Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/12662/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2019. Зареєстровано: 08.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.
Дата набрання законної сили: 07.03.2019
Номер судового провадження: 22-ц/807/866/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 07.03.2019 Справа № 335/12662/17
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Запорізький Апеляційний суд
		 
		 
		 
		ЄУН 335/12662/17Головуючий у 1-й інстанції Соболєва І.П. Повний текст рішення складено 19.11.2018 року.Пр. № 22-ц/807/866/19Суддя-доповідач ОСОБА_1
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 березня 2019 року                    м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді (судді-доповідача)    Гончар М.С. 
		суддів                        Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (далі  ОСОБА_3) про відшкодування суми, стягнення моральної шкоди
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-8), який в подальшому уточнив шляхом збільшення позовних вимог (а.с.47-50) та в якому: 
		- підтримав раніше заявлені вимоги про стягнення 7956,16грн. та моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. 
		- додатково просив стягнути з Банку на його користь пеню за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8716,20грн.; пеню за період з 08.07.2015 по 21.10.2017 в розмірі 1830,84 грн.; 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 711,75 грн.; інфляційні витрати за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8051,63 грн.; 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 197,10грн.; інфляційні витрати за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 2212,34 грн.
		В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 у справі № 335/6590/15-ц, стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2190,00 грн. та пеню 567,21 грн. Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідачем порушено законодавство про захист прав споживачів, положення Договору про надання банківських послуг, приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 власних коштів 2190 грн., які відповідачем переказані неналежному отримувачу, виходячи із меж заявлених позовних вимог ст. 11 ЦПК - пеню у розмірі 0,1 % за 259 днів прострочки (22.10.2014 по 07.07.2015) у розмірі 567,21 грн. На час звернення до суду із вищезазначеним позовом зазначене рішення суду не виконано.
		Ухвалою суду першої інстанції (а.с.44) провадження у цій справі відкрито.
		Рішенням Орджонікідзевськогорайонного судум.Запоріжжя від13листопада 2018року (а.с. 97-100) позов ОСОБА_2 у цій справі задоволено частково.
		Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 3% річних у розмірі 197,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 1938,37 грн., а всього стягнуто 2135,47грн. 
		Стягнуто з Банку на користь держави витрати по сплаті судового збору 62,91 грн.
		В решті частині вимог відмовлено.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони уцій справіподали апеляційній скарги.
		Позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 105-112) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частинівідмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 7956,16 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., стягнення пені за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8716,20 грн.; пені за період з 08.07.2015 по 21.10.2017 в розмірі 1830,84 грн.; 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 711,75 грн.; інфляційних витрат за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8051,63 грн. та ухвалити нове рішення (змінити рішення) та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 7956,16 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., стягнення пені за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8716,20 гн.; пені за період з 08.07.2015 по 21.10.2017 в розмірі 1830,84 грн.; 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 711,75 грн.; інфляційних витрат за період з 22.10.2014 по 21.10.2017 в розмірі 8051,63 грн.
		Банк, як відповідач, у своїйапеляційній скарзі(а.с.124-129)просив скасувати рішення суду першої інстанції в частинізадоволення позовних вимог позивача у цій справі та ухвалити нове чудове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі. 
		Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
		В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 113).
		В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. 
		Відводів суддям учасниками цієї справи та самовідводів суддями у цій справі не заявлено.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2019 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 відкрито (а.с. 117), справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с.121).
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року (а.с.154) у задоволенні клопотання ОСОБА_2 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників цієї справи відмовлено.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2019 року (а.с. 155) вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі визнано неподаною та повернуто останньому.
		В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Банк правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом не скористався.
		Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
		В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
		В силувимог ст.367ч.1ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		При вищевикладених обставинах, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 і лише в оскаржуємій частині  в частині відмови у задоволенні його позовних вимог у цій справі. 
		У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). 
		Згідно ізп.1ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
		Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу ОСОБА_2 у частині його вищезазначених позовних вимог, керувався ст. ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 280, 283 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності останніх у цій справі. 
		Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
		Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України  питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
		Рішення суду першої інстанції в оскаржуємійчастині вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
		Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 року у справі № 335/6590/15-ц позов ОСОБА_2 до Банку про захист прав споживача та стягнення грошових коштів було задоволено частково. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2190,00 грн., пеню 567,21 грн., а всього за рішенням суду стягнуто 2757,21 грн. (а.с. 3-13).
