Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/12717/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2019. Зареєстровано: 07.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.
Дата набрання законної сили: 28.02.2019
Номер судового провадження: 22-ц/813/88/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/88/19 
		Номер справи місцевого суду: 522/12717/18
		Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
		Доповідач Черевко П. М.
		 
		 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28.02.2019 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		Головуючого - Черевка П.М.
		Суддів          - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,
		за участюсекретаря Фабіжевської Т.С. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, Комунального підприємства «Обласний інформаційно-аналітичний центр» про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі (посаді) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		19.07.2018 Позивач звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із зазначеним позовом та просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_2 обласної державної адміністрації ОСОБА_3 №89/к-2018 від 31.05.2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр», визнати незаконним та скасувати наказ КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» №9/2018 від 01.06.2018 «Про звільнення ОСОБА_1М.», поновити ОСОБА_1 на посаді директора КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» з 01.06.2018, стягнути з КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2018 по день прийняття судом рішення по справі та допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр», а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 21425,80грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача незаконно звільнено вказаним розпорядженням голови ОСОБА_2 ОДА з посади директора КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» 01.06.2018 на підставі п.2 ч.2 ст.36 КЗпП України у звязку із закінченням дії контракту, про що 01.06.2018 було видано оскаржуваний наказ №9/2018.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, Комунального підприємства «Обласний інформаційно-аналітичний центр» про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі (посаді) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено у повному обсязі.
		Вважаючи рішення суду незаконним представник ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
		Заслухавши доповідь судді  доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до с. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відмовляючи узадоволенні позовуОСОБА_1 суд обґрунтовано дійшов зазначеного висновку.
		Судом встановлено, що 29.05.2015 на підставі рішення ОСОБА_2 обласної ради №1376-VI «Про укладення контракту з директором КП «ОСОБА_2 інформаційно-аналітичний центр», що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, повноваження з управління яким делеговано обласній державній адміністрації» було вирішено укласти контракт з директором цього комунального підприємства ОСОБА_1 (позивач) строком на 3 роки; доручено голові обласної державної адміністрації укласти відповідний контракт.
		   Позивач у позовній заяві зазначав, що також підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2015 між ОСОБА_2 ОДА та позивачем був укладений контракт строком дії з 01.06.2015 по 01.06.2018.
		   В той же час позивач, посилаючись на норму ст.241-1 КЗпП України, стверджував, що останнім днем дії контракту є 31.05.2018.
		Посилаючись на п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, відповідно до норми якого підставою припинення трудового договору (контракту) є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення, позивач стверджує, що станом на останній день дії трудового контракту 31.05.2018 сторонами не було поставлено вимог про припинення трудових відносин і при цьому з ним не було проведено повний розрахунок, а також не було видано належно оформлену трудову книжку, з чого слідує, що сторони трудового договору (контракту) не вчинили жодних дій, які мали б свідчити про припинення трудових відносин.
		Позивач стверджував, що у звязку з відсутністю вимоги роботодавця про припинення з ним трудових відносин 01.06.2018 він продовжив виконання обовязків директора КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр», так як він був допущений до роботи, про що також свідчить факт табелювання його саме 01.06.2018 року.
		На думку позивача такі обставини мають тлумачитись як продовження трудових відносин, а контракт вважається продовженим на невизначений строк у відповідності до ст.39-1 КЗпП України, згідно з нормою якої якщо після закінчення трудового контракту (п.2 та п.3 ст.23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
		Позивач стверджував, що тільки наприкінці робочого дня 01.06.2018 до канцелярії КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» надійшла копія оскаржуваного розпорядження від 31.05.2018 про його звільнення з 01.06.2018 згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України у звязку із закінченням строку дії контракту (строкового трудового договору). Про факт надходження даного розпорядження до КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» свідчить вх. №347/02-07/18 від 01.06.2018, який міститься на копії Розпорядження.
