Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/5988/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність; Спори про самочинне будівництво.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2019.
Дата набрання законної сили: 18.02.2019
Номер судового провадження: 61-39346ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		18 лютого 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 308/5988/17-ц
		 
		провадження № 61-39346 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4; 
		представник позивача - ОСОБА_5;
		відповідач - Галоцька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області;
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2018 року у складі судді Шепетко І. О. та постанову апеляційного суду Закарпатської області 
		від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., 
		ВСТАНОВИВ :
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до 
		Галоцької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання права власності на самочинне будівництво. 
		Позовна заява мотивована тим, що у період 2007-2016 років вона за власні кошти збудувала житловий будинок та літню кухню, що знаходяться по 
		АДРЕСА_1 Земельна ділянка під будівництво житлового будинку сільською радою 
		не виділялась, проект забудови не розробляла, а також дозвіл на початок виконання будівельних робіт не отримувала.
		Зазначала, що будівництво на даний час завершено, тому вона має намір ввести його до експлуатації та оформити право власності, але через відсутність дозвільних документів та документа на право власності землю не може це зробити. Вважала, що єдиним способом визнати за собою право власності на житловий будинок та господарську будівлю - літню кухню є звернення з позовом до суду. Крім того, зазначала, що у лютому 2017 року замовила технічний паспорт на житловий будинок та господарську будівлю, який виготовлено товариством з обмеженою відповідальністю «Байт».
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, посилаючись на статтю 376 ЦК України, просила суд визнати за нею право власності на самочинне будівництво, на житловий будинок, загальною площею 53,3 м.кв., та господарську будівлю - літню кухню загальною площею 46,1 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 
		від 01 лютого 2018 року у задоволення позову ОСОБА_4 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 
		не реалізувала своє право на введення житлового приміщення та господарської будівлі до експлуатації в установленому законом порядку, оскільки не зверталась до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації та не отримувала відмову від нього. Земельна ділянка позивачу під уже збудоване нерухоме майно у встановленому законом порядку не виділялась, а тому відсутні підстави для задоволення її позову.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2018 року залишено без змін. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Звернення до суду з позовом щодо самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Отже, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_4 не зверталась до компетентних державних органів про прийняття самочинного житлового приміщення та господарської будівлі до експлуатації, вказане питання не було предметом розгляду таких органів, земельна ділянка позивачу під уже збудоване нерухоме майно у встановленому законом порядку не виділялась. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_4
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 зверталась до сільської ради про виділення земельної ділянки під самочинно збудований житловий будинок та господарську будівлю. Їй відмовлено через відсутність схеми планування села Галоч Ужгородського району Закарпатської області. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. ОСОБА_4 не має можливість отримати землю під самочинно збудовану будівлю і це на необмежений строк обмежує її у визнанні права власності. Також зазначено, що Галоцька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області не заперечувала проти позову. 
		Позивач не зверталась до інспекції державного будівельного архітектурного контролю, оскільки у неї відсутній документ на право власності чи користування земельною ділянкою для подачі документів, який вимагається пунктом 2 Розділу III «Прийняття в експлуатацію об'єктів» Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, що затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства 24 квітня 2015 року № 79 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за N 547/26992. Вважає, що звернення до компетентних органів не є обов'язковою передумовою для визнання за особою права власності на самочинно побудовані будівлі.
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов
		2.    Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв'язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
		Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.
		Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його до експлуатації в установленому законодавством порядку.
		За змістом частин четвертої, п'ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
		Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
		Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій
		статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
		Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. 
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
		З аналізу частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
		Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. 
		Ця умова є необхідною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. 
		При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості. 
		Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 і підстав для відступлення від цього висновку немає.
		Здійснене позивачем будівництво є самочинним, так як відсутні докази того, що будівництво здійснювалось ОСОБА_4на земельній ділянці, що була їй відведена в установленому порядку для цієї мети, а також те, що об'єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проекту. 
		За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку відносно того, що спірний будинок у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймався, даних щодо звернення позивача до компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованої прибудови, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання матеріали справи не містять, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_4
		Посилання касаційної скарги на те, що суди не взяли до уваги, що відповідно до статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків, встановлених цією нормою, є безпідставні з огляду на таке.
		Зазначена норма не змінює встановлений законом, зокрема, статтею 118 Земельного Кодексу України та статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», порядок вирішення питань регулювання земельних відносин, зокрема, виділення земельних ділянок у власність.
		Тобто, висновок позивача про те, що у спірних правовідносинах існують обставини, передбачені статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», які унеможливлюють передачу земельної ділянки позивачу, не звільняє його від обов'язку розглянути клопотання позивача на сесії ради з прийняттям одного з двох передбачених Земельним кодексом України рішень.
		Доводи касаційної скарги про те, що звернення до компетентних органів не є обов'язковою передумовою для визнання за особою права власності на самочинно побудовані будівлі є безпідставні з огляду на таке.
		Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
		Позивач не звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об'єкту до експлуатації у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом про визнання права власності.
		Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня.
		Визнання відповідачем позову не може бути безумовною підставою задоволення позову, оскільки згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень 
		не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 
		від 01 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області 
		від 21 травня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Б. І. Гулько
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...