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року у справі № 335/6590/15-ц апеляційні скарги ОСОБА_2 та Банку відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 року залишено без змін (а.с. 14-21).
		Ухвалою ВССУ від 19 жовтня 2016 року (а.с. 22-25) в порядку часткового задоволення скарг Банку та ОСОБА_2 ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року скасовано в частині вирішення питання про стягнення витрат, повязаних із наданням правової допомоги, справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд; в решті рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року залишено без змін.
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24.11.2016 року (а.с. 26-27) рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 року скасовано в частині відмови позивачу у стягненні витрат на правову допомогу, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати з надання правової допомоги в сумі 1000,00 грн.
		В силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у … цивільній … справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами. належними до сплати кредиторові.
		Правовий аналіз норм ст.ст. 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ст. 625 цього Кодексу.
		У постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18) відступила від вказаної правової позиції Верховного Суду України, зробивши висновок, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобовязань у тому числі і на ті, які виникли на підставі рішення суду.
		З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції правильно вважав, що у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_2 до Банку у цій справі, які є поза межами 3% річних у розмірі 197,10 грн., інфляційних втрат у розмірі 1938,37 грн. у цій справі слід відмовити, оскільки останні є необґрунтованими та недоведеними.
		Так як судовим рішенням в іншій цивільній справі ЄУН 335/6590/15 ц за участю тих самих осіб було встановлено, що 21.10.2014 року з картки № 4149 4378 1039 9848 здійснено списання коштів на загальну суму 10146,16 грн., з яких 2190,00 грн. грошові кошти позивача, а 7956,16 грн. встановлені, як кредитні кошти.
		З огляду на вимоги ст. ст. 1046, 1054 ЦК України та встановлені рішенням Орджонікеідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2015 року обставини, на грошові кошти в сумі 7956,16 грн. (кредитних коштів) не можуть бути нараховані ані 3% річних, пеня, ані 0,1 % інфляції, тому вказані кошти не можуть бути стягненні судом, оскільки ці гроші кредитні (гроші банку), та не є власністю позивача, а тому норми ст.ст. 1046,1054 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку.
		Суд першої інстанції також правильно зазначав щодо стягнення пені на підставі статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у цій справі, що норми цього Закону не регулюють відносини щодо невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду.
		Крім того, суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог Банку про стягнення моральної шкоди 20000 грн.
		Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачем заявлялись вимоги про стягнення моральної шкоди з посиланням на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав моральних страждань, втратив спокій та зазнав життєвих ускладнень. 
		Проте, відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно із ч. 2 цієї ж ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно із роз'ясненнями викладеними у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив. визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Крім того, згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст. 24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.
		За змістом п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність за шкоду завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19 травня 2011 року № 3390-VI шкодою є завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
		Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що саме про такі наслідки порушення своїх прав позивач не зазначав, посилаючись лише на зазнані ним нервові напруження, тому суд першої інстанції, з огляду на аналіз приведеного вище законодавства правильно не вбачав підстав для задоволення позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у цій справі.
		Доводи апеляційноїскарги позивачаОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуємійчастині рішення у цій справі у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
		Суд першої інстанції розглянув дану справу в оскаржуємійчастині рішення з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
		Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_2, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в оскаржуємійчастині рішення відсутні.
		Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).
		Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі в частині його відмови.
		Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2
		Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
		В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що обєктивно не залежали від нього.
		Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема позивачем апеляційному суду не надані.
		Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обовязковою підставою для скасування або зміни рішення. 
		В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
		Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуємій частині, а також відсутні порушеннянорм процесуальногоправа,які бпризвели донеправильного вирішенняцієї справипо суті в оскаржуємій частині рішення.
		При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в оскаржуємійчастині є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
		Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції в оскаржуємійчастині рішення.
		За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуємійчастині у цій справі або ж його зміни.
		В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку апеляційним судом не переглядалось.
		В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
		Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Орджонікідзевськогорайонного судум.Запоріжжя від13листопада 2018року у ційсправі воскаржуємій частині залишити без змін.
		В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку апеляційним судом не переглядалось.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині,яка булапредметом апеляційногоперегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 07.03.2019 року.
		 
		Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_5ОСОБА_6

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...