Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/7711/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 01.03.2019. Зареєстровано: 04.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2019.
Дата набрання законної сили: 13.02.2019
Номер судового провадження: 852/267/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		13 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 160/7711/18
		Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого  судді:    Дурасової Ю.В.,
		суддів:                               Божко Л.А., Іванова С.М.,     
		секретар судового засідання: Комар Н.В. 
		за участю:  представника позивача ОСОБА_1;
		                          представника відповідача: Кравченка Павла Володимировича,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 (суддя Рябчук О.С., повний текст рішення складено 26.11.2018) 
		у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач, ОСОБА_4, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправними дії відповідача стосовно відмови у нарахуванні та виплаті йьому одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв'язку із встановленням II групи інвалідності із втратою 80% працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 р. № 4.
		- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити зазначену одноразову грошову допомогу.
		Позов обґрунтовано тим, що з 14.11.2005 року по 09.01.2018 року ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ, поліції України. Наказом № 6 о/с від 09.01.2018 на підставі Закону України «Про Національну поліцію» його звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу), з 09.01.2018 року. Під час проходження служби позивачу видано Медичною (військово-лікарською) комісією свідоцтво про хворобу № 338 від 15.12.2017 року, в якому визначено діагноз захворювання, та встановлено, що воно пов'язано з проходженням служби в поліції. 21.12.2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з зазначенням, що захворювання пов'язано з проходженням служби в поліції. Позивач звернувся з заявою до відповідача, надавши весь перелік документів, необхідних для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції. Проте, відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлена за час служби в органах поліції, тоді як, статтею 97 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено право на отримання такої допомоги у разі встановлення інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції. Позивач вважає, що визначений зазначеною нормою шестимісячний строк є граничним строком після звільнення з поліції та не скасовує право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, набутим під час проходження служби у поліції. Крім того, ст. 101 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік підстав для не здійснення виплат. Підстава, зазначена відповідачем, не входить до зазначеного переліку. 
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 адміністративний позов задоволено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги стало встановлення інвалідності до звільнення зі служби, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про те, що позивач, якому встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію».
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої останній просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 не передбачено обов'язку ГУНП призначати та виплачувати одноразову грошову допомогу колишньому поліцейському, інвалідність якого встановлена до його звільнення.
		Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
		У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
		Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ України, Національній поліції України в період з 14.11.2005 по 09.01.2018 року (а.с.16-18).
		15.12.2017 р. ОСОБА_4 пройшов обстеження у Медичній (військово-лікарській) комісії за розпорядженням СКЗ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, згідно до висновку якої встановлено факт захворювання позивача, пов'язаного з проходженням служби в поліції, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 338.
		Медичним обстеженням встановлено причинний зв'язок між захворюванням позивача та його проходженням служби в поліції. Однак позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин суд першої інстанції правильно застосував норми Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ, норми Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 11.01.2016 № 4. 
		Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.
		Так, пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
		Отже, законодавством України забезпечується така соціальна виплата як одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського.
		Підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
		Також нормами законодавства України встановлені певні розміри одноразової грошової допомоги поліцейським.
		При цьому, державними закладами охорони здоров'я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів здійснюється визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським - в індивідуальному порядку (ч. 1 ст. 100 Закону України «Про Національну поліцію»).
		Частина 6 статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.
		Щодо позивача, то з моменту встановлення інвалідності ІІ групи три роки не минуло.
		Статтею 101  Закону України «Про Національну поліцію» встановлені підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:
		а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;
		б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
		в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);
		г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
		Матеріали справи не містять даних про обставини, які б могли перешкодити позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі статті 101 ЗУ «Про Національну поліцію».
		Наказом Міністерства внутрішніх справ України 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, яким визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т.ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів).
		Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (абз. 2 п. 1 розділу 2 Порядку №4).
		Позивачу встановлено ІІ групу інвалідності 21.12.2017 р. під час проходження служби в поліції, при цьому, захворювання позивача, пов'язаного з проходженням служби в поліції, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 338.
		Аналізуючи вказані вище норми права, можна дійти висновку, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено граничний 6-ти місячний термін для встановлення поліцейському  інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Цей термін спливає за закінченням 6 місяців після звільнення поліцейського з поліції.
		Таким чином, законодавець закріпив лише граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення і не обмежив поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції. 
		Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що норми Закону України «Про Національну поліцію» не містять заборони щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції.
		Водночас, Закон України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік випадків, коли виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, крім того встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції до таких випадків не відноситься.
		Матеріалами справи підтверджено, що в свідоцтві про хворобу № 338 зазначено: «Захворювання, пов'язане з проходженням служби в поліції» (п.11 Свідоцтва). 
		В постанові Медичної (військово-лікарській) комісії щодо ступеня придатності до військової служби зазначено: «Непридатний до служби в поліції» (п. 12 Свідоцтва).
		Випискою із акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 736639 від 21.12.2017 року ОСОБА_4 підтверджується встановлення II групи інвалідності до 01.01.2019 р. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з проходженням служби в поліції.
		За результатами обстеження позивач отримав довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 003166 серія 12 ААА, в якій зазначено, що ступінь втрати професійної придатності у відсотках становить 80 %, захворювання пов'язані з проходженням служби в поліції.
		Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 09.01.2018 р. № 6 о/с звільнено зі служби в поліції зап.2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_4 (0049398) інспектора сектору кадрового забезпечення Дніпропетровського відділу поліції з 09.01.2018 р.
		04.04.2018 р. позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, у зв'язку із встановленням інвалідності. 
		Натомість, Листом Головного управління Національної поліції Дніпропетровській області від 13.04.2018 р. № 19/432 позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Підставою відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги згідно п.4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» став факт визначення інвалідності до моменту звільнення, а не протягом шести місяців після звільнення.
		Відмовляючи в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, відповідач зазначає лише обставину, що інвалідність встановлена позивачу в період проходження служби в поліції т.т. до звільнення з поліції, тому це підставою для відмови в призначенні грошової допомоги. Водночас відповідач інших підстав для відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не зазначає.
		На думку колегії суддів апеляційної інстанції така позиція відповідача є не справедливою по відношенні до позивача та кою, що порушує право позивача на призначення одноразової грошової допомоги. 
		Враховуючи викладене та той факт, що єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги стало встановлення інвалідності в період служби в поліції (до звільнення зі служби),  суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, якому встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання,  пов'язаного  з проходженням ним служби в поліції, має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію».    
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідач не надав належних доказів, які б спростували позицію позивача щодо призначення йому одноразової грошової допомоги.
		Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
		Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, то державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
		Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «HasanandChaushv. Bulgaria» № 30985/96).
		Вказана правова позиція висловлена також в постанові Верховного суду від 17.04.2018 р. № К/9901/33241/18.
		Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду. 
		Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є правильним.
		Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.
		Права, свободи та інтереси позивача захищені рішення суду, а права та інтереси відповідача не порушені.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
		З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 - залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили 13.02.2019 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 13.02.2019.
		В повному обсязі постанова виготовлена 20.02.2019.
		   
		Головуючий  суддя                                                                      Ю.В. Дурасова 
		 
		                               суддя                                                                      Л.А. Божко 
		 
		                               суддя                                                                      С.М. Іванов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...