Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/2742/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2019. Зареєстровано: 05.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2019.
Дата набрання законної сили: 21.02.2019
Номер судового провадження: 22-ц/4806/218/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 308/2742/17
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		 
		21 лютого 2019 року м. Ужгород
		 
		Закарпатський апеляційний суд у складі: 
		               головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), 
		       суддів: Джуги С.Д. і Фазикош Г.В.,
		       з участю секретаря Микуляк Є.В.,
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 квітня 2018 року (у складі судді Бенци К.К.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення немайнової шкоди, заподіяної порушенням немайнових прав, -
		ВСТАНОВИВ:
		       ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом у березні 2017 р. 
		       Просила стягнути зі ОСОБА_2 на свою користь немайнову (моральну) шкоду, заподіяну систематичним порушенням немайнових прав, у розмірі 50 000 грн. і вирішити питання розподілу судових витрат.
		       На обґрунтування позовних вимог указала, що проживає за адресою: АДРЕСА_1.
		       Навпроти будинку позивача, в приміщенні готелю «Закарпаття», за адресою пл. Кирила і Мефодія, 5, знаходиться розважальний заклад «Outsider», де здійснює свою діяльність відповідач. У приміщенні вказаного розважального закладу, протягом 2015-2016 рр. на вихідні та святкові дні, у вечірній час проводилися концерти та дискотеки.
		       Звукове обладнання, установлене у цьому закладі, спричиняло значний шум, що перешкоджало позивачеві та членам його сім'ї у користуванні власним житлом, завдавало незручностей і спричинило моральні страждання.
		       Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02 квітня 2018 р. позов задоволено частково: стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму завданої немайнової  шкоди  в розмірі 35 000 грн. і 1120 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		ОСОБА_2 просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права. Указує, що висновок суду першої інстанції базується на постанові адміністративної комісії виконкому Ужгородської міської ради №12/17 від 17.01.2016 р., згідно з якою відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.182 КУпАП, однак ця постанова оскаржена та перебуває на стадії перегляду, оскільки відсутня подія правопорушення як такого. Зазначає, що відповідно до проведених досліджень шумового навантаження інфразвуку встановлено відсутність будь-яких порушень, оскільки рівень шуму від апаратури не перевищував допустимих норм. Указує, що адреса проживання позивача знаходиться на значно великій відстані від готелю «Закарпаття», що свідчить про зловживання правом. Зазначає, що позивач жодними належними та допустимими доказами не обґрунтувала розмір немайнової шкоди, який належить стягнути з відповідача на її користь відповідно до вимог закону, а суд першої інстанції на це не звернув уваги.
		У письмовому відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Узагальнені доводи заперечення зводяться до законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
		Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, із ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, із таких мотивів.
		Суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, однак враховуючи розумність і справедливість вимог, характер спірних правовідносин і ступінь вини особи, позов задовольнив частково.
		Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
		Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулася до Ужгородського міського головизі зверненням щодо незаконної діяльності розважального закладу «Outsider» у нічний час, що спричинює для заявника некомфортні умови та заважає відпочинку (а.с.8-9).
		Із відповіді виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 03.10.2016 р. видно, що розважальному закладу «Outsider» нічний режим роботи не погоджувався, відтак заклад повинен дотримуватися режиму роботи з 08.00 год. до 22.00 год. (у літній період до 23 год.) (а.с.11).
		Також позивач зверталася зі скаргою до начальника Управління патрульної поліції у місті Ужгороді та Мукачеві Ю.Марценишина через бездіяльність працівників поліції, оскільки вони належним чином не реагували на заяви позивача щодо незаконної діяльностірозважального закладу «Outsider» у нічний час (а.с.14-15), однак із відповіді Управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції видно, що питання, які порушувалися заявником у скарзі, не входять до компетенції Управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції (а.с.16).
		Постановою адміністративної комісії виконавчого комітету Ужгородської міської ради 12/17 від 17 січня 2016 р. на громадянина ОСОБА_2 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (попередження) через порушення, передбаченого ч.1 ст.182 КУпАП. Цією постановою було встановлено, що громадянин ОСОБА_2 у клубі «Outsider» 03.12.2016 р., близько 22.40 год., вмикав голосно музику, чим порушив тишу та спокій громадян (а.с.17).
		Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.05.2018 р. №129 постанову адміністративної комісії виконавчого комітету Ужгородської міської ради 12/17 від 17 січня 2016 р. скасовано, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення (а.с.93).
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 
		Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
		Так, за правилами ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (надалі - Закон) визначено, що громадяни мають право на відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства.
		Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Згідно зі ст. 1 Закону фактори середовища життєдіяльності - будь-які біологічні (вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні, генетично модифіковані організми, продукти біотехнології тощо), хімічні (органічні і неорганічні, природні та синтетичні), фізичні (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук, теплове, іонізуюче, неіонізуюче та інші види випромінювання), соціальні (харчування, водопостачання, умови побуту, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо) та інші фактори, що впливають або можуть впливати на здоров'я людини чи на здоров'я майбутніх поколінь.
