Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/4752/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2019.
Дата набрання законної сили: 21.02.2019
Номер судового провадження: 51-3180км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		21 лютого 2019 року
		м. Київ
		справа № 755/4752/15-к
		провадження № 51-3180км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 , 
		засудженого ОСОБА_6 , 
		захисника ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12014100040017158, за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості згідно зі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі  КК України), 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_6 зараховано строк його попереднього ув`язнення, а саме з 10 грудня 2014 року по 11 грудня 2014 року, з 11 березня 2016 року по 29 березня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин. 9 грудня 2014 року приблизно о 23:30 біля будинку № 4 на Русанівському бульварі в м. Києві між ОСОБА_6 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, та раніше невідомими йому ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які також перебували в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, які раптово виникли, відбулася бійка, що була нетривалою та припинилася. 
		Після цього ОСОБА_9 та ОСОБА_8 пішли за місцем проживання останнього  у квартиру АДРЕСА_2 , але одразу вирішили повернутися до місця події та завершити з`ясування відносин з ОСОБА_6 . У підсобному приміщенні цієї квартири ОСОБА_8 взяв сокиру, а ОСОБА_9  металевий трубовидний з`єднувач, з метою можливого подальшого застосування зазначених предметів як знаряддя для заподіяння тілесних ушкоджень під час конфлікту з ОСОБА_6 та повернулися до місця події, де помітили ОСОБА_6 . Приблизно о 23:50 між ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повторно розпочалася бійка, під час якої ОСОБА_6 відібрав у ОСОБА_8 сокиру. Побачивши це, ОСОБА_9 утік з місця події.
		У цей момент у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 . Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді настання смерті останнього, на ґрунті неприязних відносин, керуючись мотивом злості, ОСОБА_6 лезом сокири завдав ОСОБА_8 декількох ударів в область голови та лівої руки, якою останній захищав голову, виконавши таким чином всі дії, які він вважав необхідними для настання смерті ОСОБА_8 , тобто для доведення злочину до кінця. Після чого зник з місця вчинення злочину, викинувши сокиру неподалік місця події. Однак смерть ОСОБА_8 не настала, оскільки він був доставлений до лікарні, де йому своєчасно надали медичну допомогу, а тому вчинений ОСОБА_6 злочин з причин, що не залежали від його волі, не було закінчено.
		Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 28 вересня 2016 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить судові рішення скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що такі порушення полягають у тому, що за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито. Суд першої інстанції не отримав показань свідка ОСОБА_9 , а суд апеляційної інстанції  показань потерпілого ОСОБА_8 . Всупереч вимогам ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України) апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційної скарги, не в повному обсязі дослідив обставини, досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушеннями, і безпідставно не задовольнив вимог щодо закриття провадження стосовно ОСОБА_6 за відсутністю в його діях складу злочину, у зв`язку з перебуванням його у стані необхідної оборони. Звертає увагу, що посилання судів щодо перебування ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння підтверджується лише показаннями засудженого. Зазначає, що висновок суду про володіння ОСОБА_6 навичками бойових мистецтв не підтверджується матеріалами провадження. Вважає, що вирішення питання про перебування ОСОБА_6 у стані сильного душевного хвилювання перебуває в компетенції суду, а не судово-психіатричної експертизи.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. Зазначає, що висновок суду щодо визнання його винуватості у замаху на умисне вбивство не підтверджується наведеними у вироку доказами. Вважає, що його дії відповідали вимогам ст. 36 КК України щодо права особи на необхідну оборону з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди для припинення цього посягання. Не погоджується із висновками судів щодо перебування його в стані алкогольного сп`яніння та володіння ним навичками бойових мистецтв.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення. 
		Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали свої касаційні скарги.
		Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.
		Зокрема, винуватість ОСОБА_6 підтверджується: показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який в судовому засіданні повідомив, за яких обставин ОСОБА_6 завдав йому ударів сокирою в голову та руку, зокрема, підтвердив, що в той час, коли він лежав на спині, ОСОБА_6 тричі махав над ним рукою, а він намагався закритися від ударів рукою, що не пам`ятає, куди саме бив ОСОБА_6 і що сталося в подальшому, зі слів матері та лікарів довідався, що в нього рубані рани на голові та лівій руці; показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
		Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколів огляду місця події від 10 грудня 2014 року, даними висновків судово-медичної експертизи від 16 лютого 2015 року № 310/Е, випискою з карти виїзду швидкої медичної допомоги від 10 грудня 2014 року № 8-А, іншими доказами.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає непереконливими доводи захисника та засудженого, наведені в їхніх касаційних скаргах, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 . 