		Оскільки, 01.06.2018 позивач продовжував виконання обовязків директора підприємства та будучи категорично не згодним з оскаржуваним розпорядженням, він не міг його залишити без належного виконання, а тому був особисто змушений видати наказ №9/2018 від 01.06.2018 «Про звільнення ОСОБА_1М.», оскільки у протилежному випадку його було б притягнуто до відповідальності за невиконання Розпорядження голови ОСОБА_2 ОДА.
		Позивач вважає, що про протиправність розпорядження свідчить той факт, що контракт діяв принаймні один день  01.06.2018 після закінчення строку його дії  31.05.2018. За таких обставин припинення контракту, починаючи саме з 01.06.2018, є вочевидь неправомірним, оскільки у випадку наміру роботодавця припинити з ним трудові відносини відповідне розпорядження мало б надійти до КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» 31.05.2018 та містити посилання на звільнення його з посади саме з 31.05.2018, а не з 01.06.2018.
		Оскільки розпорядження є протиправним, то і виданий на його виконання наказ №9/2018 від 01.06.2018, підписаний позивачем, також є протиправним.
		Позивач стверджував, що він продовжує виконувати обовязки директора комунального підприємства, так як навіть на момент подання позову згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру керівником та підписантом КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» вказаний саме він.
		Також позивач ставить під сумнів наявність повноважень у голови ОСОБА_2 ОДА на звільнення його з посади директора комунального підприємства, оскільки згідно зі Статутом підприємства та інформації з ЄДР єдиним власником (засновником) підприємства є ОСОБА_2 обласна рада, а відповідно до п.п.4.1.4 Статуту в останній редакції від 15.06.2016 прийняття рішення про призначення директора підприємства, продовження строку дії укладеного з ним контракту та його звільнення з підстав порушення ним положень законодавства України, умов контракту та статуту є виключною компетенцією власника, а тому позивач вважає, що вказані обставини свідчать про те, що рішення про звільнення його з посади мало бути прийняте саме власником підприємства  ОСОБА_2 обласною радою, а не головою ОСОБА_2 ОДА.
		Представник ОСОБА_2 ОДА надав суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позову та заявив, що позов не може бути задоволено, так як є безпідставним та необґрунтованим.
		Так, відповідач ОСОБА_2 ОДА щодо строків дії контракту зазначив, що контракт було укладено саме 01.06.2018 на викання п.2 рішення ОСОБА_2 обласної ради від 29.05.2015 №1376-VI відповідно до Типового контракту з керівником комунального підприємства, затвердженого рішенням ОСОБА_2 обласної ради від 22.09.2006 №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює рада».
		Так, як в п.1.6 розділу 6 контракту було вказано, що він дії до 01.06.2018, то останній днем роботи і днем звільнення позивача є саме 01.06.2018, а позивач помилково визначає останній день строку дії контракту 31.05.2018, а посилання позивача на судову практику щодо виконання грошових зобовязань є помилковим. Відповідач зазначав, що між ним та позивачем був укладений трудовий договір на визначений строк  3 роки, що відповідає вимогам ст.23 КЗпП України, і цей строк почався з 01.06.2015 і тривав до 01.06.2018.
		Відповідно дост.241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обовязків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Слова відповідний, відповідне і відповідний в частинах другій, тертій та четвертій ст.241 КЗпП України слід розуміти як ті ж місяць, чи місяця, день тижня тощо, у яких відбувся юридичний факт, який породив потребу в обчисленні строку.
		Відповідач посилався на правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №664/2284/16-ц (касаційне провадження №61-3492св18) за позовом звільненого директора КП «Комунгосп» про визнання нечинним, скасування розпорядження голови Солонцівської сільської ради від 27.04.2016 про його звільнення та поновлення його на роботі на посаді директора, а саме, що укладений 27 квітня 2015 року на 1 рік контракт діяв до 27 квітня 2016 року і звільнення саме 27.04.2016 є правомірним.
