Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 225/4384/Іб-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2019.
Дата набрання законної сили: 21.02.2019
Номер судового провадження: 61-20694ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		21 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 225/4384/16-ц
		провадження № 61-20694св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Державне підприємство «Торецьквугілля»,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державного підприємства «Торецьквугілля» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2016 року у складі судді Нємиш Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Дундар І. О., Канурної О. Д.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Торецька» (далі - ДП «Торецьквугілля», Підприємство) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 24 травня 2011 року він працював на посаді вибійника на відбійних молотках в ДП «Торецьквугілля». 25 січня 2013 року його було звільнено з роботи на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У день звільнення Підприємство не провело з ним повного розрахунку, а тому він звернувся з відповідним позовом до суду. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 червня 2014 року з відповідача на його користь було стягнуто недоплачену заробітну плату в розмірі 73 380,35 грн. Зазначені кошти ДП «Торецьквугілля»виплатило йому лише 22 липня 2016 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 січня 2015 року по 22 липня 2016 року в розмірі 218 673 грн, а також - 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 176 231,16 грн та 500 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ДП «Торецьквугілля» виплатило ОСОБА_4 належні йому при звільненні суми лише 22 липня 2016 року. Оскільки рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 20 січня 2015 року з відповідача на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку з 25 січня 2013 року по 19 січня 2015 року в сумі 230 778,90 грн, то до стягнення підлягає середній заробіток за період з 20 січня 2015 року по день фактичного розрахунку, тобто по 22 липня 2016 року. При цьому, здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суд виходив із середньоденної заробітної плати ОСОБА_4, яка була встановлена вказаним судовим рішенням. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок порушення його законних прав, засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду у розмірі 500 грн.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ДП «Торецьквугілля» відхилено. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2016 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У лютому 2017 року ДП «Торецьквугілля» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року і закрити провадження у справі. 
		 
		Касаційна скарга ДП «Торецьквугілля» мотивована тим, що рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 20 січня 2015 року з відповідача на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку. Тобто судом вже було ухвалено рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку з чим провадження у цій справі підлягає закриттю. Існує два варіанти стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку - по день проведення фактичного розрахунку або по день постановлення рішення суду. Законом не передбачено одночасне застосування обох вказаних варіантів. Суди не встановили факту завдання ОСОБА_4 моральної шкоди та її розміру, наявності причинно-наслідкового зв'язку між винними діями роботодавця і спричиненою моральною шкодою (у разі її наявності).
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		15 травня 2018 року справу № 225/4384/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Судами встановлено, що з 24 травня 2011 року ОСОБА_4 працював на посаді вибійника на відбійних молотках в ДП «Торецьквугілля», а 25 січня 2013 року був звільнений з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України (за власним бажанням).
		 
		В день звільнення Підприємство не провело з ОСОБА_4 повного розрахунку та не виплатило належні йому при звільненні суми.
		 
		Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 червня 2014 року, яке набрало законної сили 30 жовтня 2014 року, було стягнуто з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_4 недоотриману під час роботи заробітну плату в розмірі 73 380,35 грн.
		 
		Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 20 січня 2015 року, яке набрало законної сили 26 березня 2015 року, стягнуто з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 січня 2013 року по 19 січня 2015 року в розмірі 230 778,90 грн. 
		 
		Підприємство виплатило ОСОБА_4 недоотриману під час роботи заробітну плату в розмірі 73 380,35 грн лише 22 липня 2016 року. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		 
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		 
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		 
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		 
		Встановивши, що повний розрахунок з виплати ОСОБА_4 заробітної плати був проведений Підприємством лише 22 липня 2016 року, та врахувавши період, за який з відповідача на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 20 січня 2015 року по 22 липня 2016 року. При цьому проведений місцевим судом розрахунок середнього заробітку відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що 20 січня 2015 року Дзержинським міським судом Донецької області вже було ухвалено рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку з чим провадження підлягає закриттю, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20 січня 2015 року по день фактичної виплати заборгованості із заробітної плати, а вказаним рішенням були задоволені позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за період з 25 січня 2013 року по 19 січня 2015 року, тобто за інший період.
		 
		Посилання заявника на те, що існує два варіанти стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку - по день проведення фактичного розрахунку або по день постановлення рішення суду, і законом не передбачено одночасне застосування обох вказаних варіантів (застосування одного варіанту виключає застосування іншого), є неспроможними, оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. 
		 
		Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		 
		З урахуванням встановленого факту порушення прав ОСОБА_4 у сфері трудових відносин, зокрема щодо його права на своєчасне проведення розрахунку при звільненні та виплату належних сум, факту завдання діями відповідача моральної шкоди позивачу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому суди правильно визначили розмір відшкодування цієї шкоди, який є необхідним та достатнім, враховуючи принципи розумності і справедливості.
		 
		Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили факту завдання ОСОБА_4 моральної шкоди та її розміру, наявності причинно-наслідкового зв'язку між винними діями роботодавця і спричиненою моральною шкодою.
		 
		Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державного підприємства «Торецьквугілля» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...