Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/13803/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2019.
Дата набрання законної сили: 23.01.2019
Номер судового провадження: 61-18183ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                   
		                                   
		23 січня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 638/13803/14-ц
		провадження № 61-18183св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів:               Карпенко С. О.,  Кузнєцова  В. О.,
		                           Погрібного С.О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),    
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Оргтехбуд», реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова                     від 25 листопада 2015 року у складі судді Руднєвої О. О. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017  року у складі колегії суддів Пономаренко Ю. А., Міненкової Н. О., Шевченко Н. Ф.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оргтехбуд» (далі - ТОВ «Оргтехбуд»), реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання особи такою, що втратила право власності на квартиру та визнання права власності на квартиру.
		Заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 09 січня 2006 року між нею та ТОВ «Оргтехбуд» укладений договір про дольову участь у будівництві житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого вона зобов'язалась фінансувати будівництво шляхом внесення дольових коштів у розмірі суми, еквівалентної 69 821,25 доларів США, за курсом Національного банку України з урахуванням податку на додану вартість на момент здійснення платежу, а ТОВ «Оргтехбуд» зобов'язалося після закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію передати їй у власність за актом прийому-передачі двокімнатну квартиру, розташовану на 11-му поверсі будинку, загальною площею 64,95 кв. м, житловою - 31,11 кв. м, згідно із проектом, у строк та на умовах цього договору.
		Незважаючи на повне виконання нею своїх зобов'язань за вказаним договором,        ТОВ «Оргтехбуд», після фактичного закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію, відчужило за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року належні їй майнові права на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4., який 06 серпня 2013 року отримав свідоцтво про право власності на квартиру, що стало підставою для звернення до суду.
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року, яке частково змінене рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 лютого    2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на спірний об'єкт нерухомості від 08 листопада 2012 року, укладений між ТОВ «Оргтехбуд» та ОСОБА_4
		Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру, а також визнати           ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на спірну квартиру.       
		У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до       ОСОБА_3, ТОВ «Оргтехбуд», третя особа: реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості - спірної квартири від 08 листопада 2012 року дійсним та виконаним, визнання за ним права власності на спірну квартиру та визнання дійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 серпня 2013 року, виданого реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області на його ім'я.
		В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що відчуження йому майнових прав на спірну квартиру здійснено на законних підставах відповідно до процедури санації ТОВ «Оргтехбуд», затвердженої ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 лютого 2011 року, про будь-які майнові права інших осіб на момент відчуження нерухомого майна йому відомо не було, а тому його майнові права на спірну квартиру та свідоцтво про право власності на неї є дійсними, оскільки він є добросовісним набувачем. Крім того, вказав, що заявлені позивачем позовні вимоги є передчасними,  оскільки вона їх не пред'явила під час процедури банкрутства ТОВ «Оргтехбуд».
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. 
		Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видане       06 серпня 2013 року реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції на ім'я ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3. 
		Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на двокімнатну квартиру       АДРЕСА_3.
		Визнано за ОСОБА_3 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що             ОСОБА_3 повністю виконала умови договору про дольову участь у будівництві, сплативши кошти, тому набула майнові права на спірну квартиру, проте                       ТОВ «Оргтехбуд» незаконно здійснив відчуження майнових прав на цю квартиру ОСОБА_4 Визнаючи за ОСОБА_3 право власності на квартиру, суд виходив із необхідності захисту прав останньої, яке не визнається, наслідком чого є визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на квартиру.
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова      від 25 листопада 2015 року залишено без змін.
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на майно та визнання права власності на квартиру скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2016 року залишено без змін.
		Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на майно та визнання права власності на квартиру та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, яким не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення. Крім того, апеляційний суд не зазначив, на якій правовій підставі задоволена вимога ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на квартиру, та чи відповідає така вимога, передбаченим      ЦК України способам судового захисту. Також, посилаючись на пункт 4 договору про дольову участь у будівництві, укладеного 09 січня 2006 року між ОСОБА_3 та       ТОВ «Оргтехбуд», апеляційний суд не звернув уваги на те, що цим договором передбачено лише зобов'язання сторін щодо виконання умов договору, а не набуття права власності на квартиру. 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Оргтехбуд», реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на майно, скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Оргтехбуд», реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру залишено без змін.
		Скасовуючи рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право власності на майно та ухвалюючи  в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що така вимога не відповідає передбаченим статтею 16 ЦК України способам судового захисту. При цьому залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру, апеляційний суд виходив із неможливості набуття останньою права власності на спірну квартиру в позасудовому порядку у зв'язку з ліквідацією  забудовника ТОВ «Оргтехбуд» через процедуру банкрутства. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
		У лютому 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017  року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 повністю, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		 
		У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд розглянув позов ОСОБА_3 поза межами заявлених нею позовних вимог, оскільки на час звернення до суду із позовом ТОВ «Оргтехбуд» ще не було ліквідовано і позивач не була позбавлена можливості звернення до останнього для вирішення питання визнання за нею права власності в позасудовому порядку. Крім того, ОСОБА_3 ніколи не була власником спірного об'єкта нерухомості, а тому посилання на положення                статті 392 ЦК України є неправильним. Крім того, судами не враховано, що на момент купівлі-продажу ним майнових прав на спірну квартиру  ТОВ «Оргтехбуд» у плані санації 15 червня 2011 року зазначило, що вимоги вкладників, які не звернулися до Господарського суду Харківської області та розпорядника майна боржника, вважаються погашеними.
		 
