Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/8876/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2019. Зареєстровано: 21.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2019.
Дата набрання законної сили: 23.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/754/92/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Номер провадження 2-о/754/92/19 
		Справа №754/8876/18
		РІШЕННЯ 
		Іменем України
		 
		19 лютого 2019 року Деснянський районний суд м. Києва
		 
		в складі: Головуючого - судді - Панченко О.М.
		за участі секретаря судового засідання - Табачука Д.О.
		 
		       представника заявника - адвоката Макаревич К.В.
		 
		розглянувши у порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		10 липня 2018 року до суду звернулася заявник ОСОБА_4 з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Заявник просить суд встановити юридичний факт, що її вимушене переселення з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Україна.
		 
		В обґрунтування своєї заяви вказує, вона була вимушена переміститися з місця свого постійного проживання з території Автономної Республіки Крим до м. Києва, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до втрати житла, надії на повернення додому, налагодженого побуту та соціальних зв'язків, значно погіршився її стан здоров'я. 
		 
		Таким чином, заявник вважає, що внаслідок військової агресії Російської Федерації на території Автономної Республіки Крим було порушено низку її прав і свобод.
		 
		У своїй заяві ОСОБА_4 вказує, що шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, вона має на меті визначити свій статус як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		 
		Ухвалою суду від 16.07.2018 року заяву ОСОБА_4 залишено без руху, заявнику надано строк для усунення недоліків по поданій заяві.
		 
		Ухвалою суду від 08.0.2018 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
		 
		Протокольною ухвалою суду 27.11. 2018 року підготовче засідання закрито, справу призначено для розгляду по суті.
		 
		В судовому засіданні представник заявника підтримала в повному обсязі викладене в заяві та просила суд про її задоволення.
		 
		Представники заінтересованих осіб у справі в судове засідання не з»явилися, повідомлялися належним чином про дати та час судових засідань, про що в матеріалах справи є відповідні докази, про причини своєї неявки суд не повідомили. 
		 
		Вислухавши вступне слово представника заявника, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню.
		 
		Судом установлено, що заявник у справі ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що її вимушене переселення з окупованої території Автономної Республіки Крим відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Вказувала на те, що метою встановлення такого факту є визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.
		 
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		 
		Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		 
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		 
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		 
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		 
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		 
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		 
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		 
		З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8?рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		 
		Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).
		 
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).
		 
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		 
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		 
		Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 
		 
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		 
		Факт переміщення заявника з території Автономної Республіки Крим підтверджується довідкою № 3003003886 від 02.12.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення (а.с. 24).
		 
		На підтвердження погіршення стану здоров'я, спричиненого внаслідок переміщення з території Автономної Республіки Крим заявник надала консультативні висновки лікарів, виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 105-114). 
		 
		Також у своїй заяві ОСОБА_4 зазначає про втрату налагодженого побуту, надії на повернення додому, вільного спілкування з друзями та родичами.
		 
		Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Автономної Республіки Крим, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із окупованої території та військовою агресією Російської Федерації.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц. 
		 
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Відповідно до  положень п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору у всіх інстанціях звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,19,81,141,263-265, 293, 315ЦПК України, ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд, 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити.
		 
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2, у березні 2014 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Україна.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		       
		       Повний текст рішення суду виготовлено 20.02.2019 року.
		 
		       Головуючий:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...