА_4 на підставі вимог пункту 6 статті 36 КЗпП України.
		Визнано незаконним звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України           ОСОБА_4 з підстав відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці та поновлено ОСОБА_4 на посаді бухгалтера                    ТОВ «МОФ».
		Стягнуто з ТОВ «МОФ» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 691,25 грн.
		Стягнуто з ТОВ «МОФ» на користь ОСОБА_4 2 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
		Стягнуто з ТОВ «МОФ» 2 028,51 грн судового збору на користь держави.
		Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що зі змісту наказу ТОВ «МОФ» № 1ФС про встановлення неповного робочого часу вбачається, що таке рішення прийнято з метою запобігання масовому звільненню працівників, у зв'язку із значним падінням обсягів послуг, які надаються товариством, погіршенням фінансового стану, відсутністю обігових коштів. Однак, під час розгляду справи судом не встановлено та відповідачем не доведено, що в ТОВ «МОФ» відбулось значне падіння обсягів послуг, які надаються товариством, погіршення фінансового стану, відсутність обігових коштів. Фінансовими документами, якими звітується ТОВ «МОФ» перед фіскальною службою, і які б мали бути доказом фінансового стану товариства, не підтверджено, що в товаристві стався спад виробничих послуг. Крім того, під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження і пояснення представника відповідача щодо понесення і збільшення витрат товариства. Також, представник не зміг пояснити, чому підвищувався неодноразово посадовий оклад працівникам, за наявності у ТОВ «МОФ» скрутного становища.
		Заперечення відповідача, якими він обґрунтовував правомірність звільнення позивача, саме у зв'язку зі зміною істотних умов праці, на знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі є доведеними та підлягають задоволенню.
		Суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 51 634,01 грн, а також про задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 2500 грн. 
		Перевіряючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 51 634,01 грн, однак суд першої інстанції в резолютивній частині суд допустив описку, зазначивши помилково, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 691,25 грн. Вказаний недолік може бути усунутий шляхом виправлення описки, на суть та справедливість рішення суду не впливає, оскільки в мовивувальній його частині суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі                     51 634,01 грн. 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «МОФ», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.  
		Касаційна скарга мотивована тим, що територіальною державною інспекцією праці у Київській області встановлено відсутність у ТОВ «МОФ» порушень під час припинення трудових відносин з ОСОБА_4, що підтверджується довідкою від 10 вересня 2015 року. Судами не враховано, що позивач відмовилась від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, про що власноручно написала заяву, у зв'язку з чим було прийнято рішення про її звільнення із займаної посади з 14 серпня 2015 року, що не суперечить положенням пункту 6 статті 36 КЗпП України. 
		Судами не враховано, що відповідачем виконано рішення судів, які ухвалювались у справі до скасування судом касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, та наказом від 22 лютого 2016 року позивача поновлено на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 04 квітня 2016 року ОСОБА_4 було подано заяву про звільнення за власним бажанням, тобто до ухвалення 31 травня 2017 року судом першої інстанції оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що під час розгляду справи судами не враховано вказівки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня               2016 року про скасування попередніх судових рішень з направленням справи на новий розгляд. 
		Крім того, відповідач посилається на те, що моральна шкода не підлягає задоволенню, оскільки всі виплати, що підлягали сплаті відповідачем проведені в повному обсязі, в зв'язку з чим докази вини у спричиненні моральної шкоди позивачу відсутні.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення 
		змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У лютому 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року продовжено ТОВ «МОФ» строк на усунення недоліків для доплати суми судового збору.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року  відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
		У відзиві на касаційну скаргу, позивач не погодився з доводами відповідача та просила залишити ухвалені у справі рішення судів без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
		Установлено, що ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з                     ТОВ «МОФ» з 10 вересня 2012 року та працювала на посаді бухгалтера.
		Наказом від 22 липня 2015 року ОСОБА_4 надано щорічну основну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 27 липня 2015 року по 14 серпня 2015 року включно.
		Наказом ТОВ «МОФ» від 12 червня 2015 року, з 12 серпня 2015 року встановлено працівникам товариства неповний робочий час - 30 годин на тиждень (6 годин на день) з оплатою в розмірі 0,75 посадового окладу. 
