Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/4438/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2019. Зареєстровано: 22.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2019.
Дата набрання законної сили: 19.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №810/4438/16
		адміністративне провадження №К/9901/47608/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,
		розглянувши в судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
		на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) 
		у справі № 810/4438/16 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» 
		до Офісу великих платників податків ДФС
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл»  (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 жовтня 2016 року № 0007361401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 453 315 655 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 226 657 828 грн.; № 0007291401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на                      1 009 957  005 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69  997  707 грн.; та 119 податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів загальною сумою 174 936 148 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 43 734 111 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття.
		 
		Розгляд справи здійснювався судами неодноразово. 
		 
		Так, за результатами розгляду справи Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Товариства задовольнив повністю, скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року та ухвалив нову постанову про задоволення позову Товариства повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 26 жовтня 2016 року: №0007361401, №0007291401, №0007011405, №0007041405, №0007051405, №0007071405, №0007081405, №0007091405, №0007101405, №0007131405, №0007181405, №0007201405, №0007251405, №0007241405, №0007231405, №0007221405, №0007211405, №0007191405, №0007171405, №0007161405, №0007151405, №0007141405, №0007121405, №0007111405, №0007061405, №0007031405, №0007021405, №0007001405, №0006991405, №0006971405, №0006931405, №0006881405, №0006661405, №0006521405, №0006511405, №0006491405, №0006421405, №0006381405, №0006351405, №0006341405, №0006301405, №0007331405, №0007351405, №0007341405, №0007321405, №0007311405, №0007301405, №0007281405, №0007271405, №0007261405, №0006981405, №0006961405, №0006951405, №0006191405, №0006171405, №0006161405, №0006181405, №0006201405, №0006221405, №0006241405, №0006261405, №0006281405, №0006311405, №0006331405, №0006361405, №0006391405, №0006411405, №0006431405, №0006461405, №0006471405, №0006541405, №0006551405, №0006571405, №0006601405, №0006621405, №0006641405, №0006671405, №0006921405, №0006901405, №0006581405, №0006871405, №0006851405, №0006831405, №0006811405, №0006801405, №0006791405, №0006771405, №0006751405, №0006731405, №0006721405, №0006711405, №0006701405, №0006691405, №0006681405, №0006651405, №0006631405, №0006611405, №0006591405, №0006561405, №0006531405, №0006501405, №0006481405, №0006441405, №0006401405, №0006371405, №0006321405, №0006291405, №0006271405, №0006251405, №0006231405, №0006211405, №0006741405, №0006761405, №0006781405, №0006821405, №0006841405, №0006861405, №0006891405, №0006911405, №0006451405 та №0006941405.
		 
		Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку доказів, просив його скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року в частині відмовлених позовних вимог Товариства. 
		 
		Товариство та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу відповідача, в яких просили касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а постанову суду апеляційної інстанції від 06 березня 2018 року - без змін.
		 
		04 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС та витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.
		 
		05 червня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство є юридичною особою, зареєстрованою 10 жовтня 2014 року за № 18841020000002838 Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, включеною до ЄДРПОУ за кодом 39436797, перебуває на податковому обліку як платник податків з 13 жовтня 2014 року, є платником податку на додану вартість з   21 жовтня 2014 року.
		 
		Офісом великих платників податків ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт перевірки від 06.10.2016 № 1593/28-10-14-01/39436796 (далі - акт перевірки).
		 
		У межах цієї справи спірними питаннями є правомірність збільшення Товариству суми грошових зобов'язань за трьома різновидами податків.
		 
		Щодо податку на прибуток.
		 
		26 жовтня 2016 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007291401, яким платнику податку визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 009  957  005,00 грн. за порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69  997  707,00 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.
		 
		Склад податкового правопорушення, покладений в основу визначення податку на прибуток, відповідач доводить порушенням зазначених норм, а також приписами Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 86/4153), статті 1, пункту 2 статті 3, пунктами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1, підпункту 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704), в результаті чого встановлено заниження доходів та визначено податок на прибуток на загальну суму 1 009 957 005 грн., у тому числі за 2015 рік на суму 729  966  176 грн., за 1 квартал 2016 року на суму 279  990  829 грн.
		 