		Відповідно до ст. 24 Закону органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров'я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов'язані:здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами;забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами;вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об'єкти): жилих будинків і прибудинкових територіях.
		Проведеним дослідженням шумового навантаження встановлено, що рівень шуму від звуковідтворювальної апаратури та живої музики, яка застосовується у клубі «Outsider», у жилій кімнаті квартири позивача, а саме: в спальній кімнаті не перевищує допустимих санітарними нормами рівнів шуму, що підтверджується протоколом проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку № 4 від 03.12.2016 р., проведеним о 22.05 год. (а.с.20-21). Указаним протоколом установлено рівень шуму у спальній кімнаті позивача 27 дБ при допустимому рівні 40 дБ.
		Проведеним дослідженням шумового навантаження встановлено, що рівень шуму від звуковідтворювальної апаратури та живої музики, яка застосовується у клубі «Outsider», на прилеглій території до будинку № 51 по пр. Свободи, не перевищує допустимих санітарними нормами рівнів шуму, що підтверджується протоколом проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку № 5 від 03.12.2016 р., проведеним о 22.10 год. (а.с.50-53). Указаним протоколом установлено рівень шуму у спальній кімнаті позивача 50дБ при допустимому рівні 55 дБ.
		У зв'язку з цим є незрозумілим, які саме права ОСОБА_3 щодо норм допустимого шуму в її квартирі підлягають захисту.
		Матеріалами справи достеменно встановлено, що жодних порушень рівня шуму від діяльності клубу «Outsider» у нічний час не встановлено.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції посилався виключно на постанову адміністративної комісії виконавчого комітету Ужгородської міської ради 12/17 від 17 січня 2016 р. про накладення на громадянина ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу (попередження) через порушення, передбачене ч.1 ст.182 КУпАП. Констатувавши вину відповідача у порушенні правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, суд не надав належної оцінки проколам № №4,5 проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку, які встановили відсутність будь-яких порушень.
		Окрім того, постанова адміністративної комісії виконавчого комітету Ужгородської міської ради 12/17 від 17 січня 2016 р. скасована рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.05.2018 р. № 129 через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
		Відтак позовні вимоги ОСОБА_3 є абсолютно необґрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено відсутність порушень рівня шуму через діяльність клубу «Outsider» у квартирі позивача. Рішення адміністративної комісії від 17 січня 2016 р., яким було встановлено, що 03.12.2016 р. громадянином ОСОБА_2 близько 22.40 год. вмикалася голосно музика в клубі «Outsider» скасовано рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.05.2018 р. 
		Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що саме громадянином ОСОБА_2 учинялися дії, які призвели до порушень немайнових прав позивача, останньою не надано.
		Звернення позивача до Ужгородського міського голови, адміністративної комісії Ужгородської міської ради, виконавчого комітету Ужгородської міської ради, відділу муніципальної поліції виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції щодо незаконної діяльності клубу «Outsider» в нічний час ніякого відношення до особи відповідача не мають.
		Відтак у задоволенні позову належить відмовити як необґрунтованому та недоведеному.
		У контексті наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованим та недоведеними, а оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як суперечне положенням ст. 263 ЦПК України - з відмовою у задоволенні позовних вимог.
		20.07.2018 р. адвокатом Січкою В.В. в інтересах ОСОБА_2 було подано клопотання про розподіл судових витрат і вирішити питання про стягнення зі сторони позивача понесених відповідачем судових витрат, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (а.с.116-119).
		Із цього приводу апеляційний суд зауважує наступне.
		За приписами ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.         
		Для цілей розподілу судових витрат:
		-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		-розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		-складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		-часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		-обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		-ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Адвокатом Січкою В.В. на обґрунтування підстав для стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір про надання правничої допомоги від 16 липня 2018 р. (а.с.117); розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, яка загалом склала 15 000 грн. (а.с.118), і квитанція, яка підтверджує те, що відповідачем було сплачену вказану суму (а.с.119), однак ці документи не є достатніми та не можуть слугувати безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в указаному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
		Також належить відмити, що договір про надання правничої допомоги укладений 16 липня 2018 р. (а.с.117), а з розрахунку суму гонорару видно, що послуги відповідачеві надавалися із 03.04.2018 р. по 23.07.2018 р., у період із 03.04.2018 р. по 20.04.2018 р. адвокатом було надано послуг на загальну суму 9 500 грн., хоча договір укладено лише 16 липня 2018 р.
		Судові витрати в сумі 1680 грн. відповідно до вимог ст.141 ЦПК України належить покласти на позивача та присудити відповідачу.
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263, п.2 ч.1 ст. 374, п.п.1,3,4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, -
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. 
		2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 квітня 2018 року скасувати.
		3.У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
		4.Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. у відшкодування судового збору.
		5.У задоволенні заяви Січки Василя Васильовича про стягнення витратна професійну правничу допомогу відмовити.
		6.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		7.Повне судове рішення складено 04 березня 2019 року.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...