		У пункті 2 наказу вказано, що в разі відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці працівникам необхідно подати директору заяву про таку відмову та звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
		Позивач була ознайомлена з цим наказом - 12 червня 2015 року та написала заяву про незгоду з ним, оскільки вона є матір'ю, яка виховує сама двох дітей віком до 14 років.
		Наказом від 14 серпня 2015 року позивача звільнено з посади бухгалтера на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП Україниз 14 серпня 2015 року.
		Копію вказаного наказу позивач отримала 17 серпня 2015 року.
		Звільнення ОСОБА_4 з роботи з 14 серпня 2015 року відбулось в день перебування її у відпустці.
		Відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв»язку із зміною істотних умов праці.
		Частина третя статті 32 КЗпП України установила виняток із загального правила щодо незмінності умов праці, визначених трудовим договором. 
		Так, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. 
		Виходячи зі змісту статті 32 КЗпП України, законодавець не надає роботодавцеві можливості на власний розсуд змінювати умови трудового договору. Для реалізації такого права необхідна наявність таких умов: працівник продовжує роботу за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою; зміна істотних умов праці викликана об'єктивною необхідністю, а саме змінами в організації виробництва і праці; про зміну істотних умов праці працівник повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП Українипри відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). 
		На підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, з урахуванням доводів та заперечень сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та встановив, що зміна істотних умов праці працівників товариства, а саме переведення їх на режим неповного робочого часу, не була викликана зміною в організації виробництва і праці в ТОВ «МОФ», оскільки відповідачем не доведено факту проведення таких змін у роботодавця, зумовлених потребами виробництва, в тому числі у зв'язку з погіршенням фінансового стану, відсутністю обігових коштів та з метою запобігання масовому звільненню працівників.
		Доводи відповідача про проведення змін в організації виробництва і праці у зв'язку із зменшенням обсягу послуг та об'ємом роботи товариства, а також, що зміна істотних умов праці працівників була викликана доповідною запискою економіста Карпенко Д. В. на ім'я директора ТОВ «МОФ», не підтвердились під час розгляду справи та спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та дослідженими доказами, обґрунтовані висновки щодо правового аналізу яких містяться в мотивувальних частинах ухвалених ними рішень.
		Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача з роботи за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, наявність,  відповідно до статті 235 КЗпП України, підстав для її поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого розраховано судом першої інстанції правильно та перевірено апеляційним судом.
		При цьому, розрахунок середнього заробітку проведено судом першої інстанції, відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100                      від 08 лютого 1995 року, з урахуванням виплаченої відповідачем за скасованим у цій справі рішенням суду першої інстанції від 29 жовтня                2015 року суми у розмірі 5057,27 грн, з наведенням конкретного часу вимушеного прогулу, за виключенням періоду з 22 лютого 2016 року по                   14 квітня 206 року.
		Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами факту виконання ухвалених у цій справі судових рішень про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які були в подальшому скасовані судом касаційної інстанції, спростовуються змістом судових рішень, які є предметом даного перегляду та з яких вбачається, що вказані обставини враховані судами під час нового розгляду справи, виплачена позивачу сума середнього заробітку врахована судами при розрахунку та не входить до суми, яка підлягає стягненню за цим рішенням.
		Посилання у касаційній скарзі на обставини поновлення позивача на роботі (на підставі скасованого рішення суду) та подальше її звільнення за власним бажанням не впливають на правильність наведених вище висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень. 
		З урахуванням встановленого факту порушення прав позивача у сфері трудових відносин, зокрема щодо незаконності її звільнення, факту завдання діями відповідача їй моральної шкоди позивачу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, відповідно до статті 237-1 КЗпП України для стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 2500 грн, вважаючи таку суму достатньою для компенсації моральних страждань останньої.
		Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року, є необґрунтованими, оскільки під час нового розгляді справи суди перевірили усі обставини, на які звертав увагу суд касаційної інстанції, та на підставі встановленого, з урахуванням повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, перевірки доводів і заперечень сторін, правильно вирішив спір відповідно до конкретних обставин справи. 
		У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МОФ» залишити без задоволення.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 
		від 31 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області                від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                       В. С. Висоцька
		 
		       В. В. Пророк
		 
		       І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...