		Здійснюючи буквальний аналіз норм, покладених в основу прийняття цього податкового повідомлення-рішення, Суд зазначає, що підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України містить у собі визначення поняття господарської діяльності в площині податкових правовідносин. У свою чергу, підпункт 14.1.179 зазначеної норми визначає податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу «Податок на додану вартість», положення якого жодного відношення до збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток не мають.
		 
		Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		 
		Приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган послався на Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», який є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України, підлягав застосуванню судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин відповідно до приписів частини першої статті 9 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), є джерелом права, які застосовуються судом, відповідно до частини другої статті 7 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що зміст податкового правопорушення полягає у заниженні позивачем задекларованих показників чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на загальну суму 2 296 427 462 грн., у тому числі за 2015 рік - 1 670 710  469 грн., за І квартал 2016 року - 625 716 993 грн. (у тому числі з вирахування податку на додану вартість та акцизного податку).
		 
		В акті перевірки податковий орган вказував про заниження Товариством задекларованих показників у рядку 2000 Звіту «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)».
		 
		Суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин форма Звіту про фінансові результати затверджена наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (далі - Звіт).
		 
		Відповідно до пункту 7 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.
		 
		Виходячи зі змісту наведеної норми, колегія суддів вважає, що склад податкового правопорушення щодо заниження позивачем чистого доходу від реалізації товарів контролюючим органом не доведений як під час здійснення перевірки, так і впродовж усіх судових розглядів. Відсутні доводи з приводу цього й у касаційній скарзі, що є предметом даного касаційного перегляду.
		 
		Крім того, Суд зауважує, що контролюючий орган не встановив та не довів належними, допустимими та достатніми доказами податкове правопорушення щодо заниження інших операційних доходів, а саме доходів від операційної діяльності, операцій з оприбуткування лишків у ході проведення інвентаризації, операцій із реалізації інших необоротних активів у загальній сумі 51 814 700 грн., а також заниження фінансових доходів у сумі 32 660 777 грн. внаслідок неформування доходів від нарахованих відсотків на залишки коштів на поточному банківському рахунку та інших доходів у сумі 375 974  058 грн. з посиланням на підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України (безповоротна фінансова допомога), який, втім, не вказаний у податковому повідомленні-рішенні як підстава для його прийняття.
		 
		Врахувавши при визначенні об'єкта оподаткування фінансові результати по собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (2050) у сумі 7 219 363 300 грн., адміністративним витратам (2130) - 24  424 000 грн., витратам на збут (2150) -    3 296 000 грн., іншим операційним витратам (2180) - 8  421 200 грн., іншим витратам (2270) - 359 142 900 грн., підтвердивши правильність їх формування актом перевірки, контролюючий орган при прийнятті податкового повідомлення-рішення не навів жодної норми, яка є підставою для виключення цих витрат зі складу фінансових результатів роботи платника податків.
		 
		З огляду на наведене Суд дійшов висновку про протиправність визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток і, як наслідок, безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій із цього податку.
		 
		Щодо податку на додану вартість.
		 
		26 жовтня 2016 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення №0007361401, яким платнику податків визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 453 315 655 грн. за порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188 ПК України та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 226 657 828 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.
		 
		У пункті 2 висновку акта перевірки відповідачем зазначено про заниження Товариством податку на додану вартість за 9 звітних місячних податкових періодів, а саме червень-листопад 2015 року та січень-березень 2016 року на загальну суму     453 315 655 грн.
		 
		Норми податкового законодавства, покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є тотожними із нормами при визначенні податку на прибуток, аналіз яких здійснений Судом у цьому рішенні, окрім пункту 188.1 статті 188 ПК України, якою врегульований порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів, робіт та послуг.
		 
		Склад податкового правопорушення за висновком Офісу великих платників податків ДФС полягає у визначенні бази оподаткування податком на додану вартість при продажу безоплатно отриманих запасів з посиланням на положення пункту 188.1 статті 188 ПК України, який, як зазначено вище, регулює порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів, робіт та послуг та не регулює оподаткування продажу безоплатно отриманих запасів.
		 
