Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/10387/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; реалізації спеціальних владних управлінських функцій в окремих галузях економіки, у тому числі у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2019. Зареєстровано: 05.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2019.

Результат оскарження 11.09.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення суду першої інстанції із закриттям провадження
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		04 березня 2019 року                      № 826/10387/17
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
		 
		за позовомОСОБА_1до1) Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 2) Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ)провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (надалі - відповідач-1), Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про відмову в реєстрації знака, оформлене у вигляді висновку про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи за заявкою № m 2015 13446;
		- зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) організувати і провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знака за заявкою № m 2015 13446.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 відкрито провадження та призначено справу до розгляду в попередньому судовому засіданні.
		Ухвалою від 07.11.2017 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного рішення відповідача-1 з огляду на те, що направлене до відповідачів для надання правової охорони в якості знаку для товарів та послуг позначення не є імітацією Державного герба України. Позивач вважає, що тлумачення діючого законодавства України в оскаржуваному рішеннях є невірним, а підстави, згідно яких позивачу було відмовлено в наданні правової охорони в якості знаків для товарів і послуг позначенням, заявленим позивачем, є невмотивованими та суб'єктивними.
		Представником Відповідачів були надані суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких він просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, наведені в оскаржуваному рішенні. Також представником Мінекономрозвитку через відділ документального обігу та контролю (канцелярію) суду подано клопотання про закриття провадження у справі в зв'язку з не підсудністю даного спору адміністративному суду. 
		Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		В С Т А Н О В И В:
		14 серпня 2015 року ОСОБА_1 подав до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) заяву про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні № m 2015 13446.
		25 липня 2017 року на адресу Позивача від ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) надійшов висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. № 72252/ЗМ/17 20.07.2017, який затверджений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
		Як вбачається зі змісту вказаного Висновку про відмову в реєстрації знака, оформленого у вигляді висновку про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи за заявкою № m 2015 13446 (надалі - Рішення про відмову в реєстрації знака), за результатами кваліфікаційної експертизи, проведеної згідно статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», встановлено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки в матеріалах заявки відсутній дозвіл на використання у складі позначення імітації Державного Герба України.
		Не погоджуючись з обґрунтованістю вказаних доводів відповідачів, як наслідок, правомірністю оскаржуваного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Згідно вимог статей 1, 2 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.
		Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого, в тому числі, організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них, видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.
		Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.
		Водночас, згідно з ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують, в тому числі, державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми).
		Такі позначення можуть бути включені до знака, як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою.
		Відповідні положення містяться в п. 4.3.1.2 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України  від 28 липня 1995 року № 116 (надалі - Правила), яким вказано, що при перевірці позначення, заявленого на реєстрацію, як знак, щодо наявності підстав для відмови у наданні правової охорони, відповідно до пункту 1 статті 6 Закону, встановлюється: чи не зображує заявлений знак виключно державні герби, прапори та емблеми; офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки, або чи не є схожим з ними настільки, що їх можна сплутати.
		Зазначені в абзаці 1 цього пункту позначення можуть бути включені до знака, як елементи, що не охороняються, відповідно до пункту 1 статті 6 Закону, якщо на це є згода компетентного органу або їх власників.
		Отже, у випадку якщо подане для отримання визначеної Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» правової охорони позначення зображає або імітує держаний герб, в тому числі Держаний герб України, відповідним компетентним органом має бути надано згоду на надання такому позначенню такої правової охорони.
		При дослідженні питання щодо надання дозволу компетентним органом на використання державної символіки у складі знаків для товарів і послуг, суд звертає увагу на наступне.
		Відповідно до п. 2 Постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року №2137-XII, зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом I цієї Постанови.
		Водночас, згідно з приписами статті 20 Конституції України, державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
		Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
		Між тим, станом на день розгляду справи та, відповідно, прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення, визначений наведеним положенням Конституції України закон прийнято не було. А з огляду на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, що мають вищу юридичну силу в порівнянні з положеннями Постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII, суд відхиляє доводи відповідачів про те, що визначений пунктом 2 такої Постанови перелік способів використання Державного герба України є вичерпним і не передбачає можливість його використання іншими особами, окрім визначених у Постанові, зокрема у знаках для товарів і послуг, оскільки порядок використання Державного герба України може бути встановлений виключно прийнятим не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України законом.