		Станом на час розгляду справи Верховним Судом заперечень на касаційну скаргу від інших учасників процесу на адресу суду не надходило.
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). 
		 
		Відповідно до підпункту 4  пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року зазначену цивільну справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються Верховним Судом в частині задоволення позовних вимог         ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на квартиру. В іншій частині рішення судів не є предметом перегляду, оскільки не оскаржені в касаційному порядку. 
		Судами встановлено, що 09 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Оргтехбуд» укладений договір про дольову участь у будівництві житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалась фінансувати будівництво шляхом внесення дольових коштів у розмірі, еквівалентному 69 821,25 доларів США за курсом Національного банку України з урахуванням податку на додану вартість на момент здійснення платежу, а товариство у свою чергу зобов'язалось після закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію передати останній у власність за актом прийому-передачі двокімнатну квартиру НОМЕР_1 розташовану на 11-му поверсі будинку, загальною площею 64,95 кв. м, житловою площею 31,11 кв. м, згідно з проектом, у строк і на умовах цього договору.
		Проте, незважаючи на повне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за вказаним договором, ТОВ «Оргтехбуд» після фактичного закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію відчужило за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року її майнові права на спірну квартиру ОСОБА_4, який 06 серпня 2013 року отримав свідоцтво про право власності на квартиру.
		Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
		Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (право володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
		Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Позивач на виконання своїх зобов'язань за договором про пайову участь у будівництві повністю сплатила грошові кошти за будівництво спірної квартири, що підтверджується платіжними дорученнями.
		Відповідно до пункту 4.1 договору за умови повного виконання пайовиком зобов'язань, передбачених договором, забудовник зобов'язується передати згідно із актом прийому-передачі не пізніше 10 (десяти) днів після отримання затвердженого акта щодо вводу об'єкта в експлуатацію та отримання рішення про присвоєння адреси квартирі, вказаній у пункті 1.2 договору. Планове закінчення будівництва -       ІІІ квартал 2008 року. Строк введення в експлуатацію - IV квартал 2008 року.
		ТОВ «Оргтехбуд», незважаючи на фактичне закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію, своїх зобов'язань щодо передачі спірної квартири        ОСОБА_3 відповідно до умов договору не виконало, що стало підставою для звернення останньої з цим позовом до суду.
		Відповідно до статтей 526, 527, 530-532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
		За правилами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо  це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Зазначеними нормами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.
		Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
		Постановою Господарського суду Харківської області від 26 червня 2014 року          ТОВ «Оргтехбуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 листопада 2015 року ліквідовано юридичну особу ТОВ «Оргтехбуд», про що державним реєстратором внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
		ОСОБА_3 намагалася у позасудовому порядку набути право власності на спірну квартиру, звертаючись до державного реєстратора прав на нерухоме майно із відповідною заявою, у відповідь на яку отримала рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації  права власності на квартиру у зв'язку із ненаданням акта прийому-передачі квартири, укладеного на підставі договору про пайову участь у будівництві від 09 січня 2006 року.
		Тобто, ОСОБА_3 позбавлена можливості в позасудовому порядку набути право власності на спірну квартиру, оскільки неможливо підписати акт прийому-передачі квартири у зв'язку із ліквідацією забудовника ТОВ «Оргтехбуд», а тому укладення договору про дольову участь у будівництві від 10 січня 2006 року, повне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за вказаним договором, закінчення будівництва нерухомого майна та введення будинку в експлуатацію підтверджують можливість набуття позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_4.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
		Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від                15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
		У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
		В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року      № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачено законом або договором. 
		Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада       1991 року (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87 й «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, заява № 25921/02 ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном», або коштами, уключаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймі «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймі законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від           02 березня 2005 року (Von Maltzan and Others v. Germany), заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02. Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом».
		В іншій справі «NKM v. Hungary» від 14 травня 2013 року, скарга № 66529/11, ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
		ОСОБА_3 звернулася до суду із цим позовом з тих підстав, що вона позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на спірну квартиру, за яку повністю сплатила кошти, тобто виконала взяті на себе за договором про дольову участь у будівництві житлового будинку зобов'язання, оскільки забудовник, який повинен наданий їй відповідний акт приймання-передачі квартири, ліквідований.
		Оскаржуваними рішеннями правильно встановлено, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором про дольову участь у будівництві від 10 січня 2006 року виконала, повністю сплатила грошові кошти за будівництво спірної квартири, що підтверджується платіжними дорученнями, будинок, в якому знаходиться спірна квартира побудований та введений в експлуатацію, проте забудовник не виконав свої зобов'язання за договором та не надав позивачу акт прийому-передачі квартири, а відчужив права на спірну квартиру іншій особі. Позивач намагалася у позасудовому порядку набути право власності на спірну квартиру, звертаючись до державного реєстратора прав на нерухоме майно із відповідною заявою, у відповідь на яку отримала рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації  права власності на квартиру у зв'язку із ненаданням відповідного акта прийому-передачі квартири, забудовник ТОВ «Оргтехбуд» відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинило свою діяльність 02 грудня 2015 року, тобто позивач немає іншого способу набуття права власності на спірну квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту є ефективним та єдиноможливим.      
		Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на спірну квартиру з тих підстав, що вона повністю внесла кошти пайового внеску за нерухоме майно, будівництво житлового будинку закінчено, але відповідач не надав позивачу акт прийому-передачі квартири, а позивач позбавлена можливості його отримати у зв'язку з ліквідацією забудовника. 
		Рішення судів в іншій частині не є предметом перегляду Верховним Судом, оскільки не оскаржені в касаційному порядку.
		Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували, що на момент купівлі-продажу ним майнових прав на спірну квартиру у плані санації ТОВ «Оргтехбуд» було зазначено, що вимоги вкладників, які не звернулися до Господарського суду Харківської області, та розпорядника майна боржника вважаються погашеними, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини не мають правового значення для вирішенні цієї справи, бо обов'язок       ТОВ «Оргтехбуд» перед ОСОБА_3 полягає не у сплаті певної суми грошових коштів чи у погашенні грошових зобов'язань, тобто не є грошовим зобов'язанням у розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а полягає у виконанні дій, пов'язаних із передачею позивачеві майна - спірної квартири.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди не прийняли до уваги існуючу судову практику щодо застосування положень              статей 331, 392 ЦК України, яка передбачає, що за зазначеними нормами не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
		 