		Також відповідач зазначав, що взагалі відсутня потреба у визначенні дати закінчення трирічної дії контракту, так як у самому контракті прямо вказано, що він дії до 01.06.2018, і при цьому жодним чином не зазначено, що 01.06.2018 не включається в строк дії контракту, а останнім днем роботи ОСОБА_1 є 31.05.2018. Дата закінчення дії контракту саме 01.06.2018 відповідає рішенню ОСОБА_2 обласної ради від 29.05.2015 №1376-VI, яким визначено саме трирічний строк.
		Також відповідач посилався на положення ст.251 та ст.252 ЦК України, якою передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, повязано термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Відповідно до положень частини першої ст.255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
		Відповідач також посилався на правову позицію, яка викладена в рішенні апеляційного суду Донецької області від 22.04.2016 у справі №263/11277/15, залишеного в силі рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.02.2017, що останнім днем дії контракту, який діє до 28.08.2015, і останнім днем роботи позивача за таким контрактом є саме 28.08.2015 року.
		Відповідач не мав наміру продовжувати трудові відносини з позивачем, а тому у нього були всі підстави для видання відповідного розпорядження та звільнення позивача з посади. Розпорядження надійшло до КП «ОІАЦ» 01.06.2018, що визнається позивачем та узгоджується з вимогами п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України.
		Що стосується повноважень голови ОСОБА_2 ОДА на прийняття оскаржуваного розпорядження, то відповідач посилається на те, що відповідно до п.3.2.3 рішення ОСОБА_2 обласної ради від 22.09.2006 №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює рада», саме обласна державна адміністрація здійснює делеговані їй радою повноваження в тому числі щодо управління обєктами спільної власності територіальних громад, зокрема, припиняє трудові контракти з керівниками під порядкових комунальних підприємств, установ, організацій, закладів у випадку закінчення строку їх дії та власним бажанням.
		КП «ОІАЦ» підпорядковане саме ОСОБА_2 ОДА, що визнає і сам позивач у своєму позові. Управління цим підприємством делеговано ОСОБА_2 ОДА п.9 рішення ОСОБА_2 облради від 21.03.2017 №355 «Про обласний бюджет Одеської області на 2017 рік, про що також зазначено у рішення ОСОБА_2 обласної ради від 14.03.2018 №649. Посилання позивача на положення статуту КП «ОІАЦ» не можна брати до уваги, так як вони не містять вимог щодо звільнення директора у звязку із закінченням строку дії контракту. Положення щодо звільнення директора КП «ОІАЦ» і щодо повноважної на це особи вказані в контракті, який позивачем підписано, не було оскаржено, недійсним в судовому порядку не визнавався. Так, п.п.2.3.2 п.2.3 розділу 2 контракту з директором КП «ОІАЦ» встановлено, що саме голова ОСОБА_2 ОДА має право звільнити директора у разі закінчення строку дії контракту.
		Також відповідач зауважував, що сам позивач погодився із розпорядженням про звільнення та 01.06.2018 підписав наказ про своє звільнення з посади директора, що додатково свідчить що він це зробив добровільно, без примушувань та з розумінням того, що розпорядження є законним, в цьому розпорядженні викладена воля наймача про звільнення директора, а тому позивач мав бути звільнений саме з 01.06.2018р. При цьому строк дії контракту встановлюється двома документами, які узгоджуються між собою,- рішення ОСОБА_2 облради №1376 та контракт.
		Представник КП «ОІАЦ» також заперечувало проти задоволення позову з аналогічних підстав, викладених у відзиві на позов ОСОБА_2 ОДА.
		Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому наполягав на своїх вимогах та зазначив, що відповідач ОСОБА_2 ОДА помилково вважає днем його звільнення 01.06.2018, а посилання на правову позицію судів касаційної інстанції є недоречним та не відповідає змісту наведених судових рішень.
		З огляду на наведене, суд обґрунтовано дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
		Щодо наявності повноважень у голови ОСОБА_2 обласної державної адміністрації на прийняття оскаржуваного розпорядження, то як вбачаєтьсяз контрактуз директором КП «ОІАЦ» від 01.06.2015 він укладений між Наймачем - ОСОБА_2 ОДА в особі голови, та ОСОБА_1 на підставі рішення ОСОБА_2 обласної ради від 29.05.2015 №1376, яка є Власником вказаного комунального підприємства як обєкта права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює ОСОБА_2 обласна рада.