		Доводи у скаргах про те, що ОСОБА_6 вчинив злочин, перебуваючи в стані необхідної оборони, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
		Отже, з огляду на наведене, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК ці умови полягають у такому: 
		1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави; 
		2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України;
		3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною  право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала; 
		4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;
		5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;
		6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. 
		Визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз об`єктивних і суб`єктивних аспектів поведінки як нападника, так і того, хто обороняється. При цьому важливо з`ясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на об`єктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних об`єктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. 
		Обґрунтовуючи висновок про відсутність у діях ОСОБА_6 стану необхідної оборони, місцевий суд зазначив, що, враховуючи поведінку ОСОБА_8 , який був позбавлений знаряддя нападу і не продовжував загрожувати ОСОБА_6 , перехід використаного при нападі знаряддя  сокири від ОСОБА_8 до ОСОБА_6 свідчить про закінчення посягання зі сторони потерпілого. Суд також не вбачав у діях ОСОБА_6 і перевищення меж необхідної оборони, оскільки ОСОБА_8 , втративши сокиру, не загрожував ОСОБА_6 , співвідношення сил було нерівним, ОСОБА_9 у цей час утік з місця події, і у ОСОБА_6 не було підстав для здійснення захисту шляхом завдання ОСОБА_8 численних ударів сокирою в область голови. З такими висновками суду першої інстанції правильно погодився суд апеляційної інстанції.
		Отже, наведене свідчить про правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України.
		Твердження захисника про те, що замах на умисне вбивство  ОСОБА_8 . ОСОБА_6 вчинив у стані сильного душевного хвилювання, є необґрунтованими.
		Статтею 116 КК України (у редакції на момент вчинення злочину) передбачено відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
		За змістом ст. 116 КК України суб`єктивна сторона вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеною статтею є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Під систематичним знущанням слід розуміти особливо цинічне глузування, тривале кепкування над особою, образу дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер. Воно може, зокрема, проявлятися у фізичному насильстві (завданні численних ударів, штовханні, заподіянні ран гострими предметами), безжалісному, грубому поводженні з потерпілим, що завдає йому фізичних та психічних страждань (позбавлення їжі, води, одягу), принизливому ставленні до потерпілого (постійні образи, цькування, цілеспрямоване висміювання, глум над ним тощо). 
		Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що жодних даних про перебування ОСОБА_6 у стані сильного душевного хвилювання не було встановлено. 
		Натомість, як зазначено у вироку, діям ОСОБА_6 передувала бійка, що відбувалася між ним, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , після чого між ними склалися неприязні відносини. Саме це й обумовило мотив дій ОСОБА_6 , спрямованих на позбавлення життя ОСОБА_8 . 
		Незважаючи на те, що ОСОБА_8 мав при собі сокиру, яку засуджений забрав у нього, не можна вважати, що дії ОСОБА_6 були викликані протизаконним насильством з боку потерпілого урозумінні ст. 116 КК України.
		Водночас згідно з даними висновку судово-психіатричної експертизи від 6січня 2015 року № 6 ОСОБА_6 і на момент її проведення, і на момент вчиненняінкримінованого йому злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, будь-якими психічними захворюваннями він не страждав і наразі не страждає. ОСОБА_6 у період правопорушення не перебував у стані фізіологічного афекту або у будь-якому іншому стані, який суттєво вплинув на його свідомість та діяльність (т. 2 а.с. 215  219).
		За таких обставин підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України на ст. 116 КК України, про що захисник зазначає укасаційній скарзі, відсутні.
		Висновки суду першої інстанції про перебування ОСОБА_6 під час вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та про володіння ним навичками бойових мистецтв перевірялися судом апеляційної інстанції та визнані обгрунтованими, з чим погоджується і колегія суддів. 
		Доводи у касаційній скарзі щодо неповного дослідження доказів судом апеляційної інстанції є неспроможними, оскільки, як видно з матеріалів провадження, апеляційний суд дослідив докази відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України.
		При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишив без задоволення, а вирок районного суду  без зміни. 
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 не підлягають задоволенню. 
		Натомість суд вважає за необхідне у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вийти за межі касаційної скарги та вирішити питання про зарахування ОСОБА_6 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26листопада2015року №838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання») у строк покарання строку його попереднього ув`язнення з 10 грудня 2014 року по 11 грудня 2014 року, з 11березня 2016 року по 28 вересня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі року.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, п. 4 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року змінити: на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26листопада2015року №838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання») зарахувати ОСОБА_6  у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 10 грудня 2014 року по 11 грудня 2014 року, з 11 березня 2016 року по 28 вересня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...