		У постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року № 6-244цс14,               від 24 червня 2015 року № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року № 6-2124цс15 висловлена правова позиція, відповідно до якої частиною першою статті 328 ЦК України висловлено правові висновки, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Тобто зазначеними нормами не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення. Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкту до експлуатації визначено зазначеними нормами. 
		 
		Вирішуючи зазначений спір, Верховний Суд не відступає від зазначених правових позицій Верховного Суду України, оскільки за встановлених у справі обставин, між позивачем та забудовником існували цивільні відносини з укладеного договору, втім через ліквідацію юридичної особи забудовника застосувати відповідний спосіб захисту прав інвестора, похідний від вимоги про примусове виконання обов'язку в натурі (передачу об'єкта інвестування), є неможливим. Забудовник ще до ліквідації порушив взяті на себе перед позивачем зобов'язання, передавши майнові права на спірний об'єкт третій особі, яка і оформила право власності на квартиру. Отже спірна квартира вже існує як об'єкт права власності. Враховуючи усі обставини цієї конкретної справи,  Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання права власності на спірну квартиру, оскільки відсутня можливість здійснити оформлення права власності на об'єкт інвестування в позасудовому порядку у зв'язку з ліквідацією забудовника. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру, без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оргтехбуд», реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. А. Стрільчук 
		 
		 
		Судді:                                                                                      С. О. Карпенко
		 
		 
		                                                                                                В.О. Кузнєцов
		 
		 
		                                                                                                С.О. Погрібний   
		 
		                                                                                     
		                                                                                                О.В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...