		Відповідно до п.п.2.3.2 п.2.3 розділу 2 цього контракту саме наймач має право звільнити директора у разі закінчення строку дії контракту. Таким чином, ОСОБА_1 як сторона контракту був обізнаний про такі умови та підстави звільнення директора у разі закінчення контракту.
		Згідно з п. 20 ч. 1ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
		Положеннями ч. 2ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»передбачено, що у разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.
		Згідно з положеннями п. 5 ч. 1ст. 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»до повноважень голови місцевої державної адміністрації належить укладення та розривання контрактів з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації.
		З матеріалів справи вбачається, що управління комунальним підприємством делеговано ОСОБА_2 ОДА п.9 рішення ОСОБА_2 облради від 21.03.2017 №355 «Про обласний бюджет Одеської області на 2017 рік, про що також зазначено у рішення ОСОБА_2 обласної ради від 14.03.2018 №649. Крім того, відповідно до п.3.2.2 рішення ОСОБА_2 обласної ради від 22.09.2006 №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює рада» (з подальшими змінами) саме обласна державна адміністрація припиняє трудові контракти з керівниками підпорядкових комунальних підприємств, установ, організацій, закладів у випадку закінчення строку їх дії та власним бажанням.
		Таким чином, правильною є позиція суду, що звільнення директора комунального підприємства ОСОБА_2 обласної ради у разі закінчення строку дії контракту належить до повноважень голови ОСОБА_2 ОДА.
		Що стосується строку дії контракту та законності дій голови ОСОБА_2 ОДА про звільнення позивача з посади директора комунального підприємства, то суд обґрунтовано дійшов зазначено висновку виходячи з наступного:
		29.05.2015 на підставі рішення ОСОБА_2 обласної ради №1376-VI «Про укладення контракту з директором КП «ОСОБА_2 інформаційно-аналітичний центр», що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, повноваження з управління яким делеговано обласній державній адміністрації» було вирішено укласти контракт з директором цього комунального підприємства ОСОБА_1 строком на 3 (три) роки; доручено голові обласної державної адміністрації укласти відповідний контракт.
		Таким чином, рішенням ОСОБА_2 обласної ради №1376-VI був визначений саме строк дії контракту  3 роки, а не вказаний термін його дії.
		Відповідно дост.241-1 КЗпП Українистроки виникненняі припиненнятрудових правта обов'язківобчислюються роками,місяцями,тижнями іднями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. З огляду на те, що рішенням ОСОБА_2 обласної ради №1376-VI був визначений трирічний строк дії контракту, а сам контракт був укладений 01.06.2015, то трирічний строк його дії закінчувався саме 01.06.2018. Як вбачається зі змісту п.6.1. контракту він діє з 01.06.2015 до 01.06.2018.
		При цьому в ході розгляду справи судом не було встановлено, що Власник (ОСОБА_2 облрада) прийняв рішення чи висловив намір продовжити дію контракту чи укласти новий контракт. Навпаки, 31.05.2018 Голова ОСОБА_2 ОДА видав оскаржуване розпорядження №89/к-2018 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр», тобто однозначно та належним чином в межах своїх повноважень здійснив волевиявлення щодо звільнення позивача з посади директора комунального підприємства.
		Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Отже, контракт від 01.06.2015 є строковим, а положення трудового законодавства та умови контракту не містять обов'язків роботодавця попереджати керівника закладу про закінчення терміну дії контракту, тобто презюмується, що особа, яка займає керівну посаду повинна знати та розуміти вимоги чинного законодавства та належним чином їх виконувати.
		Суд обґрунтовано не погодився з доводами позивача, що він весь робочий день 01.06.2018 відпрацював та табелювався, а тому така обставина свідчить про продовження трудових відносин, а трудовий контракт вважається продовженим на невизначений строк.