		Суд визнає, що під час перевірки та впродовж усіх судових розглядів цієї справи контролюючий орган не довів факт безоплатного отримання запасів та їх подальшого продажу.
		 
		Водночас Суд вважає за необхідне зазначити, що методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044).
		 
		Положення цього Стандарту податковим органом під час перевірки не досліджені. Запаси як активи контролюючим органом не встановлювалися та не досліджувалися з точки зору регулювання цим Стандартом.
		Таким чином, порушення норм податкового законодавства, покладених в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та збільшення грошового зобов'язання, контролюючим органом не доведено, посилання скаржника як суб'єкта владних повноважень на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, є неприйнятними в розумінні приписів частини другої статті 77 КАС України.
		 
		За таких обставин Суд позбавлений можливості прийняти позиції податкового органу щодо правомірності збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій із цього податку. 
		 
		Щодо акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
		 
		26 жовтня 2016 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України прийнято 119 податкових повідомлень-рішень, якими позивачу як платнику податків визначено грошове зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у сумі 174 936 148,00 грн. за порушення підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 та пункту 216.9 статті 216 ПК України та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 43 734 111,00 грн. (пунктом 3 висновку акта перевірки зазначено про заниження грошового зобов'язання з акцизного податку на загальну суму 174 838 765 грн. з посиланням додатково на підпункт 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 ПК України, який відсутній як підстава прийняття спірних податкових повідомлень-рішень).
		 
		Склад податкового правопорушення, покладений в основу визначення акцизного податку, полягає за висновком податкового органу у заниженні повноти визначення акцизного податку при реалізації пального кінцевим споживачам.
		 
		Приймаючи 119 податкових повідомлень-рішень, контролюючий орган у розрізі кожного з них не довів склад податкового правопорушення, а саме факт реалізації пального кінцевим споживачам, обсяг такої реалізації, визначення суми недоплати акцизного податку, зазначивши виключно про заниження податкового зобов'язання без встановлення елементів складу цього податкового зобов'язання, а саме: об'єкту, ставки, бази.
		 
		Податковий орган висновувався виключно на припущеннях реалізації пального, посилаючись при цьому лише на порушення, встановлені при дослідженні податку на прибуток, які не охоплюють собою усі складові, необхідні для визначення акцизного податку.
		 
		Акт перевірки як основний доказ доведеності складу податкових правопорушень є неналежним, недопустимим та недостатнім з огляду на те, що методом перевірки, покладеним в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, був вибірковий характер операцій, що перевірялися, а не суцільний характер, оскільки спірним питанням є заниження повноти визначення акцизного податку.
		 
		Суд зазначає, що актом перевірки не встановлений товар, реалізація якого є об'єктом акцизного податку, оскільки «пальне» як товар не передбачено УКТ ЗЕД, «нафтопродукти» не ідентифіковані відповідно до пункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України.
		 
		Вказане порушення спростовує правильність визначення податковим органом розміру грошового зобов'язання з акцизного податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями. 
		 
		Відтак недоведеність складу податкових правопорушень унеможливлює визначення грошового зобов'язання з акцизного податку 119 податковими повідомленнями-рішеннями та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
		 
		Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції встановив, що між позивачем та ТОВ «Парком Транс», ТОВ «Бел-Ойл» укладені та виконані договори зберігання №3111-П від 03.11.2014 та №11/07-15ЗБ від 11.07.2015, що підтверджується актами приймання-передачі пального на зберігання, актами приймання-передачі пального зі зберігання, щомісячними актами наданих послуг зі зберігання, які свідчить про наявність правовідносин зі зберігання, хід виконання такого зберігання та сплату послуг зберігання.
		 
		Суд апеляційної інстанції правомірно врахував висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31.05.2017 № 9061/9722ч9730/17-45, призначеної ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.04.2017, яким підтверджено надання позивачем послуг, які відповідають умовам договорів зберігання.
		 