		Крім того, суд враховує, що згідно з Указом Президента України «Питання щодо використання державних символів України» від 09 лютого 2001 року № 79/2001, з метою визначення порядку використання державних символів України на період до законодавчого врегулювання зазначеного питання, Кабінету Міністрів України доручено подати проект тимчасового порядку використання державних символів України, зокрема у знаках для товарів і послуг вітчизняних виробників.
		Проте, станом на дату прийняття судом рішення по справі Кабінетом Міністрів України такий тимчасовий порядок прийнято не було.
		Отже, беручи до уваги відсутність встановленого порядку використання Державного герба України, як це передбачено статтею 20 Конституції України, та не прийняття Кабінетом Міністрів України тимчасового порядку його використання, суд вважає безпідставними посилання відповідача-1 на приписи ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та п. п. 4.3.1.2 Правил, як на підставу для відмови позивачу в наданні правової охорони в якості знаку для товарів і послуг позначення, заявлене позивачем, оскільки такі правові положення щодо неможливості отримання правової охорони для позначень, які зображують або імітують державні герби, та необхідності отримання згоди на використання таких позначень у компетентного органу, в силу вимог Основного закону, не можуть вважатись елементами порядку використання Державного герба України у знаках для товарів і послуг.
		На думку суду, підтвердженням такої правової позиції є й та обставина, що станом на день вирішення справи, як і на день прийняття оскаржуваного рішення, залишається законодавчо не визначеним компетентний орган, про який йдеться мова в ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та п. п. 4.3.1.2 Правил та до повноважень якого відноситься вирішення питань надання згоди на використання позначень, які зображують або імітують державні герби, в тому числі, Державний герб України.
		Отже, враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку про порушення відповідачем-1 при прийнятті оскаржуваного рішення наведених у зазначеній нормі процесуального законодавства принципів, а тому вважає, що таке рішення було прийняте протиправно, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. 
		Відповідно, задоволенню підлягають і похідні від наведених вище позовні вимоги про зобов'язання Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) організувати і провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знака за заявкою № m 2015 13446.
		При цьому, беручи до уваги, що відповідні повноваження відповідачів щодо проведення повторних кваліфікаційний експертиз та прийняття рішення про реєстрацію знаків для товарів і послуг є дискреційними повноваженнями, суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.
		При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.
		Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.
		Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.
		Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
		Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
		На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. 
		Відповідно, оскільки інших, крім тих, що були наведені вище і визнані судом протиправними, підстав для відмови позивачу в наданні правової охорони в якості знаку для товарів і послуг позначення, заявленим позивачем відповідачами наведено не було, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов'язання відповідачів провести повторні кваліфікаційні експертизи та прийняти рішення про реєстрацію знаків по заявкам позивача.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2019 №К/9901/7807/18.
		Посилання Мінекономрозвитку на необхідність закриття провадження у справі з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду, що відображена в Постанові від 16.10.2018 №910/18195/17, судом відхиляються, адже обставини справи №910/18195/17 та даної справи є різними.
		При цьому, в рамках даної справи будь-який спір про право відсутній.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню. 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
		За змістом ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		В той же час, відповідно до ч.8 зазначеної статті процесуального Закону, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Враховуючи те, що висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, нерозривно пов'язаний з протиправним рішенням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а покладення обов'язку з організації і проведення повторної кваліфікаційної експертизи на відповідача-2 за заявкою № m 2015 13446 пов'язано лише з особливостями вказаної процедури та жодним чином не стосується протиправних дій та/або бездіяльності Укрпатенту, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за правильне обов'язок щодо відшкодування судових витрат в повному обсязі покласти на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.
		2.          Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про відмову в реєстрації знака, оформлене у вигляді висновку про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи за заявкою № m 2015 13446.
		3.          Зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) організувати і провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знака за заявкою № m 2015 13446.
		4.          Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1280  грн (одна тисяча двісті вісімдесят грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
		 
		ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).
		 
		 
		МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 12/2).
		 
		ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31032378, адреса: 01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ГЛАЗУНОВА, будинок 1).
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		 
		Суддя                                                                                                П.О. Григорович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...