Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 571/1306/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2019.
Дата набрання законної сили: 06.03.2019
Номер судового провадження: 61-29896ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України       
		                           
		06 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 571/1306/16-ц
		провадження № 61-29896св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач),  Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П.,  Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та поділ майна.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 1993 року вони з відповідачем проживали разом, як сім'я, без укладення шлюбу. З початку спільного проживання вони почали будувати будинок на земельній ділянці, яка в 1993 році була виділена відповідачу. Будівництво будинку та ремонтні роботи у ньому вони здійснювали за спільні кошти, також разом купували меблі та витрачали спільні кошти на інші потреби.
		Із 1995 року по 1997 рік вони з відповідачем проживали у квартирі її матері, а в 1998 році переїхали жити в недобудований будинок, в якому була придатна для проживання лише одна кімната, в інших кімнатах будівельні роботи завершені не були. 15 листопада 1999 року сторони зареєстрували шлюб, який розірваний           25 листопада 2014 року. Після розлучення, спору про поділ спільного майна не виникало, проте, зареєструвати своє місце проживання вона не змогла, оскільки будинок був недобудований, відповідно право власності зареєстроване не було.
		Відповідач усно погоджувався щодо реєстрації права власності на будинок між ними у рівних частинах, проте у жовтні 2016 року їй стало відомо, що 06 червня 2016 року ОСОБА_5 самостійно зареєстрував право власності на будинок та зареєстрував у ньому себе та своїх дітей і онука. Із 2006 року відповідач у спірному будинку не проживає і спілкування між ними припинилось. Син відповідача з сім'єю у спірному будинку ніколи не проживали.
		Із 1993 року вона вкладала всі зароблені кошти в будівництво будинку, винаймала робітників, майстрів для будівельних та ремонтних робіт, намагалась добудувати почате будівництво. На даний час вона утримує цей будинок, сплачуючи комунальні послуги та обробляє присадибну ділянку біля нього.
		Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю без укладення шлюбу, у період із 1993 року по 1999 рік та в порядку поділу спільного сумісного майна, набутого під час проживання однією сім'єю визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який зареєстрований за         ОСОБА_5
		Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 11 травня        2017 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період із 1993 року по 1999 рік.
		У порядку поділу спільного майна, набутого під час проживання однією сім'єю, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 80,9 кв. м, житловою - 50,6 кв. м, який знаходиться у                    АДРЕСА_1, який зареєстрований за ОСОБА_5 Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, керуючись вимогами статті 74 СК України та статті 368 ЦК України, виходив із того, що спірний будинок побудований сторонами у період їхнього спільного проживання однією сім'єю, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності, а відтак позивач має право на визнання за нею права власності на 1/2 його частини.
		Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають вирішенню на підставі статті 74 СК України та статті 368 ЦК України, оскільки зі змісту вищевказаних правових норм випливає, що до відносин, які виникли до  01 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), яким не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
		У липні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		 
		У касаційній скарзі заявник вказує на те, що  Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 зробив правовий висновок про те, що майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їх спільні або  індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету; інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з цим під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, необхідно установити не лише обставини у справі щодо факту спільного проживання сторін, а й ті обставини, що спірне майно придбане сторонами внаслідок спільної праці. Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Таким чином, до 01 січня 2004 року виникнення права спільної сумісної власності на майно членів сім'ї  виникало за умови створення (придбання) цього майна спільною працею членів сім'ї. Однак апеляційний суд посилаючись на норми статей 16, 17 Закону України «Про власність» та статті 22 КпШС України, позбавив її права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна.
		 
		У вересні 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову є правильним, оскільки судами не встановлено участі позивача своєю працею і коштами у створенні майна, а суд першої інстанції задовольняючи позов обмежився лише висновком про проживання сторін однією сім'єю без визначення участі позивача у створенні спільної власності.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Відповідно до підпункту 4  пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
		Судом установлено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Рокитнівської сільської ради народних депутатів від 29 грудня 1993 року № 60, ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 0,08 га по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель.
		Спірний будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 побудований у 1998 році.
		15 листопада 1999 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано                        25 листопада 2014 року.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 червня 2016 року, право власності ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстроване 03 червня 2016 року.
		Нормативно-правове обґрунтування
		Відповідно до частини першої  статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
		Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»  (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом      1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про чудову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».  Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
		Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		Частиною другою статті 112 Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
		За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 стаття 17, стаття 18, пункт 2 стаття 17 Закону України «Про власність»), тощо.
		Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
		У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
		Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.  
		Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.
		Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 та від     23 вересня 2015 року № 6-1026цс15.  
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов правильного висновку, що до виниклих правовідносин застосовуються положення КпШС України, якими не передбачено можливості встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
		Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин та не може вийти за межі позовних вимог.
		 
		Звертаючись до суду із позовом позивач посилалася на те, що вона проживала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, а тому майно, набуте ними в цей період підлягає поділу між ними відповідно до цих обставин згідно із нормами СК України.
		Разом з тим, в цьому випадку норми СК України не підлягають застосування, а необхідно застосовувати КпШС України, яким не передбачено визнання права власності на майно лише з підстав перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах  без доведення того, що спірне майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї. 
		Позивач не посилалася на те, що спірний будинок набутий сторонами внаслідок їхньої спільної праці, зазначені підстави не були предметом розгляду судом першої інстанції, а тому апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції був позбавлений можливості встановлювати зазначені обставини справи.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
		Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказах, дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю сторін у справі з урахуванням визначених позивачем позовних вимог відповідно до норм КпШС України.
		Позивач не позбавлена можливості звернутися до суду із відповідним позовом до відповідача про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю з підстав визначених саме КпШС України.
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване рішення не прийняв до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 не заслуговують на увагу, оскільки цей висновок покладений в основу рішення суду апеляційної інстанції, проте суд позбавлений можливості з власної ініціативи визначати правові підстави позовних вимог.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:О. В. Ступак     В. О. Кузнєцов     С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...