		Разом із тим Суд вважає, що отримані позивачем послуги зберігання самі по собі жодним чином не впливають на спірні правовідносини, оскільки не доводять та не спростовують порушення щодо правомірності визначення акцизного податку. Спірність обставин щодо отримання, визначення та оплати послуг зберігання податковим органом не встановлена.
		 
		Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів щодо здійснення господарських операцій Товариством, які знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленого частиною другою статті 341 КАС України.  
		 
		Суд вважає, що відсутність складу податкових правопорушень, покладених контролюючим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та акцизного податку, застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків і, як наслідок, унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним спірних податкових повідомлень - рішень.  
		 
		Інші доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2) суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки такі не свідчать про ухвалення судом незаконного рішення у розумінні частини другої статті 351 КАС України.
		 
		Разом із тим відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		При цьому Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		 
		Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		 
		Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		 
		Частиною першою статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		 
		Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до положень частини першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
		 
		Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.    
		 
		Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року  № 3477-IV визначає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		 
		Так, Європейський суд з прав людини у справі Delcourt v. Belgium зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
		 
		Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа або юридична особа має право на вільне володіння своїм майном. Жодна особа не може бути позбавлена свого майна, окрім як в інтересах держави та на умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Проте викладені вище положення жодним чином не повинні порушувати право Держави приводити у виконання такі закони, які вона вважатиме необхідними з метою контролю використання майна відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків або інших внесків або штрафів.
		 
		Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 (громадянин Сполучених Штатів Америки, місце проживання: Сполучені Штати Америки, Штат Нью-Йорк, Стейтн Айленд, Авеню Вірт, 162) є власником 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл», тобто є кінцевим бенефіціарним власником цього Товариства, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		 
		Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства», ОСОБА_2 як учасник Товариства має право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). 
		 
		Як вище встановлено, предметом спору у даній справі є 121 податкове повідомлення-рішення, якими Товариству донараховано суму грошових зобов'язань на суму понад 1,6 млрд. грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму більше 340 млн. грн. Наявність грошових зобов'язань Товариства у такій сумі суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов'язків ОСОБА_2 як єдиного власника Товариства, зокрема на його право щодо участі в розподілі прибутку Товариства та одержанні його частки, тобто право на майно, яке закріплено у статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
		 
		Особливості процесуального розгляду цієї справи полягають у тому, що новий судовий розгляд здійснений на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2017 року, постановленої за правилами КАС України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року. 
		 
		 
		Водночас на час нового апеляційного розгляду набрав чинності КАС України в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, за частиною третьою статті 3 якого провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Статтею 323 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) встановлений порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи. Керуючись саме цією статтею, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою.
		 
		Суд апеляційної інстанції, враховуючи наявність особливих виключних обставин, наведених вище, збіг у часі двох процесуальних інститутів, а саме нового розгляду та розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду після закінчення апеляційного розгляду справи, в межах встановлених процесуальних норм здійснив одночасно новий розгляд справи та апеляційний розгляд за апеляційною скаргою ОСОБА_2.
		 
		Суд зазначає, що перелік порушень норм процесуального права, які згідно зі статтею 351 КАС України, є підставами для скасування судових рішень, не передбачений законом.
		 
		Наявність таких порушень встановлюється судом касаційної інстанції незалежно від доводів касаційної скарги, однак визначальним є те, що навіть встановлення такого роду порушень може бути підставою для скасування рішення суду виключно за умови, що таке порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		 
		Отже, суд касаційної інстанції у кожному конкретному випадку повинен встановити не тільки сам факт наявності порушення норм процесуального права, а й вплив такого порушення на ухвалення судового рішення, тобто те, що саме це процесуальне порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		З огляду на доводи касаційної скарги Суд зауважує, що Офісом великих платників податків ДФС не обґрунтовано те, що порушення норм процесуального права, яке на думку скаржника мало місце, призвело до неправильного вирішення справи, тобто спору по суті.
		 
		Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає, що при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції  без змін.
		 
		Керуючись статтями 242, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач І.А. Гончарова 
		 
		Судді                                                                                                                   І.Я. Олендер
		 
		                                                                                                                      Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...