		Так,відповідно дост.36КЗпП Українипідставами припиненнятрудового договору,зокрема,є закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		В силунорми ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
		Таким чином, за змістом даної норми передбачено дві умови для продовження строкового контракту на невизначений строк, а саме трудові стосунки мають тривати після закінчення строку контракту, а не в день його закінчення, і при цьому жодна із сторін не вимагає їх припинення.
		Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 31.05.2018 видав розпорядження про звільнення позивача, чим здійснив своє волевиявлення на припинення трудових відносин з позивачем. Про це волевиявлення наймача позивач дізнався 01.06.2018 в останній день строку дії контракту, про що видав відповідний наказ про звільнення, тобто трудові відносини між сторонами припинилися в день звільнення.
		Вихід позивача на роботу 01.06.2018 не є порушенням його права на працю, його праця за цей день оплачена і він як керівник підприємства зобовязаний був видати відповідний наказ про звільнення та передати всі справи наймачу чи уповноваженій ним особі. Та обставина, що ОСОБА_1 був на роботі 01.06.2018 підтверджена також показаннями свідків, однак вона не дає підстав для задоволення позовних вимог.
		Правильною є позиція суду, що звільнення позивача саме з 01.06.2018 було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства України, наймач здійснив своє волевиявлення на припинення трудових відносин з позивачем до закінчення строку дії контракту в належний спосіб, видавши відповідне розпорядження, при цьому позивач належним чином був проінформований про волевиявлення наймача, у звязку з чим погодився з розпорядженням голови ОСОБА_2 ОДА та 01.06.2018 видав наказ про своє звільнення. Такі обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, дозволило суду визначити зміст правовідносин, які склалися між сторонами, їх волевиявлення та юридичне значення їх дій.
		Крім того, така правова позиція суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21 червня 2018 року у справі №488/4124/16-ц (провадження № 61-30955св18), в якій приведений аналіз строку дії контракту з 19 серпня 2013 року до 19 серпня 2016 року, при цьому розпорядження голови Миколаївськоїобласної адміністрації № 204-рк датоване 18.08.2016, а повідомлення особи про закінчення строку дії контракту здійснене листом від 20 травня 2016 року Миколаївської обласної державної адміністрації, а також з правовоюпозицією висловленою у постанові Верховного Суду від 6 березня2018 року у справі № 664/2284/16-ц (провадження №61-3492 св 18), в якій також вказано про те, що контракт укладений 27.04.2015, зі строком дії один рік діяв до 27.04.2016, а звільнення особи з посади директора на підставі розпорядження від 27.04.2016 у звязку із закінченням строку дії контракту, є законним. Таким чином, правова позиція Верховного Суду щодо строку дії контракту та його розірвання у вищевказаних справах, які за обставинами є аналогічними даній справі, співпадає з позицією ОСОБА_2 ОДА, а тому суд обґрунтовано не прийняв доводи позивача.
		Що стосується доводів Позивача, що він продовжує виконувати обовязки директора комунального підприємства, так як на момент подання позову згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру керівником та підписантом КП «Обласний інформаційно-аналітичний центр» вказаний саме він, то суд не приймає такі доводи в обґрунтування позовних вимог, так як відомості в ЄДР вносяться на підставі певних юридичних фактів, одним з яких є призначення на посаду та звільнення з посади, в державному реєстрі не вказуються дати призначення та звільнення керівника (підписанта), а Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не регулюються та не визначаються трудові правовідносини.
		За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, надані докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, що їх регулює.
		Посилання автора апеляційної скарги на неповне зясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, невідповідність висновку суду обставинам справи, неправильну оцінку судом доказів наданих у процесі розгляду справи як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом обставинами, яким дана правильна правова оцінка.
		Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення питання.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 УПК України апеляційний суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:    
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення. 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року  залишити без змін.
		Постанова судунабирає законноїсили змоменту їїприйняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 28.02.2019 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                                 П.М. Черевко
		 
		 
		 
		Судді:                                 А.І. Дрішлюк
		 
		 
		 
		       ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...